Ухвала суду № 136540883, 13.05.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1144/26

№ 1-кп/183/187/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі суду:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

обвинувачених ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025000000000128 від 30 січня 2025 року відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Таураге Литва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Асбест РФ, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України,

в с т а н о в и в :

В провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 заявив клопотання про повернення обвинувального акта, складеного 05 лютого 2026 року слідчим ГСУ ДБР ОСОБА_9 та затвердженого прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 62025000000000128 від 30 січня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, як такий, що не відповідає вимогам КПК.

Клопотання мотивоване наступним.

Слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025000000000128 від 30.01.2025 за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

05.02.2026 року слідчим ГСУ ДБР ОСОБА_9 складено, а прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025000000000128 від 30.01.2025, за обвинуваченнями ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Сторона захисту вважає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні 62025000000000128 від 30.01.2025 року не відповідає вимогам ст. 291 КПК України і підлягає поверненню з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

Сторона захисту звертає увагу суду на невідповідність обвинувального акту вищезазначеним вимогам, що може істотно ускладнити процес розгляду кримінального провадження в суді та унеможливити належну оцінку зібраних у справі доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. У свою чергу, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Обвинувальний акт має відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України. Системний аналіз положень чинного законодавства свідчить, що перше, ніж направити обвинувальний акт до суду, слідчий та прокурор мають оцінити сукупність встановлених під час досудового розслідування обставин не лише на предмет подальшої спроможності висунутого обвинувачення, а й з точки зору поверхневої перевірки судом його втілення в обвинувальному акті.

Вимоги до пред`явленого обвинувачення, які об`єктивізуються безпосередньо в судовому розгляді, в поєднанні з судовою практикою повернення обвинувальних актів дають можливість сформувати умовний check-лист.

Так, перед направленням обвинувального акта до суду для розгляду по суті прокурором мають бути надані стверджувальні відповіді на такі питання: 1) Чи мало місце інкриміноване особі діяння і чи наявний у ньому склад кримінального правопорушення? 2) Чи немає у кримінальному провадженні обставин, що зумовлюють його закриття підчас досудового розслідування? 3) Чи проведено досудове розслідування повно і об`єктивно? 4) Чи з`ясовані всі обставини, які мають значення для справи і будуть досліджуватися під час судового розгляду? 5) Чи підтверджується висунуте в обвинувальному акті обвинувачення наявними у справі доказами? 6) Чи отримані докази, якими обґрунтовується обвинувачення, у передбачений законом спосіб? 7) Чи правильно кваліфіковане діяння? 8) Чи дотримані при здійсненні досудового розслідування належні правові процедури? 9) Чи відображені в обвинувальному акті всі обставини, що є визначальними при кваліфікації діяння за відповідною статтею Кримінального кодексу України (конкретність обвинувачення)? 10) Чи складений обвинувальний акт відповідно до вимог ст. 291 КПК України (в т.ч. чи містить він всі необхідні додатки)? 11) Чи підписаний і затверджений він уповноваженими особами? 12) Чи до закінчення строку досудового розслідування сторона обвинувачення звертається до суду з обвинувальним актом (фактично направляє його)? 13) Чи наявні обставини, які можуть піддати сумніву вручення обвинувального акта підозрюваному? Порушення вимог щодо складання обвинувального акту суттєво порушує права особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

Проте сторона обвинувачення не забезпечила наявність позитивних відповідей на перераховані вище питання. Положення КПК України визначають, що в тексті обвинувального акта мають бути вказані найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; вичерпний перелік даних, віднесених до анкетних відомостей кожного обвинуваченого, потерпілого і викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце складення та затвердження.

Ці відомості становлять змістовне наповнення обвинувального акту. Найменування кримінального провадження визначене законом обов`язковим елементом обвинувального акту, але у тексті обвинувального акту по даній справі така графа або розділ відсутні, що свідчить про формальне порушення вимог ст. 291 КПК України при його складанні.

Недотримання вимог КПК України щодо викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Питання тотожності викладу фактичних обставин і формулювання обвинувачення та їх узгодженості з правовою кваліфікацією є ключовими при вирішенні питання про повернення обвинувального акта. Формулювання обвинувачення має містити конкретизацію дій/бездіяльності за наведених обставин, аналіз поведінки особи, що притягується до відповідальності, через призму норми закону про кримінальну відповідальність, обвинувачення за якою їй пред`являється.

