Рішення № 136497461, 14.05.2026, Рахівський районний суд Закарпатської області

Єдиний унікальний номер 305/1757/25

Номер провадження 2/305/605/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14.05.2026 м. Рахів

Рахівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ластовичака В.Ю., за участі секретаря судового засідання Біроваш О.О., представника позивача Буришина В.В., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Рахівської міської ради, виконавчого комітету Рахівської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення права користування квартирою,

встановив:

До суду 29.05.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , до Рахівської міської ради, виконавчого комітету Рахівської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення права користування квартирою.

Позов обґрунтований таким.

Квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності та знаходиться на балансі Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» (надалі - РМКП «Рахівкомунсервіс»).

Відповідно до договору найму жилого приміщення в будинках місцевих Рад, який укладено у листопаді 1978 році, наймачем указаної квартири була ОСОБА_5 , яка за життя проживала у вказаній квартирі зі своїм чоловіком ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла і ОСОБА_6 залишився проживати у вказаній квартирі.

Позивачка ОСОБА_2 розпочала проживати у вказаній квартирі за згоди ОСОБА_6 з вересня 1984 року та з 11.05.1989 там офіційно зареєстровано її місце проживання, де вона постійно проживає по даний час.

ОСОБА_2 вела з ОСОБА_6 спільне господарство та побут, а саме підтримували квартиру у придатному для проживання стані (здійснювали косметичний та поточний ремонти), сплачували квартирну плату, сплачували комунальні послуги та забезпечення побутових умов.

Після набуття прав наймача ОСОБА_6 , 1921 р.н., перебував у похилому віці та через чисельні хвороби потребував лікування, стороннього догляду, забезпечення харчуванням, приготуванням їжі, здійснення прання одягу тощо. Всі ці потреби забезпечувались ОСОБА_2 , яка з вересня 1984 року до смерті наймача ІНФОРМАЦІЯ_2 безперервно проживала з ним у спірному житловому приміщенні, успішно і компетентно справлялась з доглядом за ОСОБА_6 , була турботливою, чуйною до наймача, шкодувала його за непросту долю.

Після смерті ОСОБА_6 позивачка продовжила проживати у спірному помешканні, де живе й донині, за цей час двічі власними коштами та зусиллями відновлювала зазначене житло, яке зазнавало шкоди після двох паводків, справно сплачує за комунальні послуги.

Всі вищенаведене обставини було встановлено Закарпатським апеляційним судом в ході розгляду цивільної справи, а саме: у постанові від 30.05.2023 у справі № 305/1115/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , РМКП «Рахівкомунсервіс», Рахівської міської ради про визнання членом сім`ї наймача; у постанові від 25.02.2025 у справі № 305/744/24 за позовом ОСОБА_2 до Рахівської міської ради, виконавчого комітету Рахівської міської ради про визнання наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення.

Апеляційним судом у справі № 305/1115/20 також було встановлено факт того, що відповідач ОСОБА_3 зареєструвався у спірному помешканні ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто вже після смерті наймача ОСОБА_6 30.08.1992 та правових підстав здійснення такої реєстрації (в тому числі обов`язкової наявності згоди наймача на вселення до житла) до суду так й не представив.

Окрім того, апеляційним судом у вказані судовій справі № 305/1115/20 на підставі показів свідків та наявних у справі актів обстеження умов проживання було констатовано відсутність факту проживання ОСОБА_3 у спірному помешканні протягом всього часу найму спірної квартири взагалі.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.02.2025 у справі № 305/744/25 позивача ОСОБА_2 було визнано наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення замість попереднього наймача у зв`язку зі смертю.

Таким чином, позивачка ОСОБА_2 на підставі рішення суду та користуючись положеннями статті 106 Житлового кодексу України набула прав та обов`язків наймача спірної квартири.

В силу положень частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач ОСОБА_3 з 1995 року був одружений на ОСОБА_8 . Таким чином, ОСОБА_3 мав свою власну сім`ю, з якою проживав за іншою адресою, відмінною від адреси спірного житла. Зокрема, відповідно до письмових матеріалів, що стали доступні позивачу під час судового провадження №305/2664/13-ц, ОСОБА_3 разом зі своєю сім`єю мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 ніколи не був членом сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ніколи не вів з ними спільного господарства.

Між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 існує спір на житлову квартиру АДРЕСА_1 з листопада 2013 року до даного часу.

Зокрема, відповідно до матеріалів судової справи № 305/2664/13-ц ОСОБА_3 29.11.2013 подав до суду позов проти ОСОБА_2 з вимогами зобов`язати її надати доступ представнику комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» провести повноцінне обстеження спірної квартири для виготовлення технічного паспорта.

У поясненнях та підставах позову по справі № 305/2664/13-ц відповідач ОСОБА_3 підтверджує намір приватизувати спірне житло, посилаючись виключно на одну підставу - факт його прописки у спірному житлі з 10.02.1993. Відповідач ОСОБА_3 вважав, що даного факту достатньо для такої приватизації. Змістом порушеного права у своєму позові ОСОБА_3 визначав виключно як порушення свого права на доступ до спірного житлового приміщення задля складання технічного паспорту та житлове помешкання. Жодних доводів та підтверджень про те, що він проживав у спірному житлі або що ОСОБА_2 чинила йому перешкоди у можливості такого проживання, ОСОБА_3 не наводив. Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2018 у згаданій цивільній справі у позові ОСОБА_3 було відмовлено з підстав встановлення судом відсутності порушення права ОСОБА_3 на приватизацію ним спірного житла.

Таким чином, у процесі тривалого спору між відповідачем ОСОБА_3 з позивачем ОСОБА_2 судом було встановлено відсутність: факту вселення ОСОБА_3 до спірного житла; відсутність факту згоди попереднього наймача ОСОБА_6 який помер, на вселення ОСОБА_3 до спірного помешкання; відсутність факту належності ОСОБА_3 до переліку осіб, які згідно закону (частина 2 статті 64 ЖК України) вважаються членами сім`ї наймача за походженням; відсутність факту постійно проживання ОСОБА_3 разом із наймачем ОСОБА_6 і ведення з ним спільного господарства. Разом з тим, суд констатував, що ОСОБА_3 не надав суду підтвердження правової підстави здійснення 10.02.1993 його реєстрації у спірному житловому приміщенні, що з огляду на стандарт доказування у цивільному судочинстві «більшої переконливості» вказує, що ОСОБА_3 прописався у спірному житлі без належних на те підстав та всупереч вимогам законодавства.

Також, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.03.2021 у справі № 565/1499/19, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Наявність у відповідача ОСОБА_3 прописки у спірному житлі без факту доведеності його проживання у ньому та вселення до нього на законних підставах згідно з правовою позицією касаційного суду не може вважатись само по собі підставою вважати, що у нього є право на користування таким приміщенням.

Зміст положень частини 1 статті 61, частини 1 статті 64 ЖК УРСР вказує на те, що право на користування житлом у будинках державного і громадського житлового фонду належить наймачу та членам його сім`ї, які проживають разом з ним.

Таким чином, зміст правого регулювання питання користування житлом у будинках державного і громадського житлового фонду разом з усіма згаданими обставинами вказують на те, що відповідач ОСОБА_3 не має, ніколи не мав прав на користування спірним житлом та не набував права користування спірним житлом у порядку, визначеним законом.

Факт прописки (реєстрації місця проживання) ОСОБА_3 у спірному житлі створює для позивача ОСОБА_2 істотні перешкоди у можливості приватизації займаного нею житла, адже така здійснюється за суб`єктним складом, який зареєстрований у житловому приміщенні на момент приватизації.

Зокрема, відповідно до положень статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду одержує наймач та члени його сім`ї. До членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем.

Факт реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою спірного майна може слугувати органу приватизації підтвердженням факту проживання з наймачем однією сім`єю. Спростування даного факту як такого, що не відповідає дійсності, є можливим шляхом зняття із зареєстрованого місця проживання такої особи на підставі рішення суду.

З цього слідує, що ОСОБА_3 , не набувши прав користувача житлового приміщення, претендуватиме на право власності щодо цього житла виключно з формальних підстав та порушуючи зміст закону про приватизацію, який покликаний на реалізацію права на власне житло виключно осіб, які набули права користування та користувались таким житлом на законних підставах (на умовах найму). Існуюче правове становище відповідача не може вважатись справедливим та відповідати завданню згаданого закону.

