Рішення № 13656197, 02.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.02.11 р. Справа № 40/86

Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Данилкіной П.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Керамплюс”, м. Дніпропетровськ

до відповідача відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”, м. Краматорськ

про стягнення 461 838 грн. 13 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Вдовенко М.О. представник за довіреністю від 01.07.09р.

від відповідача: не зявився

За клопотанням обох сторін та розпорядженням голови суду, з урахуванням виняткових обставин справи, витребування додаткових матеріалів, спір було вирішено у більш тривалий час, ніж передбачено частиною першої ст.69 ГПК України, діючій на час вчинення процесуальних дій.

Провадження у справі зупинялося відповідно до вимог статті 79 ГПК України до розгляду спору по суті у справі №37/200пд.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Керамплюс” звернулося до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” про стягнення основного боргу в сумі 288 395 грн. 88 коп., пені в сумі 112895 грн. 71 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, інфляційних у сумі 12 037 грн. 69 коп., трьох процентів річних у сумі 4 041 грн. 74 коп. за прострочення виконання грошового зобовязання, процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 16167 грн. 11 коп. та вартості транспортно-експедиційних послуг в сумі 28300 грн., згідно контракту №40/09/27 від 08.11.07р.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача якого було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно приписів статті 75 ГПК України.

Відповідно до наданих відповідачем пояснень, позовні вимоги ним визнані частково в сумі 445671 грн. 02 коп. Невизнання нарахованих процентів за користування чужими коштами в сумі 16167 грн. 11 коп. обґрунтовано тим, що предметом санкцій, передбачених статтею 536 ЦК України, є користування безпідставно отриманими стороною згідно договору грошовими коштами. Тобто, підставою для нарахування таких санкцій є не факт несвоєчасної оплати продукції, а факт безпідставного отримання стороною згідно договору грошових коштів, які отримані як передоплата за товари, роботи, послуги.

До прийняття рішення по справі позивачем надана заява про застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 461838 грн. 13 коп.

Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві у межах ціни позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

На час подання заяви про забезпечення позову, тягар доказування покладається на особу, яка її подала. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до вимог ст. 33 ГПК України та належністю їх до спору згідно ст.ст. 34, 36 ГПК України.

Клопотання позивача не мотивоване посиланням на відповідні докази, що доводять необхідність вжиття заходів по забезпеченню позову.

При цьому під доказами ймовірності зазначеного вище припущення слід розуміти:

·достовірно встановлені і доведені суду факти, що свідчать про недобросовісну поведінку відповідача;

·або наявні докази щодо високого ступеня вірогідності такої поведінки.

Позивачем не доведено наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, що такий захід може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, і існує загроза його невиконання у майбутньому. А тому, у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

До винесення рішення по справі від відповідача згідно вимог пункту 6 статті 83 ГПК України надійшло клопотання про надання розстрочки виконання рішення по даній справі рівними частками на шість місяців. Мотиви надання розстрочки відповідачеві повязано з тяжким фінансовим станом його підприємства, великою кредиторською заборгованістю, а також накладенням арешту на поточні рахунки у відділеннях банку. Вказані обставини позбавляють можливості виконати рішення у спосіб та порядок визначений судом.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до уваги письмові доводи позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 08.11.07р. між відкритим акціонерним товариством „Енергомашспецсталь”, надалі Покупець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Керамплюс”, далі Постачальник, було укладено контракт №40/09/27, відповідно до якого Постачальник зобовязався продати хромітовий пісок марки AFS-50, а Покупець зобовязався купити та оплатити поставлену продукцію (п.11. контракту).

Контракт набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.08р., що встановлено в п.8.1. контракту.

Згідно п.2.1 контракту продукція постачається за умовами FCA м. Дніпродзержинськ (ІНКОТЕРМС2000р.).

З 14.04.08р. по 24.10.08р. між Постачальником та Покупцем було підписано 12 додаткових угод, щодо суми контракту.

Умови оплати продукції визначено сторонами у пунктах 4.1, 4.2, 4.3 контракту. Так, оплата за товар здійснюється Покупцем в гривнях України впродовж 7 банківських днів після прийняття товару на свій склад. Форма сплати прямий банківський переказ на рахунок Постачальника, згідно виставленому рахунку-фактурі.

З березня 2008 року по 24.10.08р. були підписані специфікації до контракту, які визначали строки поставки, ціну та обєм продукції, що поставляється та порядку оплати послуг за перевезення продукції.

На виконання вказаних умов договору, позивач згідно вищевказаним специфікаціям здійснив постачання продукції на адресу відповідача на загальну суму 914 143 грн. 92 коп. Факт отримання відповідачем продукції підтверджено довіреностями підприємства відповідача №040953 від 07.12.07р., №1215 від 22.09.08р., №1305 від 01.10.08р., виданими на імя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Накладна, специфікація та довіреність підприємства відповідача містять посилання саме на контракт №40/09/27 від 08.11.07р., відповідно до яких і було здійснено постачання продукції.

Відповідач продукцію отримав, частково сплатив її, однак розрахунки за решту частину продукції в сумі 288 395 грн. 88 коп. не провів. Тому позивач наполягає на стягненні з відповідача основного боргу в сумі 288 395 грн. 88 коп. за період з 20.12.07р. по 23.02.09р.

Згідно специфікаціям №3 від 15.07.08р., №4 від 14.08.08р., №5 від 22.08.08р., №7 від 16.09.08р., №8 від 25.09.08р., послуги за доставку в вартість продукції не зараховується. Послуги за доставку сплачує Покупець згідно окремо виставленому рахунку. Таким чином, за відповідачем виник борг за транспортні послуги в сумі 28300 грн. за період з квітня 2008 року по жовтень 2008 року, який позивач також намагається стягнути.

Зобовязання не виконані, а тому позивач згідно вимог пункту 4.4 контракту, намагається стягнути з відповідача додатково пеню в сумі 112 895 грн. 71 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобовязань окремо за накладними.

Оскільки мале місце прострочення грошового зобовязання, позивач з посиланням на вимог частини 2 статті 625 ЦК України, намагається стягнути з відповідача додатково інфляційні в сумі 12 037 грн. 69 коп. за період з 01.09.08р. по 31.01.09р. та три процента річних в сумі 4 041 грн. 74 коп. за період з 20.12.07р. по 23.02.09р. за прострочення грошового зобовязання.

Одночасно, позивачем згідно зі ст.536 ЦК України за період з 11.02.2009р. по 01.07.2009р. нараховано та предявлено до стягнення проценти за користування чужими коштами в сумі 16167 грн. 11 коп.

Судом надана належна правова оцінка відносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір постачання. У залежності від умов діючого законодавства, договір вважається укладеним коли сторони досягли всіх суттєвих його умов, а саме за ЦК України відносно предмету та строку.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витикає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише субєкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець відрізнив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є субєктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За вимогами ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до загальних правил, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень(стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обовязку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

·а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;

·б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);

·в) законні презумпції ( частина пята статті 35 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні докази.

Рішенням у справі №37/200пд від 09.11.10р. було відмовлено у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь” до товариства з обмеженою відповідальністю „Керамплюс” про визнання контракту №40/09/27 від 08.11.07р. недійсним. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.11р. по справі №37/200пд рішення господарського суду Донецької області від 09.11.10р. по справі №37/200пд залишено без змін. Вказані обставини є загальновідомими, не потребують доказуванню та не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони в розумінні вимог статті 35 ГПК України.

В силу статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 33 ГПК України зобовязує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються ним в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобовязань за контрактом №40/09/27 у частині сплати за поставлену продукцію. Відповідач доказів виконання обовязків за контрактом та перерахування платежів суду не надав.

За такими обставинами позовні вимоги у частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 288 395 грн. 88 коп., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Первинні документи (рахунки-фактури в кількості пяти штук та акти здачі-прийняття в кількості пяти штук) надані позивачем підтверджують те, що ним за умовами договору, у т.ч. специфікацій, які є невідємною частиною договору, виконані умови щодо сплати транспортно-експедиційних витрат, а відповідач ці витрати не компенсував. Тому, позовні вимоги в частині стягнення транспортно-експедиційних витрат в сумі 28300 грн., також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Додаткове зобовязання існує тільки тоді, коли існує основне зобовязання. Існування основної заборгованості у відповідача щодо несплати платежів за постачання продукції, підтверджено обставинами справи та доказами на їх підтвердження.

Судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу в розумінні ст.55 ГК України є субєкти господарювання. Відтак, до спірних правовідносин відносно стягнення додаткових позовних вимог потрібно застосовувати вимоги ст. 230 та частина 6 ст. 232 ГПК України де зазначено, що пеня відноситься до штрафних санкцій, а її нарахування припиняється через шість місяців, коли зобовязання мало бути виконано. Наданий позивачем розрахунок пені відповідає визначеним вимогам, її нарахування зроблено у межах шести місячного строку за окремими накладними.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання грошових зобовязань, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 112 895 грн. 71 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів не передбачений договором. Оскільки мало місце прострочення виконання грошового зобовязання, позовні вимоги у частині стягнення з відповідача інфляційних в сумі 12 037 грн. 69 коп. за період з 01.09.08р. по 31.01.09р. та трьох процентів річних в сумі 4 041 грн. 74 коп. за період з 20.12.07р. по 23.02.09р. за прострочення грошового зобовязання, також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими коштами, суд вважає доводи позивача необґрунтованими, з наступних підстав:

Відповідно до частини другої статті 536 ЦК розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлено договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно укладеному контракту це не встановлено.

Пунктом шостим статті 231 ГК України, як спеціальною нормою передбачено, що штрафні санкції за порушення грошового зобовязання встановлені у відсотках, розмір яких визначено обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законодавством або договором.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами не повинні бути стягнені за аналогією ч.1 ст.1048 ЦК України, оскільки розрахунок наданий позивачем проведено без урахування ч.6 ст.231 ГК України. Проценти за користування чужими коштами не передбачені за змістом контракту, тобто не встановлені сторонами, а тому вони не підлягають стягненню. Також, в контракті не передбачена попередня оплата, а можливість стягнення чужих коштів не встановлена сторонами за змістом правочину. Отже, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 16167 грн. 11 коп., слід відмовити.

Щодо надання розстрочки виконання рішення суду, то з цього приводу слід зазначити наступне, зокрема:

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених п.6 ст. 83 та ст. 121 ГПК України, вказані статті не вимагають, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Відповідачем не надано доказів того, що даний випадок є винятковим, відсутні конкретні обставини які ускладнюють виконання рішення у спосіб та порядок визначених судом і роблять його виконання неможливим.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання відповідача у справі відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь” щодо надання йому розстрочки виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №40/86 від 02.02.11р. відмовити.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно вимог ст. 44, частини пятої статті 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 02.02.11р. згідно частин 2 та 3 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 9, ст.ст. 11, 15, 16, 526, 599, 625, 655-697, 712 ЦК України, ст. ст. 55, 180, 181, 193, 202, 264, 265, 266 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 69, ч.4 ст.77, ст.ст. 79, 82 82-1, п.6 ст.83, ст.84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Керамплюс” до товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомашспецсталь” задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомашспецсталь”, 84306, Донецьк область, м. Краматорськ, р/р 2600901517252 у філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Донецьк, МФО 334817, ід. код 00210602, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Керамплюс”, 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Саксаганського, 60, р/р 26008091018941 в ФАКБ „Укрсоцбанк”, МФО 305017, ід. код 35202765, основний борг в сумі 288 395 грн. 88 коп., транспортно-експедиційні витрати в сумі 28300 грн., пені в сумі 112895 грн. 71 коп., інфляційні в сумі 12 037 грн. 69 коп., три процента річних в сумі 4 041 грн. 74 коп., витрати по державному миту в сумі 4 458 грн. 27 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 227 грн. 74 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Керамплюс” до товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомашспецсталь” щодо стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 16167 грн. 11 коп. відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Підченко Ю.О.

Повний текст складено 03.02.11р.