Рішення № 136504684, 12.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5771/24

За позовом: Керівника Херсонської окружної прокуратури (54000, м. Миколаїв, Корабельний р-н, проспект Богоявленський, буд. 314, код ЄДРПОУ 0485112026, електронна пошта: hersonprok@kherson.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Херсонської міської ради Херсонської області (73003, м. Херсон, пр. Незалежності, буд. 37, код ЄДРПОУ 26347681, електронна пошта: city.kherson.ua@ukr.net); Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району (73003, м. Херсон, пр. Незалежності, буд. 37, код ЄДРПОУ 44732846, електронна пошта: kherson.mva@gmail.com)

Третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20992104)

До відповідачів: Управління культури Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, вул. Гімназична, буд. 7, код ЄДРПОУ 05533356, електронна пошта: up_kult@ukr.net); Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша (73022, м. Херсон, вул. Театральна, буд. 7, код ЄДРПОУ 02225855, електронна пошта: teatr-kulisha@ukr.net)

про визнання недійсним договору та стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Граненко М.М.

Представники сторін:

Від прокуратури: Слідзюк В.В. - на підставі посвідчення №083011 від 13.10.2025р.; Наумова Т.О. - на підставі посвідчення №073703 від 01.03.2023р.

Від позивача - Херсонської міської ради Херсонської області: Табакар В.С. - в порядку самопредставництва.

Від позивача - Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області: Дяченко Т.О. - в порядку самопредставництва.

Від третьої особи: не з`явився.

Від відповідача - Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша: Корсун Р.А. - в порядку самопредставництва.

Від відповідача - Управління культури Херсонської міської ради: Кондратюк С.С. - в порядку самопредставництва.

Суть спору: Керівник Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради Херсонської області, Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління культури Херсонської міської ради, Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша про:

- визнання недійсним договору про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., укладеного між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром;

- стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської ради 79 500 грн., а з Управління культури Херсонської міської ради, одержані ним за рішенням суду 79 500 грн., стягнути в дохід держави.

Ухвалою суду від 02.01.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/5771/24, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, підготовче засідання призначено на 30.01.2025р. Ухвалою суду від 30.01.2025р. підготовче засідання призначено на 20.02.2025р. Ухвалою суду від 20.02.2025р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 13.03.2025р.

Ухвалою суду від 13.03.2025р. зупинено провадження у справі №916/5771/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №922/3456/23.

02 січня 2026р. до суду надійшло клопотання Управління культури Херсонської міської ради (вх.№59/26 від 02.01.2026р.) про поновлення провадження у справі №916/5771/24 у зв`язку із прийняттям Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду постанови по справі №922/3456/23 від 19.12.2025р.

Ухвалою суду від 13.01.2026р. поновлено провадження у справі №916/5771/24, підготовче засідання призначено на 05.02.2026р. Ухвалою суду від 05.02.2026 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 03.03.2026 р. Ухвалою суду від 03.03.2026р. судове засідання відкладено на 19.03.2026р. Ухвалою суду від 19.03.2026р. повідомлено сторін про призначення судового засідання на 09.04.2026р. Ухвалою суду від 09.04.2026р. відкладено судове засідання на 28.04.2026р. Ухвалою суду від 28.04.2026р. повідомлено сторін про призначення судового засідання на 12.05.2026р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Прокурор Херсонської окружної прокуратури у судових засіданнях підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив, яка надійшла до суду 30.01.2025р., відповіді на відзив, яка надійшла до суду 11.02.2025р., поясненнях, які надійшли до суду 03.02.2026р.

Позивач - Херсонська міська рада Херсонської області, виклав свої письмові міркування щодо позовної заяви у додаткових поясненнях, які надійшли до суду 30.01.2026р. У судових засіданнях представник позивача позов прокурора не підтримує.

Позивач - Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області, виклав свою позицію у поясненнях, які надійшли до суду 29.01.2025р., у додаткових поясненнях, які надійшли до суду 28.01.2026р. У судових засіданнях щодо розгляду справи по суті представник позивача позов прокурора не підтримує.

Третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, своїм правом не скористалась, письмових заяв чи клопотань до суду не надала. Ухвали суду по справі направлялись в електронний кабінет сторони, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Відповідач - Управління культури Херсонської міської ради, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 21.01.2025р., додаткових поясненнях, які надійшли до суду 02.01.2026р.

Відповідач - Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 30.01.2025р., запереченнях на відповідь на відзив, що надійшли до суду 20.02.2025р., у додаткових поясненнях, які надійшли до суду 02.02.2026р.

Керівник Херсонської окружної прокуратури зазначає, що у лютому 2021 року Управлінням культури Херсонської міської ради проведено відкриті торги щодо закупівлі послуг з організації виставок, ярмарок і конгресів. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 143 000 грн, з ПДВ.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах прийняли два суб`єкти господарювання: 1) Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Куліша» із пропозицією 119 500 грн; 2) ТОВ «Фестивальний центр» із пропозицією 120 000 грн.

Прокурор зазначає, що згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій учасників від 15.03.2021р. переможцем закупівлі визнано КЗ «Херсонський обласний академічний музично драматичний театр ім. М. Куліша», у зв`язку з чим електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

У подальшому, 05.04.2021р. між Управлінням культури Херсонської міської ради (Замовник) та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша (Виконавець) укладено Договір про закупівлю послуг №11-П, у п. 1.1 якого визначено, що Виконавець за цим Договором зобов`язується в 2021 році надати Замовнику послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів (Лот 1 - послуги з організації і проведення передсвяткового ярмарку до Великодня), а Замовник - прийняти та оплатити такі послуги на умовах даного Договору. Джерело фінансування - кошти місцевого бюджету.

Ціна Договору становить 119 500 грн., в тому числі ПДВ 19 916,67 грн. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору строк надання Послуг з 24.04.2021р. до 25.04.2021р.

Прокурор повідомив, що 23.04.2021р. між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша укладено Додаткову угоду №1 до Договору на закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., якою зменшено ціну Договору до 79 500 грн, у т.ч. ПДВ 13 250 грн.

Як зауважив прокурор, Договір на закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р. наразі виконаний обома сторонами в повному обсязі, що підтверджується як звітом про виконання договору про закупівлю від 14.07.2021р., так і платіжним дорученням №789 від 22.06.2021р. на суму 79 500 грн. Вказані документи знаходяться в загальному доступі на офіційному веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» та на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів: Spending.

Прокурор повідомив, що згідно рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/53-р/к від 09.07.2024р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фестивальний центр» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: ДК 021:2015:79950000-8 - Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів, які проведені Управлінням культури Херсонської міської ради відповідно до ідентифікатора закупівлі: UA-2021-02-24-003684-a, у звязку із чим на них накладено штраф в розмірі 36 422 грн, у тому числі за порушення під час проведення закупівлі послуг з ідентифікатором закупівлі UA-2021-02-24-003684-а у розмірі 18 211 грн.

Як вбачається з листа Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65-02/4452е від 27.11.2024р. рішення №65/53-р/к отримано Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша та ТОВ «Фестивальний центр» 16.07.2024р.

Прокурор повідомив, що від Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша 16.09.2024р. на електронну поштову скриньку Південного міжобласного територіального відділення надійшли копії платіжних інструкцій від 03.09.2024р. №651 та від 08.09.2024р. №653 про сплату штрафу у розмірі 36 422 грн, накладеного рішенням №65/53-р/к. Моніторингом офіційного сайту Судова влада України відсутні дані щодо оскарження в судовому порядку вказаного рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Прокурор звертає увагу, що обставини вчинення Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі UA-2021-02-24-003684-а, полягає в спрямованості дій учасника на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником, що підтверджується рішенням Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/53-р/к від 09.07.2024р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Порушення Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеної Управлінням культури Херсонської міської ради закупівлі, на думку прокурора, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі, негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Тому, на твердження прокурора, дії Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.

Прокурор зауважив, що оголошуючи проведення закупівлі, Управління культури Херсонської міської ради мало на меті не просто задовольнити потребу у проведенні передсвяткового ярмарку до Великодня, а здійснити закупівлю вказаних послуг у відповідності до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», тобто на засадах конкурентності учасників відповідного тендеру.

Враховуючи зазначене, у діях Херсонського обласного академічного музично драматичного театру ім. М. Куліша вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору.

Відтак, на твердження прокурора, Договір про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., укладений за підсумками закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, та на підставі ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України у зв`язку з невідповідністю інтересам держави та суспільства.

Прокурор відмітив, що у ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України законодавець закріпив норму, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину, зокрема, інтересами держави і суспільства, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішення суду стягується в дохід держави.

Посилаючись на судову практику, прокурор вважає, що враховуючи наявність умислу лише у Херсонського обласного академічного музично драматичного театру ім. М. Куліша як сторони оспорюваного договору №11-П від 05.04.2021р. на закупівлю послуг, одержані ним 79 500 грн за цим правочином повинні бути повернуті Управлінню культури Херсонської міської ради, як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнуто в дохід держави.

Щодо висновків Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №922/3456/23, прокурор зазначає, що враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Об`єднаної палати (постанови Верховного Суду від 29.09.2021р. у справі № 166/1222/20 та від 12.03.2025р. № 924/524/24).

Також, прокурор надав обгрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Херсонської міської ради та Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області.

Позивач - Херсонська міська рада Херсонської області, у поясненнях зазначив, що відповідно до п. 1.1 Договору джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету (бюджету Херсонської міської територіальної громади) і прокурор у своїй позовній заяві не довів, що внаслідок укладання правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/ роботу неналежної якості.

За цих умов, на думку позивача, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Позивач - Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області, підтримує позицію Херсонської міської ради та зазначає, що прокурором не доведено, внаслідок укладання правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/ роботу неналежної якості.

При цьому, Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області не заперечує щодо задоволення позовних вимог прокуратури в частині визнання недійсним Договору закупівлі та стягнення коштів на користь Управління культури Херсонської міської ради.

У той же час, позивач, посилаючись на положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанову № 2706-ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Бериславському, Генічеському, Каховському, Скадовському, Херсонському районах Херсонської області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», зазначає, що враховуючи, що джерелом фінансування за Договором закупівлі були кошти місцевого, а не державного бюджету, у випадку визнання недійсним вказаного договору, вважає за належним поновлення порушених прав Херсонської міської територіальної громади, шляхом стягнення коштів на користь Управління культури Херсонської міської ради, без подальшого стягнення відповідних коштів на користь держави.

Третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, своїм правом не скористалась, письмових заяв чи клопотань до суду не надала.

Відповідач - Управління культури Херсонської міської ради, вважає, що позовні вимоги прокурора не можуть бути задоволені, адже при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Управління культури Херсонської міської ради звертає увагу суду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо питання застосування ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України за наявності обставин притягнення учасника закупівлі до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого п.1 ст. 50 та п.4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у правовідносинах, де закупівля відбувалась саме за кошти місцевого бюджету.

Враховуючи вищевикладене та правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025р. у справі № 922/3456/23 Управління культури Херсонської міської ради просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач - Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша, не погоджується із позовними вимогами та зазначає, що ним виконано свої зобов`язання належним чином та надано обумовлені Договором послуги.

На думку відповідача, ніякого порушення прав та інтересів Херсонської міської ради не було, оскільки нею отримано замовлені послуги за ціною удвічі нижчою за заплановану.

Крім того, відповідач вважає, що прокурором не надано жодних доказів на підтвердження завдання шкоди інтересам держави або органам місцевого самоврядування.

Також, на думку відповідача, прокурором невірно обрано спосіб захист, адже, як зазначає сам прокурор, відповідач і ТОВ "Фестивальний центр" вчинили антиконкурентні узгоджені дії, які згідно з п.1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, і ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" чітко визначає спосіб захисту права, що застосовується при виявленні антиконкурентних узгоджених дій (п. 1 ч. 1 ст. 50 Закону) - позовна заява про стягнення шкоди у подвійному розмірі шкоди, яка обчислюється як різниця між ціною закупівлі і ціною, за якою були би придбані послуги за умови додержання законодавства про захист економічної конкуренції.

На твердження відповідача, підстави для незастосування імперативних приписів ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» прокурор не наводить.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, визначене пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону накладаються штрафи (ст. 51, ч.2 ст. 52).

Так, за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Рішенням АМКУ накладено штраф на учасників спірної закупівлі - Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша і ТОВ "Фестивальний Центр". Отже, відповідач вже поніс відповідальність за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

На твердження відповідача, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Також, відповідач звертає увагу на висновки Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №922/3456/23 та просить врахувати їх при прийнятті рішення по справі.

Враховуючи вище викладене, Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення прокурора та представників сторін, господарський судом встановлено наступне.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси.Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18).

У позовній заяві прокурор вказав, пред`явлення ним позову у даному випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання послуг з організації та проведення передсвяткового ярмарку до Великодня за рахунок коштів місцевого бюджету за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням обсягу бюджетних коштів.