Відповідно до обставин справи ОСОБА_3 неодноразово підтвердив свої наміри на приватизацію ним спірного житла та претендує на право власності щодо спірного житла й на даний час.

Звернення ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рахівської міської ради про передачу житла у власність на підставі приватизації у 2013 році залишилось без задоволення з причин існування одночасного наміру відповідача ОСОБА_3 на таку приватизацію з підстав його реєстрації за адресою даного помешкання.

З огляду на це, бажаним правовим результатом для ОСОБА_2 є припинення реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою спірного помешкання, яким вона користується. Саме досягнення такого правового результату убезпечить позивача від претензій відповідача на спірне помешкання з формальних підстав.

Покликаючись на статтю 15 Цивільного кодексу України, статті 71, 72 Житлового кодексу УРСР, позивачка просить позбавити відповідача ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 02.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання на 09.07.2025, яке відкладалось на 11.08.2025, 22.09.2025, 27.10.2025, коли підготовче судове засідання було закрито, призначено справу до судового розгляду на 02.12.2025, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 відкладено на 24.02.2026.

Позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 до суду не з`явились жодного разу, за клопотанням їх представників справа розглянута без їх участі.

Представник позивачів Рахівської міської ради та виконавчого комітету Рахівської міської ради до суду не з`явились, їх представником Молнаром Є.Є. 10.06.2025 через підсистему «Електронний суд» подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги залишає на розгляд суду.

У судовому засіданні 24.02.2026 суд заслухав представників сторін, дослідив матеріали справи, відклав судове засідання для підготовки учасників справи до судових дебатів.

Під час судового засідання 30.03.2026 сторони, а саме представник позивача ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , виступили в судових дебатах та суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, з урахуванням складності справи відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 08:20 год 09.04.2026.

Ухвалою суду від 07.04.2026 судовий розгляд поновлено з метою надання можливості виступу в судових дебатах представникам відповідачів - Рахівської міської ради та виконавчого комітету Рахівської міської ради, відкладено на 04.05.2026, представники відповідачів не з`явились, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, з урахуванням складності справи відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 08:30 год 14.05.2026.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні ствердив, що позивачка ОСОБА_9 з 1984 року на законних підставах проживала у спірному будинку, у 1985 році прописалася там, ці обставини встановлені рішеннями судів у інших справах та не підлягають доказуванню. Позивачка визнана судом спочатку членом сім`ї наймача ОСОБА_6 , який помер, а згодом - наймачем приміщення. З сумнівних причин у приміщенні був приписаний ОСОБА_10 , який там не проживав, реєструвався після смерті наймача, законодавство вимагало на той час для цього згоду наймача, яку ніхто не дав, так як ОСОБА_11 не мала права давати такий дозвіл, а ОСОБА_12 помер. Тому, позивачка звернулася з цим позовом, так як ОСОБА_10 не має права бути прописаним і вважатися таким, що законно набув права на реєстрацію у даному приміщенні, що перешкоджає набути у власність помешкання та повноправно користуватися ним.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що спірна квартира є об`єктом комунальної власності, право користування таким житлом регулюється житловим кодексом України. Позивачка посилається на постанови Закарпатського апеляційного суду у двох справах, якими її визнано наймачем квартири, водночас указані судові рішення не встановлюють припинення права користування відповідачем, суди не досліджували вибуття на проживання у інше місце. Сам факт реєстрації та наявності сімейних відносин не може свідчити про втрату ОСОБА_10 права користування житлом. Непроживання ОСОБА_10 є спірним та підлягає доказуванню, тимчасова відсутність не є підставою для втрати права користування. Був позов до ОСОБА_10 про визнання таким, що втратив право користування, це тотожний позов, було відмовлено, так як ОСОБА_11 не довела своє право власності, а з позовом звертається лише власник. Для зняття з реєстрації необхідно лише звернутися у ЦНАП та судового рішення для цього не потрібно. ОСОБА_10 зареєстрований у спірному приміщенні з 10.02.1993, не встановлено втрату права користування, не доведено, що він вибув, має інше житло. Щодо відсутності згоди наймача, то ОСОБА_10 є внуком ОСОБА_12 , а свекор ОСОБА_11 був сусідом. Після смерті ОСОБА_13 самовільно вселилася, об`єднала квартири і виник спір щодо комунального майна. Була згода діда, він там проживав, зареєстровано законно. Спір триває досить довго, почався у 2013 році, однак не обґрунтовано порушення позовної давності. У постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 565/1499/19 констатовано, що спір не є аналогічним.

Представник позивача ОСОБА_4 додатково заявив, що відповідач не подав відзив, докази подано непроцесуально, не як додаток до відзиву, тому порушено право позивача почати відповідь на відзив. Тепер ми розглядаємо заперечення, а позивач не може подати контр-аргументи, було позбавлено прав представника позивача. Відмова ОСОБА_14 у знятті з реєстрації пояснюється тим, що вона не мала статусу наймача (члена сім`ї наймача), тому не мала права і мусила звертатися про визнання членом сім`ї та наймачем. Суд уже аналізував, що це не є зловживанням правом звернення. Строки давності не можуть бути застосовані, так як правовідносини носять триваючий характер, відсутній строк початку.

Представник відповідача ОСОБА_1 додатково ствердила, що подання відзиву є правом особи, 25.02.2025 апеляційним судом було визнано позивачку ОСОБА_11 наймачем, але не позбавлено такого права і відповідача ОСОБА_10 , зобов`язано укласти договір найму. Однак, позивачкою не долучено до матеріалів докази про укладення такого договору найму або про здійснення примусового виконання щодо його укладення. Вважає, що представник позивача перекладає доказування на суд та хоче зареєструвати право власності. Укладення договору найму з ОСОБА_11 не може позбавити права приватизації ОСОБА_10 (можливо по 1/2 частині), немає доказів власності ОСОБА_11 та що вона взагалі має право такої вимоги.

Суд заслухав позиції сторін, дослідив матеріали справи, оцінив їх у сукупності та взаємозв`язку і встановив такі обставини.

Рішенням Рахівського районного суду від 13.03.2017 у справі № 305/279/16-ц, яке набрало законної сили 11.12.2019, відмовлено у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення фактів, що мають юридичне значення (факту відсутності проживання ОСОБА_3 за місцем його реєстрації за адресою - квартира АДРЕСА_1 з моменту реєстрації місця проживання ОСОБА_3 10.02.1993 по час подання позову).

Рішенням Рахівського районного суду від 28.03.2017 у справі № 305/2163/15-ц, яке набрало законної сили 31.07.2017, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Рішенням Рахівського районного суду від 16.03.2018 у справі № 305/1849/17, яке набрало законної сили 18.09.2018 (змінено постановою апеляційного суду Закарпатської області від 18.09.2018 в мотивувальній частині), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс», Рахівської міської ради про визнання членом сім`ї наймача квартири та зобов`язання укласти договір найму жилого приміщення, розташованого за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2018 у справі № 305/2664/13 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Рахівського районного суду від 29.09.2015, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії (надати доступ працівникам КП «БТІ» Рахівської районної ради для проведення повноцінного обстеження квартири АДРЕСА_1 , яке необхідне для виготовлення технічної документації).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30.05.2023 у справі № 305/1115/20 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Тячівського районного суду від 13.12.202 та постановлено у справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано ОСОБА_2 членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 , яким був ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.02.2025 у справі № 305/744/24 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Рахівського районного суду від 23.05.2024 та ухвалено у справі нове рішення, яким позов задоволено, визнано ОСОБА_2 наймачем за раніше укладеним Договором найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 замість попереднього наймача у зв`язку зі смертю, зобов`язано виконавчий комітет Рахівської міської ради здійснити укладення з ОСОБА_2 . Договору найму житлового приміщення.

Листами виконавчого комітету Рахівської міської ради за № 824 від 07.08.2013, за № 1125 від 15.10.2013, за № 1440 від 20.11.2013, листами Рахівської районної державної адміністрації за № С-992/07-10 від 21.08.2013, за № С-1400/06-10 від 26.11.2013, ОСОБА_2 повідомлено, що оскільки до міської ради звернувся ОСОБА_3 , який також зареєстрований за вказаною адресою та претендує на приватизацію квартири, до з`ясування обставин видача документів на приватизацію спірної квартири призупиняється.

