Ухвала суду № 136506593, 07.05.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/9847/25

1-кп/214/486/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг в режимі відеоконференції кримінальне провадження відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Саксаганського районного суду Дніпропетровської області перебуває вказане кримінальне провадження.

07.05.2026 року через систему «Електронний суд» захисник ОСОБА_5 подала до суду клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому просить: змінити запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з тримання під вартою на заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 266 240 грн. з покладенням на обвинуваченого того обсягу обов`язків, який суд вважатиме достатнім, для забезпечення належної поведінки ОСОБА_4 , посилаючись на те, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом».

Для обґрунтованості обрання щодо особи запобіжного заходу, необхідним є наявність трискладової правової умови, передбаченої вищевказаними положеннями КПК України, а саме: обґрунтованість обвинувачення; наявність доведених ризиків (ризику), передбачених ст. 177 КПК України; доведення неможливості застосування до особи більш м`якого запобіжного заходу.

Аналізуючи норми чинного процесуального Закону, вбачається відсутність вказаних правових елементів, які б давали підстави до застосування будь-якого запобіжного заходу до підозрюваного, не кажучи вже про найбільш суворий.

В основу підозри органом досудового розслідування покладено об`єктивну сторону правопорушення, такого як: незаконне придбання, зберігання перевезенні наркотичних засобів та особливо небезпечних психотропних речовин у великих розмірах, організованою групою, з метою збуту.

Виходячи із позиції сторони обвинувачення, обґрунтованість підозри доводиться матеріалами КП №12019040000000772. При цьому, на переконання сторони захисту, дані докази не є об`єктивними та очевидно не є достатніми для обґрунтування підозри.

Більш того сама кваліфікація діяння, що інкримінується підозрюваному викликає сумніви та велике питання. Так стаття 307 визначає ряд дій, таких як незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з певною чітко визначеною метою збут.

При цьому, на переконання органу досудового слідства, об`єктивна сторона даного діяння підтверджується великим розміром «наркотичного засобу» та способу його упакування, поведінка суб`єкта злочину.

Сторона захисту просить звернути увагу суду на те, що 7 квітня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 203/337/19 частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказавши, що великий або особливо великий обсяг наркотичної речовини сам по собі не доводить умислу на її збут.

Для об`єктивного висновку про умисел засудженого на збут наркотичного засобу необхідним є дослідження обставин придбання та зберігання наркотичної речовини, а також встановлення моменту виникнення відповідного умислу.

Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на зазначене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про те, що особа, знайшовши наркотичний засіб, мала умисел на його незаконний збут, без підтвердження такого висновку іншими доказами, окрім великого розміру наркотичної речовини та її розфасування, були передчасними.

(Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/16-к, від 21січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17).

В основу підозри покладені матеріали НСРД, оцінку належності яких можна надати лише після розсекречування ухвал та аналізу клопотань, наданого дозволу на проведення та непорушення процедури документування.

Таким чином орган досудового слідства вносить клопотання про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного за діяння, яке підозрюваний не вчиняв, що явно прослідковується з доданих документів до даного клопотання.

Сторона захисту вважає, що до даних обставин повинна бути застосована доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»).

Суд зобов`язаний врахувати при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу.

На противагу зазначеним слідчим ризикам, сторона захисту надає документи, які характеризують ОСОБА_4 , вказують на його позитивні якості, наявність міцних соціальних зв`язків; наявність офіційного місця реєстрації особи за адресою АДРЕСА_1 ; за даною адресою проживає підозрюваний з членами своєї родини; має заощадження зароблені за кордоном; є інвалідом ІІІ групи, потребує постійного лікування; наявність міцних соціальних зв`язків. Так, ОСОБА_4 має матір та батька; позитивно характеризується за місцем роботи. Характеризується як спокійна, врівноважена та уважна, добросовісна людина.

До кримінальної та інших видів відповідальності не притягався. В силу ст. 178 КПК України, при обранні запобіжного заходу суд має враховувати вказані фактори, репутацію особи, його соціальний статус, відсутність приводів та правопорушень.

