Рішення № 136572558, 15.05.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/5995/25

Провадження №2/760/1642/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

07 травня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Бережної С.П., Бебешка Д.С., Верганівського Б.І.,

прокурора Самолюк Т.В., Оксютовича Д.В., Метельського І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича до Київської міської ради, ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні об`єктом екомережі-земельною ділянкою водного фонду,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року до Солом`янського районного суду міста Києва, звернувся керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександр Георгійович з позовною заявою до Київської міської ради, ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні об`єктом екомережі-земельною ділянкою водного фонду.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує наступне.

Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виявлено факт порушення вимог природоохоронного, земельного та водного законодавства при прийнятті Київською міською радою рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки водного фонду по АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах міста Києва.

Згідно з п. 7 вказаного рішення міської ради передано громадянам у приватну власність земельні ділянки загальною площею 99 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (додаток 1) та загальною площею 38 га для ведення садівництва (додаток 2) у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Крім того, зазначеним рішенням внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: вирішено територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із зони зелених насаджень загального користування та перевести за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови (п. 2 рішення).

Також встановлено, що згідно з п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 ОСОБА_1 передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:72:563:0112 по АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка).

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 30.07.2024 № 0570202/1-10278 державний акт на право власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано.

Разом з тим, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 17.01.2025 № 10-10-0.222-388/2-25 державним кадастровим реєстратором відділу у Сокирянському районі Міськрайонного управління у Сокирянському районі та м. Новодністровську Головного управління у Чернівецькій області за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_1 від 18.05.2021 № ЗВ-90705802662021 та доданої до неї технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розроблена ТОВ «Земпроконсалтинг», 19.05.2021 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:563:0112, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; площа - 0,1000 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 20.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Урдюк О.Ю. на підставі вищевказаного рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25.08.2021 індексний номер: 59996497 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 8000000000:72:536:0112) по АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.02.2025 на даний час право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Установлено, що пункт 973 додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 прийнято в порушення вимог законодавства та підлягає скасуванню; державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку є незаконною та підлягає скасуванню у судовому порядку, а земельна ділянка має бути повернута її законному власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Також підлягає скасуванню державна реєстрація спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з огляду на наступне.

Щодо приналежності земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 до земель водного фонду

Рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 № 253/914 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів та схем зовнішніх меж прибережних захисних смуг об`єктів водного фонду у районах міста Києва» затверджено «Проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва. Солом`янський район», який розроблений ДП «Інститут Київгенплан» ВАТ «Київпроект» на замовлення Управління охорони навколишнього природного середовища Київської міської державної адміністрації у 2004 році.

За даними вказаного проекту, в таблиці 1 наведено Перелік об`єктів водного фонду, розташованих у межах Солом`янського району міста Києва, серед якого зазначено річку Нивка (номер об`єкта по плану поз.184).

Так, згідно з вищевказаним Проектом річка Нивка, поз. 184 (аркуші 7, 8) належить до малих річок, загальна довжина 22,4 км, площа водозбору, орієнтовно, 76,70 кв.км. В межах району довжина р. Нивка становить 2,8 км. По всій території району, від вул. Крейсера Аврори до перетину з залізницею, р. Нивка тече у відкритому руслі за виключенням окремих ділянок, де перетинає вуличну мережу.

Річка дренує територію садибної забудови сел. Жуляни. На території русло зарегульовано, організовано три ставки.

Характеристика водного об`єкту:

Номер об`єкту по плану - 184, назва - р. Нивка, місцезнаходження - вул. Крейсера Аврори до перетину з залізницею, сел. Жуляни, довжина, м - НОМЕР_1 , у т.ч. в межах району 2800, ширина, м - 0.5:1.5, походження - природне, джерела живлення - поверхневий стік, підземні води, джерела забруднення - випуски дощової каналізації, поверхневий стік, наявність і стан гідротехнічних споруд - дамби, характеристика використання прилеглої території - садибна забудова, зелена зона, площа прибережної захисної смуги, га - 5.8.

Крім того, в Проекті зазначено, що прибережну захисну смугу (зовнішню межу) р. Нивка у сел. Жуляни (арк. 7) на вільній від забудови території встановити шириною 25 м від урізу води на ділянках:

- від вул. Повітрофлотської до вул. Робітничої;

- від вул. Робітничої до вул. Шевченка;

- від вул. Шевченка до перетину із залізницею.

