Ухвала суду № 136547662, 14.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/6495/26

Провадження №: 2-з/755/100/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Токовенка Олексія Володимировича про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Токовенко Олексій Володимирович, звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія - ВР» про визнання припинення трудових відносин, зобов`язання оформити звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку та моральної шкоди.

Заявником одночасно з поданням позову подано заяву, відповідно до якої він просить:

«1. Вжити заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ - ВР».

2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ - ВР» (код ЄДРПОУ 38013854), які знаходяться на рахунках у банківських установах, у межах суми позовних вимог - 357 622,64 гри.

3. Накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ - ВР», у межах суми позовних вимог.

4. Заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження або обтяження майна у межах зазначеної суми».

Заява обґрунтована тим, що на момент звернення до суду з даною заявою наявні об`єктивні, належні та достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання майбутнього судового рішення у цій справі. Відповідач протягом тривалого часу не виконує свій прямий обов`язок щодо виплати заробітної плати позивачу, встановлений нормами трудового законодавства України. При цьому така бездіяльність не має ознак тимчасової фінансової складності або об`єктивної неможливості виконання зобов`язань, а носить системний характер. Більше того, поведінка відповідача свідчить не лише про пасивне невиконання обов`язків, а й про активне введення працівників в оману щодо фактичних намірів здійснення відповідних виплат. Працівникам повідомляється недостовірна інформація про строки погашення заборгованості, створюється уявлення про нібито добровільне виконання зобов`язань у майбутньому, що фактично не підтверджується жодними реальними діями. Така поведінка є проявом недобросовісності та спрямована на затягування часу з метою уникнення відповідальності. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність реального ризику того, що у разі задоволення позову відповідач не вживатиме заходів для добровільного виконання рішення суду, а отже його виконання буде можливим виключно у примусовому порядку, що, у свою чергу, може бути істотно ускладнено відсутністю достатніх активів. систематичне невиконання відповідачем обов`язку з виплати заробітної плати, поєднане з введенням працівників в оману щодо реального стану виконання зобов`язань, є достатньою та належною підставою для висновку про існування реальної загрози невиконання або істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду. Звертає увагу суду на характер правовідносин, у межах яких відбувалося відчуження майна відповідача, що додатково підтверджує наявність ризиків недобросовісної поведінки та штучного зменшення майнової маси боржника. Позивачу стало відомо, що транспортні засоби та спеціальна техніка відповідача були відчужені на користь суб`єктів господарювання, які не є економічно незалежними, а перебувають під спільним контролем через Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ» (ідентифікаційний код 32713118, місцезнаходження: 79037, Львівська область, місто Львів, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 212), що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок закритого пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «ПОРТФЕЛЬ ОПТИМАЛЬНИЙ». Наявність такого зв`язку між суб`єктами господарювання свідчить про те, що відповідні правочини мають ознаки контрольованих (внутрішньо групових) операцій, які можуть бути спрямовані не на реальне відчуження майна з економічною метою, а на формальне виведення активів із власності відповідача з метою ускладнення доступу до них з боку кредиторів. Більше того, після відчуження транспортних засобів та спеціальної техніки відповідач фактично продовжив користування цим майном, уклавши з Товариством з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» (на користь якого було здійснено відчуження) Договір оренди № 09092025/ВР від 09.09.2025 року щодо 11 одиниць техніки. Відповідно до умов зазначеного договору та додаткової угоди до нього, щомісячний розмір орендної плати становить 229 320,00 грн. Така модель поведінки - відчуження майна з одночасним збереженням фактичного користування ним через орендні відносини - у судовій практиці обґрунтовано розцінюється як інструмент виведення активів з-під потенційного звернення стягнення, що свідчить про недобросовісність боржника. Фактично у даному випадку має місце ситуація, коли відповідач, не виконуючи своїх грошових зобов`язань перед працівником, одночасно відчужує ліквідне майно; передає його під контроль пов`язаних осіб; продовжує користуватися цим майном на платній основі та несе додаткові фінансові витрати у вигляді значної орендної плати. Зазначене свідчить не лише про зменшення активної маси відповідача, але й про свідоме створення фінансового навантаження, що додатково погіршує його платоспроможність. Самостійною та вагомою обставиною, яка підтверджує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, є наявність ризику зміни структури власності та фактичного контролю над відповідачем. Зокрема, позивачу стало відомо, що серед керівництва відповідача ведуться переговори щодо можливого продажу підприємства або його злиття з іншими суб`єктами господарювання. Вказані обставини свідчать про намір зміни корпоративного контролю, що у сучасній господарській практиці нерідко супроводжується істотними змінами у структурі активів, перерозподілом майна та зміною фінансових потоків підприємства. Зміна складу учасників товариства, його керівних органів або фактичних бенефіціарів сама по собі не є порушенням, однак у поєднанні з наявністю невиконаних грошових зобов`язань може свідчити про ризики ускладнення виконання судового рішення, зокрема у випадках, коли така зміна супроводжується відчуженням активів або їх