У обвинувальному акті по даній справі допущена неконкретність пред`явленого обвинувачення, що унеможливлю розуміння, у чому саме обвинувачується особа, від чого їй необхідно захищатися у суді, що суперечать засаді змагальності сторін, та порушує право на захист (ст.ст. 20, 22 КПК України).

В ситуації, коли у кримінальному провадженні не конкретизована об`єктивна сторона інкримінованого обвинуваченому злочину, суд буде позбавлений можливості належним чином встановити фактичні обставини провадження та правильність кваліфікації дій.

Обвинувачення має бути викладене в чіткій, категоричній формі, не може допускати двоякого трактування.

У той же час, формулювання обвинувачення ОСОБА_7 , зазначене на аркушах 4-11 обвинувального акту не відповідають зазначеним вимогам, не співвідносяться зі змістом підозри, не конкретизовані та не містять переліку конкретних дій чи бездіяльності, які підлягають наведеній кваліфікації.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що наказом Міністерства юстиції України № 500 від 10.03.2025 ОСОБА_7 призначено з 11.03.2025 виконуючим обов`язки директора Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)», код ЄДРПОУ 08680075 (далі ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)»).

Підставами для обвинувачення ОСОБА_7 зазначені наступні обставини:

17.02.2025 між ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» та Міністерством оборони України укладено договір № 343/3/2025/4 про закупівлю товарів за державні кошти. Предметом зазначеного договору є постачання товарів оборонного (спеціального) призначення для будівництва військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд (улаштування невибухових загороджень), а саме: перешкод малопомітних з дроту типу «МПП» 10х10х1,4, в кількості 31 570 шт.

У подальшому між ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» та Міністерством оборони України укладено договір № 343/3/2025/12 від 04.03.2025 про закупівлю товарів за державні кошти, а саме перешкод малопомітних з дроту типу «МПП» 10х10х1,4, в кількості 25 000 шт.

У обвинуваченні зазначено, що, нібито, поставлена ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» військовій частині НОМЕР_1 на виконання вищевказаних договорів про закупівлю товарів за державні кошти малопомітна перешкода типу МПП 10х10х1,4 не в повній мірі відповідала вимогам Технічних умов «ТУ У 25.9-08680075 002:2018», а тому не була прийнята і не використовувалася.

У зв`язку з невідповідністю малопомітної перешкоди МПП 10х10х1,4 Технічним умовам на складах ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» накопичилася партія неякісної продукції, яка не підлягала використанню, в кількості не менше 1000 шт., більш точної кількості встановити в ході досудового розслідування не виявилось можливим.

У обвинуваченні зазначено, що нібито, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , усвідомлюючи невідповідність продукції ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)», зокрема малопомітної перешкоди типу МПП 10х10х1,4, технічним умовам через її брак, у невстановленому місці та часі, але не пізніше 8 квітня 2025 року, домовилися реалізувати вищезгадані дефектні комплекти МПП з метою привласнення коштів військової частини НОМЕР_2 в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїми службовими повноваженнями.

У обвинувальному акті зазначено, що нібито комплекти малопомітної перешкоди типу МПП 10х10х1,4, що перебувають на складах ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» не можуть бути використані, користуючись крайньою необхідністю командування військової частини НОМЕР_2 в отриманні товарів оборонного (спеціального) призначення для будівництва військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд (улаштування невибухових загороджень), перешкод малопомітних з дроту, за попередньою змовою з ОСОБА_7 вирішили довести злочинний умисел до кінця та реалізувати неякісний товар військовій частині НОМЕР_2 .

У тексті обвинувачення зазначено, що з метою доведення злочинного умислу до кінця та заволодіння державними коштами військової частини НОМЕР_2 , 29.04.2025 між військовою частиною НОМЕР_2 в особі командира військової частини ОСОБА_11 та ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» в особі в.о. директора підприємства ОСОБА_7 укладено договір 30/Б про закупівлю товарів.

На виконання умов договору замовником військовою частиною НОМЕР_2 , службові особи якої не були обізнані із злочинними намірами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на підставі платіжної інструкції № 233 від 02.05.2025 здійснено перерахування на розрахунковий рахунок постачальника Державного підприємства «Підприємство ДКВС України (№ 55)» UA823348510000000002600096453 грошових коштів у розмірі 8 390 040,00 грн (вісім мільйонів триста дев`яносто тисяч сорок гривень 00 копійок) в якості оплати за договором 30/Б про закупівлю товарів від 29.04.2025.

