Рішення № 136539024, 14.05.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2893/25

2/950/136/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лебедин цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Лебединського районного суду Сумської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 02981-01/2024 від 03 січня 2024 року.

Позивач зазначив, що 03 січня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем було укладено кредитний договір № 02981-01/2024, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 12 000 грн.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу № 24/25024 від 24 травня 2024 року.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 42 500 грн, яка складається з 12 000 грн суми основного боргу та 30 500 грн процентів за користування кредитом. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір, сплачений при зверненні до суду з позовною заявою, у розмірі 3 028 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що кредитний договір було укладено в електронній формі шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, а тому такий договір відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Позивач вказував, що відповідач отримала кредитні кошти, однак належним чином свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечила частково. Відповідач не заперечувала факту отримання кредитних коштів у сумі 12 000 грн, однак не погодилася з розміром нарахованих процентів у сумі 30 500 грн, вважаючи такі нарахування надмірними, неспівмірними, такими, що порушують баланс прав та обов`язків сторін, суперечать засадам добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідач зазначила, що заявлена позивачем процентна ставка у розмірі 2,5 % на день фактично призводить до значного перевищення суми процентів над сумою отриманого кредиту. У зв`язку з цим відповідач просила суд задовольнити позов частково, стягнувши лише суму основного боргу, а в іншій частині відмовити або зменшити розмір процентів.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що відповідач самостійно пройшла процедуру реєстрації на сайті первісного кредитора, надала персональні дані, підписала договір одноразовим ідентифікатором, отримала кредитні кошти, а тому повинна виконати зобов`язання відповідно до умов договору.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, перевіривши доводи позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Частина перша статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено позовну заяву, розрахунок заборгованості, кредитний договір № 02981-01/2024 від 03 січня 2024 року, документи щодо надання кредитних коштів, договір факторингу № 24/25024 від 24 травня 2024 року, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача, відзив відповідача та додані до нього документи, а також відповідь позивача на відзив.

З позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що позивач заявив до стягнення 42 500 грн, з яких 12 000 грн становить тіло кредиту, а 30 500 грн становлять проценти.

Суд приймає позовну заяву як процесуальний документ, який визначає предмет та підстави позову, однак сам по собі виклад позовних вимог не є безумовним доказом існування всієї заявленої заборгованості. Розмір заборгованості підлягає перевірці судом з урахуванням умов договору, законодавчих обмежень та доказів фактичного отримання коштів.

З наданого кредитного договору вбачається, що первісним кредитором виступало ТОВ «Аванс Кредит», а позичальником була відповідач. Договір укладено в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. У матеріалах справи зазначено, що одноразовим ідентифікатором був код W0300.

Суд приходить до висновку, що наданий договір є належним доказом виникнення між первісним кредитором і відповідачем кредитних правовідносин.

Матеріали справи містять документи, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у сумі 12 000 грн. Відповідач у відзиві фактично не заперечила отримання цієї суми. Отже, обставина отримання відповідачем кредиту у розмірі 12 000 грн є встановленою судом.

З наданого договору факторингу № 24/25024 від 24 травня 2024 року вбачається, що ТОВ «Аванс Кредит» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за відповідними кредитними договорами, у тому числі за договором відповідача.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, сам по собі факт відсутності згоди відповідача на відступлення права вимоги не є підставою для відмови у позові.

Суд також враховує, що відповідач не надала доказів того, що після відступлення права вимоги виконала зобов`язання первісному кредитору, а тому доводи щодо неналежного повідомлення про заміну кредитора не спростовують права позивача звернутися до суду.

Витяг з Єдиного державного реєстру підтверджує реєстрацію ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» як юридичної особи, її ідентифікаційний код та місцезнаходження. Цей доказ підтверджує процесуальну правоздатність позивача та його ідентифікаційні дані, однак сам по собі не доводить розміру заборгованості. Суд враховує його у сукупності з іншими доказами.

Відповідач подала відзив, у якому визнала факт отримання кредиту в сумі 12 000 грн, однак заперечила проти стягнення процентів у розмірі 30 500 грн. До відзиву додано документи, які характеризують майновий та соціально-побутовий стан відповідача.