виведенням на пов`язані структури. У даному випадку ймовірна зміна контролю над підприємством відповідача створює реальну загрозу ускладнення встановлення фактичного місцезнаходження активів боржника; зміни осіб, відповідальних за прийняття рішень щодо виконання судового рішення; виведення або перерозподілу активів на користь третіх осіб та штучного погіршення фінансового стану підприємства. Такі ризики є особливо суттєвими з огляду на те, що відповідач уже тривалий час не виконує своїх грошових зобов`язань перед позивачем, що свідчить про відсутність належної ділової добросовісності. Таким чином, наявна інформація про переговори щодо продажу або реорганізації підприємства у поєднанні з фактом невиконання відповідачем грошових зобов`язань перед працівником обґрунтовано свідчить про існування реальної загрози ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду. Істотною обставиною, яка додатково підтверджує наявність ризиків ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду, є наявність у відповідача значних фінансових зобов`язань перед третіми особами, що вже стали предметом судового розгляду. Зокрема, 20 березня 2026 року Господарським судом Київської області (Суддя Конюх О.В.) відкрито провадження у господарській справі № 911/752/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Науково-виробниче об`єднання «ПРОМВПРОВАДЖЕННЯ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ - ВР» про стягнення грошових коштів у розмірі 6 277 080,00 грн. Сам факт наявності такого значного за розміром майнового спору свідчить про суттєве фінансове навантаження на відповідача, а також про ймовірні труднощі у виконанні ним своїх грошових зобов`язань перед кредиторами, включаючи позивача у даній справі. Наявність паралельних судових проваджень щодо стягнення значних сум із відповідача є обставиною, яка об`єктивно підвищує ризик невиконання судового рішення, оскільки у разі задоволення таких позовів відбувається конкуренція вимог кредиторів за рахунок обмеженої майнової маси боржника. У даному випадку розмір заявлених до відповідача вимог у господарській справі є кратно більшим за розмір позовних вимог у цій справі, що свідчить про потенційне зменшення ліквідних активів відповідача у разі задоволення позову третьої особи. Така ситуація створює реальний ризик того, що у подальшому виконання рішення суду у даній справі стане ускладненим або фактично неможливим у зв`язку з відсутністю достатніх коштів чи майна. Крім того, наявність значної заборгованості перед іншими кредиторами у поєднанні з фактом невиплати заробітної плати працівнику свідчить про критичний фінансовий стан відповідача та його неспроможність належним чином виконувати свої зобов`язання. Окремою обставиною, яка свідчить про підвищені ризики ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду, є наявність кримінального провадження щодо посадових осіб відповідача. Зокрема, відносно колишнього директора Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ - ВР» здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023112310000103 від 02.10.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України. Характер інкримінованих кримінальних правопорушень (привласнення, розтрата майна в особливо великих розмірах або організованою групою, а також службове підроблення) безпосередньо пов`язаний із неправомірним розпорядженням майном та зловживанням службовим становищем, що у контексті даної справи має суттєве значення для оцінки ризиків належного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. У даному випадку сукупність встановлених обставин, а саме: систематична невиплата заробітної плати, відчуження ліквідного майна, у тому числі на користь пов`язаних осіб із подальшим його зворотним використанням, наявність значних грошових зобов`язань перед третіми особами, здійснення щодо посадових осіб відповідача досудового розслідування, а також ризик зміни структури власності та контролю над підприємством, свідчать про наявність реального, обґрунтованого, а не гіпотетичного ризику невиконання або істотного ускладнення виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.

Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них, зокрема, належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 наголосила, що при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудових відносин між позивачем, як працівником, та відповідачем, як роботодавцем, а також стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник зазначив, що між сторонами виник спір майнового характеру, водночас, поведінку відповідача вважає недобросовісною, оскільки мають місце випадки затримки виплати заробітної плати, відчуження майна підприємства, наявність судових спорів майнового характеру, імовірність реорганізації підприємства, та здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження щодо особи колишнього керівника товариства.

На думку позивача вказані факти у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду.

У постанові Верховного Суд від 30 липня 2020 року у справі № 910/3836/20 зазначено, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою надасть змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

З огляду на викладене також слід наголосити, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.

Разом із тим, заявником не надано достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна або закриття рахунків чи підготовчі дії до його реалізації або закриття старих рахунків та відкриття нових, що унеможливить чи утруднить виконання судового рішення.

Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, суд звертає увагу, що на стадії виконання рішення суду, а саме під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Однак, стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

З огляду на викладене, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, з огляду на те, що заявник не довів наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Токовенка Олексія Володимировича про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Суддя: