Рішення № 136559844, 15.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Київ справа №320/22216/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України (ДПС України).

Просив суд:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 19.04.2024 №2180/ПК/99-00-24-03-03 ІПК;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати ОСОБА_1 на звернення платника податку про надання індивідуальної податкової консультації б/н від 10.04.2024 (вхідний номер в Державній податковій службі України № 1727/1ПК/6 від 10.04.2024) нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ухвали від 28.05.2024 (суддя Донець В.А.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М.

Ухвалою від 31.03.2025 (суддя Скрипка І.М.) адміністративну справу прийнято до свого провадження. Постановлено, що справа розглядатиметься суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що викладені відповідачем висновки у наданій ним індивідуальній податковій консультації не відповідають положенням чинного законодавства. Зазначив, що відповідачем взагалі не надано відповіді на питання, порушені у зверненні про надання індивідуальної консультації, а лише перераховано статті з Податкового кодексу України, які, так чи інакше, стосуються фізичних осіб-платників податків, але без прив`язки до фактичних обставин, на які посилався позивач.

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Вважає, що ДПС України надано вичерпну індивідуальну податкову консультацію, яка не суперечить вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

10.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до ДПС України з письмовим зверненням про надання індивідуальної податкової консультації. Питання сформульовано наступним чином: «Чи включаються до загального оподаткованого доходу фізичної особи та чи оподатковуються податком на дохід фізичних осіб та військовим збором грошові суми у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, нараховані за наданими у додатку до цього звернення постанови КАС від 10.02.2020, мировою угодою, затвердженою ухвалою суду, у зв`язку з неправомірним користуванням утримуваних боржником грошових коштів, належних до сплати кредиторові, та отримані фізичною особою (кредитором)? Чи необхідно кредитору подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи за отриманими доходами зазначеними у запитанні №1?».

В поясненнях зазначено, що постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2020 на користь ОСОБА_1 (кредитор) стягнуто з ОСОБА_2 (боржник) 3% річних у розмірі 3 134 721,92 грн, інфляційні втрати в розмірі 22 307 164,92 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку із порушенням боржником грошового зобов`язання, що спричинило матеріальну шкоду кредиторові.

Підставою звернення із позовною заявою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України стало невиконання ОСОБА_2 зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням у справі № 757/17997/14-ц зі стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_1 .

Приватним виконавцем Ляпіним Д.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 65301917 від 28.04.2021 з примусового стягнення 3% річних у розмірі 3134 721,92 грн, інфляційних втрат в розмірі 22 307 164,92 грн та судових витрат в розмірі 9 235,00 грн за виконавчим листом № 757/31170-15-ц від 13.03.2020.

У подальшому, через невиконання судового рішення у справі № 757/17997/14-ц боржником та несплату 3% річних і інфляційних втрат на користь кредитора, як це було встановлено постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2020, ОСОБА_1 звернувся з новим позовом про стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат на підставі 625 Цивільного кодексу України вже в межах нового періоду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2023 відкрито провадження у справі № 757/7664/23-ц.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2023 затверджена мирова угода у справі № 757/7664/23-ц.

Підставою звернення із зазначеною позовною заявою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, як було зазначено, стало невиконання ОСОБА_2 зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням у справі № 757/17997/14-ц зі стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_1 , із подальшим невиконанням виконавчого листа № 757/17997/14-ц на суму 27 556 796,45 грн у межах виконавчого провадження ВП № 65315948 з виконання виконавчого листа № 757/17997/14-ц від 11.11.2015.

Внаслідок укладення мирової угоди ОСОБА_3 (боржник) сплатив на користь ОСОБА_1 (кредитор):

- основну суму заборгованості у розмірі 27 556 796,45 грн;

- нараховані 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 27 996 123,98 грн;

- нараховані 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 388 000,00 грн.

Загальна сума нарахованих 3% річних та інфляційних втрат складає 28 384 123,98 грн.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у справах №646/14532/15 та № 646/14523/15, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та отриманні компенсації за неналежне виконання зобов`язань.