Суд враховує зазначені документи як такі, що характеризують майновий стан відповідача, однак зазначає, що сам по собі скрутний матеріальний стан боржника не припиняє грошового зобов`язання і не звільняє від повернення фактично отриманих кредитних коштів. Разом із тим наведені відповідачем доводи щодо неспівмірності процентів мають значення для оцінки законності та обґрунтованості заявленої до стягнення суми процентів.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Питання укладення електронного договору регулюється Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Частина дванадцята статті 11 цього Закону передбачає, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний правочин може бути підписаний, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що кредитний договір, укладений шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умови доведення факту його використання позичальником, є таким, що укладений у письмовій формі.

Суд застосовує зазначені правові висновки, оскільки у цій справі предметом доказування також є факт укладення електронного кредитного договору із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Судом встановлено, що відповідач не надала доказів несанкціонованого доступу до її персональних даних, банківської картки, мобільного телефону чи особистого кабінету, а також не надала доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії.

За таких обставин суд приходить до висновку, що кредитний договір № 02981-01/2024 від 03 січня 2024 року є укладеним належним чином.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти у сумі 12 000 грн. Доказів повернення цієї суми матеріали справи не містять. Відповідач не заперечила факту отримання кредиту, а тому позовна вимога про стягнення основного боргу у сумі 12 000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти у розмірі 30 500 грн.

Суд не погоджується із заявленим позивачем розміром процентів у повному обсязі.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 1054 ЦК України також передбачає обов`язок позичальника сплатити проценти за кредитним договором.

Отже, саме по собі право кредитора на отримання процентів є передбаченим законом. Разом із тим свобода договору не є абсолютною.

Частина перша статті 627 ЦК України прямо встановлює, що сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог закону, розумності та справедливості.

Крім того, стаття 3 ЦК України визначає загальні засади цивільного законодавства, серед яких є справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, умови кредитного договору щодо розміру процентів підлягають перевірці судом не лише з позиції формального погодження сторонами, а й з позиції їх відповідності імперативним нормам закону та загальним засадам цивільного законодавства.

Суд враховує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, встановив спеціальні обмеження щодо максимально допустимого розміру денної процентної ставки за договорами споживчого кредитування.

Зокрема, у Законі України «Про споживче кредитування» передбачено правило, відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 відсоток.

Суд застосовує вказану норму до спірних правовідносин, оскільки кредитний договір № 02981-01/2024 укладено 03 січня 2024 року, тобто після набрання чинності зазначеними законодавчими змінами.

Отже, на момент укладення спірного кредитного договору максимальний допустимий розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1 % на день.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує заявлені проценти виходячи зі ставки 2,5 % на день.

Суд приходить до висновку, що така ставка у частині, яка перевищує 1 % на день, суперечить імперативній нормі спеціального закону, що регулює відносини споживчого кредитування.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Суд виходить з того, що перевищення законодавчо встановленого максимального розміру процентної ставки не є підставою для визнання недійсним усього кредитного договору. Натомість така умова договору не підлягає застосуванню в частині, що перевищує встановлену законом межу.

Отже, проценти підлягають стягненню не за ставкою 2,5 % на день, а лише в межах максимально допустимої ставки 1 % на день.

Позивач заявив до стягнення проценти у сумі 30 500 грн, розраховані виходячи зі ставки 2,5 % на день. Оскільки суд визнає допустимим застосування ставки лише в розмірі 1 % на день, розмір процентів підлягає перерахунку пропорційно допустимій ставці.

Суд виходить з такого розрахунку: 30 500 грн поділити на 2,5 та помножити на 1, що становить 12 200 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти у розмірі 12 200 грн.

Суд зазначає, що такий спосіб перерахунку не змінює предмет позову, не виходить за межі заявлених позовних вимог, не змінює період нарахування процентів, а лише приводить заявлений позивачем розрахунок у відповідність до імперативної норми закону щодо максимально допустимого розміру денної процентної ставки.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 24 200 грн, з яких 12 000 грн є основним боргом, а 12 200 грн є процентами за користування кредитом.

У решті вимог про стягнення процентів, а саме в частині 18 300 грн, слід відмовити.

