Рішення № 136537800, 14.05.2026, Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №601/3286/25

Провадження № 2/601/129/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м. Кременець

Кременецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого Мочальської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Домінської І.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника служби у справах дітей Кременецької міської ради Наумовича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Альонова Мар`яна Борисівна до ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Кременецької міської ради про позбавлення батьківських прав,-

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Альонова М.Б., звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Кременецької міської ради про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування вимог представник позивача вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_4 . Незважаючи на те, що позивач регулярно сплачує аліменти на утримання дочки, відповідачка перешкоджала йому брати безпосередню участь у вихованні та житті дитини. Позивач змушений був звернутися до служби у справах дітей Кременецької міської ради з відповідними заявами про перевірку цільового витрачання сплачених ним аліментів та проведення інспекційного відвідування умов проживання дитини, з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. Служба у справах дітей Кременецької міської ради не змогла провести вищевказане інспектування з причин неможливості його проведення. Згодом позивачка залишила малолітню дитину ОСОБА_4 на її бабусю ОСОБА_5 , матір позивача, та виїхала за кордон. На даний час дитина проживає у сім`ї позивача разом з батьками позивача. Відповідачка не бере участі у вихованні дочки, не провідує її, не цікавиться здоров`ям, морально та матеріально не підтримує. Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Ухвалою судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2025 року зобов`язано службу у справах дітей Кременецької міської ради надати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 січня 2026 року продовжено строк розгляду справи на 30 днів.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце була повідомлена належним чином.

Представник третьої особи Наумович В.В. в судовому засіданні позов позивача підтримав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є позивач та відповідачка, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06 серпня 2024 року, виданим Кременецьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

Як вбачається із витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_4 зареєстрована по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки старости Великомлинівецького старостинського округу Кременецької міської ради №45/01-02/07 від 23.10.2025 донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проживає по АДРЕСА_2 без реєстрації місця проживання.

З рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 26.03.2025 вбачається, що з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 17.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно відповіді міського голови Кременецької міської ради від 05 серпня 2025 року у зв`язку з тим, що одержувач аліментів ОСОБА_3 не отримала рекомендований лист служби щодо проведення інспекційного обстеження, так як вона зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_4 не проживають за вказаною адресою, орган опіки та піклування позбавлений реальної можливості провести інспекційне відвідування.

Як слідує із акту обстеження умов проживання №97/02-12 від 13.10.2025, складеного заступником начальника служби ОСОБА_7 , житло розміщене на 1-2 поверсі 2 поверхового будинку, складається з 6 кімнат, кухні, санвузла, вітальні. Власник будинку ОСОБА_8 . Умови проживання в будинку хороші, гігієна підтримується, зроблений сучасний ремонт, продуктами харчування забезпечені. Дитина має окреме спальне місце, одяг та вуття, іграми для розвитку забезпечена. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_8 - дідусь, ОСОБА_5 - баба, ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_4 - дочка. Зі слів батька дитини її матір протягом тривалого часу знаходиться за менжамси України, дитиною не цікавиться, додому не повертається. Батько дитини проходить військову службу в ЗСУ. На даний момент самостійно займається вихованням та доглядом за дочкою, оскільки перебуває у відпустці за сімейними обставинами.

Як слідує із акту обстеження від 08.10.2025, складеного депутатом Кременецької міської ради восьмого скликання за адресою АДРЕСА_2 по заяві ОСОБА_5 у будинку проживає без реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є донькою ОСОБА_2 . Мати дитини ОСОБА_3 залишила доньку і виїхала за межі України. Догляд за дитиною здійснює баба - ОСОБА_5 .

З висновку органу опіки та піклування Кременецької від 10 лютого 2026 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради за №2981 від 10 лютого 2026 року слідує, що 27 січня 2026 року ОСОБА_3 в месенджері фейсбук працівнику служби на повідомлення щодо розгляду ухвали суду про позбавлення батьківських прав відповіла, що вона втомилась сама виховувати дитину і тепер бажає влаштувати своє життя. До України повертатись не збирається, вона знає що в суді розглядається справа щодо позбавлення її батьківських прав, заперечень щодо цього у неї немає. Враховуючи наведене, орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо дочки ОСОБА_4 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , пояснила, що відповідачка у жовтні 2025 року поїхала за кордон, а дитину залишила у неї. До дитини не з`являється і дитиною не цікавиться. Батько дитини з лютого 2022 року мобілізований до ЗСУ, а тому вихованням дитини займається коли приходить у відпустку.

З письмових пояснень ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_3 залишили свою дочку ОСОБА_4 в колишньої своєї свекрухи ОСОБА_5 , дитиною не цікавиться.

З повідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України №19.5.1/25514-26-Вих від 07.04.2026 вбачається що ОСОБА_12 виїхала з України, перетнула ДКУ 08.10.2025 в пункті пропуску пп «Р.Руська»(авто).

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з вимогами частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до вимог статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Вказані правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до вимог частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В оцінці обставин справи, суд, виходить з того, що першочергове значення мають якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів позову суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позивач звертаючись до суду із вказаним позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться донькою, не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Водночас, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та достатніми доказами.

Як вже зазначалось судом, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до роз`яснень викладених у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 за №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до вимог ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, Верховних Суд у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Суд критично оцінює акт №97/02-12 обстеження умов проживання від 13.10.2025, акт обстеження від 08 10.2025, подані позивачем, оскільки такі докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, так як беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення матері від виконання обов`язків з виховання дитини.

Також суд критично оцінює надані позивачем письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки дані особи не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів. Пояснення не містять даних на протязі якого часу відповідачка не цікавиться дитиною. Також ці пояснення не містять дати їх написання та незрозуміло ким ці пояснення відбиралися.

Суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки такий висновок не узгоджується з встановленими судом обставинами.

Так, позивач з лютого 2022 року перебуває на службі в ЗСУ, сплачує на користь відповідачки аліменти на утримання дитини. Висновок не містить прізвища працівника служби, якому ОСОБА_3 відповіла «що вона втомилася сама виховувати дитину і тепер бажає влаштувати своє життя. До України повертатися не збирається, вона знає, що в суді розглядається справа щодо позбавлення її батьківських прав, заперечень щодо цього у неї немає».

Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що на протязі трьох років відповідачка була доброю мамою, справлялася з обов`язками, дитину час від часу привозила до неї.

Окремої уваги заслуговують покази свідка про те, що відповідачка залишила дитині телефон, однак дитина його розбила і що у неї немає номера телефону відповідачки. В той же час свідок стверджує що відповідачка не виходить на зв`язок.

З врахуванням наведеного, суд критично оцінює показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача, а тому вона може бути зацікавленою в результатах розгляду справи.

Отже, позивач не довів та не надав суду доказів того, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону, встановлені обставини справи та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов`язки, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення матері батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 слід відмовити

Водночас, суд вважає, що в діях відповідачки частково має місце неналежне виконання батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_4 , а тому її слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав

Керуючись ст. 4, 12, 81, 259, 263, 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Альонова Мар`яна Борисівна до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов"язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.

Покласти на Службу у справах дітей Кременецької міської ради контроль за виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Кременецької міської ради, код ЄДРПОУ 41239525, адреса місцезнаходження: вул. Словацького, 6, м. Кременець.

Повне судове рішення складено 14 травня 2026 року.

Головуючий