Таким чином, вказане підтверджує існування на території мікрорайону Жуляни по АДРЕСА_1 водного об`єкту - річки Нивка.

Крім того, розташування вказаного водного об`єкту на території АДРЕСА_1 , зокрема, ще у 2008 році, підтверджується інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України від 20.01.2025, наданою на запит Солом`янської окружної прокуратури міста Києва та протоколом огляду місцевості від 08.01.2025.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 973 Додатку 1 до рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 громадянці ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 8000000000:72:536:0112) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

Водночас, аналізом схеми місця розташування вищезазначеної спірної земельної ділянки та кадастрового плану, встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1 га (кадастровий номер 8000000000:72:536:0112) розташоване русло річки Нивка, яка протікає у мікрорайоні Жуляни (АДРЕСА_1 , та вказана земельна ділянка повністю потрапляє в межі прибережної захисної смуги зазначеного водного об`єкта.

Також, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023102090000244 від 28.11.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України, на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва відділом дізнання Солом`янського УП ГУНП у місті Києва за участі відповідних спеціалістів проведено 08.01.2025 огляд земельних ділянок, що розташовані по АДРЕСА_1 , зокрема, з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 та складено протокол огляду з фототаблицею.

З протоколу огляду вбачається, що земельні ділянки розташовані одним масивом, не мають ніякого розмежування території одна від одної та не огороджені. На земельних ділянках ростуть зелені насадження. На оглянутих земельних ділянках, зокрема на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 розташоване русло річки Нивка, що протікає у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському районі міста Києва .

Крім того, за результатами проведення вищезазначеного огляду сертифікованим інженером-геодезистом комунального підприємства «Київський інститут земельних відносин» складено Технічний звіт щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною - матеріали топографо-геодезичних та вишукувальних робіт земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, відповідно до Збірного кадастрового плану земельних ділянок по АДРЕСА_1 , які були обстежені 08.01.2025, спірна земельна ділянка повністю потрапляє в межі прибережної захисної смуги, визначеної навколо річки Нивка шириною 25 м від водойми.

Таким чином, враховуючи графічні матеріали, матеріали геодезичних вишукувань, схеми та відомості, що зазначені у Проекті прибережних захисних смуг водних об`єктів у Солом`янському районі міста Києва, земельна ділянка площею 0,10 га (кадастровий номер 8000000000:72:536:0112) по АДРЕСА_1 повністю потрапляє в прибережну захисну смугу річки Нивка, а отже відповідно до норм земельного та водного законодавства відноситься до земель водного фонду.

Обґрунтування статусу земель водного фонду як обмежено оборотоздатних об`єктів цивільних прав, які перебувають під особливою охороною держави.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Водним кодексом України, Земельним кодексом України та іншими законами.

Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України, усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування (ст. 6 Водного кодексу України).

Статтею 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Крім того, в ч. 3 вказаної статті зазначено, що у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Також ст. 59 Земельного кодексу України установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до п. «ґ» ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

До земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, а також землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм (ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції чинній як на час виникнення спірних правовідносин так і на даний час) з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Зазначав, що прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст. 1 Водного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Аналогічні приписи визначені п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, відповідно до вимог ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України та враховуючи відомості, що містяться у Проекті прибережних захисних смуг водних об`єктів у Солом`янському районі міста Києва та ситуацію на місцевості прибережна захисна смуга навколо річки Нивка, що розташована у мікрорайоні Жуляни по АДРЕСА_1, встановлена шириною 25 метрів, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України та п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до вказаних статтей у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель, садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Таким чином, наведені приписи зазначених норм матеріального права свідчать про те, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

Крім того, ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що землі водного фонду є складовою екомережі.

Екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні (ст. 3 Закону України «Про екологічну мережу України»).

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Таким чином, системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що землі водного фонду, зокрема, прибережні захисні смуги наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою охороною держави, тобто згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Щодо порушення вимог законодавства при відведенні Київською міською радою земельної ділянки водного фонду та передачі її у приватну власність

Як зазначено вище, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Нивка. Тобто, вказана ділянка має особливий статус та вона є обмеженою в цивільному обороті.

Чинним законодавством заборонено надання земель прибережних захисних смуг у власність громадянам, а також заборонено надання таких земель у користування для цілей забудови (зокрема, відповідно до ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України).

Отже, розташування спірної земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 у межах прибережної захисної смуги річки Нивка у мікрорайоні Жуляни (АДРЕСА_1, відповідно до вимог чинного законодавства, беззаперечно свідчить про її віднесення до земель водного фонду, що унеможливлює перебування цієї земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для житлової забудови. Більше того, спірна земельна ділянка в будь-якому випадку в силу закону не могла надаватись ні у власність, ні у користування для цілей забудови.

Вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, відповідно до яких земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті не може передаватися у приватну власність.

Крім того, надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83 та 84 цього Кодексу.

Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 та у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 617/1855/19 та інших.

Разом з тим, під час прийняття рішення № 922/922 від 18.12.2008, зокрема, п. 973 Додатку 1 до нього, Київською міською радою затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду та передано громадянці ОСОБА_1 у приватну власність спірну земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , тобто для цілей, які прямо суперечать вимогам ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що цільове призначення вказаної земельної ділянки було змінено при її передачі ОСОБА_1 з метою неправомірного позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на землю водного фонду.

Проте, така незаконна зміна не має правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається розташуванням на ній об`єкта водного фонду і спеціальним режимом цих територій.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що за законом правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

У цій справі спірна земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель водного фонду за фактом розташування на ній водного об`єкту - річки Нивка, що протікає на території мікрорайону Жуляни (АДРЕСА_1.

Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму водного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.

За таких обставин встановлене спірним рішенням Київської міської ради цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 - для житлової забудови, жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням.

Отже, враховуючи вищевказане, оспорюваний п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008 прийнято в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 21, 178 Цивільного кодексу України, ст. ст. 21, 58-61, 83, 123 Земельного кодексу України ст. ст. 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України, оскільки існує імперативна законодавча заборона на передачу земель водного фонду у приватну власність громадян.

Разом з тим, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного об`єкту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Зокрема, Верховним Судом зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Відтак, Київська міська рада при передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 мала виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених у Проекті прибережних захисних смуг водних об`єктів у Солом`янському районі міста Києва та визначених чинним законодавством на момент спірних правовідносин, а саме зазначених у ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України.

З врахуванням наведеного просив: 1.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні об`єктом екомережі - земельною ділянкою водного фонду площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 шляхом: 1.1 визнати недійсним та скасувати пункту 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ; 1.2 скасувати рішення державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25.08.2021 індексний номер 59996497 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказане майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440011480000); 1.3 скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 площею 0,1 га по АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі; 1.4 зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 з приведенням її у придатний до використання стан, а Київську міську раду зобов`язати прийняти вказану земельну ділянку. 2. Судові витрати покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800).

06 березня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 07 березня 2025 року.

Судом в порядку ч. 2 ст. 27 ЦПК України направлявся запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження юридичної особи. Відповідь на такий запит надійшла до суду 13 березня 2025 року.

Ухвалою суду від 14 березня 2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження; призначено підготовче засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 серпня 2025 року, підготовче провадження у справі за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича до Київської міської ради, ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні об`єктом екомережі-земельною ділянкою водного фонду, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання прокурор з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, які викладені у позовній заяві, просив задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Рішенням Київської міської ради ІІ сесії IV скликання від 18.12.2008 року №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва», передано громадянам, за умови виконання пункту 8 цього рішення, у приватну власність земельні ділянки загальною площею 99 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (додаток №1) та загальною площею 38 га для ведення садівництва (додаток №2) у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, зокрема ОСОБА_1 - 72:536:0112, АДРЕСА_1, площа 1000 кв.м. (т. 1 а.с. 111 - 141).

Як вбачається з листа Держгеокадарст від 17.01.2025 року, 19.05.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Сокирянському районі Міськрайонного управління у Сокирянському районі та м. Новодністровську Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію земельної ділянки гр. ОСОБА_1 від 18.05.2021 № ЗВ-9705802662021 (копія в електронному вигляді додається) та доданої до неї технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розроблена ТОВ "Земпроконсалтинг", здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112, яка розташована: АДРЕСА_1; площа - 0,1000 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1 а.с. 43 - 49).

