Рішення № 136558095, 15.05.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 травня 2026 р. Справа № 120/853/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення ГУ ПФ України в Рівненській області №025350014633 від 29.12.2025 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою суду від 27.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Адміністративний позов та копія ухвали від 27.01.2026 року отримані відповідачем в системі «Електронний суд» 27.01.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд» суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Однак, даним відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України не надано суду відзиву на позов та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо переведення на пенсію за віком на пільгових умовах.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

За результатом розгляду документів, доданих до заяви, рішенням №025350014633 від 29.12.2025 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах відмовлено у зв`язку з тим, що у заявниці відсутній пільговий стаж роботи, встановлений пунктом 2 частини 2 статті 114 зазначеного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та недосягнення нею необхідного пенсійного віку 55 років.

Зазначено, що страховий стаж позивача становить 33 роки 8 місяців 28 днів.

Стаж роботи за Списком №2 становить 5 років 5 місяців 15 днів.

До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 01.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.03.2012, з 01.05.2012 по 31.08.2012, з 01.10.2012 по 31.12.2012, з 01.02.2013 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.01.2015, оскільки за вказані періоди прослідковується інформація про іншу роботу.

Вважаючи свої права порушеними оскаржуваним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Так, статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 1статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення віку 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років для жінок, з яких не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

З аналізу вищенаведеного можливо зробити висновок, що для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" необхідним є: 1) наявність страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах; 2) віднесення професії до списку робіт із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад; 3) досягнення віку 55 років.

Щодо недосягнення позивачем встановленого законодавством для призначення пенсії за віком на пільгових умовах віку, суд зазначає наступне.

Так, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.».

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, оскільки норми вищевказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За вказаних обставин у справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

З огляду на викладене, відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року, суд дійшов висновку, що позивач, досягнувши 50 років, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, за наявності необхідного пільгового стажу.

Окрім вказаного, у даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву наявність пільгового стажу ОСОБА_1 в частині періоду роботи з 01.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.03.2012, з 01.05.2012 по 31.08.2012, з 01.10.2012 по 31.12.2012, з 01.02.2013 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.01.2015, оскільки за вказані періоди прослідковується інформація про іншу роботу.

Надаючи правову оцінку цим аргументам відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).

Так, згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , позивач з 01.10.2001 року по 31.01.2015 працювала на посаді майстра контрольного поверхні в управлінні контролю якості вугілля та стандартів Державної холдингової компанії «Селидіввугілля».

Поряд із цим, суд виходить з того, що саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності у ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи, зокрема довідки, уточнюючі характер роботи.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, оскільки в трудовій книжці позивача наявна інформація про роботу на посадах передбачених Списком № 2 в спірний період, підстав для відмови в зарахуванні до пільгового стажу даних періодів роботи немає.

Крім того, аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, є перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що передбачені Списком №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією, атестація робочого місця.

Відповідно до п. 4 Порядку №422 відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Верховним Судом у зразковій справі №520/15025/16-а (постанова від 19.02.2020) викладений правовий висновок, відповідно до якого непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

З огляду на це, визначальною ознакою є саме факт роботи на посадах із шкідливими і важкими умовами праці, що передбачені у Списку №2, характер такої роботи, які дають підстави для призначення пільгової пенсії.

Отже, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації її робочого місця.

За наведених підстав суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.12.2025 №025350014633 про відмову в призначення пенсії та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Суд зазначає, що Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

За результатами розгляду цієї справи судом встановлено, що територіальний орган Пенсійного фонду неналежно розглянув заяву позивача від 22.12.2025 про призначення пільгової пенсії за віком та прийняв передчасне рішення №025350014633 від 29.12.2025.

Водночас, суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні відповідачем надано оцінку виключно пільговим періодам роботи позивача з 01.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.03.2012, з 01.05.2012 по 31.08.2012, з 01.10.2012 по 31.12.2012, з 01.02.2013 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.01.2015, тоді як інші періоди, на врахуванні яких наполягає позивач (з 24.03.1995 по 25.05.1995, з 15.06.1995 по 24.04.1997 , з 09.06.1997 по 31.01.1999 , з 01.01.2009 по 30.06.2009), предметом дослідження з боку відповідача не були, оскільки останнім не надано оцінки таким періодам.

За таких обставин вимога зобов`язального характеру може стосуватися лише того періоду, щодо якого відповідачем вже здійснено відповідну оцінку, тобто періоду з 01.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.03.2012, з 01.05.2012 по 31.08.2012, з 01.10.2012 по 31.12.2012, з 01.02.2013 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.01.2015.

Разом з тим, з урахуванням того, що визначення та обчислення пільгового стажу належить до повноважень органу Пенсійного фонду України, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідній частині, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При цьому, суд звертає увагу відповідача про недопустимість відмови позивачу в зарахуванні відповідних періодів роботи позивача до її пільгового стажу з аналогічних підстав, які вказані в рішенні №025350014633 від 29.12.2025 та визнані судом необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до стажу періоди роботи позивача, то суд враховує, що такий обов`язок покладається на орган Пенсійного фонду, уповноважений на прийняття рішення за результатами розгляду заяви відповідно до принципу екстериторіальності, визначеного законодавством.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України" (далі - Постанова правління № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.

Таким чином відповідачем у справах, у яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання призначення пенсії на пільгових умовах, є саме ГУ ПФУ в Рівненській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.

Така позиція суду ґрунтується на правовому підході, висловленому Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23, а також у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №120/8483/25.

Тому з метою поновлення порушених прав позивача та належного способу захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.12.2025 №025350014633 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 01.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.03.2012, з 01.05.2012 по 31.08.2012, з 01.10.2012 по 31.12.2012, з 01.02.2013 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.01.2015 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 22.12.2025, з урахуванням висновків суду.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.12.2025 №025350014633 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 01.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.03.2012, з 01.05.2012 по 31.08.2012, з 01.10.2012 по 31.12.2012, з 01.02.2013 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.01.2015 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 22.12.2025, з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 709,97 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ: 21084076)

Суддя Чернюк Алла Юріївна