Відповідно до рапорта ДІМ Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_15 від 26.07.2013 на ім`я начальника райвідділу міліції ОСОБА_16 , 20.07.2013 надійшла заява ОСОБА_3 та ОСОБА_17 про те, що сусідка ОСОБА_2 хоче приватизувати житло, де він мешкає в АДРЕСА_3 , він на даний час проживає в АДРЕСА_2 , а його сусіди по квартирі АДРЕСА_4 , сім`я ОСОБА_18 вселились в його квартиру та захопили її. У спірній квартирі на даний час зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Між сторонами наявні цивільно-правові відносини.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 428442113 від 26.05.2025, відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_3 , відсутні.

За подання даного позову позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн як за одну позовну вимогу немайнового характеру відповідно до квитанції № 6045-4695-9800-8039 від 26.05.2025.

До встановлених обставин справи суд застосував такі норми матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами визначено у статті 71 Житлового кодексу України, за загальним правилом, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК України).

Законом України «Про основні засади житлової політики» (далі - Закон), який набрав чинності 15.02.2026, визнано такими, що втратив чинність, Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону, ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Статтею 34 Закону визначено, що держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом. Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону. Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.

Порядок зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) регулюється Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022.

З урахуванням обставин справи та застосованих норм права суд дійшов таких висновків.

У даній справі не підлягає сумніву наявність тривалого спору між сторонами з приводу користування спірного об`єкта нерухомого майна - квартири за АДРЕСА_1 , що супроводжується різноманітними позовами з обох сторін.

Однак, причиною виникнення спору є не саме користування квартирою, а потенційне отримання у зв`язку із цим права на її приватизацію.

Правовою підставою для позбавлення відповідача ОСОБА_3 права користування спірною квартирою у позові зазначено статті 71, 72 ЖК України, якими визначено, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням у разі непроживання в такому приміщенні більше шести місяців за відсутності поважних причин для цього.

При цьому, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 759/19579/17, якою скасовано судові рішення першої та апеляційної інстанцій, відмовлено у задоволенні позову про визнання особи таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

В указаній постанові констатовано також, що вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

Судовими рішеннями, на які посилається представник позивача, не встановлювались дві обставини, що підлягають доказуванню у даній справі та є в сукупності підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме непроживання в такому приміщенні більше шести місяців та (у разі такого непроживання) відсутність поважних причин для цього.

Відповідно до правового висновку, що міститься у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 756/1384/20, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Сама по собі відсутність плати за комунальні послуги не свідчить про втрату особою інтересу до житлового приміщення. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, позивачем не надано доказів та судом не встановлено обставин, які б свідчили про непроживання відповідача ОСОБА_3 у спірному жилому приміщенні понад шість місяців та про відсутність для цього поважних причин, та давали б підстави визнати його таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням.

Крім того, як констатовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункти 6.20.-6.21.), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 73).

У даному випадку, представник позивача просить позбавити ОСОБА_3 права користування спірною квартирою, у той час як статтями 71, 72 ЖК України передбачено як спосіб захисту права визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Разом з тим, суд зазначає, що на даний час порядок зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022, одним із способів такого зняття є заява власника житла (п. 50 Порядку).

Однак, власник житла (Рахівська міська рада) відповідних заходів не вжив, а також не підтримав позовні вимоги ОСОБА_2 , що свідчить про незаінтересованість у такому вирішенні справи.

Крім того, суд вважає за необхідне відмітити, що вищезгаданим Законом України «Про основні засади житлової політики» скасовано у тому числі і Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», дане положення відтерміновано на один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Таким чином, законодавець явно висловився за зміни у процедурах забезпечення громадян житлом та переходу від колишньої «радянської» моделі до більш сучасної, що не передбачає повальної приватизації державного і комунального житлового фонду.

За таких обставин, у позові слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у позові відмовлено повністю, підстави для стягнення судових витрат у виді сплаченого позивачкою судового збору у розмірі 1 211,20 грн з іншої сторони відсутні.

Керуючись статтями 141, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Відмовити у позові повністю.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Рахівська міська рада, місцезнаходження: 90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, буд. 34, код ЄДРПОУ 04053878.

Відповідач - виконавчий комітет Рахівської міської ради, місцезнаходження: 90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, буд. 34, код ЄДРПОУ 44245112.

Відповідач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Віктор ЛАСТОВИЧАК