Відповідно до Протоколу огляду місця події від 08.01.2025 року, встановлено що об`єкти земельних ділянок зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 яка розташована: АДРЕСА_1, розташовані одним масивом та не мають чітко розмежованої території одна між одною. На вказаних земельних ділянках розташоване русло річки «Нивка». Крім того, на території зазначених ділянок наявні поодинокі випадки розміщення побутового сміття та відходів. (т. 1 а.с. 59 - 61).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №415027798 від 25.02.2025 року, власником земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 229 - 232).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.05.2021 року земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:72:536:0112, АДРЕСА_1 , цільове призначення: 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 1 а.с. 238 - 242).

Згідно до листа Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України (Вих. №44-265 ВИХ-25 від 09.01.2025 року), відповідно до наявної інформації, яка знаходиться у відкритому доступі встановлено, що річка Нивка (Борщагівка) відповідно до класифікації - мала річка з 25 метровою прибережною захисною смугою (ст. 79 Водного кодексу України). В БУВР середнього Дніпра відсутня інформація щодо погодження технічної документації із землеустрою земельної ділянки 8000000000:72:536:0112, а також балансоутримувача зазначеного водного об`єкту та гідротехнічних споруд на ньому (т. 1 а.с. 92).

Як вбачається з листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Вих. 0570202/1-10278 від 30.07.2024 року), інформація щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 у Департаменті відсутня, державний акт на право власності на вказану земельну ділянку не було зареєстровано; департамент не був суб`єктом подання проєкту Рішення Київської міської ради ІІ сесії IV скликання від 18.12.2008 року №922/922; проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на розгляд до Департаменту не надходили (т.1 а.с. 142 - 143).

Відповідно до листа Державного архіву м. Києва (Вих. №068/07-21/1473 від 30.07.2024 року), у документах фонду №1697 «Київська міська рада» виявлено рішення від 15.03.2007 №253/914 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів та схем зовнішніх меж прибережних захисних смуг об`єктів одного фонду у районах м. Києва» з додатками (т.1 а.с. 245).

Судом досліджено зміст Рішення IV сесії V скликання Київської міської ради від 15.02.2007 року №253/914 (т. 1 а.с. 244 - 245), Проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва Солом`янський район (т. 1 а.с. 248 - 249, т. 2 а.с. 1 - 15), з яких вбачається, що річка Нивка відноситься до малих річок, загальна довжина 22,4 км, площа водозабору, орієнтовно 76,70 кв. км. В межах району довжина р. Нивка 2,8 км. По всій території району, від. Вул. Крейера Аврори до перетину з залізницею, р. Нивка тече у відкритому руслі за виключенням окремих ділянок, де перетинає вуличну мережу.

Як вказано у Проекті прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва Солом`янський район пропозиції: встановити прибережну захисну смугу (зовнішню межу) р. Нивка у сел. Жуляни на вільній від забудови території шириною 25 м від урізу води на ділянках: від вул. Повітрофлотської до Робітничої; від вул. Робітничої до вул. Шевченка; від вул. Шевченка до перетину з залізницею.

Судом досліджено в судовому засіданні інформаційні довідки та тематичні карти надані Солом`янській окружній прокуратурі м. Києва Національним центром управління та випробувань космічних засобів з яких вбачається, що через земельну ділянку 8000000000:72:536:0112 проходить русло річки «Нивка». (а.с. 14 - 89).

Також, з вказаних тематичних карт вбачається, що протягом періоду з 01.03.2000 року по 17.11.2024 року, що на земельних ділянках наявні поодинокі випадки розміщення побутового сміття та відходів.

Судом досліджено Заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (т.1 а.с. 32 -33), Технічний звіт щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною - матеріали топографо - геодезиичних та вишукувальних робіт земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 50 - 54), лист Департаменту земельних ресурсів Виконавчого орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Вих. 057-213 від 07.01.2025 року), (Вих. №057-1427 від 04.02.2025 року) (т. 1 а.с. 55, 62), Постанову про залучення спеціаліста від 03 січня 2025 року (т. 1 а.с. 56 - 58), Матеріали топографо - геодезичних вишукувань (т. 1 а.с. 64 - 91), Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 144 - 210), Технічну документацію зі складання державного акта гр. ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 211 - 216), Державний акт на право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 217 - 218), Довідку (витяг) з містобудівного кадастру (т. 2 а.с. 12 - 13), відомості про обчислення площі земельної ділянки 8000000000:72:536:0112 (т. 2 а.с. 91).

