Рішення № 136556921, 04.05.2026, Рокитнівський районний суд Рівненської області

Справа № 571/2467/24

Провадження № 2/571/11/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року селище Рокитне

Рокитнівський районний суд Рівненської області, в складі судді одноособово Комзюк А.Ф., при секретарі судового засідання Гордійчук Т.О., за участі представника позивача-адвоката Михальця Г.В., представника відповідача Зубка Ю.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради недійсним та відшкодування збитків,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради недійсним та відшкодування збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до ст.95 ЗК України він користувався земельною ділянкою 0,12 га в АДРЕСА_1 , яку використовував для сінокосу та ведення сільського господарства. Дану земельну ділянку на болотній системі він спільно з родичами привів в належний порядок та поніс значні затрати, користувався нею понад 26 років.

Згідно ст.119 ЗК України 11 січня 2011 року він звернувся з письмовою заявою до Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області для надання дозволу на приватизацію даної земельної ділянки і голова ОСОБА_4 дозволив йому її приватизувати, що підтверджується резолюцією на заяві від 11.01.2011.

9 лютого 2015 року він повторно звернувся до Старосільської сільської ради на приватизацію даної земельної ділянки, але йому відмовили мотивуючи тим, що дану земельну ділянку надали іншій особі, а саме ОСОБА_2 в якої є понад 4 га землі.

На сесії Старосільської сільської ради він почав сперечатись, як без його згоди, відома та без вилучення, передали його земельну ділянку іншій особі.

Відповідно до ст.156,157 ЗК України йому не відшкодували заподіяні збитки.

При цьому, депутати його підтримали більшістю голосів, 16 депутатів підписались у колективній заяві на відміну попереднього рішення №1363 від 21.11.2014 про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 обманним шляхом сільського голови ОСОБА_5 , без висновку земельної комісії та експертизи, відповідно до ст.123 п.4,п.5, п.6,п.10 ЗК України.

Але колективна заява депутатів сільської ради від 26.02.2015, яка була надана сільському голові, ним не розглянута.

Відповідач Старосільська сільська рада (Рокитнівського) Сарненського району Рівненської області, порушила ст.123 п.4 Земельного Кодексу України. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. А цього сільською радою не було зроблено, що підтверджує свідок ОСОБА_6 .

Із показів свідка ОСОБА_7 в грудні 2016 року стало відомо, що по вказівці сільського голови ОСОБА_5 був підроблений висновок земельної комісії, а саме, Протокол №38 від 20.11.2014 та підпис за померлого на той час ОСОБА_8 , як секретаря земельної комісії.

Саме цей протокол дав змогу ОСОБА_2 обманним шляхом заволодіти його земельною ділянкою площею 0,12 га.

Відповідно до показів свідка ОСОБА_7 , наданих у письмовій заяві від 12.03.2019, відповідач ОСОБА_2 приймала участь в підробленні Протоколу №38 від 20.11.2014 та підпису за померлого на той час ОСОБА_8 , як секретаря земельної комісії, тобто обманним шляхом заволоділа його земельною ділянкою 0,12 га, якою він користується з 2015 року, при цьому переорала на городі посіяну ним траву для сінокосу, зрізала насаджені ним дерева берези для соку з боку спірної земельної ділянки. Таким чином, заподіяла збитки, які він орієнтовано оцінює в 50 000 гривень.

Також, ОСОБА_9 підтверджує, що підпис в Протоколі №38 від 20.11.2014 поставлені не її чоловіком ОСОБА_8 , у підтвердження чого надала ксерокопії паспорта НОМЕР_1 від 19 травня 1993р., Акт (повідомлення вручення повістки) від 5.10.2014.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний підприємець ОСОБА_3 , який розробляв проектну документацію для ОСОБА_2 та його помічниця ОСОБА_10 , яким він говорив про порушення, на зауваження не реагували.

Позивач вказує, що предметом позовних вимог серед іншого є визнання Протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20 листопада 2014 року не дійсним та відшкодування збитків, які він оцінює в 100 000 гривень, з них:

1) 20 000 гривень - судові витрати (найняття адвоката для написання позовної заяви, клопотання і інші документи, на проїзд,витрати часу на суди);

2) 50 000 гривень - сума збитків за підроблення Висновку земельної комісії, а саме, Протоколу №38 від 20.11.2014р. та підпису за померлого на той час ОСОБА_8 , як секретаря земельної комісії, який дав змогу на видачу по вказівці сільського голови ОСОБА_5 рішення Старосільської сільської ради №1363 від 21.11.2014 про надання для ОСОБА_2 , без експертизи відповідно до ст.123 п.4.п.6 ЗК України та заволодіння пошкодження і користування його земельною ділянкою 0,12 га;

3) 30 000 гривень - витрати на проведення судової-почеркознавчої експертизи.

