Ухвала суду № 136497278, 13.05.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1073/26

Провадження № 1-кп/147/473/26

УХВАЛА

іменем України

13 травня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участі: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

під час розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020020000180 від 24.03.2026, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст.408 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться зазначене вище кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України.

Ухвалою суду від 01 травня 2026 року підготовче судове засідання призначено на 14:50 годину 13 травня 2026 року.

13 травня 2026 року від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 на 60 днів з визначенням розміру застави у межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 133120,00 грн. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що ОСОБА_4 небезпідставно обвинувачується у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжких і особливо тяжких злочинів; до категорії осіб, що мають групу інвалідності, не належить. Також прокурор вказує на те, що відповідно до положень ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою. За вказаних обставин, на думку прокурора, зміна обраного запобіжного заходу на будь-який більш м`який запобіжний захід чи скасування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 не зможе забезпечити мету обрання запобіжних заходів забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та перешкодити ризикам, які наразі існують, а саме: переховуванню від органів досудового розслідування та суду (так як обвинувачений усвідомлює тяжкість інкримінованих йому злочинів та можливість настання наслідку у виді покарання позбавлення волі на тривалий термін, а також відсутність будь-яких стримуючих факторів соціального характеру), незаконному впливу на свідків (так як обвинуваченому є відомим місце проживання вказаних осіб); продовженню кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 підтримав, покликаючись на доводи, викладені в ньому, а також зазначив, що ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, не змінилися і підстави для застосування запобіжного заходу у більш м`якому виді відсутні.

У підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечувала, зазначила, що ризики, зазначені у клопотанні, не обґрунтовані, не знайшли свого підтвердження. Клопотання містить загальні фрази, є знеособленим. Зазначено, що обвинувачений вчинив два злочини, однак під час обрання запобіжного заходу слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області її підзахисному було інкриміновано лише одне кримінальне правопорушення за ст. 407 КК України, а у обвинувальному акті зазначено про два правопорушення, в тому числі дезертирство, яке не вбачається зі змісту обвинувального акта, що буде спростовуватися стороною захисту у судовому засіданні. Зазначає, що як ризик прокурором зазначено, що ОСОБА_4 ухилятиметься від суду, однак повідомила, що ОСОБА_4 залишив місце служби у зв`язку з тим, що у нього дуже хвора мати, однак догляд за нею обвинувачений, як єдиний син, не оформив, а тому відлучався для того, щоб забезпечити її їжею. Усі докази вже зібрані і знаходяться в матеріалах кримінального провадження, що виключає ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Також відсутній ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення нового кримінального правопорушення або продовження вчинення правопорушення, у якому він обвинувачується, адже останні ніким не підтверджені і необґрунтовані. Щодо впливу на свідків вказує, що частина свідків це працівники ВСП, а інші свідки проживають у Кіровограді. Експертів, потерпілих у даному кримінальному провадженні немає, а тому цей ризик необґрунтований. Враховуючи, що обвинувачений має матір, з якою проживав, просить застосувати до нього запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою проживання: АДРЕСА_1 . У разі, якщо суд дійде висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просить зменшити розмір застави, адже застава, визначена слідчим суддею, є значною і обвинувачений не має змоги її внести.

Обвинувачений ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні заперечив проти клопотання прокурора, підтримавши позицію свого захисника.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданого клопотання, дослідивши їх доводи, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому та, відповідно, задоволення клопотання прокурора з огляду на таке.

Частиною 3 статті 315 КПК України передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Так, за змістом ст. 131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1.вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2.тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3.вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4.міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;

5.наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6.репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7.майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8.наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9.дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10.наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11.розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12.ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа.

Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.

Отже, у даному випадку суд констатує безальтернативність запобіжного заходу згідно із ч. 8 ст. 176 КПК України.

Відповідно до ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Із реєстру матеріалів досудового розслідування та зі змісту клопотання прокурора встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.03.2026 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.05.2026 та визначено заставу у розмірі 133120,00 грн.

Судом встановлено, що з моменту взяття ОСОБА_4 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м`який запобіжний захід. Наведені прокурором у клопотанні та судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому є належним чином обґрунтованими та мотивованими, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України ОСОБА_4 було встановлено слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У обвинувальному акті ОСОБА_4 інкримінуються два кримінальні правопорушення, а саме: за ч. 5 ст. 407 та за ч. 4 ст. 408 КК України.

Щодо обґрунтованості підозри за ч. 4 ст. 408 КК України, варто зазначити таке. Оцінивши зміст обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, суд погоджується з твердженнями про те, що ОСОБА_4 може бути причетним до інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 408 КК України.

Згідно з усталеною судовою практикою, яка обґрунтовується рішеннями Європейського суду з прав людини (у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, у справі «Мюррей проти Обєднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року та у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які обєктивно звязують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Суд дійшов висновку про те, що описана у обвинувальному акті фабула, в сукупності з мотивами прокурора, свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу просто обґрунтованої підозри стає недостатньо для його продовження, а тому у процесі вирішення питання про продовження відповідних строків суди мають з`ясувати наявність інших «відповідних» і «достатніх» обставин («Макаренко проти України», справа №622/11). До таких обставин належать ризик переховування від правосуддя, ризик здійснення тиску на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманої особи («Харутюнян проти Вірменії» №629/11).

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може бути вчинена з високим ступенем ймовірності.

Ризиками, які дають підстави суду продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, потрібно вважати те, що обвинувачений може ухилятись від суду, адже йому інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком до 12 років; перебуваючи на свободі, може впливати на свідків.

Разом із цим, надаючи на момент розгляду заявленого клопотання оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

Обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні: тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України), та особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років (ч. 4 ст. 408 КК України).

Під час встановлення наявності ризику впливу на свідків варто враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.

Суд також зазначає, що на теперішній час проводиться підготовче судове засідання, обсяг доказів та порядок їх дослідження не встановлено, свідки не допитані, докази не досліджені. Будь-яких нових обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому та які не існували і не розглядалися на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Наведені обставини формують у суду переконання щодо наявності ризику впливу на учасників цього кримінального провадження.

Варто зазначити, що суд не погоджується з міркуваннями сторони обвинувачення про вірогідність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, оскільки його існування всупереч вимогам змагальності кримінального судочинства не доведено жодними фактичними даними.

Разом з тим будь-яких даних про відсутність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні не встановлено, таких даних не наведено і стороною захисту. З огляду на викладене, а також з урахуванням встановлених обставин та положень ч. 8 ст. 176 КПК України, до обвинуваченого можливо застосувати виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до норм чинного законодавства право на свободу та особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Конституції України та ст. 5 пункту 1 підпункту «с» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, а саме: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитися від слідства.

Тримання обвинуваченого під вартою у даному випадку виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Доказів наявності у обвинуваченого захворювань, які б не давали йому можливості утримуватися під вартою, в розпорядження суду не надано.

Стосовно посилання сторони захисту про відсутність складу правопорушення за ч. 4 ст. 408 КК України, суд зазначає, що розгляд справи не розпочато, триває підготовче судове засідання, докази не досліджувалися, свідки не допитувалися, а оцінка доказам буде надана у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.

Запобіжний захід, у тому числі цілодобовий домашній арешт, про який просить сторона захисту, не передбачений чинним кримінально процесуальним законодавством у кримінільному провадженні за ч. 5 ст. 407 та за ч. 4 ст. 408 КК України, з огляду на положення ч. 8 ст. 176 КПК України.

Інші доводи сторони захисту самі по собі не спростовують та не мінімізують наявних ризиків.

Суд під час постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобовязаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обовязків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Абзацом 8 ч. 4 ст. 183 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Як зазначалося вище, під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 визначено заставу у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 133120,00 грн, а тому заставу, визначену ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2026 року, необхідно залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Доводи захисника щодо надмірного розміру застави суд враховує, разом з тим, як слушно зауважено захисником, розмір застави визначався з урахуванням правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України, натомість у обвинувальному акті, який надійшов на розгляд до суду, зазначено про те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України.

Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

П. 2, 3 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України).

На думку суду, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , характеру кримінальних правопорушень, суд під час визначення розміру застави дійшов висновку про можливість залишити обвинуваченому заставу у розмірі, визначеному ухвалою від 27.03.2026, а саме у розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133120,00 грн, оскільки розмір застави повинен бути помірним та пропорційним щодо конкретної людини та обставин вчиненого нею кримінального правопорушення.

Визначаючи такий розмір застави, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані стосовно того, що відпали або зменшилися ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, отже підстави для зміни запобіжного заходу відсутні, а тому клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого необхідно задовольнити, одночасно визначивши обвинуваченому розмір застави як альтернативний запобіжний захід.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення дієвості цього кримінального провадження, враховуючи особу обвинуваченого та тяжкість інкримінованих йому діянь, вік, стан здоров`я, відсутність жодних медичних документів, які б могли підтвердити неможливість утримання обвинуваченого під вартою, оскільки обвинувачений є військовослужбовцем, якому ставиться в провину вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та ч. 4 ст. 408 КК України, тому відповідно до вимог приписів ч. 8 ст. 176, ч. 4 ст. 183 КПК України підстав для зміни запобіжного заходу немає, а тому клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого необхідно задовольнити.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 24:00 години 11 липня 2026 року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

У разі невиконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

На підставі викладеного, керуючись положеннями статей 177, 178, 183, 194, 197, 314, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 11 липня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 11 липня 2026 року включно.

Заставу, визначену ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2026 року, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки:

- прибувати на виклики суду за першою вимогою;

- не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- утриматись від спілкування із особами, які являються свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Якщо ОСОБА_4 не виконає покладені на нього обов`язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали пролошено о 09 годині 50 хвилин 14 травня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1