Рішення № 136505714, 23.03.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/13148/18

Провадження № 2/932/326/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суду міста Дніпра у складі: головуючий суддя Малінов О.С., за участю секретаря судового засідання Ликової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (49101, м. Дніпро, вул. О. Кониського, буд.5, ЄДРПОУ 20262860), ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» (49000, м. Дніпро, вул. Поля, літ.А-2, ЄДРПОУ 39572642), третя особа «Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг» (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19) про захист прав споживачів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та здійснити перерахунок спожитого природного газ, про визнання підприємницької практики агресивною, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (Відповідач 1), ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» (Відповідач 2), третя особа «Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг», в уточненій редакції якої позивач просив суд:

- визнати дії відповідача 1 зі встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу (ВОГ) у будинку АДРЕСА_2 , протиправними;

- визнати права позивача як споживача порушеними через застосування до нього агресивної підприємницької практики з боку відповідача;

- зобов`язати відповідача 1 демонтувати захисний короб та привести фасадні стіни будинку та будинкові газові труби до попереднього стану власними силами та за власний рахунок;

- зобов`язати відповідача 1 включити дім 84 по АДРЕСА_2 до Плану розвитку газорозподільної системи на 2016-2025 рік на встановлення квартирних лічильників газу, тому що таким чином побутовий споживач може сплачувати обсяги дійсно спожитого газу;

- зобов`язати відповідача 1 провести підключення квартири АДРЕСА_3 до газопостачання, зварювальні роботи виконати за кошти відповідача 1;

- зобов`язати відповідача 2 провести перерахунок вартості спожитого ним у квартирі АДРЕСА_4 газу за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України з 01.06.2017 по 16 липня 2018 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що він проживає у квартирі АДРЕСА_4 в якому ПАТ «Дніпрогаз» правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», у січні 2017 року, було встановлено загальнобудинковий прилад обліку природного газу.

З огляду на те, що з моменту встановлення вказаного лічильника, яка відбулась без згоди співвласників будинку АДРЕСА_2 , відповідачем проводилися розрахунки спожитого газу на підставі його показів, а не за нормами встановленими постановами КМУ щодо нарахування плати за нормами споживання й враховуючи дії останнього що свідчать про здійснення агресивної підприємницької практики, позивач вважала за необхідне звернутися до суду з даним позовом.

Відповідачем 1 було надано відзив (т.1, а.с.14-16), доводи викладені в якому зводяться до незгоди з заявленими вимогами. Так, відповідачем зазначено, що ПАТ «Дніпрогаз» забезпечено облік природного газу відповідно до вимог Закону, а розрахунки здійснено відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загально будинкового вузла обліку. Також зазначено, що в діях відповідача відсутні ознаки, які вказують на агресивну підприємницьку практику і відсутні підстави для демонтування захисного коробу й приведення фасадних стін будинку, будинкових газових труб до попереднього стану.

Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року №4273-IX, який набрав чинності 25 квітня 2025 року, з 30 квітня 2025 року змінено найменування Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на Шевченківський районний суд міста Дніпра.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2025 року ця справа передана до розгляду судді Малінова О.С

У судове засідання позивач не з`явився, надав заяву та письмові пояснення у яких підтримав уточнені позовні вимоги повністю.

У наступні судові засідання, представник відповідача 1, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, не з`явився, про причину неявки суд не повідомив.

Представники відповідача 1 та третьої особи , які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, не з`явились, відомості про причини неявки не повідомили, відзиву або заяв з приводу заявлених вимог на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 .

Відповідно до копії акта від 23.05.2017, складеного комісією ПАТ «Дніпрогаз», за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено будинковий газовий лічильник.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Згідно преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

- виконавець комунальної послуги суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- норми споживання кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

Відповідно статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно ст.12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до п.1 ч.1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (частина 2 статті 7 зазначеного Закону ).

Виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України Про забезпечення комерційного обліку природного газу.

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

АТ «ОГС «Дніпрогаз» є Оператором ГРМ. Відповідно до ч.1 ст.3 Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі №212/5836/17, провадження № 14-11цс21, зроблено висновок, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати, діяв з порушенням вимог законодавства.

Оскільки відповідачем самостійно (в односторонньому порядку) встановлено загальнобудинковий вузол обліку (лічильник) природного газу у будинку АДРЕСА_2 , суд вважає дії відповідача щодо встановлення такого лічильника, протиправними.

Положеннями Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановлено систему стимулів та гарантій запровадження повного комерційного (приладового) обліку та здійснення контролю за використанням ресурсів природного газу.

Згідно Закону України «Про ринок природного газу», відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. При цьому населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Однак як норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і норми Закону України «Про ринок природного газу» не ставлять у залежність визначення обсягу споживання населенням природного газу від наявності чи відсутності загальнобудинкового лічильника газу.

Закон України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, та від 05.03.2021 року №1338-IX «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» змінив строк постачання природного газу, яке здійснюється за умови його комерційного обліку в частині населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, - з 1 січня 2021 року, та з 01 січня 2023 року.

Отже, з 1 січня 2018 року почало діяти правило про облік до моменту встановлення лічильників газу за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. Це положення не пов`язується з наявністю загальнобудинкового лічильника газу.

Таким чином, законодавчими актами передбачено лише два механізми обчислення обсягу спожитого газу: за даними лічильників газу; за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами споживання.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу.

Тому для застосування такої санкції, як визначення фактичного об`єму спожитого природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ.

Таким чином, у разі не встановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2023 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. У спірний період вказані норми встановлювались, з 01 травня 2017 року і до 07 лютого 2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»; 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами»; з 07 березня 2019 року (і до затвердження нових норм) відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143 «Питання споживання природного газу».

Зазначена правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року справа № 212/5836/17, провадження № 14-11цс21.

Оскільки позивач сплачував за газопостачання виходячи з показників загально будинкового вузла обліку газу, що не спростовано відповідачем, вимога позивача про зобов`язання відповідача провести перерахунок вартості спожитого позивачем у його квартирі ( АДРЕСА_5 ) природного газу за період з 01.06.2017 до 20.02.2018 відповідно до норм споживання затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»

В той же час вимоги позивача щодо: визнання дії відповідача зі встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу такими, що вчинені із використанням забороненої в Україні агресивної підприємницької практики; визнання порушеними права позивача як споживача через застосування до нього агресивної підприємницької практики з боку відповідача; не підлягають задоволенню, оскільки права останнього відновлені шляхом визнання дій відповідача зі встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу, протиправними.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача демонтувати захисний короб та привести фасадні стіни будинку та будинкові газові труби до попереднього стану власними силами та за власний рахунок, не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій спрямованих на встановлення захисного коробу, зміни фасадної стіни будинку та газових труб.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести підключення квартири АДРЕСА_4 до газопостачання, зварювальні роботи виконати за кошти відповідача 1, суд зазначає, що метою дії судової гілки влади є саме забезпечення та дотримання прав людини, що звертається за відповідним захистом. Суди, вирішуючи той чи інший спір повинні уникати формалізму та діяти, перш за все, із принципів справедливості та гуманізму, оскільки кожен закон створюється з метою поліпшення існування та взаємодії людей як між собою, так і з державними органами, підприємствами тощо.

Враховуючи викладене, оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити підключення квартири АДРЕСА_4 до газопостачання та встановлення індивідуального лічильника газу позивачу, що проживає у квартирі, де газ використовується тільки для приготування їжі в квартирі позивача із газових приладів наявна тільки газова піч.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд керується частиною 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Отже, з огляду на зазначене саме на АТ «ОГС «Дніпрогаз» покладено обов`язок з підключення до газопостачання та встановлення лічильників газу і відповідач повинен вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

З огляду на вищенаведене позовна вимога щодо зобов`язання відповідача 1 включити дім 84 по проспекту Гагаріна міста Дніпро до Плану розвитку газорозподільної системи на 2016-2025 рік на встановлення квартирних лічильників газу, тому що таким чином побутовий споживач може сплачувати обсяги дійсно спожитого газу не підлягає задоволенню, оскільки питання про підключення квартири позивача до газопостачання та встановлення газового лічильника фактично вирішено.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, через те, що позивач за законом звільнений від сплати судового збору, він підлягає віднесенню на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (49101, м. Дніпро, вул. О. Кониського, буд.5, ЄДРПОУ 20262860), ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» (49000, м. Дніпро, вул. Поля, літ.А-2, ЄДРПОУ 39572642), третя особа «Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг» (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19) про захист прав споживачів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та здійснити перерахунок спожитого природного газ, про визнання підприємницької практики агресивною - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» провести підключення квартири АДРЕСА_4 за власні кошти до газопостачання.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» провести перерахунок об`єму спожитого природного газу ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 20.02.2018 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.С.Малінов