Всупереч вимогам ст. 184 КПК України слідчим (прокурором) не зазначено: виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів». У клопотанні слідчого (прокурора), що було оголошено під час його розгляду всі ризики та доводи викладені абстрактно, не доводяться конкретними матеріалами. Згідно ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом». Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції. Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти Росії"національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Згідно ч.2 ст. 194 КПК України «Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті».

Сторона захисту переконана, що підстави для застосування до підозрюваного запобіжного заходу відсутні, а клопотання слідчого є таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до установленої практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Разом з тим тяжкість можливого покарання є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду.

п.1 Переховуватись від органу досудового розслідування та суду.

Щодо перебування у розшуку, особисто ОСОБА_4 підозру не отримував, в момент вручення підозрі матері, з якою з особистих причин не спілкувався, тривалий час перебував за кордоном. За кордоном постійно працював офіційно і не мав гадки, що його розшукують. Відповідно до позиції ВС (справа № 757/16005/22-к від 14.10.2025 року), щодо неправомірності оголошення в розшук через разове відвідування місця проживання особи.

п.2 знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Одночасно проведені обшуки у всіх, нібито учасників ОЗУ, вилучення речей та документів виключають версію сторони обвинувачення.

п.3 незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Стосовно інших учасників здійснюється судовий розгляд, дані особи ОСОБА_4 не відомі, тому, яким чином буде здійснюватись вплив не зрозуміло.

п.4 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Зазначено, що ОСОБА_4 зможе впливати на інших осіб, які йому невідомі, а також симулювати хвороби. Захисник не розуміє навіщо це робити будучи інвалідом 3 групи є незрозумілим.

п.5 продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

У клопотанні зазначено, що життя та соціальний стан дозволяють ОСОБА_4 дозволяють останньому вчинити інші кримінальні правопорушення, з урахуванням відсутності судимостей не є зрозумілим, що мається на увазі.

Відповідно до ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Якщо інше не передбачено КПК України, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до будь-яких засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Тобто, Суд має право визначити розмір застави.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми неправомірної вигоди.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25 квітня 2000 року (заява № 31315/96, п. 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Захисник зазначає не визначення розміру застави, як альтернативи триманню під вартою, взагалі, не мотивовано в клопотанні прокурора. Прокурор, окрім цитування тез клопотань не наводить жодного обґрунтування ризиків.

ОСОБА_4 тримається під вартою (з моменту затримання у Польщі) з травня 2025 року, що складає вже понад 12 місяців та з різким погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 та ненадання медичної допомоги.

Аналізуючи попередню ухвалу суду, про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зауважив, що відсутнє підтвердження згоди осіб на перебування ОСОБА_4 за місцем реєстрації, під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту або на альтернативу застави, про зміну на який просить сторона захисту, сторона захисту долучає до даного клопотання гарантійний лист про працевлаштування ОСОБА_4 диспетчером ТОВ «ТОП Софт» (виконання робіт можливо віддалено, під час перебування вдома), у разі зміни запобіжного заходу.

Відповідно сама по собі лише тяжкість обвинувачення по собі не може бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).

Захисник в судовому засіданні підтримала своє клопотання про зміну запобіжного заходу, просила задовольнити його в повному обсязі.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав захисника.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання. Просив відмовити в повному обсязі у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.

Заслухавши захисника, обвинуваченого, прокурора, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.03.2026 відносно ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22.05.2026 року включно без визначення розміру застави.

Як вбачається з ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.03.2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 судом було враховано, що ОСОБА_4 неодружений, раніше не судимий, враховує стадію судового провадження, воєнний стан, а також те, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушення передбачених ч. 1 ст. 255 КК України за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, за ч. 3 ст.307 КК України за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, а також продовженням існування наступних ризиків.

Переховування від суду, оскільки останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання його винним останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Також слід враховувати, що ОСОБА_4 був оголошений у розшук та міжнародний розшук, відносно нього проведено процедуру видачі (екстрадиції) з Республіки Польща в Україну.