Посилаючись на норми Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» позивач просив визнати Протокол №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20 листопада 2014 року не дійсним та відшкодувати збитки, які оцінює у 100000 гривень.

Ухвалою суду від 18 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 22 січня 2025 року.

07 січня 2025 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив визнати невірним захват його земельної ділянки 0,12 га та зобов`язати ОСОБА_2 залишити спірну земельну ділянку 0,12 га і не користуватися нею (а.с.49-50).

22 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить:

1)зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не вчиняти сварок, не обзивати нецензурними словами і не наводити наклепів;

2) стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 20 000 гривень (а.с.68).

21 січня 2025 року представником відповідача Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області Берташем О.С. подано заяву про застосування позовної давності у якій зазначено, що позов ОСОБА_1 пред`явлено за спливом позовної давності.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивачу стало відомо про наявність протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради №38 від 20.11.2014, 09 лютого 2015 року, коли він повторно звернувся до Старосільської сільської ради про приватизацію земельної ділянки, коли йому було відмовлено мотивуючи це тим, що дану земельну ділянку надали іншій особі. 26.02.2015 була подана колективна заява депутатів Старосільської сільської ради від 26.02.2015. В будь-якому випадку саме з цього дня виникло право на пред`явлення позову. Відтак, позов міг бути пред`явлений в межах строку позовної давності до 26 лютого 2018 року. Позов пред`явлено за спливом позовної давності, 03 грудня 2024 року. Пропуск строку позовної давності є значним, близько 6 років. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Посилаючись на норми статтей 252-255,256,257,261,267 ЦК України, просить застосувати позовну давність та ухвалити рішення, яким у позові відмовити за спливом позовної давності (а.с.58-59).

Крім того, 21 січня 2025 року представником відповідача Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області Берташем О.С. подано письмові пояснення у яких зазначається, що аналогічні справа за позовом того ж позивача вже розглядалася Рокитнівським районним судом Рівненської області (справа №571/1029/15-а про скасування рішень сільської ради, зобов`язання вчинити певні дії та справа №571/1008/21 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди) . За результатами розгляду указаних справ ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені позовів.

Вимога позивача про визнання протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради недійсним та відшкодування збитків, не є ефективним способом захисту права власності в контексті ст.16 ЦК України .

Предметом спору є рішення згідно протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради №38 від 20.11.2014 р. Оскільки рішення постійних комісій місцевих рад носить рекомендаційний характер і не тягнуть юридичних наслідків, відповідно відсутній і предмет розгляду позову. Юридичне значення щодо набуття права власності на земельну ділянку є рішення місцевої ради, яке приймається сесією місцевої ради на пленарному засіданні, шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості складу депутатів місцевої ради.

Вимоги є безпідставними і по тій причині, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, було надано у встановленому законом порядку під будівництво у розмірі 0,25 га громадянці ОСОБА_2 згідно її заяви рішенням Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області №1363 від 21 листопада 2014 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» . Цим рішенням надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 виготовила проект землеустрою. Рішення про затвердження проектної документації на сесії прийнято більшістю голосів, рішення сільської ради є законним. ОСОБА_2 тривалий час користується виділеною ділянкою за призначенням, будь-яких підстав для вилучення вказаної земельної ділянки немає.

Крім того, позивач зазначив, що відповідачами йому нанесені матеріальні збитки. При цьому, жодних підтверджуючих документів, які долучені до позову, які б підтверджували дану обставину не надано. Будь-яких збитків, шкоди позивачу ОСОБА_1 не завдано.

Звертають увагу, що ОСОБА_1 як учаснику бойових дій, в 2019 році Старосільською сільською радою було запропоновано земельну ділянку на території сільської ради , від отримання якої він відмовився (а.с.60-61).

Ухвалою суду від 17 березня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків, витребування доказів, повернуто заявнику без розгляду (а.с.97,103).

Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи, про залучення у справі представником позивача ОСОБА_11 , про призначення земельно-технічної експертизи, про виклик свідків, про витребування доказів, повернуто позивачеві без розгляду (а.с.119,122).

Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (120).

Ухвалою суду від 26 червня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про призначення земельно-технічної експертизи, про призначення судової почеркознавчої експертизи, про виклик свідків, про залучення у справі представником позивача ОСОБА_11 , повернуто позивачеві без розгляду (а.с.143,154).

Ухвалою суду від 25 грудня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи, залишено без задоволення (а.с.214).

Відзиву на позовну заяву відповідачі не подавали.

В судовому засіданні 26.06.2025 позивач ОСОБА_1 повідомив, що підтримує всі вимоги, що викладені у його заявах.

Представник позивача-адвокат Михалець Г.В. зазначив, що фактично всі позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним Протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20.11.2014. Вважає, що позивачем невірно вибрано спосіб захисту. Разом з тим, як представник позивача за дорученням Центру безоплатної правничої допомоги, він має діяти виключно в інтересах позивача. Тому позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судових дебатах представник позивача доповнив, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, оскільки засідання комісії не проводилося. Підпис секретаря на протоколі не ставився, тому оскаржуваний протокол підлягає скасуванню і це буде належним способом захисту порушених прав позивача. Майнову шкоду позивач оцінює у 20 000 гривень. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області Берташ О.С. повідомив, що Старосільська сільська рада жодної позовної вимоги не визнає з підстав, викладений у письмових поясненнях та наголосив, що оскаржуваний протокол засідання постійної комісії носить рекомендаційний характер та жодних юридичних наслідків не тягне. Сесія ради може не прийняти до уваги такий протокол. Вважає позов безпідставним. Однак, заяву про застосування строків позовної давності підтримує та просить відмовити у позові за спливом строків позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_12 у судових дебатах зазначив, що позивач стверджує, що секретар комісії помер, відповідно не міг підписати оскаржуваний протокол. Разом з тим було встановлено, що указана особа померла значно пізніше, через два роки після засідання комісії. Звертає увагу, що позивач неодноразово звертався до суду з різними позовами. Однак, Дорошенко приватизувала спірну земельну ділянку давно, там збудувала будинок в якому проживає. Вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 26.06.2025 позовні вимоги не визнала вказуючи на те, що у позовній заяві викладені неправдиві відомості. Земельну ділянку вона отримала на законних підставах. На даній земельній ділянці побудувала будинок, право власності на який зареєструвала ще у 2015 році. Вважає, що ніякої шкоди позивачеві не заподіяно.

У подальшому відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. Згідно заяв від 20.02.2025 та від 12.05.2025 ОСОБА_2 просила судові засідання проводити без її участі (а.с.77,128).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, поштова кореспонденція, яка надсилалася на зазначену у позовній заяві адресу, повернулася до суду без вручення з відміткою «За закінченням терміну зберігання». Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб порталі судової влади України.

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що з 2006 року є депутатом Старосільської сільської ради. Три скликання була членом комісії із земельних питань. Будучи депутатом у 2014 році голосувала про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 .. Про яку земельну ділянку йшла мова не знала, документів не надавали. Пізніше, коли на засідання з`явився ОСОБА_1 зрозуміла, що є спір по земельній ділянці, тому на сесії не голосувала. Відомо, що це земельна ділянка ОСОБА_1 , даною земельною ділянкою користувалися його батьки. На засіданні комісії участі не приймала та не виступала.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши письмові докази, оцінивши їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За приписами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Підставою звернення позивача ОСОБА_1 до суду стало те, що на його переконання відповідачами порушено його право користування та отримання у власність частини земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої в АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 ..

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 має у власності земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5625086800:03:001:0147, яка розташована в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно ін. номер: НОМЕР_2 від 24.11.2015 (а.с.144).

Відомості про право власності на указану земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.11.2015 (а.с.145).

Разом з тим, на частину належної ОСОБА_2 земельної ділянки, а саме на 0,12 га, претендує позивач ОСОБА_1 та стверджує, що понад 26 років він використовував її для сільського господарства, привів земельну ділянку у належний стан, на що поніс значні затрати.

У підтвердження зазначених обставин, позивач надав копію заяви від 10 січня 2011 року, згідно якої ОСОБА_1 просив Старосільську сільську раду Рокитнівського району Рівненської області дозволити приватизувати 0,12 га земельної ділянки навпроти свого городу. У заяві ОСОБА_1 вказав, що він приватизував весь батьківський огород 0,59 га, а тому просить дозволу приватизувати ще 0,12 га. Заява містить резолюцію «Лісовцю М.Т. Винести на сесію 10.01.2011» (а.с.3).

