Ухвала суду № 136544788, 12.05.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/2673/26

(2/199/3799/26)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Дніпро

Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Якименко Л.Г., ознайомившись з матеріалом за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

До Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами вважаю, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, зважаючи на наступне.

Відповідно до п.2) ч.3 ст.177 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 27.09.2018 р., по справі N 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.1018 р., по справі N 683/2047/16-ц.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна та, окрім цього, застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.

Посилаючись у позові на володіння майном тривалий час, позивачем не зазначено та не додано до позовної заяви доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном позивач не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на будинок за набувальною давністю.

Разом із тим, позивачем також не зазначено доказів, які б підтверджували, що житловий будинок, право власності на яке вона просить визнати, перебуває у його безперервному володінні.

Крім цього, позивачем не зазначені межі земельної ділянки, на якій розташовані будинок та господарські споруди, хто саме та коли будував зазначене домоволодіння, та кому саме воно належить на праві приватної власності, коли домоволодіння введено в експлуатацію, та хто надав згоду на її введення в експлуатацію, а також хто надав дозвіл на його вселення до зазначеного будинку.

Позивач не зазначив всі обставини, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких вона звертається до суду та обґрунтовує заявлені вимоги, відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, із посиланням на докази в підтвердження обґрунтування заявлених вимог.

Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто, бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію. У разі порушення цивільного права чи інтересу у особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.

Позивач просить визнати за нею право власності на 23/200 частки домоволодіння АДРЕСА_1 . При цьому, позовна заява не містить в собі викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги лише до відповідача ОСОБА_2 , а не до Дніпровської міської ради, права та інтереси якої у даному випадку також порушуються.

Також, позивачем не конкретизовані позовні вимоги та не зазначено чи визнавалась спадщина відумерлою, та мала місце приватизація земельної ділянки, на якій розташоване спірне домоволодіння.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Крім цього, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду.

Як вбачається з додатків до позовної заяви, позивач надав докази сплати судового збору, а саме квитанцію № 53 від 12.11.2025 року на суму 1695,50 грн., однак при перевірці зарахування судового збору до спеціального фонду було встановлено, що судовий збір не зарахований.

Положеннями ч. 9 ст. 185 ЦПК України передбачено, що заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, враховуючи положення ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а також те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становив 3 328,00 грн..

При цьому, позивач зазначає ціну позову як 169545,55 грн., однак будь-яких належних та допустимих доказів, цьому не надав, а відтак матеріали справи не містять доказів на підтвердження дійсної вартості спірного майна, необхідного для визначення вартості судового збору.

Таким чином, відповідачу при зверненні до суду із позовною заявою необхідно надати належні докази вартості спірного майна, та сплатити відповідний судовий збір відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на наступний рахунок:

Отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/АНД р/ 22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155

Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.)

Код банку отримувача (МФО) 899998

Рахунок отримувачаUA748999980313101206000004627

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська (назва суду, де розглядається справа)

Згідно вимог ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. 175 і 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

У зв`язку із вищевикладеним суд позбавлений можливості вирішити питання про прийняття заяви про перегляд заочного рішення до свого провадження.

У разі невиконання вимог ухвали суду, заява про перегляд заочного рішення, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України буде вважатися неподаною і повернута відповідачу.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю, залишити без руху і надати позивачу строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали, для усунення вказаних недоліків.

У разі не усунення недоліків у строк, встановлений судом, заяву вважати неподаною та повернути позивачу зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Г.Якименко