За позицією сторони обвинувачення, перешкода малопомітна з дроту типу «МПП» 10/10/1.4, яка поставлена Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)», код ЄДРПОУ 08680075, на адресу військової частини НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 26632246, згідно з договорами № 20/Б про закупівлю товарів від 14.04.2025 / № 30/Б про закупівлю товарів від 29.04.2025, не може використовуватися за своїм цільовим призначенням.

Таким чином, за вказаних обставин, ОСОБА_7 інкримінується заволодіння грошовими коштами військової частини НОМЕР_2 на загальну суму 8 390040,00 грн.

З матеріалів справи та доказів, триманих стороною захисту вбачається відсутність обставин, на які сторона обвинувачення посилається як на підставу для обвинувачення, та неможливість вчинення інкримінованих дій за обставин, зазначених у тексті повідомлення по обвинувачення.

Так, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» в період з березня по червень 2025 року не здійснювало виробництво перешкод малопомітних з дроту типу «МПП» 10х10х1,4, а отримувало їх для виконання оборонних контрактів від різних установ Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі договорів виготовлення продукції з давальницької сировини.

Зазначені відомості про те, що нібито «поставлена ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» військовій частині НОМЕР_1 на виконання вищевказаних договорів про закупівлю товарів за державні кошти малопомітна перешкода типу МПП 10х10х1,4 не в повній мірі відповідала вимогам Технічних умов «ТУ У 25.9-08680075-002:2018», а тому не була прийнята і не використовувалася» - не відповідає дійсності, що спростовується відповіддю на адвокатський запит та наданими документами, які свідчать про прийняття всієї поставленої продукції військовою частиною НОМЕР_1 за договорами від 17.02.2025 № 343/3/2025/4 та № 343/3/2025/12 від 04.03.2025.

За таких умов, відсутні так звані неякісні вироби у кількості не менше 1000 шт., які зазначені як предмет злочину.

Зазначені відомості про те, що нібито у зв`язку з невідповідністю малопомітної перешкоди МПП 10х10х1,4 Технічним умовам на складах ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» накопичилася партія неякісної продукції, яка не підлягала використанню, в кількості не менше 1000 шт., не відповідає дійсності, адже ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» не має складів для зберігання продукції, та будь-яка продукція на склади не поверталася і повернутися не могла.

Постачання військових частин як правило здійснювалося шляхом доставки виготовлених комплектів з установи виробника на замовника, без накопичення чи складування на підприємстві ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)».

У матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна № 2 від 09.04.2025, відповідно до якої ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» на адресу військової частини НОМЕР_2 поставлено 1000 комплектів малопомітної перешкоди МПП 10х10х1.4.

У зазначеній ТТН вказано, що перевідник ФОП ОСОБА_12 на автомобілі «Сканія» д.н. НОМЕР_3 , 09.04.2025 року з пункту завантаження м. Сокиряни (адреса розташування ДУ «СОКИРЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№ 67), адреса: 60200, Україна, Дністровський р-н, Чернівецька обл., місто Сокиряни, провулок Покровський, будинок 8) доставив вантаж 1000 комплектів «малопомітна перешкода МПП» 10х10х1,4», вартістю 8390040 грн.

У той же час адреса ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» - м. Вільнянськ, Запорізька область.

Отже отримані 1000 комплектів «малопомітна перешкода МПП» 10х10х1,4», вартістю 8 390 040 грн. - це вироби ДУ «СОКИРЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ № 67, які не є зазначеним в обвинуваченні предметом злочину а саме, неякісними виробами, виробами, що нібито були повернуті військовою частиною НОМЕР_1 за договорами від 17.02.2025 № 343/3/2025/4 та № 343/3/2025/12 від 04.03.2025, та зберігалися на складах ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» - у м. Вільнянськ, Запорізька область.

ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» не має складів для зберігання продукції, та будь-яка продукція на склади не поверталася і повернутися не могла, а також не могла там зберігатися та накопичуватися.

За наявною інформацією всі інші комплекти, які були почавлені до військової частини НОМЕР_2 від ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» в період з березня по червень 2025 року були використані за призначенням, встановлені на оборонних спорудах та виконують свою функцію.

Так, у відповіді на адвокатський запит, військова частина НОМЕР_2 повідомила, що у неї відсутні претензії по якості до виконавця по договору № 30/б від 25.04.2025 року.

Таким чином, зазначенні обставини, є недостовірними, такими, що були спростовані під час розслідування, у зв`язку з чим притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності - безпідставним.

Будь-яких відомостей, що вказують на обставини заволодіння ОСОБА_7 зазначеними коштами, або іншими коштам військової частини НОМЕР_2 не зазначено. Таким чином, відсутнє визначення об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КПК України, що свідчить про помилкову кваліфікацію із явним завищенням тяжкості злочину.

Виготовлення та постачання неякісної продукції тягне за собою відповідальність, за наявності всіх передбачених законом підстав, за ст. 227 КПК України, що є нетяжким злочином, або господарсько-правові наслідки, та не може кваліфікуватися за статтею 191 ч. 5 КПК України.

Отже підставою для кваліфікації дій ОСОБА_7 є постачання неякісної, на думку сторони обвинувачення, продукції від підприємства державної форми власності на адресу замовника військової частини за господарсько-правовим договором.

Відповідно до п.23 Постанови ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у статті 191 КК (2341-14) передбачена відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Суб`єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (частина друга статті 191 КК) (2341-14) може бути лише службова особа.

Так, для наявності об`єктивних ознак складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, необхідна їх наявність у своїй сукупності:

Заволодіння чужим майном.

Варто зауважити, що предметом злочину є чуже майно, до якого особа має особливе відношення внаслідок службового становища та має певні повноваження щодо нього. Тобто майно, яке перебуває у фондах держави або іншого суб`єкта права власності та розпорядження яким зумовлено саме спеціальними повноваженнями суб`єкта злочину (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №517/639/17).

Безоплатне заволодіння майном.

Про обов`язкову наявність ознаки безоплатності заволодіння майном йдеться, наприклад, у висновках Верховного Суду, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 5 листопада 2021 року у справі №757/55923/16-к, у постанові від 26 грудня 2023 року у справі №140/217/16-к, у постанові від 16 січня 2024 року у справі №642/5561/14-к. Стороною обвинувачення повинно бути доведено, що заволодіння, наприклад, грошовими коштами відбувалося за послуги, які не надавалися; роботи, що не виконувалися; чи майно, яке відсутнє.

При цьому завищення цін знаходиться поза межами складу цього злочину, як і отримання грошових коштів за неналежної якості послуги/ роботи чи майно.

Заволодіння майном повинно бути протиправним.

За змістом обвинувачення перерахування коштів, що сторона обвинувачення вважає предметом злочину, перераховані між сторонами офіційного господарського договору, на підставі господарських операцій, що підтверджені первинними документами та відображені в офіційному обліку, в порядку, передбаченому господарським та податковим законодавством України.

Наявність спеціальних повноважень.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є особливою формою заволодіння майном.

Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні.

У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №517/639/17, від 23 серпня 2018 року у справі №0912/1638/12).

Варто звернути увагу, що керівник виконавця (сторони у договорі) є службовою особою очолюваного ним товариства, його службові повноваження, як правило, обмежуються лише управлінням майном, яке перебувало у володінні саме цього товариства.

Іншими словами, сторона обвинувачення повинна навести обставини щодо впливати в силу свого службового становища на управління майном замовника (сторони у договорі) та використання цих можливостей для обернення майна на свою користь (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 квітня 2024 року у справі № 404/6810/20).

До такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2024 року у справі №404/6810/20: «… як було встановлено в ході судового розгляду, хоча ОСОБА_7 і був службовою особою, його службові повноваження обмежувалися лише управлінням майном, яке перебувало у володінні «Сіті Буд Плюс». Сторона обвинувачення не надала жодного доказу, що він мав якісь можливості управляти або розпоряджатися майном ЦНТУ. Касаційна скарга також не містить доводів з цього приводу... Отже, у цьому випадку сторона обвинувачення не довела обов`язкового елемента злочину, передбаченого ст. 191 КК, що є достатньою підставою для виправдання особи за пред`явленим їй обвинуваченням».

ОСОБА_7 будучи службовою особою ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)», не мав будь-яких повноважень та можливостей, а також не здійснював будь-яких дій з метою обернення коштів, отриманих Державним підприємством від військової частини НОМЕР_2 , на свою користь, тобто він не може бути спеціальним суб`єктом злочину за вказаних у обвинувальному акті обставин.

Також, для визначення обов`язкових ознак суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 191 Кримінального кодексу України, необхідно врахувати, наприклад, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 лютого 2019 року у справі №456/1181/15-к та від 22 січня 2020 року у справі №581/441/18, у яких зазначено про те, що: «За змістом ч. 2 ст. 191 КК України, у ній встановлена відповідальність тільки за умисне привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, при наявності в діяннях особи тільки прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети».

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зазначив, що основна відмінність між вказаними діяннями полягає в тому, що посадовець при скоєнні злочину, передбаченого ст. 364 КК України, зловживаючи своїм службовим становищем, завдає майнової шкоди власникові за відсутності хоч би однієї ознаки розкрадання чужого майна, зокрема у формі розтрати шляхом зловживання службовим становищем за відсутності безкоштовності (коли здійснюється платна реалізація майна, у певних випадках за пониженими цінами), безповоротності вилучення (коли майно не витрачене і є можливість його повернення або коли має місце його тимчасове запозичення) тощо.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 лютого 2025 року у справі №757/11969/18-к виснувала, що вчинення зловживання службовою особою обов`язково передбачає обов`язкове встановлення факту усвідомленого використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби.

Ст. 7 Конвенції про захист прав людини вимагає, щоб із формулювання відповідних положень кримінального закону і, якщо потрібно, за допомогою їх судового тлумачення та юридичної поради особа розуміла, яка дія або бездіяльність потягнуть кримінальну відповідальність і яке покарання буде призначене за цю дію та/або бездіяльність.

Розмежування кримінального правопорушення, яке вчиняється одночасно з цивільним (господарським) правопорушенням, та цивільного (господарського) правопорушення, яке вчиняється поза межами складу будь якого кримінального правопорушення.

Різниця між цивільним спором та кримінальним злочином полягає в умислі заволодіння майном, а не просто в факті поставки неякісного товару.

Якщо є ознаки обману, зловживання довірою та службовим становищем з метою незаконного збагачення, це може стати підставою для кримінального провадження за ст. 191 КК України.

Проте, кошти у якості розрахунку за договором у повному обсязі надійшли на рахунок ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» у якому 100 % вартість держави.

Будь-якого отримання та вилучення зазначених коштів чи їх частини на користь ОСОБА_7 не було, всі кошти витрачені для реалізації статутних завдань державного підприємства - «Підприємство ДКВС України (№ 55)».

Таким чином, ні мети, ні умислу на заволодіння коштами у ОСОБА_7 не могло бути за зазначених обставин, мета незаконного збагачення за рахунок протиправних дій не переслідувалася.

Незаконного набуття майна, майнових прав, збагачення ОСОБА_7 за наслідком інкримінованих йому дій та рішень не відбулося та не могло відбутися при зазначених у обвинуваченні зазначених обставинах.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини необхідно розмежовувати кримінальне правопорушення, яке вчиняється одночасно з цивільним правопорушенням, та цивільне правопорушення, яке вчиняється поза межами складу будь-якого кримінального правопорушення.

Як критерії такого розмежування повинні братися до уваги:

1) елементи суб`єктивної сторони складу злочину: злочинна ціль (корислива мета, мета надання правомірного вигляду володінню відповідним чужим майном, яке набуте злочинним шляхом, відсутність ділової мети відповідного правочину тощо), а також спрямованість і момент формування умислу (зокрема направленість умислу на викрадення майна) та

2) елементи об`єктивної сторони складу злочину: характеристика діяння та спосіб його вчинення (наприклад, вчинення дій, які спричинюють неможливість вирішення ситуації у цивільно-правовий спосіб (неможливість повернути майно, стягнути заборгованість тощо), здійснення діяння, яке явно відхиляється від усталеної ділової практики, використання повноважень всупереч інтересам організації чи всупереч їх призначенню тощо) (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 травня 2023 року у справі №757/60763/16к).

Європейський суд з прав людини вже розглядав справи, де дійшов висновку, що свавільне застосування національною владою кримінального закону призвело до визнання заявників винними у вчиненні дій, які було неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності, чим було порушено положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Навальний та Офіцеров проти Росії» Суд у рішенні від 23 лютого 2016 року зазначив, що суди визнали другого заявника винним у вчиненні дій, які не відрізнялися від звичайної комерційної посередницької діяльності, а першого заявника у сприянні такій діяльності, тобто кримінальний закон було піддано свавільному і непередбачуваному тлумаченню на шкоду заявникам, що призвело до явно необґрунтованого результату судового розгляду.

Так, за договором № 30/Б від 29.04.2025 про закупівлю товарів, на підставі якого виникли відносини, що інкриміновані ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України, прямо передбачено дії сторін у разі постачання неякісної продукції.

Зокрема розділом 6.2 зазначеного договору передбачено наступні права замовника: достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань Виконавцем, у випадку поставок неякісного Товару, що підтверджено двостороннім рекламаційним актом або незалежною експертною організацією; контролювати поставку Товару за якістю.

На виконавця покладено наступні обов`язки: у разі поставки товару більш низької якості, ніж вимагається дійсним Договором, в 20-денний термін замінити Товар на товар належної якості; нести витрати щодо перевірки якості та кількості товару, що виникли з вини виконавця.

За поставку неякісного товару Договором також передбачена відповідальність виконавця штраф у розмірі 20% вартості неякісного товару.

Тобто питання взаємовідносин між сторонами господарського договору № 30/Б від 29.04.2025 про закупівлю товарів, що виникають з можливого постачання неякісного товару, врегульовані договором, та мають господарсько-правові наслідки і не можуть бути підставою для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України.

Отже, у таких випадках необхідно звертатися з відповідним позовом до контрагента і захищати свої права в судовому порядку шляхом вирішення спору, а не як часто відбувається на практиці, шляхом кримінально правового переслідування осіб за господарсько-правові відносини.

Тобто, свавільне застосування національною владою кримінального закону призвело до безпідставного притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за вчинення дій, які було неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності, чим було порушено положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вищевказані обставини свідчать про по даному кримінальному провадженню: відбулося обвинувачення свавільне кримінального застосування закону, яке стороною призвело до безпідставного притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за вчинення дій, які було неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності, чим було порушено положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Допущено неправильну кваліфікацію ОСОБА_7 за ч. ст. 191 КК України, за відсутності складу злочину:

1. Об`єкт: за обвинуваченням - відносини захисту контрагента від поставки неякісної продукції, а за ст. 191 має бути право власності від незаконного посягання.

2. Об`єктивна сторона: за обвинуваченням - поставка нібито неякісної продукції, а за ст. 191 КК України має бути заволодіння чужим майном, протиправне вилучення майна на користь особи, що вчиняє злочин.

3. Суб`єктивна сторона: за ст. 191 КК України має бути мета та умисел на заволодіння майном та незаконне збагачення, набуття майна, за обвинуваченням - виконання господарського договору.

4. Суб`єкт злочину за ст. 191 КК України (у випадку заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем) - службова особа, що має вплив та повноваження щодо майна, яке є предметом злочину, а за змістом обвинувального акту та обставинами цього КП, ОСОБА_7 не мав ніяких повноважень на розпорядження коштами військової частини, та можливості обернення зазначених коштів на власну користь.

Обставини, зазначені у обвинувальному акті, які інкриміновані ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України були спростовані доказами, зокрема щодо наявності 1000 комплектів неякісної продукції від попередніх договорів та її поставки до військової частини, а також неналежність якості продукції, поставленої за договором № 30/Б від 29.04.2025 про закупівлю товарів, були спростовані доказами, зокрема документами, наданими стороні захисту у відповідь на адвокатські запити, що вказує на відсутність самих подій злочину, що були інкриміновані ОСОБА_7 .

За змістом обвинувачення, та доказами, що покладені у її обґрунтування, ОСОБА_7 інкримінується здійснення поставки неякісної продукції за договором № 30/б від 25.04.2025 року, кошти за яку надійшли на рахунок Державного підприємства «Підприємство ДКВС України (№ 55)», що є на 100 % державним підприємством.