У листі від 14.04.2017 № 8030/6/99-99-13-02-03-15 Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України, розглянувши листи щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства і в межах компетенції, повідомила, що суми коштів, які за рішенням суду спрямовуються (у т.ч. примусово стягнуто на користь платника податку фізичної особи) на відшкодування збитків (інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми боргу), завданих такому платнику внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб та військовим збором (https://www.tax.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-yuridichnih-osib/print-72012.html). Однак, як вбачається із зазначеного листа, суб`єктом звернення для надання індивідуальної податкової консультації була юридична особа страховик, яка має виконувати усі функції податкового агента.

Вказано, що Податковий кодекс України не встановлює прямо наявність чи відсутність обов`язку фізичної особи, яка не є податковим агентом, сплачувати податок на отримані такою фізичною особою 3% річних та інфляційні втрати на підставі судових рішень, а також військовий збір і розглядаючи законодавчі положення у системному зв`язку із наданими у листі ДФС від 14.04.2017 № 8030/6/99-99-13-02-03-15 роз`ясненнями щодо оподаткування сум у вигляді 3% річних та інфляційних втрат та з врахуванням роз`яснень, наданих Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30.03.2012 № 5 щодо того, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, виникла необхідність надання консультації.

19.04.2024 відповідачем надано індивідуальну податкову консультацію № 2180ПК/99-00-24-03-03, у висновку якої зазначено:

«Щодо першого та другого питань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Водночас ст. 67 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, та податковий агент.

Об`єктом оподаткування фізичної особи резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Статтею 165 Кодексу встановлено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Підпунктом 1.7 п. 16 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу «Перехідні положення» передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу ХХ «Перехідні до загального положення» Кодексу не включаються оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 3 і 4 п. 170.13 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.

Водночас п. 164.2 ст. 164 Кодексу визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема:

дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом;

6) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання (п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу передбачено, що ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказані доходи є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16' підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.3 п. 16 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16' підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення».

Згідно з п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок та військовий збір з таких доходів.

При цьому особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність (п.п. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу).

Враховуючи викладене, якщо умовами договору передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми (або інший розмір процентів, зазначений у договорі), то дохід у вигляді суми таких процентів на підставі п.п. «б» п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Кодексу не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Разом з тим, якщо боржником також сплачується сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, то сума таких інфляційних витрат включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

При цьому платник податку зобов`язаний подати податкову декларацію про майновий стан і доходи та сплатити податкові зобов`язання.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію».

Позивач, не погоджуючись із індивідуальною податковою консультацією та вважаючи, що висновки викладеній у ній не відповідають положенням чинного законодавства, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням у підпункті 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно із пунктом 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Пункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України передбачає, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України унормовано, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

У відповідності до пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України у разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.

Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

За правилами пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Аналіз вказаних норм свідчить, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Отже, індивідуальна податкова консультація, як методична й практична допомога платнику при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

При цьому, платнику надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й скасування судом такої податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Обов`язковими ж складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.12.2020 у справі №805/112/16-а, від 13.08.2021 у справі №816/1510/16, від 16.10.2020 у справі №820/5120/16.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №200/3060/22 дійшов висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Індивідуальна податкова консультація, як методична й практична допомога платнику при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо), надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності.

Суд зазначає, що метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. Податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Так, судом у межах цієї справи встановлено, що позивач звернувся до контролюючого органу за роз`ясненням щодо застосування норм податкового законодавства в частині обов`язку відображення фізичною особою - кредитором сум отриманих боргу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення боргу в Податковому розрахунку та обов`язку в такому випадку самостійно включати до загального річного оподатковуваного доходу, подавати річну декларацію та сплачувати в установлені законом терміни податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України, згідно з пунктом 162.1 статті 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування фізичної особи резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

За змістом пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За правилами пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у підпунктах 167.2, 167.5 статті 167 Податкового кодексу України).

Також вказаний дохід для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Водночас, суд бере до уваги, що статтею 165 Податкового кодексу України встановлено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Підпунктом 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України «Перехідні положення» передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 3 і 4 пункту 170.131 статті 170 Кодексу.

За приписами підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України положення пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначають перелік доходів платника податку, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, зокрема, пасивні доходи (крім зазначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1.41 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України) (підпункт 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України ); дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом; б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання (підпункт 164.2.14 пункту 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України); інші доходи (крім зазначених у статті 165 Податкового кодексу України).

