Ухвала суду № 136529614, 30.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 363/5843/25

Провадження № 4-с/761/57/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.,

за участю секретаря: Яцишина А.О.,

скаржника: ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи: ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Києві скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на дії/бездіяльність органу примусового виконання, відповідно до якої, остання просила суд:

1.Визнати протиправними дії Вишгородського відділу державної виконавчої служби щодо повернення без прийняття до виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05.12.2025 у спраі №363/5843/25.

2.Зобов`язати Вишгородський ВДВС прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження.

3.Зобов`язати орган ДВС вчинити всі передбачені законом дії для фактичного виконання судового рішення.

В обґрунтування скарги скаржник зазначив, що 05 грудня 2025 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 363/5843/25 постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою, зокрема, зобов`язано боржника - ОСОБА_2 - забезпечити заявниці ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування з малолітньою дитиною у визначені дні та часи. Вказана ухвала відповідно до вимог процесуального закону підлягає негайному виконанню. 23.12.2025 та 26.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до Вишгородського відділу ДВС із заявами про примусове виконання зазначеної ухвали. Однак державними виконавцями Вишгородського ВДВС (Пустовою Т.М., Тимченко К.І. ) виконавчий документ неодноразово повертався без прийняття до виконання, з формальними та взаємовиключними підставами, а саме: пред`явлено не за місцем виконання; - відсутнє підтвердження місця проживання дитини; - виконавчий документ нібито не містить способу виконання.

Скаржницею вказано, що такі дії незаконними та такими, що порушують її права.

У поданій скарзі зазначено, що ухвала суду містить чітко визначений спосіб та порядок виконання, визначає боржника, обсяг його обов`язків та часові межі виконання, що повністю відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвала про забезпечення позову не потребує додаткових довідок чи підтверджень, оскільки її метою є негайний захист прав, а не встановлення обставин по суті спору. Закон не покладає на стягувача обов`язок доводити місце проживання дитини, якщо спосіб виконання визначений судом.

Скаржницею вказано, що фактично Вишгородський ВДВС ухилився від виконання судового рішення, що є неприпустимим та суперечить принципу обов`язковості судових рішень.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року вказану скаргу було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

14.02.2026 заявою поданою через систему «Електронний суд» недоліки усунуто.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.02.2026 прийнято до розгляду зазначену скаргу та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні скаржник скаргу підтримала у повному обсязі та просили її задовольнити.

В судовому засіданні представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Пархоменко С.С. заперечував щодо задоволення скарги.

Заінтересована особа: Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), явку свого представника в судове засідання на забезпечив, про місце, час та дату судового засідання повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 450 ЦП К України скарга розглядається у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 450 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу без участі сторін, які не з`явилися до суду, за наявними у справі доказами.

Вислухавши пояснення скаржника та представника заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Вишгородської міської ради, Ліцей-інтернат № 23 «Кадетський корпус» з посиленою військовою підготовкою Шевченківського району м. Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хотянівський Ліцей «Ранчо Скул» про визначення місця проживання дитини - задоволено частково. Забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Вишгородської міської ради, Ліцей-інтернат № 23 «Кадетський корпус» з посиленою військовою підготовкою Шевченківського району м. Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хотянівський Ліцей «Ранчо Скул» про визначення місця проживання дитини, шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до винесення судом першої інстанції рішення:

- кожного першого та третього тижня місяця з 18 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. неділі, без присутності батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місці на вибір матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (парки, дитячі майданчики, місця відпочинку тощо у м. Києві), в тому числі, за адресою її проживання: АДРЕСА_1 , із зазначенням батьку інформації про місце перебування дитини;

- зобов`язати батька дитини ОСОБА_2 надавати можливість матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вільно та безперешкодно спілкуватись з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-який день, враховуючи графік відвідування дитиною навчального закладу та сну, засобами телефонного зв`язку через будь-який мобільний додаток «Viber», «Whats App», «Telegram», «Signal» тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2026 до Вишгородського відділу державної виконавчої у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за вхідним номером 14766/02 надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва по справі №363/5843/25.

26.12.2025 старшим державним виконавцем Вишгородського відділу державної виконавчої у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тимченко Катериною Іванівною, винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 26 грудня 2026 року. Відповідно до вказаного повідомлення вищевказаний виконавчий документ ухвали Шевченківського районного суду міста Києва № 363/5843/25 від 05.12.2025 повертається без виконання, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» не зазначено в якій частині його виконання, чи зобов`язаного характеру чи побачення мати з дитиною.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

При цьому, згідно п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав виконавчий документ, заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону або заяву про поновлення виконавчого провадження відповідно до статті 37-1 цього Закону..

Відповідно до ст. 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України «Про виконавче провадження» хоча і не містить окремої статті, яка б визначала порядок виконання рішень судів за вимогами про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, але при цьому містить норми щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а також мстить порядок виконання рішень судів про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною (сг.63,64-1 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку,визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті75цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом частини п`ятої статті 26 цього Закону України виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).

