Рішення № 136531067, 14.05.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7578/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарях Сірман Г.В., Задеряка Г.М.

позивача ОСОБА_1 та його представниці адвоката Матерборчук Ю.В. (поза межами приміщення суду)

представника відповідачів Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області Панчука А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ :

30 грудня 2025 року, представниця ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з позовом, який в подальшому збільшила, та в остаточній редакції якого від 28.02.2026 р. просила суд, визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_2 : право власності на земельну присадибну ділянку, площею 0,3004 га, розташовану через дорогу навпроти будинку за адресою : АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай) площею 3,03 в умовних кадастрових гектарах з земель колективної власності КСП «Маяк» відповідно до сертифікату серії ОД № 0560668, виданого ОСОБА_2 , як члену КСП «Маяк» 14.08.1999 р., мотивуючи це рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.12.2008 р., що набрало законної сили 15.12.2008 р., яким було визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою : АДРЕСА_1 , який позначений на плані та в цілому складається з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 37,6 кв.м, житловою 21,8 кв.м, підсобною 15,8 кв.м, веранди під літ. «а», підсобних приміщень під літ. «Б», веранди під літ. «б», сараю під літ. «В», сараю під літ. «Г», підвалу під літ. «г», сараю під літ. «Д» під № 1-4 спорудження, додатковим рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від15.01.2026 р., яким було встановлено факт, що має юридичне значення в тому, що ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_2 однією сім?єю, як чоловік та жінка з 1992 р. по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та своєчасно прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також, рішенням Дальницької сільради № 751-VII від 27.06.2019 р., яким надано Калініну згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі площею 0,0858 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою : АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач та його представниця повністю підтримали свій збільшений позов, який просили задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні позов е визнав повністю з підстав, викладених у письмову відзиві на первісний позов та письмових поясненнях на збільшений позов, наполягаючи на безпідставності і необґрунтованості позовних вимог, в задоволенні яких просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньо досліджених наявних у справі доказів, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтями 15,16 ЦК України визначено, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно зі ст. 1220 ЦК України - спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення його померлим.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1263 ЦК України, у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Частина 4 статті 1266 ЦК України встановлює, що двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК - спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК, відсутність свідоцтва про право на спадщину - не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов?язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (ст.ст. 1296,1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

У своїй постанові ОП КЦС ВС у справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23) зазначила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (ч. 3 ст. 1268, ст. 1241 ЦК) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 761/24381/14 (провадження 61-14459св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 2-93/2009 (провадження № 61-13648св20), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц (провадження № 61-7525св18), та зробити висновок про те, що: «тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК; законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Право вибору способу судового захисту - належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України).

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.12.2008 р., що набрало законної сили 15.12.2008 р., визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою : АДРЕСА_1 , який позначений на плані та в цілому складається з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 37,6 кв.м, житловою 21,8 кв.м, підсобною 15,8 кв.м, веранди під літ. «а», підсобних приміщень під літ. «Б», веранди під літ. «б», сараю під літ. «В», сараю під літ. «Г», підвалу під літ. «г», сараю під літ. «Д» під № 1-4 спорудження, додатковим рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 15.01.2026 р., встановлено факт, що має юридичне значення в тому, що ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_2 однією сім?єю, як чоловік та жінка з 1992 р. по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та своєчасно прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також, рішенням Дальницької сільради № 751-VII від 27.06.2019 р., яким надано Калініну згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі площею 0,0858 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою : АДРЕСА_1 .

За висновками Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18) у разі, якщо майно спадкується особами, які вважаються такими, що прийняли спадщину, порядок спадкування і набуття ними права на спадкове майно має обов`язково враховувати особливості правового режиму відповідного майна. Якщо об`єктом спадкування виступає нерухоме майно, то відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року (Справа № 350/67/15-ц Провадження № 14-652цс18) набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Аналогічна позиція сформульована в постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 183/4638/16, від 22 листопада 2018 року у справі № 647/1580/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 (провадження № 61-41370св18) , від 6 серпня 2021 року у справі № 370/1854/20 (провадження № 61-4880св21) та інших.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем такого права у встановленому законом порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

Оскільки ОСОБА_2 , яка була спадкодавцем у даних правовідносинах, за своє життя не провела реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та не розпочала процедуру її приватизації відповідно до чинного законодавства України, а тому її права стосовно неї не могли перейти до спадкоємця ОСОБА_1 .

Жодних правовстановлюючих документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою як присадибною позивачем суду - не надано.

Таким чином, спірна земельна ділянка - не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси, що свідчить про відсутність порушеного права у позивача стосовно неї.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Спір за позовом ОСОБА_1 про визнання за ним права власності з набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,3004 га, що розташована через дорогу навпроти належного йому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вже був предметом судового розгляду, за наслідками розгляду якого, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.10.2024 р., залишеним без змін постановою ОАС від 17.09.2025 р. було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 повністю та встановлено, що рішеннями Дальницької сільської ради від 25.05.2018 року № 293-VII «Про відмову ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області» та від 27.06.2019 року № 769-VII «Про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області») відмовлено позивачу в наданні земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,3004 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області у зв?язку з тим, що генеральним планом с. Дальник та планом зонування території земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за запитуваним заявником місцем не передбачені, аа земельна ділянка орієнтовною площею 0,3004 га, на яку претендує позивач, яка розташована через дорогу навпроти будинку за адресою : АДРЕСА_1 , не є вільною та не перебуває в запасі. При чому, з цієї земельної ділянки сформовано три земельні ділянки, цільове призначення яких-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), та передано у приватну власність жителям громади за рішеннями Дальницької сільської ради від 23.10.2019 року № 1289-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», від 13.02.2020 року № 1520 -VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», від 13.02.2020 року № 1521-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Також, визнано необґрунтованими та не підтвердженими належними і допустимими доказами вимоги ОСОБА_1 про скасування як протиправних зазначених рішень сільської ради про передачу земельних ділянок. Фактів, які б слугували підставами для визнання зазначених вище рішень Дальницької сільської ради незаконними та такими, що підлягають скасуванню, позивачем до суду не було надано.

Суди двох інстанцій прийшли до висновку, що Дальницька сільська рада, приймаючи рішення від 23.10.2019 року № 1289 від 13.02.2020 р., № 1520 та від 13.02.2020 року № 1521 діяла відповідно до закону, у спосіб та у порядку, що передбачені чинним законодавством, а тому відсутні законні та обґрунтовані підстави для скасування цих рішень сільської ради в судовому порядку.

На думку суду, надані позивачем докази - не підтверджують факти та обставини, зазначені у позові стосовно земельної ділянки площею 0,3004 га, розташовану через дорогу навпроти будинку за адресою : АДРЕСА_1 , з огляду на те, що площа вказааної земельної ділянки яку позивач вважає прибудинковою, зазначена ним у розмірі 0,3004 га на підставі Технічного звіту щодо виконання топографо-геодезичних вишукань земельної ділянки, виготовленого у 2017 році ФО-П ОСОБА_7 за замовленням позивача. А як вказує представник відповідачів, фахівці Дальницької сільради при визначенні меж цієї земельної ділянки не були присутні, не запрошувались і технічний звіт ними не погоджувався.

На підтвердження факту користування зазначеною земельною ділянкою позивач надає акт депутата ОСОБА_8 від 05.09.2007 року, в якому розмір цієї земельної ділянки вказано як 40х30 м, тобто 1200 кв. м., що відповідає 0,12 га, але суперечить заявленій позивачем площі у 0,3004 га. та заяви сусідів ОСОБА_9 від 10.05.2021 року та ОСОБА_10 від 14.03.2021 р., в яких йдеться про відсутність у них земельних претензій до ОСОБА_1 .

З урахуванням приписів ст.ст. 77-79 ЦПК України, вказані докази є неналаяними та недопустимими з огляду на необхідність безпосередніх показань вкзаних осіб як свідків, про що клопотання позивачем і його представницею не заявлялось.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідачів з вимогами про отримання дозволу на приватизацію спірної земельної ділянки площею 0,3004 га, розташовану через дорогу навпроти будинку за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємець за законом після померлої дружини, однак дозволів йому не було надано, що не відповідає дійсності з огляду на копії рішень сільської ради від 25.05.2018 р. № 293-VII «Про відмову ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області» та від 27.06.2019 року № 769-VII «Про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області»).

Так, дійсно, вищевказаним рішенням Дальницької сільради від 05.06.2009 р. № 2018 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою : АДРЕСА_1 .

Це рішення не було вчасно реалізовано ОСОБА_1 і він звернувся до сільради повторно, та вже 27.06.2019 року за № 751-VII Дальницькою сільською радою було прийнято рішення «Про надання ОСОБА_1 згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Суд зауважує, що позивач двічі звертався до сільської ради щодо приватизації присадибної земельної ділянки для обслуговування належного йому житлового будинку, зазначаючи її площу у 0,09 га, як спадкоємець за законом після померлої ОСОБА_2 та згідно рішення сільської ради реалізував належне йому право.

Отже, надані позивачем докази - не підтверджують факти та обставини, що зазначені ним у позовній заяві стосовно спірної земельної ділянки площею 0,3004 га, яка розташована через дорогу навпроти будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку суду, спростовують доводи та аргументи позивача та його представниці обставини, встановлені рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.10.2024 р. (справа № 509/6822/23) та постановою Одеського апеляційного суду від 17.09.2025 р., які визнаються позивачем, а також зазначена вище судова практика у вигляді висновків Верховного Суду, а тому в задоволенні позову в частині визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_2 : право власності на земельну присадибну ділянку, площею 0,3004 га, розташовану через дорогу навпроти будинку за адресою : АДРЕСА_1 слід відмовити з підстав, викладених вище.

З приводу позовної вимоги про визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті дружини (співмешканки) ОСОБА_2 права на земельну частку (пай), суд зазначає, що згідно зі ст.ст. 1,2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» до осіб, які мають право на земельну ділянку частку (пай) відносяться спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

В абзаці четвертому п. 24 Постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ» роз`яснено, що позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. При чому, відповідачами в таких справах є - КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

У випадку, якщо позов заявлений не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема, без залучення до участі у справі співвідповідачами КСП, районної державної адміністрації, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, Головного управління Держгеокадастру в області, як розпорядника землею сільськогосподарського призначення, що перебуває у державній власності - зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову.

(Аналогічні висновки за своїм змістом викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 181/950/17 (провадження № 61-11562св19), від 24 березня 2020 року у справі № 183/5312/16-ц (провадження № 61-16372св19), від 18 травня 2021 року справа № 190/1377/18 провадження № 61-5384св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 136/1338/20 (провадження № 61-11902св21, від 26 квітня 2022 року справа № 376/1220/20 (провадження № 61-19536св21).

Аналогічною є ситуація стосовно позовної заяви ОСОБА_1 .

Оскільки позов Калініна не передбачає залучення до участі у справі співвідповідачами КСП «Маяк» (його правонаступника), районної державної адміністрації, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, як розпорядника землею сільськогосподарського призначення, що перебуває у державній власності, про що не було заявлено жодного клопотання на протязі 2-х судових засідань ні позивачем, ні його представницею, а суд позбаавлений пожливості самостійно залучити до участі у справі співвідповідачів, що є прерогативою позивача згідно ч. 1 ст. 51 ЦПК України, то зазначене є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги позивача.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Оскільки, ні позивач, ні його представниця не заявляли такого клопотання, суд має вирішити справу за тим позовом, що пред?явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 25,325,328,1216-1223,1268 ЦК України, ст.ст. 22,23 ЗК України (в редакції 1990 р.), ст.ст. 78-81,83,92,120,125,126 ЗК України, Конституцією України, практикою ВС, ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 14.05.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.