Рішення № 136566582, 14.05.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/124/26

Номер провадження 2/948/276/26

14.05.2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2026 с-ще Машівка

Машівський районний суд Полтавської області

в складі: головуючого судді Тимофєєвої Г.Л.,

за участі: секретаря судового засідання Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

24.02.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та сплаченої суми судового збору.

В обґрунтування позову зазначав, що 26.03.2024 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та відповідачем було укладено договір №494162-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», на підставі якого відповідачка отримала кредит в розмірі 4000,00 грн та зобов`язалася повернути грошові кошти надані у кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором у повному обсязі не виконала.

Заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 07.01.2026 складає у загальному розмірі 17378,16 грн, з яких: 4000,00 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 12778,16 грн - суми прострочених платежів за процентами; 6000,00 грн - суми прострочених платежів за комісією.

Посилаючись на вказане, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №494162-КС-001 про надання кредиту від 26.03.2024 у загальному розмірі 17378,16 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Згідно ухвали суду від 02.03.2026 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Позивач у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. У позовній заяві позивач просив розгляд справи проводити у його відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. (а.с.10).

Відповідачка в судове засідання 06.04.2026, 14.05.2026 не з`явилася, належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням на адресу зареєстрованого місця проживання, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.90-91,112-113). Право надати відзив на позовну заяву відповідач не скористалась.

Ухвалою суду від 06.04.2026 було відкладено розгляд справи на 14.05.2026 та повернуто відповідачці її електронне звернення без розгляду судом як таку, що не відповідає вимогам ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судові повістки вважаються такими, що вручені відповідачу.

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідача до суду не надійшло. На день ухвалення рішення, відзив на позов не подано.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд установив таке.

У відповідності до ч.3 та ч.4 ст.12, ч.1 та ч.2 ст.13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 26.03.2024 між позивачем ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір №494162-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) в електронній формі з використанням відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, на підставі якого відповідач отримала кредит в розмірі 4000,00 грн (п.2.1.), строком повернення на 24 тижнів (п.2.3), строк дії договору до 10.09.2024 (п.п.2.7); стандартна процентна ставка: в день 2%, знижена процентна ставка: в день 1,15707080% (п.2.4), фіксована; комісія за надання кредиту 600,00 грн (п.2.5); орієнтована загальна вартість наданого кредиту: 10440,00; загальні витрати за кредитом: 6440,00 грн; орієнтована реальна річна процентна ставка 9373,70 відсотків; денна процентна ставка 0,95%. Кредитний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом, одноразовим ідентифікатором UA-3023(а.с.54-58).

Відповідач ОСОБА_1 електронним ідентифікатором UA-0104 підписала паспорт споживчого кредиту, отже була детально ознайомлена з інформацію щодо умов кредитування (а.с.51-53).

Відповідно до Анкети клієнта та Візуальної форми послідовності дій Клієнта, позичальник ОСОБА_1 26.03.2024 отримала на вказаний нею номер телефону НОМЕР_1 одноразові ідентифікатори UA-0104 для електронного підпису паспорту споживчого кредиту та UA-3023 для електронного підпису кредитного договору та додатків до нього, а також вказала номер своєї банківської картки НОМЕР_2 , для перерахування на неї кредитних коштів у розмірі 4000,00 грн (а.с.69-71).

З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Таким чином, судом установлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору та який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, отже кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Договір про надання кредиту ОСОБА_1 , підписано електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, що свідчить про прийняття нею умов договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки та взяття на себе зобов`язань, передбачених умовами договору.

Суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 , оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів наданого ТОВ «ПрофітГід» позивачем було здійснено переказ відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 4000,00 грн на банківську картку в НОМЕР_3 , призначення переказу: «Перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_4 зг. до кредитного дог. №494162-КС-001 від 26.03.2024 Без ПДВ (а.с. 72).

Крім того, згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 02.03.2026, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ), згідно виписки по вказаному рахунку ОСОБА_1 26.03.2026 було зараховано 4000,00 грн (а.с.94-101).

Отже, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором №494162-КС-001 від 26.03.2024 виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 4000,00 грн, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку позичальника, вказану при заповненні анкетних даних останньою.

