Рішення № 13652668, 20.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.12.10 р. Справа № 32/125пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.

при секретарі судового засідання: Чукліній І.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Ніщенко Т.Я. довіреність від 16.07.10р.

від відповідачів: 1. Пасечняк Ю.Р. довіреність від 29.09.10р.

2. не зявився

від третьої особи: не зявився

у справі за позовом: Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства ім. Т.Г. Шевченко с. Юрївка

до відповідачів: 1. Комунального підприємства „Добропільське бюро технічної інвентаризації” м. Добропілля

2. Споживче товариство „Вероніка” с. Ленінське

третя особа: ОСОБА_3, м. Добропілля

про визнання права власності.

Позивач, Закрите сільськогосподарське акціонерне товариство ім. Т.Г. Шевченко, с. Юрївка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів: 1. Комунального підприємства „Добропільське бюро технічної інвентаризації” м. Добропілля, 2. Споживче товариство „Вероніка” с. Ленінське про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на договір купівлі-продажу основних засобів №23 від 26.09.94р., укладений між Добропільським сільпо, в особі голови правління ОСОБА_3, та КСП ім. Шевченко, в особі голови правління ОСОБА_4, на підставі якого останній набув у власність будівлю магазину у с. Шилівка.

В позовній заяві позивач просив встановити право власності на будівлю магазину, розташовану в АДРЕСА_1.

25.08.10р. позивач надав заяву про зміну предмету позову та просив суд визнати за ним право власності на будівлю, розташовану по АДРЕСА_1.

Ухвалою від 25.08.10р. суд залучив до участі у справі в якості належного відповідача Комунальне підприємство „Добюропільське бюро технічної інвентаризації”, оскільки, як зазначив голова правління Добропільської районної спілки споживчих товариств (підтверджується матеріалами справи), що його підприємство не є правонаступником Добропільського сільпо, яке укладало договір купівлі-продажу №23 від 26.09.94р., а фактично позивач звернувся до суду з позовом внаслідок відмови БТІ в реєстрації права власності на спірне майно, з посиланням на те, що інша особа також претендує на це майно, як власник.

Тобто, з боку БТІ мало місце невизнання прав позивача, як власника спірного майна.

Відповідач 1, Комунальне підприємство „Добюропільське бюро технічної інвентаризації”, в своїх запереченнях на позовну заяву зазначав, що він є неналежним відповідачем у справі, та вважає, що позовні вимоги заявлені без належних правових підстав.

Ухвалою від 14.09.10р. судом було залучено до участі у в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Споживче товариство „Вероніка”, с. Ленінське, в подальшому, ухвалою від 02.11.10р. Споживче товариство „Вероніка”, с. Ленінське було залучене до участі у справі в якості відповідача 2.

В своїх запереченнях на позовну заяву Споживче товариство „Вероніка” зазначило, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки, в 2000р. спірна будівля була взята в оперативну оренду та було здійснено ремонт. В подальшому, 01.10.02р. Споживче товариство „Вероніка” уклало договір фінансового лізингу з Добропільським сільпо, за умовами якого йому було передано в оплатне користування обєкт лізингу (спірна будівля). Крім того, відповідно до умов вказаного договору фінансового лізингу, після закінчення його дії, обєкт лізингу переходить у власність Споживчого товариства „Вероніка”. У звязку з тим , що до 28.12.04р. відповідач 2 сплатив всю суму, передбачену договором фінансового лізингу, він вважає що спірна будівля є власністю Споживчого товариства „Вероніка”.

В своїх додаткових запереченнях відповідач 2 зазначив, що будівля магазину збудована в 1900р., що суперечить відомостям наданими позивачем. З боку позивача не надходило жодних зауважень щодо користування та володіння Споживчим товариством „Вероніка” будівлею магазину в с. Шилівка.

Ухвалою від 14.09.10р., в порядку ст. 30 ГПК України, до участі у справі було залучено головного бухгалтера Добропільського райспоживспілки, ОСОБА_6, яка в своїх поясненнях зауважила, що її підприємством було прийнято рішення про прийняття бухгалтерських документів Добропільського сільпо на зберігання, в звязку з звільненням голови сільпо ОСОБА_7 Серед прийнятих комісією документів були: договір фінансового лізингу від 01.10.02р., акт приймання-передачі майна за договором оренди нежитлового приміщення, додатки №1, №2, акт звірки взаєморозрахунків між Добропільським сільпо та Споживчим товариством „Вероніка” та копії платіжних документів.

Також, в порядку ст. 30 ГПК України, до участі у справі було залучено посадову особу, ОСОБА_7, яка в своїх поясненнях зазначила, що почала працювати на керівній посаді Добропільського сільського споживчого товариства з 18.03.96р., про існування договору купівлі-продажу №23 від 26.09.94р. не знала, оскільки, на балансі підприємства обліковувалася спірна будівля магазину. Саме тому між Добропільським сільпо та Споживчим товариством „Вероніка” укладались договори оренди та фінансового лізингу щодо спірного майна.

Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, яка була залучена до участі у справі відповідно до ухвали від 02.11.10р., ОСОБА_3, зазначила в судовому засіданні, що дійсно 26.09.94р. нею було підписано договір купівлі-продажу №23, укладений між Добропільським сільпо та КСП ім. Шевченко, предметом якого є спірна будівля, та в якості оплати за договором було отримано 20тон зерна. Також, третя особа звернула увагу суду на те, що в 1995р. вона звільнилася та подальшої участі в управлінні підприємством не здійснювала.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

26.09.94р. між Добропільським сільпо (продавець) в особі голови правління ОСОБА_3 та КСП ім. Шевченко (покупець) в особі голови правління ОСОБА_4, був укладений договір купівлі-продажу основних засобів №23, на підставі якого позивач набув у власність будівлю магазину у с. Шилівка.

27.09.94р. був складений відповідний акт приймання-передачі будівлі магазину, розташованої в с. Шилівка.

В якості оплати за вказаним договором покупець передав продавцю 20 тон зерна нового врожаю вартістю 17987652крб., про що свідчить накладна №3153 від 30.09.94р. (том 1 аркуш справи 22).

Крім того, за умовами договору купівлі-продажу основних засобів №23 від 26.09.94р. продавець Добропільське сільпо продовжувало використовувати будівлю магазину без внесення плати до закінчення будівництва та введення в експлуатацію нової будівлі магазину в с. Шилівка.

В період з 1995р. по 1996р. відбулася зміна керівництва Добропільського сільпо.

В подальшому, 01.10.02р. між Добропільським сільпо (лізингодавець) в особі голови ОСОБА_7 та Споживчим товариством „Вероніка” (лізингоотримувач) в особі голови ОСОБА_8 був укладений договір фінансового лізингу, відповідно до якого лізингоотримувач отримує обєкт лізингу основні фонди будівлю магазину в с. Шилівка в платне користування строком на 2 роки 3 місяці, за який амортизується 50% вартості обєкту лізингу, визначеної в день укладання договору.

Пунктом 1.1. договору фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку дії договору обєкт лізингу переходить у власність лізингоотримувача, споживчого товариства „Вероніка”.

Позивач 15.04.10р. звернувся до реєстратора КП „Добропільське БТІ” щодо оформлення права власності на будівлю магазину, розташовану по вул. Шевченко, 46 в с. Шилівка.

Проте, рішенням від 13.05.10р. КП „Добропільське БТІ” відмовило позивачу в реєстрації права власності, з посиланням на те, що 26.04.10р. за оформленням права власності на цю ж будівлю звернувся ОСОБА_9, в звязку з чим спірну ситуацію необхідно вирішувати в судовому порядку.

Оцінюючи вимоги позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 128 ЦК УРСР передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач набув у власність будівлю магазину у с. Шилівка за договором купівлі-продажу основних засобів №23 від 26.09.94р.

Суд одразу зазначає, що сукупний аналіз змісту умов договору, акту приймання-передачі, а саме, обовязок позивача провести оплату вартості будівлі, дозвіл продавцю Добропільському сільпо тимчасово користуватись обєктом продажу, зняття з балансу Добропільського сільпо майна, а також пояснення третьої особи, ОСОБА_3, підтверджують факт продажу спірного майна позивачу.

Як слід, права Добропільського сільпо, як власника на спірне майно припинились. Тому, останнє не мало жодних правових підстав на укладання від власного імені договору фінансового лізингу від 01.10.02р., який передбачає не тільки правовідносини з користування майном іншою особою, а ще й відчуження (викуп) майна.

Зазначене дає підстави суду застосувати положення ч. 1 ст. 83 ГПК України, та керуючись ст.ст. 16, 203, 216, 328, 392 ЦК України визнати договір фінансового лізингу від 01.10.02р. недійсним.

Окремо, суд зазначає, що на хибність (неврегульованість) правовідносин за договором фінансового лізингу вказують його зміст та додатки до нього.

Так, зокрема, в п. 3.2. договору (том 1 аркуш 136 зворот) дописано текст загальних лізингових платежів. В той же час, в копії примірника договору (том 1 аркуш 88 зворот) цієї фрази не міститься.

Крім цього, п. 4.1. договору визначає строк дії договору до 31.12.04р. При цьому, розрахунок лізингових платежів (як додаток 2 до договору) передбачає викуп майна у 2005 році.

Посилання Споживчого товариства „Вероніка” на те, що викуп майна відбувся за експертною оцінкою, не є підтвердженням дійсності договору.

Слід зауважити, що вказана у звіті про експертну оцінку вартості будівлі магазину від 08.04.02р. площа будівлі взагалі не відповідає даним за матеріалами технічної інвентаризації цього майна.

Недійсний правочин не породжує настання правових наслідків, які були ним обумовлені (ст. 216 ЦК України). Отже, Споживче товариство „Вероніка” не є власником спірного майна в силу недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням приписів ст. ст. 16, 328, 392 ЦК України, обставин справи та наданих доказів, вимоги позивача щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача в порядку, що передбачений ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст. ст. 16, 203, 216, 328, 392 ЦК України, керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства ім. Т.Г. Шевченко, с. Юрївка, до відповідачів: 1. Комунального підприємства „Добропільське бюро технічної інвентаризації” м. Добропілля, 2. Споживче товариство „Вероніка” с. Ленінське про визнання права власності задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу від 01.10.02р., укладений між Добропільським сільпо та Споживчим товариством „Вероніка”, недійсним.

Визнати право власності за Закритим сільськогосподарським акціонерним товариством ім. Т.Г. Шевченко (85033, Донецька обл., Добропільський р-н, с. Юрґївка, вул. Центральна, код ЄДРПОУ 00697662) на будівлю, розташовану по вул. Шевченко, 4 в с. Шилівка Добропільського району Донецької області.

Повний текст рішення підписаний 27.12.10р.

Рішення набирає законної сили 10.01.11р.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.

Суддя Сковородіна О.М.