У свою чергу, підпунктом 165.1.49 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України передбачено, що до складу місячного оподатковуваного доходу не включаються і інші доходи, якщо про це буде вказівка в інших статтях Податкового кодексу України.

Отже, якщо умовами договору передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми (або інший розмір процентів, зазначений у договорі), то дохід у вигляді суми таких процентів на підставі абзацу «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, про що і зазначено в оскаржуваній податковій консультації.

У той же час, як слідує з матеріалів справи, у зазначеній податковій консультації ДПС України дійшла висновку про те, що відшкодовані за рішенням суду інфляційні втрати у розумінні пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є іншими доходами, з огляду на що мають бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Так, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц зазначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Наведений висновок свідчить про те, що інфляційні втрати, по своїй суті, є цивільно- правовим інструментом, завданням якого є відшкодування матеріальних втрат кредитора у зв`язку із інфляційними процесами. При цьому, такі міри відповідальності не є штрафними санкціями.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 02.07.2025 у справі №903/602/24, від 22.08.2023 у справі № 922/1280/22 та від 12.01.2022 у справі №336/4262/19.

Підсумовано, що за правилами пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Оскільки знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, завданих кредитору, є матеріальною втратою кредитора - вони є збитками у розумінні статті 22 ЦКУ.

З урахуванням положень статей 22 та 190 Цивільного кодексу України колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України дійшла висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну позивача у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які позивач внесла як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх втрати - 29 травня 2007 року і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Щодо визначення ДПС України інфляційних втрат, які компенсуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, як «інші доходи», передбачені підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, то останній не містить визначення поняття «дохід».

Натомість, стаття 14 Податкового кодексу України надає визначення лише «дохід із джерелом походження з України».

За визначенням у підпункті 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів:

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повного або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю;

з) доходів від відчуження прав на видобуток та розробку родовищ корисних копалин, мінеральних джерел та інших природних ресурсів;

и) прибутків від відчуження акцій, часток, корпоративних або інших аналогічних прав в іноземних компаніях, організаціях, утворених відповідно до законодавства інших держав (іноземні юридичні особи), які відповідають таким умовам:

і) прибутків нерезидентів від відчуження акцій, корпоративних прав у статутному капіталі юридичної особи - резидента України, за умови що у будь- який час впродовж 365 днів, що передують продажу або іншому відчуженню, вартість таких акцій, корпоративних прав на 50 і більше відсотків утворювалася за рахунок нерухомого майна, що розташовано в Україні та належить такій юридичній особі - резиденту України або використовується такою юридичною особою - резидентом України на підставі договору операційної або фінансової оренди (лізінгу) чи аналогічного договору, і таке використання має відображатися в обліку такої юридичної особи як актив, у тому числі актив з права користування, згідно з вимогами національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відтак, поняття «дохід з джерелом походження з України», яке міститься в Податковому кодексі України, ґрунтується на діяльності, яку провадить особа та не включає у себе компенсацію втрат, якими, за своєю правовою природою, є інфляційні втрати .

На підставі викладеного, суд доходить висновку про те, що інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією втрат, і фактично є формою відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а не іншими доходами, як стверджує відповідач. Вирішуючи питання стосовно необхідності оподаткування інфляційних втрат, які згідно рішення суду виплачуються фізичній особі, податковий орган не надав оцінку положенням підпункту «а» та «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема, сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди та відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання, не навів у консультації доводи щодо незастосування зазначених положень Кодексу.

Отже, зважаючи на те, що спірна індивідуальна податкова консультація не надала вичерпну відповідь на поставлені позивачем питання, то така підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги про зобов`язання ДПС України надати нову індивідуальну податкову консультацію, суд зазначає наступне.

За змістом пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Таким чином, обов`язок надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду у разі скасування судом відповідної консультації закріплений у Податковому кодексі України і не потребує дублювання судом, у зв`язку із чим суд не вбачає за необхідне зобов`язувати відповідний податковий орган здійснити дії, які і так передбачені для нього законом як обов`язкові у разі скасування податкової консультації. Тому у задоволенні у цій частині вимог суд відмовляє.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно із платіжного документу позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у відповідній частині, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - ДПС України як суб`єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 19.04.2024 №2180/ПК/99-00-24-03-03 ІПК.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ: 43005393; місцезнаходження: 04053, Львівська площа, буд. 8) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.