Відповідно до вказаного договору та специфікації до нього ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» зобов`язувалося поставити на адресу військової частини НОМЕР_2 до 20.02.2025 малопомітну перешкоду типу «МПП» 10х10х1,4 в кількості 1000 комплектів, які повинні відповідати вимогам ТУ У 25.9-08680075-002:2018.

На виконання вищевказаного договору, відповідно до товарно-транспортної накладної № 2 від 09.04.2025, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» на адресу військової частини НОМЕР_2 поставлено 1000 комплектів малопомітної перешкоди МПП 10х10х1.4.

На виконання умов договору замовником військовою частиною НОМЕР_2 , на підставі платіжної інструкції № 233 від 02.05.2025 здійснено перерахування на розрахунковий рахунок постачальника ДП «Підприємство ДКВС України (№ 55)» НОМЕР_4 грошових коштів у розмірі 8 390 040,00 грн (вісім мільйонів триста дев`яносто тисяч сорок гривень 00 копійок) в якості оплати за договором 30/Б про закупівлю товарів від 29.04.2025.

Відповідно до висновків експертиз встановлено, що 15 комплектів перешкоди малопомітної з дроту типу «МПП» 10х10х1.4, які вилучені під час обшуку у військовій частині НОМЕР_2 , не відповідають вимогам, встановленим ТУ У 25.9-08680075-002:2018 «Перешкода малопомітна з дроту типу «МПП» зі змінами.

З цього сторона обвинувачення робить, висновок, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за попередньою змовою між собою, шляхом зловживання своїм службовим становищем, здійснили заволодіння грошовими коштами військової частини НОМЕР_2 на загальну суму 8 390 040,00 грн, та як наслідок здійснює кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України як заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Таким чином, вищезазначене порушення вимог ст. 291 КПК України не може бути усунуто під час судового розгляду справи без повернення обвинувального акту стороні обвинувачення. Таким чином обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні підлягає поверненню.

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав свого захисника.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 , вказавши, що захисник зазначає про відсутність ознак кримінального правопорушення, тобто фактично мова йде про наявність підстав для ухвалення виправдувального вироку, що можливо лише після розгляду справ по суті. Крім того, факт повернення обвинувального акту не свідчить про те, що у разі задоволення такого клопотання, сторона обвинувачення змінить підозру чи відмовиться від неї. Вважає, що повернення акту лише затягне судовий розгляд і матиме наслідком порушення принципу «розумних строків» розгляду кримінального провадження. Просив відмовити у задоволенні клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримав свого захисника.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 , зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України. Захисник ОСОБА_6 зазначає про докази кримінального провадження, які наразі не дослідженні. За таких обставин вважає, що це клопотання є висловлюванням позиції щодо пред`явленого обвинувачення, яка має бути висловлена під час судового розгляду.

Представник потерпілого ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначив, що йому також не зрозумілий обсяг і конкретизація завданої шкоди, але просив вирішити питання про повернення обвинувального акту на розсуд суду.

Суд, вислухавши думку учасників підготовчого судового засідання, дослідивши клопотання та обвинувальний акт, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Частиною 4 ст.110 КПК України передбачено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 КПК України.

Указаною нормою законодавець встановив чіткі вимоги до змісту обвинувального акта та підстави для повернення його судом першої інстанції прокурору, які розширеному тлумаченню не підлягають.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, в підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам Кодексу.

Отже, повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому і таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.

Щодо неконкретного формулювання обвинувачення, то суд вважає, що обставини, на які посилається захисник не свідчать про те, що даний обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, оскільки прокурор в обвинувальному акті викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, питання доведеності вини обвинуваченого у інкримінованому йому злочині, питання належності, допустимості та достатності доказів суд встановлює під час судового розгляду.

Крім того, кваліфікація, яка має бути визначена у разі доведеності фактичних обставин, сама по собі не є доказом, а відповідно до ст.91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

При цьому, суд враховує, що, відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

А тому, суд, вислухавши учасників процесу, вважає, що підстави для повернення обвинувального акту прокурору, відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 284, 314, 315, 376 КПК України, суд,

у х в а л и в :

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвокатаОСОБА_6 про повернення обвинувального акта,складеного 05 лютого 2026 року слідчим ГСУ ДБР ОСОБА_9 та затвердженого прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 62025000000000128 від 30 січня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, відмовити.

Повний текст ухвали оголошено 15 травня 2026 року о 08 годині 40 хвилин.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1