Рішення № 136566150, 14.05.2026, Котелевський районний суд Полтавської області

Справа № 535/333/26

Провадження № 2/535/322/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

14 травня 2026 року селище Котельва

Котелевський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Шолудько А.В., з участю секретаря судового засідання Коросташової К.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №535/333/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 представник ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» Омельяненко Роман Русланович, який діє на підставі довіреності №3112/25-24 від 31.12.2025, через систему «Електронний суд» подав до суду позов до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 у розмірі 36240,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8000,00 грн, процентів у розмірі 10640,00 грн, комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 400,00 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) 1200,00 грн, відсотків, нарахованих на піставі ст. 625 ЦК України 16000,00 грн, мотивуючи тим, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту, сплати процентів у повному обсязі у строки та на умовах, передбачених договором.

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 01.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 44).

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подавав.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с. 68-69), у позовній заяві просить розгляд справи проводити без участі представника ТОВ «Споживчий центр» та не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 9).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с.67), про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав. 28.04.2026 відповідач Каленіченко Д.О. подав до суду письмову заяву, у якій вказав, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» визнає частково, а саме: визнає тіло кредиту у сумі 8000,00 грн, комісію (пов`язану з наданням кредиту) 400,00 грн, додаткову комісію (за обслуговування кредитної заборгованості) 1200,00 грн, щодо нарахованих відсотків, відповідач зазначає, що він є військовослужбовцем ЗСУ, тому нарахування відсотків позивачем не є правомірним (а.с.53-65).

Ухвалою суду від 14.05.2026 встановлено заочний розгляд справи №535/333/26.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд вирішив можливим розглянути справу у спрощеному позовному провадженні за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у справі доказів.

З матеріалів справи, наявних у ній доказів, суд приходить до переконання, що позов необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 за допомогою одноразового ідентифікатора «Е817», шляхом підписання пропозиції ТОВ «Споживчий центр» про укладення електронного кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), за умовами якої відповідачу надано кредит у розмірі 8000,00 грн строком на 168 днів з дати його надання, дата надання/видачі кредиту 13.08.2025, дата повернення (виплати) кредиту 27.01.2026, процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; комісія, пов`язана з наданням кредиту 5% від суми кредиту та дорівнює 400,00 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 400,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 3920,58%, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 20240,00 грн; загальні витрати за споживчим кредитом 12240,00 грн; сторони домовились, що Позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, зокрема, зобов`язання зі сплати Кредиту/його частини та/або Процентів/їх частини та/або Комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором) у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу Кредитодавця зобов`язаний сплатити Кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України (по тексту даного договору - проценти річних). Кредитодавець має право нараховувати вказані проценти річних, починаючи з першого дня прострочення виконання зобов`язання (в тому числі, якщо прострочення виконання виникло до закінчення строку, на який надається кредит) за кожен день прострочення його виконання. (а.с. 17-20).

Відповідачем підписано за допомогою електронного одноразового ідентифікатора Е817 відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 (кредитної лінії), таким чином позичальник підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 (а.с.20-20 на звороті), з якими він попередньо уважно ознайомився (а.с.21 на звороті-22).

Також відповідачем за допомогою електронного одноразового ідентифікатора Е817 підписано інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 (додаток до кредитного договору № 13.08.2025-100002032 від 13.08.2025), згідно з яким позичальник надав згоду на передавання всім близьким та третім особам, зазначеним у даному інформаційному повідомленні, інформації про укладення споживачем фінансових послуг договору про споживчий кредит, його умови, стан виконання, наявність та розмір простроченої заборгованості (розмір кредиту, процентів за користування кредитом, розмір комісії та інших платежів, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту), розмір неустойки та інших платежів, що стягуються в разі невиконання зобов`язання за договором про споживчий кредит або відповідно до законодавства України (а.с.23-24).

ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 пройдено ідентифікацію, шляхом використання Системи ВankID НБУ (а.с.30).

Згідно з довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-1903 від 19.03.2026, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 13.08.2025 20:28:07 на суму 8000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 832153817, призначення платежу: видача за договором кредиту №13.08.2025-100002032 (а.с. 31).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 13.08.2025-100002032 від 13.08.2025, заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору станом на 17.03.2026 складає: 8000,00 грн основний борг; 10640,00 грн залишок відсотків; 1600,00 залишок комісій; 16000,00 грн залишок відсотків за ст.625 ЦК України, разом 36240,00 грн (а.с. 32-34).

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Аналізуючи викладене, можна прийти до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19; від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 та від 22.11.2021 року у справі№ 234/7719/20.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем; суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

За змістом частин 3, 4, 6, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не визнає та заперечує проти стягнення з нього процентів за означеним кредитним договором, з огляду на те, що він є військовослужбовцем та має пільги відповідно до положення п.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в ст. ст.1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно п.15 ст.14 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій;

З моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014 в Україні настав особливий період.

Стаття 3 Закону № 2011-XII унормовано, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей

Відповідно правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у п.74 його постанови від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19: "У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники".

Відповідач подав до суду копії військового квитка серії НОМЕР_2 від 20.07.2022, та посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.58-65).

З копії військового квитка встановлено, що з 14.03.2022 відповідач проходить військову службу у Збройних Силах України на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022.

Тобто відповідач ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, який бере участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, на момент укладення та протягом строку дії кредитного договору №13.08.2025-100002032 від 13.08.2025.

Цей Договір був укладений у період дії Закону № 2011-XII.

Отже, нарахування відповідачу процентів за договором №13.08.2025-100002032 від 13.08.2025, є таким, що суперечитиме приписам частини 15 статті 14 Закону № 2011-XII.

Таким чином, доводи відповідача в частині незаконного нарахування процентів за користування кредитом, з урахуванням положень частини 15 статті 14 Закону № 2011-XII є обґрунтованими.

Щодо стягнення неустойки за кредитним договором суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи ту обставину, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором №13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 в обумовлені договором строки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 9600,00 грн, яка складається із: 8000,00 грн тіла кредиту; 400,00 грн - комісії (пов`язаної з наданням кредиту); 1200,00 грн додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості). У задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому виходячи із змісту вище зазначеної норми з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» необхідно стягти судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 705,28 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 264 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 626, 634, 1054, 1056-1 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №13.08.2025-100002032 від 13.08.2025 у розмірі 9600,00 грн (дев`ять тисяч шістсот гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 705,28 грн (сімсот п`ять грн 28 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 14.05.2026.

Суддя А.В. Шолудько