До матеріалів справи надано Дозвіл на розголошення інформації у кримінальному провадження від №422023102090000244 від 08 січня 2025 року (т. 1 а.с. 31).

Як вбачається з листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Вих. №057-1189 від 29.01.2025 року), департаментом заходи в частині звернення до суду з позовною заявою, зокрема щодо припинення права власності на земельну ділянку 8000000000:72:536:0112 та повернення її до комунальної власності територіальної громади міста Києва, не вживались (т. 1 а.с. 35 - 36).

Листом (Вих. №44-2321ВИХ-25 від 27.02.2025 року) Солом`янською окружною прокуратурою м. Києва повідомлено Київську міську раду про підготовку до суду позовної заяви в інтересах держави до Київської міської ради та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 93 - 94).

Інших доказів надано суду не було.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права держави на землі водного фонду суд зважає на наступне.

Відповідно до ст. ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Ефективність способу судового захисту визначається відповідно до характеру порушеного права, змісту порушення та його наслідків.

Статтею 13 Європейської конвенції з прав людини закріплено право на ефективний спосіб захисту прав, тобто право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13.05.1980 в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30.05.2013 в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 Цивільного кодексу України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, ефективний засіб (спосіб) захисту призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вказані висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частинами першою та другою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, зокрема, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, а також землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм. Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. Відповідно до вимог статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать, зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідні приписи національного законодавства щодо неможливості переходу у приватну власність земельних ділянок, зайнятих прибережними захисними смугами, віднесених до земель водного фонду, є доступним, чітким та передбачуваним.

Отже, стосовно земель водного фонду установлено пріоритет права власності Українського народу, державної та комунальної власності над приватною, тобто законно набути права приватної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі і ОСОБА_1 .

Однак вона набула таке право власності у спосіб, який, за формальними ознаками, має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність.

Проте судом встановлено, що на спірній земельній ділянці як на час її набуття відповідачем та і на даний час розташоване русло річки Нивка, земельна ділянка суцільно вкрита рослинністю та розташована в межах прибережної захисної смуги вказаного водного об`єкту.

При цьому суд вважає, що ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка відповідно до вимог законодавства є землями водного фонду, а тому остання вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ОСОБА_1 під час набуття нею права власності на земельну ділянку.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Повернення територіальній громаді міста Києва земельної ділянки водного фонду, незаконно переданої у приватну власність органом місцевого самоврядування для забудови, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалось згідно з вимогами законодавства.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов висновку про відсутність непропорційного втручання у право мирного володіння майном, право приватної власності на яке не могло виникнути з огляду на вилучення спірної земельної ділянки з цивільного обороту.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що обраний прокурором при зверненні до суду спосіб захисту прав держави є ефективним та забезпечує відновлення порушеного права територіальної громади.

Щодо вимоги прокурора з приводу незаконності та скасування п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради та повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Києва суд виходить з наступного.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлено законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Слід зауважити, що цивільний оборот земельних ділянок є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах водних об`єктів.

У постановах від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц Верховний Суд дійшов висновків, що земельні ділянки, що перебувають в обмеженому обороті, не можуть передаватись у приватну власність.

У випадку протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність, ураховуючи їх правовий титул, відповідне порушення необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Як неодноразово зазначалося Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків визначених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц).

Отже, протиправне заняття земельної ділянки водного фонду, зокрема, прибережної захисної смуги з порушенням природоохоронного законодавства та порушення вимог Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутися до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10131/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні і видимі природні ознаки таких земельних ділянок «особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку земельну ділянку.

Вказані правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та постанові Верховного суду від 25.05.2023 у справі №707/1593/18.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцеве самоврядування здійснюється на принципах народовладдя, законності, поєднання місцевих і державних інтересів.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що воля територіальної громади, як власника землі може виражатися лише в таких діях уповноваженого органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам як самої територіальної громади та і держави в цілому.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи Київська міська рада всупереч вимог, чинного на момент спірних правовідносин законодавства, передала у приватну власність земельну ділянку водного фонду для цілей, які прямо суперечать вимогам закону, при цьому незаконно змінивши цільове призначення земельної ділянки.

Крім того, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 Земельного кодексу України).

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки - ділянка водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначено в ст. 59 Земельного кодексу України, а тому і передача цієї ділянки у приватну власність нібито із зони зелених насаджень загального користування, і подальша зміна її цільового призначення на землі садибної житлової забудови є незаконною.

З огляду на викладене, п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 прийнято з порушеннями вимог законодавства, а тому відповідно до ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню в судовому порядку, а спірна ділянка підлягає поверненню її законному власнику.

Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування вказаного пункту Додатку 1 до рішення Київської міської ради є ефективним способом захисту правомірного інтересу дійсного власника земельної ділянки - територіальної громади міста Києва, оскільки усувають стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення спірної земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 .

Щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від воді інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 прийнято з порушенням вимог природоохоронного, земельного та водного законодавства, а тому останнє не могло бути законною правовою підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку водного фонду площею 0,10 га по АДРЕСА_1 та її подальшої державної реєстрації, яка відповідно, не породжує правових наслідків.

Крім того, державна реєстрація права власності на вищевказану земельну ділянку водного фонду за відповідачем є перешкодою в реалізації власником речових прав на земельну ділянку, оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно наділяє відповідачів певними юридичними правами щодо земельної ділянки та одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав їх законному власнику - територіальній громаді міста Києва (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Отже, законодавством визначено, що скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а отже реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва та відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує право власності територіальної громади міста Києва на використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Крім того, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливість використовувати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю неможливе.

На теперішній час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 , проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця, тому права територіальної громади міста Києва на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора № 59996497 від 25.08.2021 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 із закриттям розділу у Державному реєстрі.

Беручи до уваги те, що у згаданій справі спір стосується прав на земельну ділянку територіальної громади міста Києва, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому його залучення до участі у справі як співвідповідача не вимагається.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16.

Згідно з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18, від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц.

Щодо скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі суд зважає на наступне.

Згідно з ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

При цьому, ч. 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 57 Порядку передбачено, що Поземельна книга, яка є документом Державного земельного кадастру, відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки та містить передбачену законом інформацію про земельну ділянку, закривається у разі скасування державної реєстрації такої земельної ділянки.

Згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Судом встановлено, що при здійсненні державної реєстрації спірної земельної ділянки невірно визначено її цільове призначення, оскільки вона належить до земель водного фонду та знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Нивка.

Тому, з огляду на незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі як землі житлової та громадської забудови та визначення її цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та реєстрації речових прав за ОСОБА_1 , належним способом захисту інтересів держави є також заявлення вимоги про визнання незаконною та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:72:536:0112.

Такий спосіб захисту повністю відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Вказана позовна вимога за своєю правовою природою є вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном і правовим наслідком її задоволення є створення територіальній громаді столиці в особі Київської міської ради належних умов і можливостей для повноцінного користування та розпорядження землями водного фонду.

За таких обставин, у даному випадку для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки водного фонду площею 0,10 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 , належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні вказаною земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922, скасування рішення державного реєстратора № 59996497 від 25.08.2021 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 в Державному земельному кадастрі та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку водного фонду законному власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

При цьому, вказані позовні вимоги є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду.

Щодо підстав для представництва прокурором законних інтересів держави в суді.

Відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України прокуратура, окрім інших функцій, здійснює представництво інтересів держави в суді у випадках та порядку, визначеному законом.

Частинами 3 та 4 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі №1-1/99 від 08.04.1999 прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

В зазначеному рішенні вказано, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Конституція України визначає, що правовим засобом захисту охоронюваного державою публічного, суспільного інтересу, утвердження принципу верховенства права є і повинен бути інститут представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Основою державного інтересу в кінцевому підсумку повинні бути права та свободи людини та суспільства, які держава зобов`язана забезпечувати та охороняти.

Охоронюваний державою суспільний чи публічний інтерес щодо захисту є складовою державного інтересу та не розширяє повноваження прокуратури при здійсненні його захисту, а тільки конкретизує певну частину державного інтересу, яка за необхідності може бути захищена за ініціативою та участю прокуратури.

Слід підкреслити, що метою ініціювання судового процесу прокурором є захист вищевказаного інтересу держави, але аж ніяк не інтересів органу державної влади, його посадових чи службових осіб.

Поряд із тим, звертаючись до суду з позовом, прокурор не підмінює собою уповноважений орган, а реагує на порушення відповідними засобами представницького характеру, передбаченими Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

При цьому, захист інтересів держави може вимагати визнання суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого призвели/можуть призвести до порушення інтересів держави, відповідачем у справі.