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримала від ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 4000,00 грн кредитних коштів та скористалася ними на власний розсуд.

Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає таке.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Судом установлено, що за договором надання кредиту № 494162-КС-001 від 26.03.2024 відповідач отримала кредит в розмірі 4000,00 грн.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що ОСОБА_1 кошти на погашення кредиту не сплачувала. (а.с.44-48).

Згідно довідки про стан заборгованості, станом на 03.02.2026, утворилася заборгованість за тілом кредиту в сумі 4000 грн. (а.с.50).

Доказів, які б підтверджували повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідач не надала. Отже, зобов`язання за кредитним договором щодо повернення тіла кредиту в повному обсязі відповідачкою не виконані, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 4000,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами суд зазначає.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

З наданого розрахунку заборгованості за кредитом від 03.02.2026 вбачається, що відповідачка не сплачувала жодних коштів на виконання зобов`язань взятих на себе за Договором(а.с.12-14).

Також установлено, що проценти за користування кредитом нараховані з 26.03.2024 по 10.09.2024, тобто позивачем було нараховано проценти в межах дії договору, після закінчення строку дії договору позивач не здійснював нарахування відсотків, що відповідає вимогам закону.

Згідно з вказаним розрахунком, за період з 26.03.2024 по 16.04.2024 проценти нараховувалися по ставці 1,1570708%, за період з 17.04.2024 по 10.09.2024 - по ставці - 2% в день від суми кредиту, що не в повній мірі відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», з огляду на таке.

Пунктом 5 розділу І ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон № 3498-IX від 22.11.2023), статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Як встановлено судом, договір між сторонами укладено 26.03.2024, тобто договір було укладено після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22.11.2023, отже дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на кредитний договір укладений між сторонами, який є підставою даного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в період з 26.03.2024 до 10.09.2024 розмір денної процентної ставки згідно вказаного закону не міг перевищувати 1 %,.

Так, за підрахунками суду, розмір відсотків за період з 26.03.2024 по 10.09.2024 виходячи з розміру несплаченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 4000,00 грн та з розміру денної процентної ставки 1,0 % становить 6760,00 грн (40,00 грн (розмір відсотків в день) х 169 (днів в періоді)).

Доказів щодо повернення кредиту та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачем суду не надано.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками підлягають частковому задоволенню в сумі 6760,00 грн.

Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено судом, пунктом 2.5. Кредитного договору комісія за видачу кредиту: 600,00 грн (а.с.54).

Частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» закріплено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов`язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб`єктів владних повноважень .

Верховний Суд у вказаній постанові зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.

У кредитному договорі від 26.03.2024 кредитодавцем фактично встановлено сплату комісії за надання кредиту, не зазначивши, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.

Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Приймаючи до уваги те, що у Договорі про надання кредиту № 494162-КС-001 від 26.03.2024, ТОВ «Бізнес Позика» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов`язаних з видачею кредиту, суд дійшов висновку, що положення п. 2.5. Договору є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 600,00 грн комісії задоволенню не підлягають.

Отже, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають частковому задоволенню, а саме на загальну суму в розмірі 10760,00 грн, з яких 4000,00 за тілом кредиту, 6760,00 грн за процентами.

У задоволенні іншої частини вимог слід відмовити.

При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 17378,16 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 10760,00 грн, що становить 61,92% від ціни позову.

Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1648,56 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 263-265, 280, 352-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», заборгованість за договором №494162-КС-001 про надання кредиту від 26.03.2024, яка становить у загальному розмірі 10760,00 грн, що складається з: 4000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6760,00 грн - заборгованість за відсоткам.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судові витрати в розмірі 1648,56 грн.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду першої інстанції впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити позивачу, що має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги впродовж тридцяти днів з дня проголошення рішення до Полтавського апеляційного суду через Машівський районний суд Полтавської області.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін та учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (місцезнаходження: ЄДРПОУ 4108423901133, адреса; місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 26, офіс 411.

Представник позивача: Пєскова Софія Володимирівна, РНОКПП НОМЕР_6 , адреса м.Київ, бульвар Лесі Українки,26, офіс 411, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1

Суддя Г.Л.Тимофєєва