Водночас, Херсонська окружна прокуратура листом №55-6504 вих 24 від 16.08.2024р. повідомила Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області та Херсонську міську раду про наявність порушень вимог законодавства у сфері публічних закупівель під час укладення договору про закупівлю послуг з пропозицією вжити заходів щодо захисту порушених інтересів держави.

Згідно листа Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області №01-01-16/5715 від 17.10.2024р. Херсонська міська військова адміністрація та Херсонська міська рада не зверталися до суду з позовною заявою про визнання недійсним Договору про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р. Управління культури Херсонської міської ради у межах наданої компетенції не може самостійно здійснювати заходи з відновлення та захисту інтересів держави в суді. З метою економії бюджетних коштів, враховуючи права, надані органам прокуратури Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області просила прокуратуру звернутися до суду з відповідним позовом з метою захисту інтересів держави.

Таким чином, ураховуючи бездіяльність Херсонської міської ради, Херсонської міської військової адміністрації у прокурора, відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, Херсонської міської військової адміністрації

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Судом встановлено, що Управлінням культури Херсонської міської ради було опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів UA-2021-02-24-003684-а: вид предмета закупівлі - послуги; назва предмета закупівлі - ДК 021:2015:79950000-8 - Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 120 000 грн, з ПДВ.

Відповідно до звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2021-02-24-003684-а: від 08.04.2021р. участь у вказаних відкритих торгах прийняли два суб`єкти господарювання: 1) Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Куліша із пропозицією 119 500 грн; 2) ТОВ «Фестивальний центр» із пропозицією 120 000 грн.

Згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій UA-2021-02-24-003684-а від 15.03.2021р. переможцем закупівлі визнано КЗ «Херсонський академічний музично драматичний театр ім. М. Куліша» з ціною тендерної пропозиції 119 500 грн, з ПДВ.

На підставі наведеного вище протоколу, електронною системою закупівель було сформовано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю UA-2021-02-24-003684-а послуги; назва предмета закупівлі - ДК 021:2015:79950000-8 - Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів, строк надання послуги - від 24.04.2021р. до 25.04.2021р.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.04.2021р. між Управлінням культури Херсонської міської ради (Замовник) та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша (Виконавець) укладено Договір про закупівлю послуг №11-П, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець за цим Договором зобов`язується в 2021 році надати Замовнику послуги: ДК 021:2015:79950000-8 - Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів (Лот 1 - послуги з організації і проведення передсвяткового ярмарку до Великодня), а Замовник - прийняти та оплатити такі послуги на умовах даного Договору. Кількість: 1 послуга (захід). Джерело фінансування - кошти місцевого бюджету.

Відповідно до п. 11.1. Договору цей Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2021р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що ціна Договору становить 119 500 грн, в тому числі ПДВ 19 916,67 грн.

Відповідно до п. 5.2 Договору строк надання послуг з 24.04.2021р. до 25.04.2021р.

Місце надання послуг: 73000, Україна, Херсонська обл., м. Херсон, Потьомкінський сквер (п. 5.4. Договору).

Згідно з п. 5.5. Договору після надання послуг Виконавець зобов`язаний надати Замовнику підписаний зі свого боку Акт приймання-передачі наданих послуг.

У подальшому, 23.04.2021р. між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша укладено Додаткову угоду №1 до Договору на закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., якою зменшено ціну Договору до 79 500 грн, у т.ч. ПДВ 13 250 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено сторонами, укладений Договір на закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р. наразі виконаний обома сторонами в повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю UA-2021-02-24-003684-а від 14.07.2021р. та платіжним дорученням №789 від 22.06.2021р. на суму 79 500 грн, із призначенням платежу: посл.з організ.і провед.передсвяткового ярмарку до Великодня, д/у№1 від 23.04.21р. до дог№11-П від 05.04.21р., зг акту №б/н від 31.05.21р.;ПДВ-13250,00.

Разом з тим, рішенням Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/53-р/к від 09.07.2024р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнано, що Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фестивальний центр» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: ДК 021:2015:79950000-8 - Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів, які проведені Управлінням культури Херсонської міської ради відповідно до ідентифікатора закупівлі: UA-2021-02-24-003684-a та накладено штраф в розмірі 36 422 грн, у тому числі за порушення під час проведення закупівлі послуг з ідентифікатором закупівлі UA-2021-02-24-003684-а у розмірі 18 211 грн.

Суд зауважує, що рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/53-р/к від 09.07.2024р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» не оскаржувалось та залишається чинним.