У такому разі уповноважений орган не може бути ініціатором судового розгляду, а тому прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді саме як самостійний учасник справи (набуває статусу позивача).

Рішення суб`єктів владних повноважень щодо розпорядження землями державної та комунальної форми власності мають одночасно публічний та приватно-правовий характер.

З одного боку вказані акти є формою вираження владно-розпорядчої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо раціонального використання, справедливого розподілу природних ресурсів, забезпечення економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства, тощо.

В той же час, рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для набуття, зміни та припинення прав фізичних та юридичних осіб на землю, відчуження певних речових прав держави, що свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

У такому випадку законне рішення суб`єкта владних повноважень виступає вираженням волі власника на розпорядження землею та є підставою для вибуття земель державної чи комунальної власності у власність чи користування інших учасників цивільних правовідносин, а чинність такого рішення виступає гарантом сталості вказаних правовідносин.

У той же час, прийняття незаконного рішення про передачу земель в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. При цьому таке рішення, в силу положень ст. 19 Конституції України, не може виражати волю власника.

У даному випадку суб`єкт владних повноважень, який мав би виступати представником держави та реалізовувати відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав держави (Українського народу) на землю, як дійсного власника, що об`єктивно унеможливлює звернення цього ж органу до суду за захистом порушених прав цього власника.

Саме для того, щоб вказані порушені права не залишились без захисту, прокурору надано право звертатись до суду в інтересах держави у якості самостійного позивача у випадку, коли єдиний орган, уповноважений на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, є відповідачем у справі.

Таким чином, представництво інтересів держави в суді прокурором, як самостійним позивачем, є запобіжником здійснення порушень прав Українського народу, суспільних та державних інтересів з боку суб`єктів владних повноважень.

Саме тому ініціювання судового розгляду у випадку оскарження рішення органу державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування у сфері земельних відносин прокурором, а не цим же суб`єктом владних повноважень, є інструментом правосуддя, елементом забезпечення обґрунтованості та законності судового рішення та реалізації функцій держави, як гаранта законності суспільних відносин.

Так, згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Зі змісту ст. ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 6, 9, 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. ст. 1, 2, 4, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є поняття «інтерес держави».

Прийняття рішення органом місцевого самоврядування, яким передано у приватну власність для забудови земельну ділянку водного фонду порушує інтереси мешканців столиці, оскільки всупереч вимогам природоохоронного, водного та земельного законодавства вказане призвело до вибуття земельної ділянки водного фонду з власності територіальної громади та неможливості її використання відповідно до цільового призначення.

Також, віднесення земельної ділянки до території садибної житлової забудови порушує інтереси держави, оскільки змінює режим її використання та надає право відповідачам займатися діяльністю, що заборонена вимогами ст. ст. 60, 61 Земельного кодексу України та ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України.

Київська міська рада при прийнятті оспорюваного п. 973 Додатку 1 до рішення допустила численні порушення природоохоронного, земельного та водного законодавства, оскільки передала у приватну власність землі, які належать до обмежено оборотоздатних об`єктів та віднесла вільну земельну ділянку водного фонду у Солом`янському районі міста Києва до земель житлової забудови, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Крім того, в умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами та земельними ділянками водного фонду, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Таким чином, передача земельної ділянки водного фонду у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто для цілей, які прямо суперечать вимогам законодавства та подальше користування земельною ділянкою особливого статусу та правового режиму всупереч встановленому законодавством порядку, свідчать про нераціональне використання об`єктів права власності Українського народу, що беззаперечно порушує інтереси держави у сфері ефективного і раціонального використання земель водного фонду.

У даному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель водного фонду, як джерела задоволення потреб суспільства у водних ресурсах.

Крім того, суспільний інтерес у справі полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду, захист такого права шляхом повернення у комунальну власність земель водного фонду, що незаконно вибули з такої власності.

Також, позов прокурора у даній справі спрямований на захист конституційних прав мешканців міста Києва на безпечне довкілля, недопущення погіршення екологічної ситуації та забудови земельних ділянок водного фонду - прибережних захисних смуг, що беззаперечно кореспондується з державним інтересом.

Таким чином, необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею водного фонду, власником якої є територіальна громада столиці. Зокрема, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому використанні земельних ресурсів.

Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов`язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 № 910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16.

Зазначені обставини є безумовно виключним випадком для застосування прокурором вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щоб інтереси держави не залишались не захищеними.

Вжиття заходів щодо визнання незаконним і скасування п. 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради, скасування державної реєстрації права, державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК, а також повернення об`єкту екомережі - земельної ділянки водного фонду в комунальну власність саме органами прокуратури обумовлено наступним.

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rec (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

Враховуючи те, що предметом оскарження у справі є пункт Додатку 1 до рішення Київської міської ради, яке за доводами прокурора, прийняте міською радою всупереч інтересів територіальної громади та держави, саме цей орган визначено прокурором у статусі відповідача.

Водночас, нормами чинного господарського процесуального законодавства України не передбачено можливості участі у справі одного й того самого органу місцевого самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно, у зв`язку з чим Київська міська рада не може бути позивачем у спірних правовідносинах.

Київська міська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, водночас не може здійснювати такий захист, оскільки сама являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави та територіальної громади міста Києва стали наслідком дій та рішень вказаного органу, який визначений відповідачем за позовом.

Отже, Київська міська рада не може бути позивачем у вказаній справі.

Таким чином, у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави.

Крім того, надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, а тому порушення інтересів держави на землю є безумовною підставою для вжиття заходів реагування в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Поряд з цим, повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України наділена Київська міська рада.

Проте, саме вказаним органом допущено порушення вимог закону під час розпорядження земельною ділянкою водного фонду, що виключає можливість здійснення ним захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Таким чином, з обставин, викладених у позові вбачається, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, у зв`язку з чим є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Солом`янська окружна прокуратура міста Києва листом від 23.01.2025 № 44-787вих-25 повідомляла Київську міську раду та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що є структурним підрозділом Київської міської ради про виявлені порушення інтересів держави при прийняття оскаржуваного рішення щодо передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду, а також просила повідомити про вжиті заходи реагування.

Як вбачається з матеріалів справи, за дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Оленича П.С. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянуто зазначений лист прокуратури та надано відповідь від 29.01.2025 № 057-1189 в якій зазначено, що інформація щодо вжиття Київською міською радою заходів, наведених у листі прокуратури, у Департаменті відсутня.

Разом з тим, у вказаній відповіді зазначено, що у разі наявності підстав для судового захисту органами прокуратури, Київська міська рада та її структурні підрозділи в межах повноважень сприятимуть у наданні наявної та необхідної інформації.

Таким чином, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених прав та інтересів держави.

З огляду на викладене, враховуючи те, що саме Київською міською радою незаконно прийнято п. 973 Додатку 1 до рішення від 18.12.2008 № 922/922 про передачу у приватну власність земельної ділянки водного фонду у Солом`янському районі міста Києва та дозволено її забудову, даний позов (в якому рада є відповідачем) подається до суду прокурором як позивачем відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та в порядку ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Водночас Відповідач своїм правом на надання суду відзиву не скористався, будь - які докази на спростування позиції прокурора до матеріалів справи не надав.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимоги позовної заяви є обґрунтованими, обставини в ній викладені знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, підтверджені належними та допустимими доказами. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з платіжних інструкції №319 від 03 березня 2025 року та №655 від 11 квітня 2025 року Солом`янською окружною прокуратурою м. Києва при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 10 900,80 грн. (т. 3 а.с. 217, 244).

Оскільки, за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, то на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у вказаному вище розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 133, 141, 212 - 218, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича до Київської міської ради, ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні об`єктом екомережі-земельною ділянкою водного фонду, - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні об`єктом екомережі - земельною ділянкою водного фонду площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати пункт 973 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25.08.2021 індексний номер 59996497 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказане майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440011480000).

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 площею 0,1 га по АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:72:536:0112 по АДРЕСА_1 з приведенням її у придатний до використання стан, а Київську міську раду зобов`язати прийняти вказану земельну ділянку.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та Київської міської ради (місцезнаходження: 01044, місто Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в сумі 10 900,80 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича (місцезнаходження: 03124, місто Київ, вул. Академіка Шалімова, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 02910019/029);

Відповідачі:

Київська міська рада (місцезнаходження: 01044, місто Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141);

ОСОБА_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складено 15 травня 2026 року.

Суддя І. О. Тесленко