Рішення № 136501999, 13.05.2026, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/465/2026

Справа № 679/134/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року м.Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області

у складі головуючого судді Стасюка Р.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Селфі Кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 16.08.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 2507627 про надання споживчого кредиту.

ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у визначеному розмірі, шляхом їх перерахування на вказаний при оформленні кредиту картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Однак, відповідач взятих на себе зобов`язань за договором належним чином не виконував, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість у загальному розмірі 89749,99 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 39999,99 гривень, заборгованість за відсотками 45200,00 гривень, заборгованість за штрафними санкціями 4550,00 гривень.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену суму заборгованості та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 11.02.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Задоволено клопотання позивача про витребування у АТ КБ «Приват Банк» інформації по картковому рахунку № НОМЕР_1 .

27.02.2026 на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від АТ КБ «Приват Банк» надійшла запитувана інформація.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Зважаючи на те, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін не надходило, суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами, що відповідає вимогам ч.5 ст. 279 ЦПК України.

Судом встановлено, що 16.08.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі (шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е080) було укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2507627.

Відповідно до умов договору відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 40000,00 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 , на строк 360 днів, зі стандартною процентною ставкою, що становить 1% на день за весь строк користування кредитом. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 24 дні (п. 1.2-1.5, п. 2.1 договору).

Згідно графіку платежів, що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2507627, датою видачі кредиту є 16.08.2025, остання дата платежу з повернення тіла кредиту 11.08.2026, періодичність платежів зі сплати процентів у розмірі 9600,00 грн кожні 24 дні, загальна вартість кредиту 184000,00 грн, з яких: тіло кредиту 40000,00 грн, проценти за користування кредитом 144000,00 грн.

Інформація щодо суми кредиту, строку кредитування, стандартної процентної ставки, загальних витрат за кредитом, порядку його повернення та наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором міститься у Паспорті споживчого кредиту, який надавався споживачу до укладення договору, і така інформація повністю відповідає умовам укладеного між сторонами 16.08.2025 договору.

Пунктом 6.4 договору встановлено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування ним споживач зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 250,00 грн на третій день такого невиконання та/або неналежного виконання; у розмірі 50,00 грн починаючи з четвертого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

ТОВ «Селфі Кредит» виконало умови договору про надання споживчого кредиту, перерахувавши шляхом безготівкового переказу на вказану відповідачем платіжну картку № НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 40000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК» від 06.02.2026, з яким ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_3 від 01.04.2024.

Відповідно до інформації наданої АТ КБ «Приват Банк», на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, платіжна карта № НОМЕР_2 емітована у банку на ім`я ОСОБА_1 . З виписки по вказаному рахунку вбачається факт зарахування 16.08.2025 грошових коштів у розмірі 40000,00 грн.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку заборгованості за договором №2507627 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, станом на 30.12.2025 утворилася заборгованість у загальному розмірі 89749,99 грн, що складається з: 39999,99 грн заборгованість за тілом кредиту; 45200,00 грн заборгованість за відсотками; 4550,00 грн штрафні санкції.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналіз зазначеного законодавства та досліджених судом доказів свідчить про те, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Слід зауважити, що матеріали справи не містять і відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного договору.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Досліджені судом докази підтверджують факт отримання відповідачем ОСОБА_1 від ТОВ «Селфі Кредит» кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 2507627 від 16.08.2025 у розмірі 40000,00 грн, порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, що призвело до виникнення у нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 39999,99 грн та нарахованими процентами у розмірі 45200,00 грн, а тому позовні вимови у цій частині суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині нарахування штрафу у розмірі 4550,00 гривень суд дійшов такого висновку.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

У ч. 1, 3 ст.549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу позивач зазначає, що до вказаних правовідносин, слід застосовувати не загальне, ЦК України, а спеціальне законодавство, Закон України «Про споживче кредитування», норми якого безпосередньо регулюють правовідносини щодо споживчого кредитування, та не забороняють нарахування штрафних санкцій щодо кредитних договорі укладених з 24.01.2024.

Однак, суд не може погодитися із таким твердженням позивача зважаючи на наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Також, згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Крім того, Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем грошових зобов`язань, що випливають із договору споживчого кредиту № 2507627 від 16.08.2025 підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які вказують на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за штрафом, розмір якого позивачем обраховано у сумі 4550,00 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, враховуючи, що відповідач не надав відзив на позов та будь-які докази, що спростовують обставини, на які посилається позивач, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №2507627 від 16.08.2025 у загальному розмірі 85199,99 гривень, яка складається з: 39999,99 гривень заборгованість за тілом кредиту, 45200,00 гривень заборгованість за процентами.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.03.2025 позивач уклав із АО «СВК Партнерс» в особі керуючого партнера (адвоката) Жевеги К.В. договір про надання правової (правничої) допомоги № 52. Пунктом 4.1 вказаного договору сторони узгодили, що за надання правової (правничої) допомоги клієнт зобов`язується сплатити АО «СВК Партнерс» витрати та гонорар згідно з тарифами визначеними додатком № 2 до договору.

Із наявних у матеріалах справи акту приймання-передачі наданої правової (правничої допомоги) № б/н від 12.01.2026, платіжної інструкції № 15339 від 13.01.2026 вбачається, що позивачу за укладеним договором було надано професійну правничу допомогу з аналізу фактичних обставин справи, збору та підготовки доказів у справі, а також підготовки, написання та оформлення позовної заяви у справі, що є предметом розгляду. Загальна вартість правової допомоги склала 2500,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд бере до уваги, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, якщо неспівмірність таких витрат буде доведена стороною, яка заявила таке клопотання (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Водночас у правовому висновку, викладеному у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У той же час відповідач, який належним чином повідомлявся про розгляд справи судом, не скористався своїм правом заявити клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесеної позивачем, із посиланням на неспівмірність таких витрат, а тому суд не вбачає підстав стверджувати про неспівмірність таких витрат.

Таким чином, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 250000 грн та підтверджені належними.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не доведено понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13462,50 грн, що складає 15% від суми заборгованості відповідача. Відсутність документального підтвердження розміру таких витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3328,00 грн підтверджується платіжною інструкцією №15333 від 13.01.2026 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з відповідача на користь позивача слід стягнути суму понесених останнім судових витрат зі сплати судового збору 3161,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу 2375,00 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (95% ціни позову) та у загальному розмірі складає 5536,60 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2507627 від 16 серпня 2025 року у загальному розмірі 85199 (вісімдесят п`ять тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 99 копійок.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» 4550 гривень 00 копійок штрафу за договором про надання споживчого кредиту № 2507627 від 16 серпня 2025 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» 3161 гривень 60 копійок судового збору та 2375 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, всього 5536 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять шість) гривень 60 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 13 травня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит», ЄДРПОУ 43979069, юридична адреса: вул. Андріївський узвіз, буд. 1А, м. Київ, 04070.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Р.М. Стасюк