Рішення № 136549633, 12.05.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/29824/23 2/760/9827/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря - Омельяненко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить:

- визнати транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код ТЗ: НОМЕР_2 спільним майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;

-поділити спільно нажите майно подружжя та визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за відповідачем ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код ТЗ: НОМЕР_2 ;

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя - транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код ТЗ: НОМЕР_2 в розмірі 128 000,00 грн. (сто двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок).

Посилається у позові на те, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 19.07.2003, який був зареєстрований у Відділі реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №575, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, серія НОМЕР_3 .

Зазначає що 08.08.2013, в період шлюбу, за спільні кошти подружжя було придбано транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , VIN код ТЗ: НОМЕР_2 , який був зареєстрований за нею, ОСОБА_1 , що підтверджується листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) від 12.12.2023 №31/26-890аз. Автомобіль перебуває у постійному користуванні у відповідача, вона немає доступу до автомобіля, всі комплекти ключів та технічний паспорт знаходиться у відповідача і він не дає можливості їй використовувати авто за призначенням. З метою досудового врегулювання спору зверталася до відповідача стосовно поділу спільного майна мирним шляхом, пропонувала продати його, а гроші поділити навпіл, на що останній ніяк не реагував або ж відмовлявся від цього. Оскільки питання про розподіл спільного сумісного майна, придбаного сторонами в період шлюбу, не вирішено і згоди не досягнуто, вимушена звернутись до суду з проханням здійснити поділ вказаного автомобіля, залишивши його у власності відповідача, стягнувши з останнього компенсацію 1/2 вартості автомобіля.

Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , виконаного на замовлення позивача ТОВ «АПРАЙСЕЛ ЮА» 21.11.2023 року, ринкова вартість спірного автомобіля становила 256 000,00 грн., тобто вартість складає 128000 грн.

Враховуючи вищезазначене, просить задовольнити позов.

Ухвалою судді від 27.12.2023 позовну заяву залишено без руху.

23.01.2024 надійшла позовна заява у новій редакції.

Ухвалою суду від 29 січня 2024 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України, відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.

01.04.2024 на адресу суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній зазначив, що надає згоду на визнання за ним права власності на автомобіль у цілому, проте заперечує проти зазначеної у позові вартості транспортного засобу та розміру частки позивачки, яка підлягає компенсації у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. На думку відповідача, реальна вартість автомобіля з урахуванням його технічного стану становить 180 500 грн.

Вказував, що позивачка оцінила автомобіль у 256 000 грн. На підтвердження вартості транспортного засобу до позовної заяви додано Звіт про оцінку транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «POLO», реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_2 , складений ТОВ «АПРАЙСЕЛ ЮА» 24 листопада 2023 року на замовлення позивачки.

Відповідач не погодився із зазначеним звітом про оцінку з таких підстав.

Так, відповідач зазначив, що оцінка транспортного засобу проведена без фактичного огляду автомобіля, тобто оцінювач ОСОБА_3 безпосередньо не оглядав транспортний засіб та не досліджував його технічний стан.

Разом із тим, у абзаці 11 сторінки 4 звіту про оцінку, у підрозділі «Невидимі дефекти й пошкодження» розділу 2 «Загальні положення», оцінювач зазначив, що: «Стан матеріальних активів визначався шляхом візуального огляду, замірів, спостережень, вивчення необхідної технічної і бухгалтерської документації тощо. СОД не несе відповідальності за невиявлення особливостей стану структур (підземні джерела забруднення та випромінювання тощо), обстеження яких не проводилося, і які неможливо побачити в ході звичайного інспектування або за допомогою розгляду планів і специфікацій».

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, даною нормою закону встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.

При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 19.07.2003, який був зареєстрований у Відділі реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №575, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, серія НОМЕР_3 .

Вбачається, що 08.08.2013, в період шлюбу, було придбано транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , VIN код ТЗ: НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) від 12.12.2023 №31/26-890аз.

Позивачка, звертаючись до суду з позовом, зазначає, що відповідач перешкоджає їй користуватися майном, що придбано у шлюбі.

За загальним правилом, визначеним ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тобто, закон презюмує рівність таких часток.

Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09 червня 2021 року у справі 760/789/19 / провадження № 61-16632ск20 /, аналіз змісту положень ст. 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у ст. 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення ч. 5 ст. 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Що стосується приведених відповідачем аргументів у частині незгоди з вартістю майна та позиції позивачки щодо вартості майна, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, звертаючись до суду з позовом про поділ майна, на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

При зверненні до суду позивачкою надані докази на підтвердження вартості майна, яке є предметом спору, а саме звіт про оцінку транспортного засобу від 21.11.2023, згідно якого вартість спірного автомобіля складає 256 000 грн., використані підходи - порівняльний, з зазначеним пробігом на дату оцінки 280000 км.

Заперечуючи проти зазначеної вартості транспортного засобу, відповідач надає звіт від 27.03.2024 про розмір ринкової вартості транспортного засобу «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , VIN код ТЗ: НОМЕР_2 , згідно якого ринкова вартість автомобіля складає 180500 грн, використані підходи - порівняльний, пробіг не зазначений.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною третьою статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Національним стандартом № 1 (пункти 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Частиною шостою статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Крім того, статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази невідповідності вказаних висновків вимогам нормативно-правових актів та наявності у них недоліків.

Між тим, пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки в разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження.

При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

Відповідно до статті 36 Національного стандарту № 1 оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.

Відповідач, заперечуючи проти вартості автомобіля, що визначений звітом, що надала позивачка, зазначає, що оцінювачем не оглядався спірний автомобіль, а тому висновки не відповідають дійсності , разом з тим встановлено, що звіт, що наданий відповідачем також не містить посилання на огляд оцінювачем спірного автомобіля.

Сторони клопотання про призначення експертизи до суду не заявляли.

Однак, зважаючи, що оцінка спірного майна за звітом позивачки проведена у листопаді 2023 року, з позовом позивачка звернулася у грудні 2023 року, а оцінка спірного майна за звітом відповідача проводилася лише 27.03.2024, судом до уваги приймається саме звіт позивачки, як імовірно наближений по часу до подачі позову, та відповідно, визначаючи компенсацію за частку у спірному майні, суд виходить з вартості автомобіля у сумі 256000 грн.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Судом до уваги не приймаються доводи відповідача у частині того, що оцінювачем позивачки не оглянуто спірний автомобіль, що потягло за собою невірне визначення вартості спірного майна, оскільки з висновку, що наданий ним, теж не вбачається обставин, які б свідчили, що оцінювачем оглянуто спірне майно та суд в оцінці доказів взяв до уваги саме той звіт, визначення оцінки за яким, найбільш наближено до дати подачі позову.

Що стосується посилань відповідачі на невірне зазначення пробігу автомобіля у звіті позивача та надання, як доказу іншого пробігу спірного автомобіля, фото спідометра та одометра, що розміщені на панелі, то судом до уваги, вказані фото, не приймаються, оскільки з них неможливо здійснити належність їх до спірного авто сторін.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням цього з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1280,00 грн.

Керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 63, 69-72 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Поділити майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя - транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель POLO, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 у розмірі 128 000 (сто двадцять вісім тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова