Рішення № 136545622, 14.05.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/2979/26

Провадження № 2-а/185/29/26

14 травня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Золотухіна Романа Михайловича за допомогою системи «Електронний суд» 13.01.2026 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, яким просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 46/24-09 від 22.12.2025.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що постанова є протиправною, оскільки ОСОБА_1 не обіймала посаду головного бухгалтера ТОВ «Електроналадка» у період 20142015 років, за який інкримінується правопорушення, а тому не є належним суб`єктом адміністративної відповідальності. Позивач посилається на відсутність персональної вини, порушення процедури складання протоколу № 349/24-09 від 08.12.2025 (складений з порушенням строків, передбачених ст. 254 КУпАП, без належного повідомлення), а також на пропуск строку давності накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП, оскільки правопорушення не є триваючим.

Відповідач через представника ОСОБА_2 подав відзив, у якому заперечував проти позову, стверджуючи, що ОСОБА_1 як головний бухгалтер несе відповідальність за повноту нарахування та сплати ЄСВ, а порушення є триваючим, оскільки обов`язок щодо декларування та сплати ЄСВ існував і під час роботи позивача. Відповідач посилається на акт перевірки від 07.11.2025 № 4716/04-36-07-12/31386990, протокол № 349/24-09 від 08.12.2025 та постанову № 46/24-09 від 22.12.2025.

Позивач подав відповідь на відзив від 20.04.2026, наполягаючи на незаконності постанови через відсутність суб`єктної ознаки правопорушення та пропуск строку давності, а також на порушення процедури складання протоколу.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив від 23.04.2026, у якому повторно стверджував триваючий характер порушення та правомірність постанови.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними управлінських функцій.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Судом досліджено постанову про накладення адміністративного стягнення від 22.12.2025 № 46/24-09, винесену ГУ ДПС у Дніпропетровській області, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 2040 гривень. ОСОБА_1 визнано винною в порушенні абз.1 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого не сплачено до бюджету єдиний внесок, нарахований на суму доходу у вигляді заробітної плати за жовтеньгрудень 2014 року, січеньберезень 2015 року та квітень 2015 року.

Вказані правовідносини регулюються нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Частиною 4 статті 165-1 КУпАП встановлено, що несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від вісімдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Поряд із цим, пунктом 7 статті 247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Зміст наведеної норми свідчить, що початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення пов`язується з днем його виявлення лише у випадку вчинення триваючого правопорушення.

Поряд з цим, триваючим правопорушенням є проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою. На противагу триваючому, разовим є порушення, яке виразилось в однократному порушенні вимог Закону, яке не має під собою неперервного невиконання обов`язків визначених правовою нормою.

Відповідно до ч.8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» чітко встановлені строки виникнення обов`язку сплати єдиного внеску, порушення яких слід вважати вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.165-1 КУпАП.

Суд зазначає, що правопорушення, що інкримінується позивачеві, не відноситься до категорії триваючих, оскільки відповідно до абз.1 ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок щомісячно, не пізніше 20 числа наступного місяця, а тому передбачений двомісячний строк має обчислюватися з дати вчинення самих правопорушень щомісячно.

Водночас, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Подібна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17.

З огляду на те, що правопорушення, вчинене платником податків, не носить характер триваючого, та на час винесення спірної постанови відповідача закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у ч. 1 ст. 38 КУпАП, відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.

Відтак, суд дійшов висновку, про обґрунтованість доводів позивача щодо закінчення строку накладення адміністративного стягнення за вчинення зазначеного адміністративного правопорушення.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6

Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та зазначені вище положення законодавства суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню та закриттю справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

18 березня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду за наслідком розгляду касаційних скарг у адміністративній справі №543/775/17 ухвалено постанову, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), та вказала, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі викладеного, слід враховувати висновок Великої Палати Верховного Суду, що за подання фізичною особою адміністративного позову про оскарження постанови про адміністративне правопорушення справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3328 гривні.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Матеріалами справи підтверджується, позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд», позивачем заявлено 1 (одну) основну позовну вимогу немайнового характеру.

Отже, відповідно до приписів Закону України Про судовий збір, сума судового збору у справі повинна становити 532,48 грн.

Судом встановлено, що відповідно до квитанції Першого Українського Міжнародного банку № 279109082 від 13.01.2026 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп., що перевищує розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання цього позову до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий позивачу за його клопотанням за ухвалою суду.

Отже, судовий збір у розмірі 532,48 грн. підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.2,5,8,9,72-79,139,194,229,241-246,286,295,297 КАС України та ст.9,247,251,283 КУпАП,

УХВАЛИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 22.12.2025 № 46/24-09 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Справу про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст.165-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) сплачений судовий збір в розмірі 532,48 грн. грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Третього апеляційного адміністративного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. О. Бабій