У позовній заяві зазначається, що 9 лютого 2015 року позивач повторно звернувся до Старосільської сільської ради на приватизацію даної земельної ділянки, але йому відмовили, мотивуючи тим, що дану земельну ділянку надали іншій особі, а саме ОСОБА_2 в якої є понад 4 га землі.

Згідно копії заяви депутатів Старосільської сільської ради від 26.02.2015, в кількості 11 підписів, звернулися до сільського голови ОСОБА_5 та просять повторно поставити на голосування щодо відміни рішення №1363 від 21 листопада 2014 року тому, що на той час не було доведено, що це спірне питання, а тому вважають, що земельну ділянку наділено поспішно для ОСОБА_2 на частині огороду ОСОБА_1 (а.с.4).

Згідно копії протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20 листопада 2014 року, на порядок денний комісії виносилось питання:

1)Про погодження питання порядку денного тридцять восьмої сесії 21 листопада 2014 року (порядок денний додається);

2) Розгляд заяв про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

По другому питанню комісія вирішила погодити виділення земельних ділянок згідно поданих заяв (а.с.14).

Отже, предметом спору у даній справі є протокол засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради Рокитнівського (нині)Сарненського району Рівненської області №38 від 20.11.2014, який за твердженнями позивача, став підставою для незаконного заволодіння відповідачем ОСОБА_2 частиною його земельної ділянки площею 0,12 га .

Відповідно до позовної заяви, 11.01.2011 та повторно 09.02.2015 позивач звертався до Старосільської сільської ради із заявою про приватизацію спірної земельної ділянки. Проте, йому було відмовлено з тих підстав, що дану земельну ділянку надано іншій особі ОСОБА_2 ..

Згідно статті 116 Земельного кодексу України, чинні на 09.02.2015 (дата звернення ОСОБА_1 до Старосільської сільської ради), за правилами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно частин 1 та 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналізуючи вищенаведені норми закону слід вважати, що підставою для набуття права власності на земельну ділянку є рішення відповідної місцевої ради, яке приймається сесією ради на пленарному засіданні, шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості складу депутатів ради.

Відповідно, протокол засідання постійної комісії по земельних ресурсах не є правовстановлюючим документом, що надає право громадянам на набуття у власність чи користування земельної ділянки, оскільки таке рішення постійної комісії місцевої ради носить лише рекомендаційний характер та не тягне юридичних наслідків.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України.

Так, згідно частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Позивач стверджує, що відповідно до статті 95 Земельного кодексу України він був користувачем частини земельної ділянки. При цьому, без його згоди та відповідно до ст.149,159 ЗК України, її передали у власність іншій особі - ОСОБА_2 ..

Водночас, належних та допустимих доказів у підтвердження того, що земельна ділянка чи її частина перебувала у власності та/або користуванні позивача ним не надано.

Тобто, належних та допустимих доказів, які підтверджують законність володіння, розпорядження чи користування спірною земельною ділянкою, позивачем ОСОБА_1 суду не надано і в суді таких доказів не здобуто.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18 (п 55) суд звернув увагу, що з`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивачів передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивачів є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 (п.52, 53) суд вказав, що обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 суд вказав, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно копії протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20 листопада 2014 року, на порядок денний комісії виносилось питання:

1)Про погодження питання порядку денного тридцять восьмої сесії 21 листопада 2014 року (порядок денний додається);

2) Розгляд заяв про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

По другому питанню комісія вирішила погодити виділення земельних ділянок згідно поданих заяв.

Протокол підписаний головою комісії М.Лісовець та секретарем комісії В. Крупич (а.с.14).

Позивач стверджує, що саме цей протокол засідання постійної комісії дав змогу відповідачці ОСОБА_2 заволодіти обманним шляхом його земельної ділянки площею 0,12 га, оскільки підпис секретаря комісії В.Крупича у Протоколі №38 від 20.11.2014 підроблений, так як на той час він помер та не міг підписати такий документ.

Слід зазначити, що зі змісту копії оскаржуваного протоколу не можливо встановити, що на засідання указаної комісії розглядалося питання щодо виділення земельної ділянки ОСОБА_2 ..

Крім того, довідкою Старосільської сільської ради №2659 від 01.12.2025 встановлено, що згідно актового запису про смерть №38, складеного 15.11.2016 року виконавчим комітетом Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.207).

