Ухвала суду № 136490758, 13.05.2026, Київський районний суд м. Одеси

________________________

Справа № 947/19610/26

Провадження № 2-з/947/298/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі №947/19610/26,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 11 травня 2026 року пред`явив позов до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, а саме просить суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 05.07.2022, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрований в реєстрі за №3366;

- припинити право власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_1 , що виникло на підставі договору дарування від 05.07.2022, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №3366 шляхом виключення запису про право власності №47242171 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 надав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у вигляді квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі договору дарування від 05.07.2022, посвідченого, приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстровано в реєстрі №3366 шляхом заборонити органам державної реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії з квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . реєстрі за № 3366 до набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування заяви заявник зазначив наступне: 05.07.2022 укладено Договір дарування між ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 («Дарувальник») та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 («Обдаровувана»), посвідчений, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3366 (надалі «Договір дарування»).

Відповідно до умов договору дарування (пункт 1) «Дарувальник» подарував (безоплатно передав у власність), а «Обдаровувана» прийняла у дар (у власність) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з 4 (чотирьох) житлових кімнат, загальною площею 80,2 м?, житловою площею 50,8 м?.

«Обдаровувана», ОСОБА_4 є матір`ю «Дарувальника» ОСОБА_3 . Факт родинних стосунків між ними підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , виданого Міським відділом ЗАГС м. Одеси від 07.10.1970, актовий запис №2168 від 07.10.1970, в якому ОСОБА_4 значиться матір`ю ОСОБА_3 .

Дана квартира належала « ОСОБА_5 » - відповідачу ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського МІСЬКОГО нотаріального округу Іллічовою Н.А. від 12.08.2008, за реєстровим №13274, що підтверджується витягом про реєстрацію права сті на нерухоме майно №20938176, виданим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 17.11.2008, номер запису про право власності: 400, в книзі 708пр-вреєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 24310782. Фактичного переходу права власності на квартиру не сталося.

Заявник доводить, що укладання ОСОБА_3 договору дарування здійснено з метою уникнення можливого подальшого арешту та виконання грошових зобов`язань перед ним, на загальну суму 35 825,00 доларів США. Предметом позову по даній справі є визнання недійсним договору дарування квартири, яка станом на день подачі позову зареєстрована за ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 : квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з 4 (чотирьох) житлових кімнат, загальною площею 80,2 м?, житловою площею 50,8 м?. Вказане свідчить про те, що відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, приховує та позбавляється майна, на яке могло б бути звернуто стягнення, і є всі підстави вважати, що відповідач в майбутньому буде чинити перешкоди по відновленню порушених прав позивача при вирішенні даного спору на користь останнього. Зважаючи на те, що дана квартира належала «Дарувальнику» відповідачу ОСОБА_3 , який не виконує обов`язку по поверненню грошових коштів - ОСОБА_1 , накладення арешту сприятиме виконанню судового рішення, оскільки накладення арешту на майно, а саме, квартиру яка є предметом спору може забезпечити виконання рішення суду по даній справі у майбутньому.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу розподілено судді Скриль Ю.А.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши матеріали заяви, вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, необхідно враховувати, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 6, 7 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статтей14,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

11.07.2018 Верховний Суд України, розглядаючи справу № 509/5216/13-ц зазначив, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Важливою обставиною під час вжиття заходів забезпечення позову є пов`язаність відповідних дій відповідача та шкідливих результатів від їх вчинення з відповідним предметом позову та правами, з метою захисту яких такий позов подано.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Поряд з цим, за приписами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заявник у поданій заяві просить вжити заходи забезпечення позову шляхом арешту майна «обдарованої особи» та заборони іншим особам, що діють в її інтересах або за цивільними угодами з нею, вчиняти будь-які дії по реєстрації даного майна.

При цьому обґрунтовуючи подану заяву та звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним позивач не залучив до участі у справі «обдаровану особу» та вказує на ту обставину, що між сторонами виник спір, та договір дарування є фіктивним, при цьому зазначив лише про можливе утруднення у майбутньому виконання судового рішення.

Водночас, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, або позбавить позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може бути відчужене, зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до відповіді з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.05.2026 №2726707 квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 05.07.2022, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М., реєстр №3366.

Отже, у даному випадку відповідачу по справі ОСОБА_3 спірна квартира не належить, тому він не може розпорядитись не належним йому майном.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 серпня 2019 року за №761/39201/18.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 21.11.2018 р. у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 р. у справі №826/10936/18, від 29.01.2020 р. у справі №640/9167/19.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість утруднення чи неможливість виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв`язку із чим, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У свою чергу з поданої заяви вказаного обґрунтування не встановлено, натомість в заяві лише вказано про можливе утруднення чи неможливе виконання рішення суду в майбутньому.

Таким чином, заявник обґрунтовує наявність підстав для забезпечення позову лише тими обставинами, що між сторонами існує спір, втім, як просить суд вжити заходи забезпечення позову до майна третьої особи, яка не є учасником даних спірних відносин.

Однак, заявником не надано суду доказів того, що фізична особа ОСОБА_3 у разі задоволення позову може не виконати судове рішення.

У рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників у справі з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

У даному випадку вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач не відповідає позовним вимогам, оскільки відсутній зв`язок між цим заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог зважаючи на те, що він ніяким чином не спроможний забезпечити можливість фактичного виконання рішення у разі задоволення позову. Позивачем заявлено вимогу немайнового характеру.

Застосування такого заходу забезпечення позову про який просить сторона позивача ніяким чином не може запобігти утрудненню або невиконанню рішення суду про визнання договору недійсним.

Ураховуючи порядок виконання рішення суду про визнання недійсним договору дарування (в разі задоволення позовних вимог), накладення арешту на квартиру не є забезпеченням позивачу реального та ефективне виконання судового рішення для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Фактично своїми вимогами про забезпечення позову про визнання недійсним договору дарування сторона позивача намагається забезпечити виконання рішення про виконання грошового зобов`язання, що є законодавчо неспроможним.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 05.07.2022, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрований в реєстрі за №3366 недійсним, втім обдаровану особу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до участі у справі не залучив.

У якості забезпечення позову надав заяву про арешт квартири АДРЕСА_1 та заборони органам державної реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії з квартирою.

Водночас, слід зазначити, що спірна квартира АДРЕСА_1 , не належить на праві власності у даній справі відповідачу ОСОБА_3 , а тому припущення позивача, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду є передчасними та задоволенню не підлягають.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ч. 7 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявником не надано суду належних та допустимих доказів, які свідчать на те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, яке не підлягатиме примусовому виконанню, чи унеможливить ефективний захист порушеного права, отже в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.149,150,153 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі №947/19610/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійснимвідмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів, з дня її проголошення.

Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду складена та підписана 13.05.2026.

Суддя Ю. А. Скриль