Рішення № 136561066, 15.05.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2026 року м. Рівне№460/5531/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 23 січня 2026 року №172350007502 та зобов`язання відповідача призначити з 02.02.2026 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідачем безпідставно не враховано підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування період її проживання у селі Ясинець Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення, що станом на 01.01.1993 становить понад три роки. Позивачка вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 31.03.2026 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Поряд із тим, відповідно до ч.4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч.2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим повторно 23.11.2010 Рівненською обласною державною адміністрацією.

14.01.2026 через вебпортал Пенсійного фонду України позивачка звернулася із заявою №82 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За результатами розгляду поданої заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві прийнято рішення №172350007502 від 23.01.2026, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку з підстав відсутності необхідного трирічного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.

У вказаному рішенні зазначено, що період проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 5 місяців 17 днів, що, на думку відповідача, є недостатнім для набуття права на пенсію відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом, посилаючись на те, що наведені відповідачем висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивачка зазначає, що народилася та проживала у селі Ясинець Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. На підтвердження періоду проживання позивачкою подано довідку виконавчого комітету Дубровицької міської ради №6 від 08.01.2026, відповідно до якої її зареєстроване місце проживання у селі Ясинець у періоди з 26.04.1986 по 05.11.1987 та з 11.09.1991 по 11.10.1993 загалом становить 3 роки 7 місяців 11 днів. На думку позивачки, зазначена довідка підтверджує факт її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад три роки, а відтак наявність у неї права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом 3 років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивачу таке посвідчення видано Рівненською державною адміністрацією 22.03.1993, відповідно до якого позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

Наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, водночас наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 та від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 дійшов до висновків про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно зі спірним рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, а саме не менше 3 років. В рішенні зазначено, що проживання позивача в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 становить 01 рік 5 місяців 17 днів.

Ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.

Суд звертає увагу, що вищевказаними доказами підтверджено проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідний період, що в свою чергу дає позивачу право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки.

Разом із вказаним суд встановив, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 05.11.1987, З 11.09.1991 по 11.10.1993 в загальному складає - 3 роки, 7 місяців, 11 днів. (26.04.1986 по 05.11.1987 - 1 рік, 6 місяців, 11 днів, та з 11.09.1991 по 11.10.1993 - 2 роки, 1 місяць, 1 день), що дає позивачу право на додатковий 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання. А відтак позивач з урахуванням початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 3 роки за повні 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, має право на зниження пенсійного віку на 6 років.

Суд зауважує, що другою обов`язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

В силу приписів статті 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).

Таким чином, на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2025 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 32 років, а з урахуванням зменшення на 6 років, страховий стаж повинен становити не менше 26 років.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він має страховий стаж 35 років 7 місяців 6 днів, що є достатнім для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст. 56-63 Закону №1788-ХІІ.

Згідно статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

В ході розгляду справи суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Ясинець Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого повторно 23.11.2010 Рівненською обласною державною адміністрацією, має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3. Як убачається з довідки виконавчого комітету Дубровицької міської ради №6 від 08.01.2026, зареєстроване місце проживання позивачки у селі Ясинець Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області у періоди з 26.04.1986 по 05.11.1987 та з 11.09.1991 по 11.10.1993 загалом становить 3 роки 7 місяців 11 днів, з яких: з 26.04.1986 по 05.11.1987 1 рік 6 місяців 11 днів, а з 11.09.1991 по 11.10.1993 2 роки 1 місяць 1 день.

Вказана довідка видана уповноваженим органом місцевого самоврядування та підтверджує факт проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад три роки. При цьому суд враховує, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, село Ясинець Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується наявність у позивачки статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, а правомірність видачі посвідчення потерпілої особи у даній справі не є предметом спору. Відповідно до положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує відповідний статус особи та надає право користування пільгами, передбаченими зазначеним Законом, у тому числі правом на пенсійне забезпечення зі зниженням пенсійного віку.

Судом також встановлено, що за зверненням позивачки 26.01.2026 складено акт обстеження щодо підтвердження її проживання без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 у період літніх канікул під час навчання з 01.09.1987 по 21.06.1990 у місті Сєвєродонецьк Луганської області. Достовірність наведених у вказаному акті обставин підтверджена показаннями свідків ОСОБА_2 , 1959 року народження, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_3 , 1958 року народження, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначені докази узгоджуються між собою та підтверджують, що під час навчання позивачки її постійним місцем проживання залишалося село Ясинець, а перебування у місті Сєвєродонецьк було пов`язане виключно з навчанням та мало тимчасовий характер.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності у позивачки необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, суд виходить з того, що сам по собі факт навчання позивачки в іншому населеному пункті не свідчить про зміну її постійного місця проживання. При цьому диплом про навчання не є належним та достатнім доказом постійного проживання особи на певній території. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували постійне проживання позивачки у місті Сєвєродонецьк у спірний період, а висновки відповідача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23, відповідно до якої саме довідка органу місцевого самоврядування про період проживання на забрудненій території є належною підставою для підтвердження статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи та підтвердження періоду проживання у відповідній зоні радіоактивного забруднення. Верховний Суд у зазначеній постанові також дійшов висновку, що відомості трудової книжки чи документів про навчання не можуть спростовувати факт постійного проживання особи у відповідній зоні, підтверджений належною довідкою органу місцевого самоврядування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачкою надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 01.01.1993 понад три роки, що відповідно до статті 55 Закону №796-XII надає їй право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.

Крім того, судом встановлено, що загальний період проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії перевищує 20 років, а тому позивачка також має право на додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 повні роки проживання у такій зоні, але не більше 6 років загалом, як це передбачено статтею 55 Закону №796-XII.

Також суд враховує, що у рішенні про відмову у призначенні пенсії відповідачем зазначено, що страховий стаж позивачки становить 35 років 7 місяців 6 днів. Отже, наявність у позивачки необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка набула право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №172350007502 від 23.01.2026 про відмову у призначенні такої пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи встановлені обставини цієї справи, застосовані до них норми права та висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивач досягнув віку, визначеного Законом №1058-IV з врахуванням зменшення, проживав необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення та має достатню кількість страхового стажу для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. А тому суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсії віку, з огляду на що оскаржуване рішення №172050008104 від 16.01.2026 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За таких обставин, враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 14.01.2026, дату народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд вважає, що така пенсія повинна бути призначена з 14.01.2026.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позову

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій-задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23 січня 2026 року №172350007502.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 02.02.2026 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві суму судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)

Суддя Н.В. Друзенко