У справі «Вишняков проти України» (рішення від 24 липня 2018 року) ЄСПЛ зазначено, що відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. Суд зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів. Однак жодні примусові заходи також не були застосовані. Державний виконавець мав право накладати штрафи та вносити подання про притягнення до кримінальної відповідальності у зв`язку з невиконанням рішення суду, але з невідомих причин не скористався цими повноваженнями. Однак жодні примусові заходи також не були застосовані. Державний виконавець мав право накладати штрафи та вносити подання про притягнення до кримінальної відповідальності у зв`язку з невиконанням рішення суду, але з невідомих причин не скористався цими повноваженнями.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).

Таким чином, відповідно до вищевказаних норм сг.63 та 64-1 Закону заходи примусового виконання названої категорії рішень конкретно визначаються у рішеннях та виконавчих документах і виконуються органами примусового виконання рішень в порядку передбаченому названими нормами Закону.

Таким чином, у резолютивній частині ухвали суду від 05.12.2026 у справі № 363/5843/26 про забезпечення позову та визначено наступний спосіб шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до винесення судом першої інстанції рішення, а саме: - кожного першого та третього тижня місяця з 18 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. неділі, без присутності батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місці на вибір матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (парки, дитячі майданчики, місця відпочинку тощо у м. Києві), в тому числі, за адресою її проживання: АДРЕСА_1 , із зазначенням батьку інформації про місце перебування дитини; - зобов`язати батька дитини ОСОБА_2 надавати можливість матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вільно та безперешкодно спілкуватись з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-який день, враховуючи графік відвідування дитиною навчального закладу та сну, засобами телефонного зв`язку через будь-який мобільний додаток «Viber», «Whats App», «Telegram», «Signal» тощо.

Згідно постанови начальника Вишгородського відділу державної виконавчої у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про результати перевірки законності виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 12.01.2026, визнано дії старшого державного виконавця Вишгородського відділу державної виконавчої у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тимченко Катерини Іванівни, при винесенні повідомлення державного виконавця від 26.12.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з виконавчого листа (Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва по справі 363/5843/25), такими, що були вчиненні з порушенням вимог ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження». У зазначеній постанові вказано, що перевіркою встановлено, державним виконавцем Тимченко Катериною Іванівною, при винесені повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без виконання, було помилково зазначено, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим п. 6 ч. 4 ст. 4 а саме: у ВД не зазначено в якій частині його виконання, чи зобов`язаного характеру чи побачення матері з дитиною.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи за своїм змістом і визначеними у ухвалі суду по справі № 363/5843/25 від 05.12.2025 заходами примусового виконання рішення вищевказана ухвала повинна була бути прийнятий до примусового виконання і виконуватися Вишгородським відділу державної виконавчої у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як рішення немайнового характеру з врахуванням положень ст. 4, 63, 64-1 названого Закону.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, , № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 639/2561/18-ц (провадження № 61-578св19).

З огляду на викладене, враховуючи, що повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, з підстав, зазначених державним виконавцем, позбавляє позивача реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення суд приходить до висновку, що заступник начальника вказаного відділу Андросович Налгалія Василівна при наявності всіх передбачених ч.1 ст. 4 Закону обов`язкових реквізитів вищевказаного виконавчого документу, в тому числі і визначених рішенням суду заходів примусового виконання безпідставно і неправомірно відмовила у примусовому виконанні вищевказаного виконавчого документу.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Пунктом 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню в частині визнання неправомірними дії старшого державного виконавця Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тимченко Катерини Іванівни щодо винесення повідомлення від 26.12.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 363/5843/25 від 05.12.2025 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вирішуючи справу за скаргою стягувача на дії та рішення державного виконавця щодо повернення без прийняття до виконання виконавчого листа на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року саме у цій справі №761/14537/15-ц дійшов висновку, що наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, - не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, спрямованих на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Цією постановою Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій про залишення без задоволення скарги стягувача на дії та рішення державного виконавця про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання; визнав такі дії та рішення виконавця протиправними та зобов`язав орган державної виконавчої служби прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, від 01 грудня 2021 року у справі №552/1811/15, від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц, від 23 березня 2023 року у справі №703/2554/20, а також в ухвалі від 31 серпня 2022 року саме у цій справі №761/14537/15-ц.

З урахуванням висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, суд приходить до висновку, що такий спосіб захисту прав ОСОБА_1 , як зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні виконавчі дії у виконавчому провадженні, які останній повинен вчиняти у силу вимог закону, однак, їх не вчиняє, не суперечить закону та спрямований на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тимченко Катерини Іванівни щодо винесення повідомлення від 26.12.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 363/5843/25 від 05.12.2025 року.

Зобов`язати Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - прийняти до виконання ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва у справі №363/5843/25 від 05.12.2025, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання ухвали Шевченківського районного суду від 05 грудня 2025 року у справі № 363/5843/25.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено: 11.05.2026.

Суддя: