Рішення № 136504670, 13.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/155/26Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" до відповідача: Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" про стягнення 341932,91 грн заборгованості,

зазначає наступне:

Приватне акціонерне товариство "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" (надалі - ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА", Позивач), використовуючи підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" (надалі - ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1", Відповідач), з урахуванням письмовим пояснень, 341932,91 грн заборгованості, з яких 269839,92 грн основного боргу, 2496,79 грн інфляційних втрат, 43766,36 грн % річних та 25829,84 грн пені, у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе за укладеним 28.03.2024 договором поставки № СПК-544000002 зобов`язань в частині своєчасної та остаточної оплати вартості товару, отриманого за видатковою накладною від 02.04.2024 № 402017 (вартістю 435147,50 грн).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 21.01.2026 позовній заяві ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/155/26 та визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 прийнято позовну заяву ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу № 916/155/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмове провадження).

В автоматизованій системі діловодства Господарського суду Одеської області наявна інформація про зареєстрований як у ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" (Код ЄДРПОУ 30725226), так і у ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" (Код ЄДРПОУ 41011108) електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства господарського суду довідок 26.01.2026 до електронних кабінетів ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

31 березня 2026 року ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" представлено додаткові пояснення, в яких повідомляє про допущену описку у позовній заяві, а саме замість заявлених до стягнення 269839,92 грн основного боргу, 2496,79 грн інфляційних втрат, 43766,36 грн % річних та 25829,84 грн пені, помилково заявлено 69839,92 грн основного боргу, 2496,79 грн інфляційних втрат, 43766,36 грн 3% річних та 25829,84 грн пені.

Враховуючи те, що у тексті позовної заяви зазначено про стягнення 269839,92 грн основного боргу, розрахунки виконано щодо суми основної заборгованості розміром 269839,92 грн, судом прийнято додаткові пояснення в частині допущеної описки до розгляду.

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов`язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи.

Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі № 910/15120/20.

Приписами частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про завчасну доставку до електронних кабінетів ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" (Код ЄДРПОУ 30725226) та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" (Код ЄДРПОУ 41011108) підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі постановленої у справі ухвали про відкриття провадження, останні належним чином повідомлені про судове провадження.

Згідно із приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003).

Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності сторін перед законом та судом, розгляд справи здійснено господарським судом в межах розумного строку з метою надання можливості сторонам у справі реалізувати наявні процесуальні права шляхом подачі як заяв по суті справи, так і письмових пояснень.

Приписам частини 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Письмового відзиву від ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" до Господарського суду Одеської області не надходило у зв`язку з чим, у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Окрім того, жодна із сторін в процесі розгляду справи не зверталась із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні із повідомленням сторін.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено:

28 березня 2024 року між ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" (Постачальник) та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" (Покупець) укладено договір поставки № СПК-544000002 (Договір), умовами пункту 1.1 якого погоджено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві на умовах ЕХW Черкаська область, Уманський район, с. Піківець, вул. Уманська, буд. 148А (згідно з Правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р.) товари (товари) за номенклатурою та в строки відповідно до специфікацій (специфікації), які є додатками до цього Договору та його невід`ємними частинами, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього визначену в специфікаціях до Договору вартість в строки та в порядку, передбаченому Договором та специфікаціями до нього.

Ціни товарів визначаються Сторонами як договірні. Кількість та ціни товарів указуються в специфікаціях до Договору, які є його невід`ємними частинами. Загальна сума Договору визначається шляхом складання підсумкових сум по специфікаціях до цього Договору (пункт 2.1).

Строки поставки товару погоджуються Сторонами та відображаються в специфікаціях (пункт 2.2).

Якість товару, що постачається, підтверджується відповідними сертифікатами якості у разі якщо це передбачено законодавством України. Копія сертифікатів надається Покупцю за його вимогою (пункт 2.3).

Покупець здійснює обов`язкову часткову попередню оплату у розмірі 20% від суми договору, яка розраховується згідно пункту 2.1. Сума та строки попередньої оплати указуються у специфікації (пункт 4.1).

На решту суми Постачальник надає Покупцеві відстрочку по оплаті. Покупець сплачує решту суми згідно строків, які відображено в специфікації (пункт 4.2).

Ціни на товари є договірними і вказані у специфікаціях до Договору (пункт 4.3).

Відвантаження товару Постачальником здійснюється виключно за умови виконання пункту 4.1 (пункт 5.1).

Передача товару Постачальником представнику Покупця здійснюється виключно за умови надання представником Покупця документу, що підтверджує його повноваження на отримання товару (довіреності) (пункт 5.2).

У випадку затримки оплата з вини Покупця, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення (пункт 6.2).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, Сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України (пункт 6.8).

Право власності на товар Покупець набуває з моменту передачі товару (пункт 7.1).

Взаємодія Сторін в ході прийому-передачі товару, що постачається, регламентується нормами чинного законодавства (пункт 7.2).

Всі спори, що можуть виникнути в ході виконання Договору, Сторони вирішують шляхом переговорів. Якщо Сторони не досягнуть узгодженого рішення, спір вирішується у відповідному господарському суді (пункт 9.1).

Додатки до Договору і протоколи, в залежності від їхнього змісту, можуть доповнювати або змінювати зміст окремих пунктів Договору за умови підписання повноважними особами обох сторін (пункт 9.2).

Згідно з положеннями, викладеними у статті 259 Цивільного кодексу України, Сторони домовились встановити загальний строк позовної давності - 5 (п`ять) років та спеціальний строк позовної давності, в частині стягнення пені - 5 (п`ять) років (пункт 9.3).

Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.3).

Сторони дійшли згоди щодо можливості підписання цього Договору, Додаткових угод до нього, рахунків та будь-яких інших документів на виконання умов Договору (надалі - Документи) в електронній формі - як електронних документів, з дотриманням вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронні довірчі послуги», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших вимог чинного законодавства України. Всі документи, складені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства, є оригіналами після їх підписання Сторонами або відповідною Стороною, якщо документ не потребує підпису другої Сторони (пункт 11.1).

Сторони домовились, що у разі підписання (укладання) Документів в електронній формі використовуються наступні види електронних підписів: кваліфікований електронний підпис представника Покупця та Постачальника або інший електронний підпис, використання якого не суперечить діючому законодавству України (пункт 11.2).

Сторони погодили використовувати для обміну Документами в електронній формі платформу електронного документообігу ПТАХ (пункт 11.3).

Представлена копія Договору містить залишені представниками підписи та скріплена печатками контрагентів.

Специфікацією від 29.03.2024 № 0001, яка є Додатком № 1 до Договору, погоджено поставку ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" як Постачальником та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцем відповідного товару загальною вартістю 435147,50 грн з ПДВ. Визначено наступні строки оплати Покупцем вартості товару, а саме: до 30.04.2024 - 65307,58 грн (Попередня оплата); до 15.10.2024 - 369839,92 грн (Погашення товарного кредиту).

Відповідно до представленої платіжної інструкції від 02.04.2024 ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" переказано ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" 65307,58 грн із призначенням платежу «плата 20% … за Договором».

02 квітня 2024 року між ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" як Постачальником та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцем підписано видаткову накладну № 402017, в якій відображено факт поставки першим та прийняття другим відповідного товару загальною вартістю 435147,50 грн з ПДВ.

19 грудня 2024 року між ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" як Постачальником та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцем укладено Додаткову угоду до Договору, котрою викладено пункт 4.2 в новій редакції: «Постачальник надає Покупцю відстрочку на оплату повної вартості Товару строком до 15.08.2025р. За період з 19.12.2024р. по 15.08.2025р. дату остаточного розрахунку, визначеної в цьому пункті. Покупець сплачує Продавцю, крім вартості Товару, 18% річних».

Представлена копія Додаткової угоди містить залишені представниками підписи та скріплена печатками контрагентів.

Відповідно до представленої платіжної інструкції від 25.08.2025 ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" переказано ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" 200000,00 грн із призначенням платежу «Плата за ЗЗР зг договору № СЗР-544000009 від 03.04.2024 та № СПК-544000002 від 28.03.2024 у т.ч. ПДВ 20% 33333.33 грн».

Відповідно до представленого ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" розрахунку заборгованості за ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" обліковується 341932,91 грн заборгованості, з яких 269839,92 грн основного боргу (вартість отриманого, проте не оплаченого товару), 2496,79 грн інфляційних нарахувань, 43766,36 грн 3% річних та 25829,84 грн пені.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права.

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно ж до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб`єктами майново-господарських зобов`язань можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб`єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В свою чергу, вимоги встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами статті 174 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 601 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України).

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В свою чергу частини 1-3 статті 692 ЦК України передбачають, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір поставки № СПК-544000002, укладений 28 березня 2024 року.

Судом не встановлено підстав нікчемності укладеного правочину, так само жодною із сторін не заявлено вимогу про визнання Договору недійсним, відтак, в силу приписів статті 204 ЦК України, укладений між ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" як Постачальником та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцем є правомірним правочином.

Частиною 1 статті 664 ЦК України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Окрім того, у пункті 7.1 укладеного Договору його сторонами погоджено, що право власності на товар Покупець набуває з моменту передачі товару.