Згідно листа Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65-02/4452с від 27.11.2024р. від Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша 16.09.2024р. на електронну поштову скриньку Південного міжобласного територіального відділення надійшли копії платіжних інструкцій від 03.09.2024р. №651 та від 08.09.2024р. №653 про сплату штрафу у розмірі 36 422 грн., накладеного рішенням №65/53-р/к.

Отже, відповідачем рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/53-р/к від 09.07.2024 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» виконано, доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Господарський суд звертає увагу, що суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) Антимонопольного комітету України поза межами перевірки за критеріями, визначеними у ст.19 Конституції України та ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційні повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абз. 3 пп. 2.4 п. 2 мотивувальної частини рішення № 3-рп/2016 від 08.06.2016).

З позиції гарантування основоположних прав людини надання дискреційних повноважень органам, обсяг яких не має чітко визначених меж, було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.

Предметом спору по даній справі є визнання недійсним Договору про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., укладеного між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром та стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської ради 79 500 грн, а з Управління культури Херсонської міської ради стягнення одержаних ним за рішенням суду 79 500 грн в дохід держави.

Підставою для визнання Договору про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р. недійсним прокурор визначає наявність рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/53-р/к від 09.07.2024р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», згідно з яким Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фестивальний центр» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: ДК 021:2015:79950000-8 - Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів, які проведені Управлінням культури Херсонської міської ради відповідно до ідентифікатора закупівлі: UA-2021-02-24-003684-a.

На твердження прокурора, дії Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, обмежують розвиток конкуренції у державі та свідчать про наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Посилаючись на ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прокурор просить застосувати наслідки недійсності укладеного договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, та стягнути з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської ради 79 500 грн, а з Управління культури Херсонської міської ради, одержані ним за рішенням суду 79 500 грн., стягнути в дохід держави.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу ч.ч.1,2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р. укладений за результатами процедури закупівлі UA-2021-02-24-003684-а.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені Законом України "Про публічні закупівлі".

Метою зазначеного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" надано визначення основних термінів, які вживаються в такому значенні, зокрема:

-договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (пункт 5);

-переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі (пункт 18);

-тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації (пункт 32);

-учасник процедури закупівлі/спрощеної закупівлі - фізична особа, фізична особа-підприємець чи юридична особа - резидент або нерезидент, у тому числі об`єднання учасників, яка подала тендерну пропозицію/пропозицію або взяла участь у переговорах у разі застосування переговорної процедури закупівлі (пункт 37).

Відповідно до абз. 1 ст. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (яка була чинною у період існування спірних відносин).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України ). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18, від 06.09.2023р. у справі № 910/18489/20, від 03.10.2023р. у справі № 686/7081/21 ).

Водночас санкції, передбачені ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але, на думку суду, критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2024р. у справі №911/934/23 виснувано, що норми ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому, за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Тому норми ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, відсутні підстави для застосування ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі №911/934/23.

Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

Господарський суд звертає увагу, що на Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша вже накладено штраф за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», який ним оплачено.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019р. у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Господарський суд зазначає, що для застосування приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Втім, прокурор цього не доводив, стверджував тільки про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

Разом з тим, антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Останньою правовою позицією у питанні застосування положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України є постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №922/3456/23 від 19.02.2025р., яка є релевантною до даної справи.

Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України , які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024р. у справі №911/934/23, від 17.10.2024р. у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України , таким чином:

при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України , яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

У даній справі господарський суд приходить до висновку, що прокурором не доведено, що внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала роботу неналежної якості, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд звертає увагу, що джерелом фінансування закупівлі послуг були кошти місцевого бюджету, а не державного.

На підставі наведеного вище, беручи до уваги релевантну судову практику, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., укладеного між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша, та стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської ради 79 500 грн, а з Управління культури Херсонської міської ради, одержаних ним за рішенням суду 79 500 грн, стягнення в дохід держави.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на Херсонську обласну прокуратуру у відповідності до положень ст. 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 130, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради Херсонської області, Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району до Управління культури Херсонської міської ради, Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша про визнання недійсним договору про закупівлю послуг №11-П від 05.04.2021р., укладеного між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша, та стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської ради 79 500 грн, а з Управління культури Херсонської міської ради, одержаних ним за рішенням суду 79 500 грн, стягнення в дохід держави - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повне рішення складено 14 травня 2026 р.

Суддя Н.В. Рога