Ухвала суду № 136530841, 13.05.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

13 травня 2026 р. Справа № 640/25057/21

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення неотриманої частини заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення неотриманої частини заробітної плати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/25057/21 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Мультян М.Б.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.03.2025 справу прийнято до свого провадження, її розгляд вирішено розпочати спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.03.2025 Офіс Генерального прокурора подав клопотання в яких просив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та закрити провадження у справі. Обґрунтовуючи підстави для зміни форми адміністративного судочинства у цій справі, представник відповідача вказав, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні не буде сприяти повному і всебічному з`ясуванню обставин, що входять до предмету доказування.

Клопотання про закриття провадження обґрунтовано тим, що відповідачем у цій справі визначено Державу Україна в особі державного органу Офісу Генерального прокурора, а предметом позову є стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення), завданої неконституційними актами, а не визнання протиправною бездіяльності суб`єкту владних повноважень.

Представник відповідача наголошує, що в адміністративному судочинстві вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень і розглядаються виключно за умови наявності вимоги про вирішення публічно-правового спору.

Розглянувши клопотання про зміну форми адміністративного судочинства у справі, суд зважає на таке.

Адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими КАС України, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 1, 2 та 3 статті 12 КАС України).

При цьому, частиною 4 статті 12 КАС України передбачено виключні випадки, за яких здійснюється розгляд справи за правилами загального позовного провадження, серед яких: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Водночас, у частині 6 статті 12 КАС України наведено орієнтовний перелік справ незначної складності, адже пунктом 10 цієї частини передбачено можливість віднесення до таких справ й інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Варто звернути увагу на те, що вказаним вище положенням кореспондуються приписи частини 2 статті 257 КАС України, згідно із якими за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Перелік справ, що міститься у частині 4 статті 257 КАС України, узгоджується із тим переліком, що наведений у частині 4 статті 12 КАС України.

Відтак, з аналізу наведених вище норм слідує, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка адміністративна справа, окрім тих справ, які містяться у переліку, передбаченому частиною 4 статті 12 КАС України.

При цьому, саме суд визначає форму адміністративного судочинства для розгляду конкретної справи в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі (пункт 4 частини 9 статті 171 КАС України).

Доводи, наведені представником відповідача у заяві про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не дають достатніх підстав для прийняття рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та зміни форми адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, наведені доводи щодо розгляду справи в порядку загального позовного провадження суд розцінює як безпідставні та непереконливі.

Вирішуючи клопотання про закриття провадження у справі суд керується таким.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Як встановив суд, у поданому клопотанні про закриття провадження у справі представник відповідача посилається на те, що позовні вимоги, заявлені в межах адміністративної справи №640/25057/21, повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства. На думку представника відповідача, фактичним предметом позову є стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення), завданої неконституційними актами, а не визнання протиправною бездіяльності суб`єкту владних повноважень.

З цього приводу суд відзначає, що завданням адміністративного судочинства, згідно частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

При цьому, пунктом 7 статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не обов`язково є підставою ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як видно зі змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати. При цьому підставою звернення до суду позивачем визначено Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, яким визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Частина 3 статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

В частині третій статті 152 Основного Закону є пряме посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. В той же час, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

В Україні діє норма статті 1175 Цивільного кодексу України, яка гарантує право особи на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України (стаття 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення Суду містить резолютивну частину із зазначенням: а) акта (його окремих положень), що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта (його окремих положень); б) офіційного тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України; в) того, що рішення Суду є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено; г) джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.

Виходячи із статусу Конституційного Суду України та його повноважень, можна дійти висновку, що Конституційний Суд України не наділений повноваженнями щодо визнання незаконними і скасування нормативно-правових актів.

За таких обставин стаття 1175 Цивільного кодексу України не може поширюватися на правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма Цивільного кодексу України регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований.

Виходячи з аналізу норм законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у статті 56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у частині 3 статті 152 Конституції України), можна дійти висновку, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене статті 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у статті 56 Конституції України.

Крім того, право, гарантоване статтею 56 Конституції України знайшло своє відображення у статті 1173 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), статті 1174 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), статті 1175 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), статті 1176 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).

В той же час, спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене частиною 3 статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні у Державі Україна не прийнято, за таких обставин у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08.09.2016 № 6- рп/2016).

Оскільки на законодавчому рівні не визначено чіткого та послідового порядку відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, який міг би бути вирішений в порядку цивільного судочинства, і оскільки одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій, а питання матеріального і соціально-побутового забезпечення прокурорів регулюється розділом IX Закону України «Про прокуратуру», даний спір (спір про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, за період коли позивач працював на посаді прокурора, тобто перебував на публічній службі) пов`язаний з проходженням публічної служби і повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок був зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14- 360цс18) та від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17 (провадження 14- 162цс14), де предметом спору було стягнення збитків, завданих прийняттям неконституційного акта, у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, і де суд прийшов до висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання, а спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що у даних правовідносинах частина 3 статті 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, то шкоду, завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати Держава Україна, в особі державного органу, адже згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України, де закріплюється плюралістична модель участі держави у майнових відносинах, держава набуває цивільних прав і здійснює обов`язки через органи державної влади.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовити.

У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження в справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Мультян Марина Бондівна