Позивач посилався на те, що відповідач добровільно уклала кредитний договір, погодилася з усіма його умовами, отримала кредитні кошти, а тому повинна сплатити всю суму процентів, визначену умовами договору.

Суд погоджується з доводами позивача в частині того, що договір був укладений, кредитні кошти були надані, а відповідач має обов`язок повернути отриману суму кредиту та сплатити проценти.

Разом із тим суд відхиляє доводи позивача про можливість стягнення процентів у повному заявленому розмірі 30 500 грн, оскільки договір укладено після 24 грудня 2023 року, а отже до нього підлягає застосуванню законодавче обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 % на день.

Суд приходить до висновку, що посилання позивача на принцип свободи договору не може бути підставою для застосування умови договору, яка суперечить імперативній нормі закону.

Відповідач зазначала, що проценти є надмірними, неспівмірними та несправедливими.

Суд погоджується з цими доводами частково.

Дійсно, заявлена позивачем ставка 2,5 % на день перевищує встановлений законом максимальний розмір денної процентної ставки.

Водночас суд не погоджується з доводами відповідача про необхідність повної відмови у стягненні процентів.

Кредитний договір є оплатним правочином. Відповідач користувалася грошовими коштами кредитора, а тому відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України зобов`язана сплатити проценти за користування кредитом у законному розмірі.

Закон не передбачає, що у разі перевищення кредитором максимальної процентної ставки позичальник повністю звільняється від сплати процентів. Належним способом захисту прав споживача у такому випадку є незастосування умови договору в частині перевищення законодавчо допустимої межі.

Отже, доводи відповідача є обґрунтованими лише в частині необхідності зменшення процентів до рівня 1 % на день.

Доводи відповідача щодо складного матеріального становища, наявності дітей та соціальної вразливості суд враховує, однак такі обставини не є самостійною підставою для звільнення від повернення отриманого кредиту чи сплати процентів у межах, дозволених законом.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти пов`язане зі строком кредитування та умовами договору, а після спливу строку кредитування до правовідносин сторін можуть застосовуватися інші наслідки прострочення, зокрема передбачені статтею 625 ЦК України.

Цей висновок є релевантним для цієї справи, оскільки підтверджує, що проценти за кредитом не можуть нараховуватися довільно та без урахування меж, встановлених договором і законом.

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де наголошено, що у спорах із споживачами фінансових послуг саме кредитодавець повинен довести умови договору, з якими позичальник погодився, а суд має перевіряти, чи були такі умови належним чином доведені та чи можуть вони застосовуватися до споживача.

Зазначена правова позиція має значення для цієї справи, оскільки відповідач є споживачем фінансової послуги, а позивач заявляє вимоги про стягнення значної суми процентів. Тому суд не обмежується формальним посиланням на умови договору, а перевіряє їх відповідність закону, зокрема Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення договору.

Крім того, суд бере до уваги практику Верховного Суду щодо електронних кредитних договорів, відповідно до якої договір, укладений шляхом використання одноразового ідентифікатора, може вважатися таким, що укладений у письмовій формі, якщо наявні докази використання такого ідентифікатора позичальником.

Саме тому суд визнає кредитний договір укладеним, однак не погоджується із застосуванням процентної ставки у частині, яка перевищує законодавчо встановлену межу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн. Ціна позову становить 42 500 грн. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 24 200 грн, що становить 56,94 % від ціни позову. Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам, визначається за таким розрахунком: 3 028 грн помножити на 24 200 грн та поділити на 42 500 грн, що становить 1 724 грн 18 коп.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 724 грн 18 коп., а решта судового збору залишається за позивачем.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню 12 000 грн основного боргу, 12 200 грн процентів, перерахованих з урахуванням максимально допустимої денної процентної ставки 1 %, а також 1724 грн 18 коп. судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. У решті позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 3, 8, 55, 129 Конституції України, статтями 3, 11, 15, 16, 203, 217, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 626, 627, 628, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», статтями 2, 4, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 02981-01/2024 від 03 січня 2024 року у розмірі 24200 грн, з яких 12000 грн становить заборгованість за основною сумою кредиту, а 12200 грн становлять проценти за користування кредитом, судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1724 грн 18 коп., всього стягнувши 25924 грн 18 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Лебединський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Роман БАКЛАНОВ