Із представлених до матеріалів справи та досліджених судом доказів встановлено, що ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" як Постачальником доведено факт виконання взятих на себе за укладеним Договором зобов`язань та передачу (поставку) ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцю обумовленого Договором товару, що підтверджується дослідженою в описовій частині рішення видатковою накладною від 02.04.2024 № 402017, на підставі якої ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" отримано товар загальною вартістю 435147,50 грн з ПДВ.

При цьому, досліджена видаткова накладна не містить будь-яких позначок про незгоду ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як із вартістю отриманої продукції, так і її кількістю. Так само, ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" не висловлено заперечень в процесі розгляду справи стосовно факту отримання Товару, його вартості та кількості.

Укладаючи Договір сторонами погоджено те, що Покупець здійснює обов`язкову часткову попередню оплату у розмірі 20% від суми договору, яка розраховується згідно пункту 2.1. Сума та строки попередньої оплати указуються у специфікації (пункт 4.1).

На решту суми Постачальник надає Покупцеві відстрочку по оплаті. Покупець сплачує решту суми згідно строків, які відображено в специфікації (пункт 4.2).

При цьому, специфікацією від 29.03.2024 № 0001, яка є Додатком № 1 до Договору, визначено наступні строки оплати Покупцем вартості товару, а саме: до 30.04.2024 - 65307,58 грн (Попередня оплата); до 15.10.2024 - 369839,92 грн (Погашення товарного кредиту).

В свою чергу, 19 грудня 2024 року між ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" як Постачальником та ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцем укладено Додаткову угоду до Договору, котрою викладено пункт 4.2 в новій редакції: «Постачальник надає Покупцю відстрочку на оплату повної вартості Товару строком до 15.08.2025р. За період з 19.12.2024р. по 15.08.2025р. дату остаточного розрахунку, визначеної в цьому пункті. Покупець сплачує Продавцю, крім вартості Товару, 18% річних».

Поряд із наведеним, ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" переказано ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" 02.04.2024 65307,58 грн із призначенням платежу «плата 20% … за Договором» та 25.08.2025 200000,00 грн із призначенням платежу «Плата за ЗЗР зг договору № СЗР-544000009 від 03.04.2024 та № СПК-544000002 від 28.03.2024 у т.ч. ПДВ 20% 33333.33 грн»

У позовній заяві ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" зазначає про зарахування лише 100000,00 грн в рахунок оплати вартості товару, отриманого ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" за видатковою накладною від 02.04.2024 № 402017 (Договір № СПК-544000002 від 28.03.2024), інші ж 100000,00 грн зараховано в рахунок оплати за іншим договором (№ СЗР-544000009 від 03.04.2024).

В процесі розгляду справи ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" не висловлено заперечень та/або зауважень стосовно наведеного зарахування коштів ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА".

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" як Покупцем в порушення приписів статей 525,526,610,629,692,712 ЦК України та умов Договору своєчасно та остаточно вартість отриманого товару не сплатило, не дивлячись на те, що з урахуванням частини 1 статті 530, частини 1 статті 692, частини 1 статті 712 ЦК України, пункту 4.2 Договору остаточний строк виконання зобов`язання у розмірі 269839,92 грн настав 16 серпня 2025 року. Іншого ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" суду не доведено, як і не представлено доказів своєчасної та остаточної оплати заборгованості.

Вартість поставленого товару/435147,50 грн/ - здійснені оплати/65307,58 грн + 100000,00 грн/ = 269839,92 грн заборгованості.

У зв`язку із порушенням ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" умов Договору в частині своєчасної та остаточної оплати отриманого Товару за представленою до матеріалів справи видатковою накладною ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА", окрім заявлених до стягнення 269839,92 грн основного боргу, просить стягнути 2496,79 грн інфляційних втрат, 43766,36 грн 3% річних та 25829,84 грн пені.

Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частинами 1 та 2 статті 614 ЦК України вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Умовами укладеного між сторонами Договору передбачено у пункті 6.3, що у випадку прострочення оплати Товару більш ніж на 10 календарних днів, Покупець зобов`язаний, в такому випадку, сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми коштів, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, протягом всього періоду прострочення без обмеження тривалості такого періоду, тобто починаючи з першого дня прострочення і до дня оплати простроченого платежу.

Окрім того, пункт 6.2 укладеного Договору передбачає, що у випадку затримки оплата з вини Покупця, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Разом з цим частина 2 статті 625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, укладаючи 19.12.2024 Додаткову угоду до Договору викладено пункт 4.2 останнього в такій редакції: «Постачальник надає Покупцю відстрочку на оплату повної вартості Товару строком до 15.08.2025р. За період з 19.12.2024р. по 15.08.2025р. дату остаточного розрахунку, визначеної в цьому пункті. Покупець сплачує Продавцю, крім вартості Товару, 18% річних».

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.

Нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 звернув увагу на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 ЦК та статтею 217 ГК.

Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК та статтею 218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Ознайомившись із представленим ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" розрахунком заявлених нарахувань, суд частково не погоджується із ними, а саме ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" просить стягнути:

2496,79 грн інфляційних втрат, нарахованих на 369839,92 грн упродовж 15.08-24.08.2025 та на 269839,92 грн упродовж 25.08-01.12.2025;

43766,36 грн 18% річних, нарахованих на 369839,92 грн упродовж 19.12.2024-15.08.2025;

25829,84 грн пені, з яких 3141,11 грн, нарахованих на 369839,92 грн упродовж 15.08-24.08.2025, та 22688,73 грн, нарахованих на 269839,92 грн упродовж 25.08-01.12.2025;

Здійснивши за допомогою Інформаційно-правової системи "Прецедент" перерахування в межах заявлених строків та сум, судом встановлено наявність у ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" права на звернення із вимогами про стягнення з ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1":

4337,71 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму 269839,92 грн упродовж 25.08.2025-01.12.2025; відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат упродовж 16.08-24.08.2025;

25515,73 грн пені, з яких 2827,00 грн, нарахованих на 369839,92 грн упродовж 16.08-24.08.2025, + 22688,73 грн, нарахованих на 269839,92 грн упродовж 25.08-01.12.2025;

43766,36 грн 18% річних, нарахованих на 369839,92 грн упродовж 19.12.2024 - 15.08.2025.

В свою чергу, частина 2 статті 237 ГПК України передбачає, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, суд доходить до висновку про наявність у ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" права на стягнення з ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" 25515,73 грн пені, 43766,36 грн 18% річних та 2496,79 грн інфляційних втрат.

Однак, на переконання господарського суду, стягнення 25515,73 грн пені та 43766,36 грн 18% річних унеможливлюється наступним.

За змістом частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статті 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Так, за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…. ".

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Якщо ж відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна не співмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 висновки, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначено, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини 2 статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак, приймаючи до уваги те, що матеріали даної справи не містять жодних доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА", та/або доказів настання негативних наслідків та понесення останнім збитків саме в результаті порушення ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" умов Договору, те що частина вартості отриманого товару оплачена останнім до подачі позову до суду, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності господарський суд, реалізуючи дискреційні повноваження, зменшує належні до стягнення суми пені до 12757,86 грн (на 50%), а процентів річних до 7294,39 грн (до 3% річних).

7294,39 грн процентів річних нараховано на 369839,92 грн упродовж 19.12.2024-15.08.2025 років.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" на користь ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" 269839,92 грн основного боргу, 12757,86 грн пені, 7294,39 грн процентів річних та 2496,79 грн інфляційних втрат.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України „Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2026 рік" …прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2026 року складає 3328,00 грн…

Підпунктами 1 та 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України „Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Звертаючись із позовом ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" у відповідності до підпункту 1 пункт 2 частини 2 та частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" сплатило до Державного бюджету України 5128,99 грн, у той же час, у зв`язку із пред`явленням позову в електронній формі мало сплатити 4103,20 грн (341932,91 грн * 1,5% * 0,8 = 4103,20 грн).

Відтак, ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" має право на звернення із клопотанням про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, у сумі 1025,79 грн (5128,99 грн - 4103,20 грн = 1025,79 грн).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення розміру неустойки та процентів річних.

Відтак, стягненню з ФГ "РІДНИЙ КРАЙ-1" на користь ПРАТ "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" підлягає 4103,20 грн витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" до відповідача: Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" про стягнення 341932,91 грн заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" (66502, Одеська обл., Любашівський р-н, смт Любашівка, вул. 8-го березня, буд. 33, Код ЄДРПОУ 41011108) на користь Приватного акціонерного товариства "АГРІМАТКО-УКРАЇНА" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 12/10, Код ЄДРПОУ 30725226) 269839/двісті шістдесят дев`ять тисяч вісімсот тридцять дев`ять/грн 92коп. основного боргу, 12757/дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят сім/грн 86коп. пені, 7294/сім тисяч двісті дев`яносто чотири/грн 39коп. процентів річних, 2496/дві тисячі чотириста дев`яносто шість/грн 79коп. інфляційних втрат та 4103/чотири тисячі сто три/грн 20коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 13 травня 2026 р.

Суддя С.Ф. Гут