Тобто, твердження позивача, що станом на час прийняття Протоколу №38 від 20.11.2014 секретар комісії В.Крупич помер повністю спростовуються.

Ані у позовній заяві з додатками до неї, ані в судовому засіданні позивач не довів свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу в контексті заявлених позовних вимог щодо оспорюваного протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20 листопада 2014 року.

Суд вважає, що звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (п.5.4 -5.6) суд вказав: « Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Аналізуючи встановлені обставини у справі та правові норми, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради від 20 листопада 2014 року недійсним є безпідставними та необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про відшкодування заподіяної шкоди, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги в цій частині позивач обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 обманним шляхом заволоділа його земельною ділянкою 0,12 га, яку він зі своїми родичами привів у належний стан на болотній системі, поніс для цього значні затрати і користувався нею понад 26 років. Відповідач користується з 2015 року, при цьому переорала на городі посіяну ним траву для сінокосу, зрізала насаджені ним дерева берези, з яких він отримував сік. Таким чином позивачеві було заподіяно значних збитків, які оцінював у розмірі 50 000 гривень, згодом збільшував до 100 000 гривень.

Також позивач зазначає, що в результаті протиправних дій відповідачів у нього погіршився стан здоров`я. Неодноразово довелося звертатися до лікарів. Головні та серцеві болі не проходять і до цього часу. Відповідач ОСОБА_2 постійно вчиняє сварки і обзиває мене нецензурними словами та наводить наклепи. Такими умисними діями ганьбить його честь і гідність та репутацію. Указував, що розмір заподіяної моральної шкоди безмежний, одночасно оцінював у розмірі 20 000 гривень.

В судових дебатах представник позивача просив стягнути з відповідачів лише майнову шкоду у розмірі 20 000 гривень.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами 1-2 ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Позовну вимогу про відшкодування заподіяної шкоди позивач пред`являє до обох відповідачів.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №461/2321/20 суд вказав, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення.

Разом з тим, позивачем не доведено наявності заподіяної шкоди, протиправності діяння та вини відповідачів. При цьому додані до позовної заяви копії медичних документів ( а.с.5,7,8,69-72) не містять відомостей, що встановлені позивачеві діагнози є наслідком правовідносив, які виникали між ним та відповідачами.

Встановлено, що вимога позивача про відшкодування шкоди є похідною від первісної вимоги, тому така вимога також є безпідставною та необґрунтованою.

Щодо застосування строків позовної давності, що які наголошував та просив застосувати представник відповідача у поданій заяві (а.с.58-59) слід зазначити наступне.

Відповідно до позовної заяви позивачу стало відомо про наявність протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради №38 від 20.11.2014, 09 лютого 2015 року, коли він повторно звернувся до Старосільської сільської ради про приватизацію земельної ділянки, коли йому було відмовлено мотивуючи це тим що дану земельну ділянку надали іншій особі.

26.02.2015 була подана колективна заява депутатів Старосільської сільської ради від 26.02.2015. Отже, саме з цього дня виникло право на пред`явлення позову.

Відповідно до приписів статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто позовна давність є не лише своєрідним засобом, а й важливим елементом забезпечення доступу до правосуддя, який водночас має свої часові межі задля гарантування правової визначеності, забезпечення балансу інтересів та стабільності відносин між їхніми суб`єктами.

Згідно статті 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відтак, позов міг бути пред`явлений в межах строку позовної давності до 26 лютого 2018 року.

Позов подано до суду 03 грудня 2024 року, тобто за спливом трирічного строку позовної давності.

За загальним правилом, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129) суд вказав, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Приймаючи до уваги те, що суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не обґрунтованими, з підстав наведених вище, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору, як інвалід 2 групи (а.с.15). Тому такі витрати суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.264,265,268,354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протоколу №38 засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села Старосільської сільської ради від 20 листопада 2014 року недійсним та відшкодування збитків, відмовити.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору, такі витрати віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (місце проживання: АДРЕСА_1 ), РНОКПП не встановлено.

Відповідач 1: Старосільська сільська рада Сарненського району Рівненської області, юридична адреса:43210, с.Старе Село, вул.Б.Хмельницького,50, Сарненського району Рівненської області, ЄДРПОУ 04387645.

Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП не встановлено.

Третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП не встановлено.

Повне рішення складено 14.05.2026.

Суддя А.Ф.Комзюк