Рішення № 13655767, 25.01.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.01.11 р. Справа № 36/303

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект”, м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 31623914,

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області, ЄДРПОУ 00210602,

про стягнення 11 997,00 грн.

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Шульженко Л.Г.- довіреність №17/617-38 від 26.09.2008р.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Енергомехкомплект”, м.Запоріжжя, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 11 997,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором №15/1837 від 07.11.2008р., внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копію договору поставки №15/1837 від 07.11.2008р. разом із специфікацією до нього, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №1826 від 04.12.2008р., видаткової накладної №РН-0000232 від 09.12.2008р., податкової накладної №372 від 09.12.2008р., оборотно-сальдової відомості за рахунком 361, претензії №779 від 01.09.2009р., повідомлення про вручення поштового відправлення №3098300.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.1, 2, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.509, 526, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України.

В ході розгляду спору Позивач подав письмове клопотання, яким збільшив позовні вимоги та просив суд додатково стягнути з Відповідача пеню у сумі 1 463,63 грн., 3% річних у сумі 300,75 грн., інфляційні витрати у розмірі 1 342,24 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 05.11.2009р. дане клопотання про уточнення позовних вимог по справі №36/303 повернуте Позивачу без розгляду.

25.11.2009р. Позивачем через канцелярію господарського суду Донецької області надано заяву. Відповідно до цієї заяви, останній долучив до справи копію рахунку-фактури №СФ-0000379 від 08.12.2008р. та вдруге уточнюючу позовну заяву (про збільшення позовних вимог), якою доповнив первісні позовні вимоги та додатково заявив до стягнення 1 463,63 грн. пені, 300,75 грн. 3% річних, 1 342,24 грн. інфляційних витрат, витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3 000,00 грн. На підтвердження даних вимог надав розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат, копію договору про надання юридичних послуг №12/10 від 21.10.2009р., акту приймання-передачі виконаних робіт від 04.11.2009р. за договором №12/10 від 21.10.2009р., свідоцтва про сплату єдиного податку від 11.12.2008р., свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю №686 від 21.08.2009р., платіжне доручення №115989 від 04.11.2009р.

З огляду на додержання вимог процесуального законодавства щодо подання такого роду заяв, за наявності підтвердження відправлення цих уточнень Відповідачу, доплати державного мита, керуючись ст.22 Господарського процесуального кодексу України уточнююча позовна заява (про збільшення позовних вимог) прийнята судом. Справа розглядається з урахуванням її змісту.

17.12.2009р. представником Відповідача у порядку ст.79 Господарського процесуального кодексу України подане клопотання про зупинення провадження по справі, яке задоволено ухвалою суду від 17.12.2009р.

11.05.2010р. через канцелярію суду від Позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать Відкритому акціонерному товариству „Енергомашспецсталь” у межах позовних вимог, разом із якою надано копію постанови прокуратури м.Краматорська від 25.12.2009р. про відмову у порушенні кримінальної справи.

Ухвалою від 29.07.2010р. провадження по справі поновлено.

Одночасно, ухвалою суду від 29.07.2010р. на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду справи на 1 місяць.

У подальшому Відкрите акціонерне товариство „Енергомашспецсталь” звернулось до господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” про стягнення неустойки за прострочку поставки товару по договору №15/1837 від 07.11.2008р. у сумі 86,38 грн., яка повернута заявнику без розгляду у відповідності до ухвали суду від 09.08.2010р.

12.08.2010р. Позивачем надано клопотання про вихід за межі позовних вимог при прийнятті рішення.

Ухвалою від 17.08.2010р. вдруге зупинено провадження по справі, яке поновлено 10.09.2010р., про що винесено відповідний процесуальний документ.

Згідно із розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 14.09.2010р., справа №36/303 передана на розгляд судді Іванченкової О.М.

16.09.2010р. відповідною ухвалою суду втретє зупинено провадження по справі.

07.12.2010р. Позивачем надана заява про поновлення розгляду справи у зв’язку з усуненням обставин, що спричинили її зупинення.

Дана заява судом задоволена та провадження по справі поновлено, розгляд справи призначений на 11.01.2011р., про що свідчить ухвала господарського суду Донецької області від 15.12.2010р.

05.01.2011р. на адресу суду вдруге надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать Відповідачу у межах заявлених позовних вимог, а також заява про розгляд справи, призначений на 11.01.2011р., за відсутності Позивача.

Представник Позивача в судове засідання 25.01.2011р. не з’явився.

Представник Відповідача в судовому засіданні 25.01.2011р. представив відзив на позов, яким заперечив проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

07.11.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” та Відкритим акціонерним товариством „Енергомашспецсталь” укладено договір №15/1837.

Оцінивши зазначений договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статей 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1 договору Позивач (Постачальник) зобов’язується передати у власність Відповідача (Покупця) товар, а останній зобов’язується у відповідності до умов правочину прийняти його та оплатити.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що найменування, номенклатура, кількість, якісні та інші характеристики товару, його ціна, строки та умови поставки зазначаються у специфікаціях, які є невід’ємною частиною цього правочину.

Специфікацією №1 від 07.11.2008р. до договору №15/1837 від 07.11.2008р. сторони обумовили поставку редуктора Ц2У-250-16-13У1 у кількості 1 од. загальною вартістю 11 997,00 грн. з урахування податку на додану вартість.

Умови поставки: EXW, м.Дніпропетровськ, протягом 10 банківських днів з моменту підписання специфікації сторонами.

Враховуючи, що поставка товару здійснюється на умовах EXW франко-завод (... назва місця) (редакція „Інкотермс”, 2000р.), Постачальник вважається таким, що виконав зобов’язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження Покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов’язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Згідно видаткової накладної №РН-0000232 від 09.12.2008р., Товариство з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” передало обумовлену вище продукцію Відповідачу вартістю 11 997,00 грн. Найменування продукції, вказаної у специфікації до договору №15/1837 від 07.11.2008р., її вартість за одиницю ідентичні найменуванню та ціні продукції, поставка якої здійснена за наявною у матеріалах справи видатковою накладною. Останнім її прийнято, що підтверджується підписом уповноваженої особи Відповідача на даному документі.

Повноваження особи, яка здійснила приймання зазначеної продукції підтверджуються довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №1826 від 04.12.2008р., правовою підставою отримання товару у якій визначений договір №15/1837 від 07.11.2008р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд вважає, що надані Позивачем первинні документи є належним доказом здійснення 09.12.2008р. передачі Відповідачу товару та прийняття його останнім в межах спірного правочину.

Зазначені обставини у порядку статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, за викладених обставин, Позивачем належним чином доведено факт виконання обов’язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та у межах договору поставки №15/1837 від 07.11.2008р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Специфікацією №1 від 07.11.2008р. до договору №15/1837 від 07.11.2008р. визначені умови оплати товару, відповідно до яких Відповідач повинен розрахуватись за отриманий товар протягом 30 днів з моменту поставки у повному обсязі.

Приймаючи до уваги дату поставки товару (09.12.2008р.) та викладені умови оплати, остаточний розрахунок за поставлений товар у сумі 11 997,00 грн. повинен бути здійснений не пізніше 08.01.2009р.

Проте, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, грошове зобов’язання Покупця перед Постачальником у сумі 11 997,00 грн. у встановлені договором строки не виконано.

Доказів, що свідчать про сплату заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у повному обсязі.

Прострочення Відповідачем грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум.

За розрахунком Позивача сума інфляційних витрат за прострочення основного зобов’язання становить 1 342,24 грн., 3% річних з простроченої суми – 300,75 грн. з урахуванням визначеного останнім періоду прострочення з 09.01.2009р. по 09.11.2009р.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”, суд дійшов висновку про те, що при розрахунку інфляційних витрат допущена помилка у визначенні індексу за квітень 2009р., який фактично становить 100,9, а не 101,9.

Таким чином, інфляційні витрати за період прострочення оплати вартості поставленої продукції за вказаним договором з 09.01.2009р. по дату, визначену Позивачем, 09.11.2009р. складають 1 211,34 грн.

Розрахунок 3% річних здійснений вірно та не суперечить показникам суду.

З урахуванням наведеного, дані вимоги підлягають задоволенню у наступних розмірах: 1 211,34 грн. інфляційні витрати, 300,75 грн. 3% річних.

Згідно п.11.5 договору №15/1837 від 07.11.2008р., у випадку просрочки оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,04% від вартості неоплаченої продукції за кожен день просрочки, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період просрочки.

За змістом позовних вимог Позивачем визначено стягнення пені у розмірі 1 463,63 грн. за період з 09.01.2009р. по 09.11.2009р. (305 днів прострочення), що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі 0,04%.

Згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок та період нарахування даних позовних вимог, дійшов висновку щодо порушень Позивачем вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки період, за який визначена сума пені, перевищує шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

З урахуванням приписів п.6 ст.232 Господарського кодексу України, період нарахування неустойки становить з 09.01.2009р. по 09.07.2009р.

Таким чином, пеня із розрахунку 0,04% за кожний день прострочення визначеного періоду від 11 997,00 грн. становить 873,38 грн.

Із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України – 1 419,26 грн.

Оскільки сума пені із розрахунку 0,04% не перевищує суму пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, сума штрафних санкцій за договором №15/1837 від 07.11.2008р., що підлягає задоволенню, складає 873,38 грн.

Одночасно, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати на адвоката у сумі 3 000,00 грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд вважає, що в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню за умови, якщо надання таких послуг підтверджено документально.

Позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання юридичних послуг №12/10 від 21.10.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” (Клієнт) та Приватним підприємцем Черних Олесею Сергіївною (Виконавець). Згідно з умовами даного договору, Клієнт доручає, а Виконавець зобов’язується надати Клієнту юридичну (адвокатську) допомогу з задоволення грошових вимог Виконавця до Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”, а саме доручається підготовка усіх процесуальних документів, надання консультаційних послуг, ведення та супровід справи до закінчення стягнення боргу, представництво інтересів Клієнта у суді.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №686, видане на ім’я Черних Олесі Сергіївни.

Крім того, надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 04.11.2009р., підписаний та скріплений печатками Клієнта та Виконавця, а також платіжне доручення №115989 від 04.11.2009р., за яким Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” на користь Черних О.С. сплачено надання адвокатських послуг згідно договору №12/10/09 від 21.10.2009р.

Суд вважає дані документи належними у розумінні ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України доказами надання Позивачу правової допомоги, передбаченої вказаною угодою.

Однак, відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". До таких правовідносин слід також застосовувати і Правила адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом № 6/VI від 12.10.1999р., які на підставі статей 15, 16 Закону України "Про адвокатуру" є нормативно-правовим актом і обов’язкові для виконання.

У п.2 ст.33 Правил встановлено принцип “розумного обґрунтування” розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п.11 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/155, п. 11 Інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 та п. 28 Інформаційного листа від 18.03.2008р. №01-8/164, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов’язаних зі сплати послуг адвокатів, має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Таким чином, розглядаючи конкретну справу, суд з урахуванням її обставин може обмежити розмір відповідної компенсації з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Приймаючи до уваги, що:

- зміст п.1.1 договору №12/10 від 21.10.2009р. про надання юридичних послуг не виключає ймовірної необхідності надання адвокатом послуг клієнту і на стадії апеляційного та касаційного перегляду справи №36/303, тоді як здійснений за договором платіж у 3000грн. опосередковує повне виконання клієнтом своїх грошових зобов’язань і з урахуванням можливого апеляційного та касаційного провадження. В свою чергу, господарським судом Донецької області витрати мають розподілятися з огляду на обсяг наданих на момент прийняття рішення суду послуг;

- протягом розгляду справи адвокат Позивача був присутній лише на двох судових засіданнях, тоді як за змістом п.1.1 зазначеного договору представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях визначено як складова частина послуг, вартість яких заявлена до компенсації у складі судових витрат;

- матеріали справи не містять процесуальних документів, з яких вбачалося їх складання адвокатом;

- характер та незначна складність розглядуваних в межах справи №36/303 правовідносин, відсутність серед наданих Позивачем документів доказів на підтвердження видатків, пов’язаних із розглядом справи (транспортних на відрядження тощо), невелика кількість судових засідань, в яких у господарському суді Донецької області брав участь залучений Позивачем адвокат,

суд дійшов висновку, що належна до компенсації Позивачем частка судових витрат, пов’язаних зі сплатою послуг адвоката у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру та адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, має становити 1000грн.

У ході провадження по даній справі Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” надана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать Відповідачу у межах заявлених позовних вимог.

Правовою підставою даних вимог зазначені ст.ст.22, 66–67 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначена заява Позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціативи має право вжити передбачених ст.67 цього кодексу заходів до забезпечення позову в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в пункті 3 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Тягар доведення наявності зазначених обставин згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України лежить на Позивачеві.

Пунктом 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006року №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову” передбачено, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Проте, незважаючи на вимоги суду, наведених доказів, доказів, які підтверджують те, що належні Відповідачу майно та грошові кошти можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення, суду не представлено. На підставі викладеного, суд вважає не доцільним вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові суми, що належать Відповідачу, у межах заявлених позовних вимог, оскільки зазначені вимоги жодним чином не обґрунтовані з доказової точки зору. До того ж, заборона господарюючому суб’єкту проводити видаткові операції по банківських рахунках може призвести до зупинення його фінансово-господарської діяльності, що носитиме характер протиправного втручання суду в господарську діяльність, забороненого статтями 6, 19 Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, клопотання Позивача про вжиття заходів забезпечення позову має бути відхилено судом через його доказову та правову безпідставність.

Витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомехкомплект”, м.Запоріжжя, до Відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення основного боргу у розмірі 11 997,00 грн., 1 463,63 грн. пені, 300,75 грн. 3% річних, 1 342,24 грн. інфляційних витрат, що разом становить 15 103,62 грн. задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь” (84306, Донецька область, м.Краматорськ, ЄДРПОУ 00210602, р/р2600901517252 у філії Укрексімбанку, МФО 334817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” (69006, м.Запоріжжя, вул.В.Лобановського, 9/29, ЄДРПОУ 31623914, р/р26005414801 у АБ „Метабанк” м.Запоріжжя, МФО 313582) 14 382,47 грн., у тому числі 11 997,00 грн. основного боргу, 873,38 грн. пені, 300,75 грн. 3% річних та інфляційних витрат за час прострочення основного зобов’язання у розмірі 1 211,34 грн.

3.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь” (84306, Донецька область, м.Краматорськ, ЄДРПОУ 00210602, р/р2600901517252 у філії Укрексімбанку, МФО 334817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергомехкомплект” (69006, м.Запоріжжя, вул.Л.Лобановського, 9/29, ЄДРПОУ 31623914, р/р26005414801 у АБ „Метабанк” м.Запоріжжя, МФО 313582) відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 143,82 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 224,73 грн., витрат на адвокатські послуги в розмірі 1000грн.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6.У судовому засіданні 25.01.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Іванченкова О.М.

Повний текст підписано 31.01.2011р