Рішення № 13653256, 10.01.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.01.11 р. Справа № 40/195

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Данилкіной П.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „РАМІРЕНТ УКРАЇНА”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Неттелко Люкс Лімітед” м. Луцьк

про стягнення 14 824 грн. 78 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача: не з’явився

За клопотанням позивача, з урахуванням виняткових обставин справи, значного обсягу доказів, витребування додаткових матеріалів, які підлягають належної правової оцінки, строк слухання спору по даній справі було продовжено додатково на 15 (п’ятнадцять днів), що відповідає вимогам частини 3 статті 69 ГПК України і знайшло своє відображення у процесуальних документах суду.

Ухвалою від 09.11.10р. по справі №40/195, згідно зі ст.24 ГПК України, було замінено неналежного відповідача у справі товариство з обмеженою відповідальністю „Об’єднання шахтострой” на належного – товариство з обмеженою відповідальністю „Неттелко Люкс Лімітед”.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „РАМІРЕНТ УКРАЇНА” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Неттелко Люкс Лімітед” про стягнення основного боргу по орендній платі в сумі 12 450 грн. 03 коп., пені за несвоєчасне внесення орендних платежів в сумі 1 279 грн. 62 коп., інфляційних в сумі 762 грн. 56 коп., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 332 грн. 57 коп. згідно договору оренди обладнання №ОС31/08/09-11БЕ1 від 31.08.2009р.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання представників позивача та відповідача, яких було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно вимог ст. 75 ГПК України.

До прийняття рішення по справі від позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно ст.69 ГПК України та про її відкладення.

Відповідно ч.1 ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п’ятнадцять днів, згідно ч.3 ст.69 ГПК України.

У зв’язку з тим, що продовження строку розгляду справи згідно ч.3 ст.69 ГПК України вже відбулося, а строк її розгляду закінчується 10.01.11р., суд відмовляє в задоволенні клопотань позивача.

Позивачем надана заява про застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові суми відповідача в межах ціни позову та судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві у межах ціни позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

На час подання заяви про забезпечення позову, тягар доказування покладається на особу, яка її подала. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до вимог ст. 33 ГПК України та належністю їх до спору згідно ст.ст. 34, 36 ГПК України.

Клопотання позивача не мотивоване посиланням на відповідні докази, що доводять необхідність вжиття заходів по забезпеченню позову.

При цьому під доказами ймовірності зазначеного вище припущення слід розуміти:

· достовірно встановлені і доведені суду факти, що свідчать про недобросовісну поведінку відповідача;

· або наявні докази щодо високого ступеня вірогідності такої поведінки.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснив оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів та дійшов до висновку щодо їх необґрунтованості також з урахуванням наступного:

· розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

· забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

· наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, що такий захід може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

· імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів;

· запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Позивачем не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, і існує загроза його невиконання у майбутньому. А тому, у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові суми відповідача, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до уваги заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 31.08.09р. між товариством з обмеженою відповідальністю „РАМІРЕНТ УКРАЇНА”, далі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Об’єднання шахтострой”, далі Орендар, було укладено договір оренди обладнання №ОС31/08/09-11БЕ1.

Згідно пункту 1.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування, будівельне та інше обладнання, яке є об’єктом власності Орендодавця. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності дотримуючись вимог законодавства України та положень договору.

В пункті 3.2. договору встановлено, що при передачі Орендарю кожної одиниці обладнання за цим договором сторони підписують акт прийому-передачі, який містить наступні необхідні умови: дата підписання акту, яка засвідчує дату передачі конкретної одиниці обладнання Орендарю та дату початку нарахування орендної плати; назва обладнання та його опис, відновну вартість переданого в оренду обладнання; орендну плату; строк оренди обладнання, інші умови, які сторони вважають необхідними при підписанні акту.

Орендодавець взяті на себе згідно договору зобов’язання щодо передачі обладнання в користування виконав. Так, орендар отримав в тимчасове платне користування будівельне обладнання, що підтверджується актами прийому-передачі №R-00002125 від 01.09.09р. та №R-00002131 від 03.09.09р.

Все обладнання передане за актами прийому-передачі вже повернуте орендодавцю, про що засвідчено у актах повернення №1340 від 09.09.09р. та №1392 від 15.09.09р.

Проте, відповідачем орендний платіж за оренду обладнання, переданого відповідно до акту прийому-передачі №R-00002131 від 03.09.09р., сплачений не в повному обсязі, у зв’язку з чим за ним утворився борг в сумі 12 450 грн. 03 коп., який позивач і намагається стягнути.

Зобов’язання не виконанні, а тому позивач згідно вимог пункту 9.1.1. договору, намагається стягнути з відповідача додатково пеню в сумі 1 279 грн. 62 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період період з 03.09.09р. по 03.03.10р.

Оскільки мале місце прострочення виконання грошового зобов’язання, позивач намагається стягнути з відповідача додатково три процента річних в сумі 332 грн. 57 коп. коп. за період прострочення з 03.09.09р. по 11.08.10р. та інфляційні в сумі 762 грн. 56 коп. за період прострочення з жовтня 2009 року по липень 2010 року.

Судом досліджена правова норма, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди.

Пункт 1 ст. 759 ЦК України як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 283 ГК України як спеціальна норма передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором оренди у частині своєчасного внесення орендних платежів за користування майном. Відповідач доказів виконання обов’язків за договором та перерахування орендних платежів суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу з орендної плати в сумі 12 450 грн. 03 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Додаткове зобов’язання існує тільки тоді, коли існує основне зобов’язання. Існування основної заборгованості у відповідача заборгованості щодо несплати орендної плати, підтверджено обставинами справи та доказами на їх підтвердження.

Судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу в розумінні ст. 55 ГК України є суб’єкти господарювання. Відтак, до спірних правовідносин відносно стягнення додаткових позовних вимог потрібно застосовувати вимоги ст. 230 та частина 6 ст. 232 ГПК України де зазначено, що пеня відноситься до штрафних санкцій, а її нарахування припиняється через шість місяців, коли зобов’язання мало бути виконано.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, у вигляді несвоєчасного внесення орендних платежів за договором, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період з 03.09.09р. по 03.03.10р. в сумі 1 279 грн. 62 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів не був встановлений договором, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних сумі 332 грн. 57 коп. за період з 03.09.09р. по 11.08.10р. та інфляційних в сумі 501 грн. 70 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання за період з жовтня 2009 року по липень 2010 року, також вважаються обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на відповідача згідно приписів статті 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 10.01.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 599, 759, 762 ЦК України, ст. ст. 55, 193, 202, 230, ч.6 ст. 232, ст. 283 ГК України, ст. ст.42, 43, 22, 24, 33, 36, 44, 49, ст. 69, 82, 82-1, 84, частиною другою ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „РАМІРЕНТ УКРАЇНА” до товариства з обмеженою відповідальністю „Неттелко Люкс Лімітед” – задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Неттелко Люкс Лімітед”, 43000, Волинська область, м. Луцьк, пр. Президента Грушевського, 28, ід. код 31933561, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю „РАМІРЕНТ УКРАЇНА”, 04074, м. Київ, вул. Бережанська, буд. 9, ід. код 32664239, основний борг з орендної плати в сумі 12 450 грн. 03 коп., пеню в сумі 1 279 грн. 62 коп., три проценти річних в сумі 332 грн. 57 коп., інфляційні в сумі 762 грн. 56 коп., витрати по державному миту в сумі 148 грн. 25 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Підченко Ю.О.

Повний рішення складено - 10.01.11р.