Незаконний вплив на свідків, оскільки ОСОБА_4 з матеріалів кримінального провадженні відомі їх анкетні дані, а тому він, без будь-яких перешкод, зможе змусити їх давати необхідні йому показання, які будуть заважати встановленню об`єктивної істини у справі. Існування відповідного ризику обумовлено і тим, що свідків ще не допитано безпосередньо судом, а відтак їх показання щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень мають значення для кримінального провадження,обвинувачений, наділений потенційною можливістю незаконно впливати на них, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою перешкоджання встановленню істини кримінальному провадженні та розроблення загальної, узгодженої стратегії уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності. На даний час жоден свідок не допитаний.

Суд також врахував, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти громадської безпеки й у сфері обігу психотропних речовин, вчиненого у складі злочинної організації, як за ознак ретельного планування, так і з розподіленням відповідних ролей, що свідчить про підвищену небезпеку протиправних дій останнього.

Вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх специфіку, корисливий й суспільно небезпечний характер таких дій, а також особу ОСОБА_4 , який офіційно не працевлаштований та, ймовірно, отримував дохід лише від своєї протиправної діяльності, що вказує на систематичний характер його протиправної поведінки й дає підстави вважати, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується.

Доходячи до висновку про наявність ризику, суд звернув увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Згідно з ч.1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Так, згідно з частиною першою статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Зміна запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути замінений на інший - більш або менш суворий.

Підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу.

Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Як вбачається з відповіді ЦОЗ ДКВС України Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в Житомирській області на адвокатське звернення №59 від 16.03.2026 року (вх. №В/29ЖИ/ЗГ-26 від 31.03.2026 року) щодо надання медичної допомоги ОСОБА_4 повідомлено наступне.

Житомирська міська медична частина, яка розташована на території ДУ «Житомирська установа виконання покарань №8», є закладом охорони здоров`я, яка надає спеціалізовану медичну допомогу хворим на туберкульоз, в штаті наявний лікар фтизіатр, що дозволяє здійснювати профільне обстеження, динамічне спостереження та лікування пацієнтів.

ОСОБА_4 медична допомога надається відповідно, вимог чинного законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та з урахуванням клінічних показань. У разі звернення за медичною допомогою йому забезпечується повний необхідний обсяг медичних послуг включаючи консультації лікаря-фтизіатра, проведення лабораторних інструментальних обстежень, а також призначення відповідного лікування подальший медичний супровід.

Медичне забезпечення здійснюється на постійній основі та спрямоване на запобігання погіршення стану здоров`я, своєчасне виявлення можливих ускладнень та їх корекцію. Контроль за станом здоров`я пацієнта здійснюється у динаміці.

Станом на теперішній час загальний стан ув`язненого ОСОБА_4 задовільний, лікування чи додаткового обстеження не потребує.

Разом з тим повідомлено, що завідувачем Житомирської міської медичної частини ОСОБА_4 надано роз`яснення щодо необхідності надання медичної документації, яка підтверджує встановлення групи інвалідності. Зазначена інформація необхідна для належного оформлення медичної документації, вирішення питання щодо подальшого медичного супроводу, а також, за наявності підстав, вжиття відповідних організаційних заходів.

Додатково повідомили, що у разі надходження відповідних медичних документів вони будуть розглянуті у встановленому порядку з прийняттям подальших рішень у межах компетенції закладу.

Доводи захисника щодо необхідності зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на заставу суд до уваги не приймає, оскільки не наведено жодних нових обставин, які нівелюють ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України. Будь-яких нових істотних обставин, які могли б свідчити про зменшення чи усунення ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, стороною захисту наведено не було.

З огляду на вищевикладене, будь-яких підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на теперішній час судом не встановлено, а відтак заявлене захисником клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 201, 197, 331 КПК України,

УХВАЛИВ :

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відмовити в повному обсязі.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали проголошено 12 травня 2026 року.

Суддя: