Рішення № 136490012, 27.04.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4842/25

Провадження № 2/496/1257/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пендюри Л.О.

за участю секретаря Сурженко К.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами № 85172 від 27.09.2021 року та № 3229074 від 25.06.2021 року у розмірі 26405 грн 68 к., понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн 40 к. та витрати на правову допомогу в розмірі 13000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 27.09.2021 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Кредіплюс» кредитний договір № 85172. Підписавши договір позичальник засвідчив, що до укладання договору отримав та ознайомився з індивідуальною частиною договору про споживчий кредит, графіком платежів за першим траншем, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, правилами надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а також іншою інформацією, необхідною для прийняття ним свідомого рішення про укладання договору та отримання кредиту. Відповідно до умов кредитного договору, типом кредиту є кредитна лінія. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, окремими траншами. Перший транш надається в сумі 6667 грн шляхом перерахування на рахунок/карту позичальника. Проценти за користування першим траншем кредиту нараховуються за ставкою 550,00% річних. Загальний строк кредитування за цим договором складає 126 днів. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Кредитодавець виконав свої обов`язки щодо надання грошових коштів у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.

28.01.2025 року між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу № 28012025, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами, в тому числі за договором № 85172.

Станом на дату звернення позивача до суду загальна заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 14424 грн 06 к., з яких: 6361 грн 99 к. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 7360 грн 73 к. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 701 грн 34 к. заборгованість за комісіями.

25.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3229074, шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1.2 договору кредиту, кредитодаваць надає позичальнику кредит в сумі 5500 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. За користування кредитом нараховуються проценти за процентною ставкою 0,88 відсотків за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитодавець на виконання умов договору кредиту надав позичальнику грошові кошти в сумі 5500 грн шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача. Відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

13.01.2022 року укладено договір № 13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3229074.

10.01.2023 року укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3229074.

18.02.2025 року укладено договір № 18-02/25, відповідно до якого ТОВ «Коллект центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3229074.

Станом на дату звернення позивача до суду загальна заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 11981 грн 62 к., з яких: 2580 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 9401 грн 62 к. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Крім судового збору у розмірі 2422 грн 40 к. позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 13000 грн.

У зв`язку з прийняттям прав грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, але в прохальній частині позовної заяви просив справу розглянути за його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав, а тому суд, приймаючи до уваги заяву представника позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи суд, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 27.09.2021 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Кредіплюс» кредитний договір № 85172 (індивідуальна частина). Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства (а.с. 33 зв.-35).

Індивідуальною частиною договору передбачені наступні умови:

п. 2.1. Типом кредиту є кредитна лінія.

п. 2.2. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі, окремими траншами (частинами).

п.п. 2.2.2. Перший транш в сумі 6667,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5000,25 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 1666,75 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 індивідуальної частини.

п. 2.3. Проценти за користування першим траншем кредиту нараховується за ставкою 550,00% річних.

п. 2.4. Знижений тариф комісії за управління та обслуговування першого траншу складає 1.00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування першого траншу складає 100,00 грн.

п. 2.5. Комісія за надання першого траншу складає 1666,75 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладання цього договору за ставкою 25,00% від загальної суми першого траншу за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.п. 2.2.2 цієї індивідуальної частини.

п. 2.6. Загальний строк кредитування за цим договором складає 1056 днів.

п.п. 2.6.1. Строк, на який надається перший транш складає 126 днів.

п.п. 2.8.1. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за першим траншем складає 123042,95% річних.

На виконання переддоговірних обов`язків 27.09.2021 року відповідача було ознайомлено з Графіком платежів та Паспортом споживчого кредиту, інформація зберігає чинність та є актуальною до 27.09.2021 року, в якому наявні умови кредитування, передбачені кредитним договором (а.с. 35 зв.-37).

Вказаний Договір, Графік платежів та паспорт споживчого кредиту підписані особисто відповідачем.

На підтвердження виконання умов договору, позивачем надано платіжне доручення № CRD_338668 від 27 вересня 2021 року, в якому зазначений отримувач поповнення карт Приват-24, код отримувача 14360570; сума 5000,25 грн; призначення платежу: № 5168757388801054, ІПН 3535405999, надання фінансового кредиту, згідно кредитного договору № 85172 від 27.09.2021 року (а.с. 59).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 85172 від 27.09.2021 року, виконаного представником ТОВ «Кредіплюс», станом на 31.01.2022 року заборгованість відповідача складає 14424 грн 06 к., з яких: 6361 грн 99 к. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 7360 грн 73 к. заборгованість за нарахованими процентами; 701 грн 34 к. заборгованість за комісіями (а.с. 59 зв.-61).

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно положень ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

25.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3229074, шляхом підписання договору електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором, направленим на номер телефону відповідача. Договір укладено з урахуванням Закону України «Про електронну комерцію». Умовами договору про споживчий кредит передбачено: сума кредиту - 5500 грн; кредит надається строком на 30 днів, з 25.06.2021 року; термін повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 25.07.2021 року; комісія за надання кредиту 423 грн 50 к., яка нараховується за ставкою 7,70 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,88 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (а.с. 23-26).

Відповідно до п.п. 2.3.1.1 договору, позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до п.п. 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

На виконання переддоговірних відносин позичальником підписано графік платежів та паспорт споживчого кредиту до договору кредиту, в якому зазначені основні умови кредитування, які відповідають договору про надання споживчого кредиту № 3229074 від 25.06.2021 року (а.с. 27-28).

Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення (розрахунок заборгованості) вбачається, що відповідачу нараховувались відсотки за користування кредитними коштами відповідно до договору про споживчий кредит № 3229074, відповідачем сплачувались грошові кошти за тіло кредиту, проценти та комісію за пролонгацію (а.с. 57-58 зв.).

Відповідно до довідки про ідентифікацію, договір про надання споживчого кредиту № 3229074 від 25.06.2021 року, договір, графік платежів та паспорт споживчого кредиту підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором «F32141» (а.с. 56).

ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит в сумі 5500 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс», що на підставі договору № 40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів на картку № НОМЕР_2 25.06.2021 року перераховані грошові кошти згідно договору № 3229074 у розмірі 5500 грн (а.с. 56 зв.).

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша стаття З Закону України «Про електронну комерцію»).

Також, приписами ст. 12 цього Закону передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене вище, у свою чергу, свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі N 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Аналізуючи положення вищевказаного законодавства, вбачається, що з урахуванням особливостей Договору про надання споживчого кредиту № 3229074 від 25.06.2021року, його було укладено в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

28.01.2025 року ТОВ «Кредіплюс» (Клієнт) та ТОВ «Факторинг партнерс» (Фактор) уклали договір факторингу № 28012025. Відповідно до п. 1.2 договору, на умовах встановлених цим договором, Клієнт передає(відступає) Фактору за плату, а Фактор приймає належні Клієнту грошової вимоги (Права вимоги) до Боржників за Кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між Клієнтом і Боржниками (Портфель заборгованості) (а.с. 69-71).

Згідно копій актів приймання-передачі реєстру боржників та Реєстру Боржників до Договору факторингу № 28012025 від 28.01.2025 року до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 85172, розмір заборгованості за яким складає 14424 грн 06 к., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 6361 грн 73 к.; заборгованість за нарахованими процентами 7360 грн 73 к.; заборгованість за комісіями 701 грн 34 к. (а.с. 74-76).

Відповідно до платіжної інструкції № 0491640000 від 28.01.2025 року, ТОВ «Факторинг партнерс» сплатило ТОВ «Кредіплюс» грошові кошти в сумі 2047654,81 грн, згідно договору факторингу № 28012025 від 28.01.2025 року (а.с. 73 зв.).

13.01.2022 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (Фактор) та ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 13-01/2022-79, відповідно до умов якого клієнт Первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту і стає новим Кредитором за договором про надання фінансових послуг, укладених між клієнтом і боржниками (а.с. 63 зв.-66).

Згідно копії Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 13.01.2022 року за Договором факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 року та Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 року, до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 3229074. Розмір заборгованості складає 6563 грн 62 к., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 2580 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами 3983 грн 62 к. (а.с. 66, 67-68).

Відповідно до платіжного доручення № 321170001 від 14.01.2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило ТОВ «МІЛОАН» грошові кошти в сумі 3686675 грн 52 к. згідно договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 року та відповідно до реєстру боржників (а.с. 66 зв.).

10.01.2023 року між ТОВ «Коллект центр» (Новий кредитор) та ТОВ «Вердикт Капітал» (Первісний кредитор) укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги первісного кредитора до боржників (а.с. 77-79).

Згідно копії Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 10.01.2023 року за Договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року та Витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, до ТОВ «Коллект центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 3229074. Розмір заборгованості складає 11981 грн 62 к., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 2580 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами 9401 грн 62 к. (а.с. 79 зв., 81-82).

Згідно акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року ТОВ «Коллект центр» та ТОВ «Вердикт капітал» уклали акт, що зобов`язання сторони 1 перед стороною 2 припиняються в повному обсязі в сумі 5312491 грн 59 к., за договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 року (а.с. 80).

18.02.2025 року між ТОВ «Факторинг Партнерс» (Новий кредитор) та ТОВ «Коллект центр» (Первісний кредитор) укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 18-02/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги первісного кредитора до боржників (а.с. 83-85).

Згідно копії Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 18.02.2025 року за Договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 18-02/25 від 18.02.2025 року та Витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 18-02/25 від 18.02.2025 року, до ТОВ «Коллект центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 3229074. Розмір заборгованості складає 11981 грн 62 к., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 2580 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами 9401 грн 62 к. (а.с. 87 зв.-90).

Згідно акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.03.2025 року ТОВ «Коллект центр» та ТОВ «Вердикт капітал» уклали акт, що зобов`язання сторони 1 перед стороною 2 припиняються в повному обсязі в сумі 335429 грн 34 к., за договором № 18-02/25 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18.02.2025 року (а.с. 88).

Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів наявність права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі договорів факторингу та про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

А тому позивач є правонаступником за вказаними кредитними договорами до відповідача.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 85172 від 27.09.2021 року, виконаного представником ТОВ «Факторинг партнерс», станом на 26.06.2025 року, заборгованість відповідача складає 14424 грн 06 к., з яких: 6361 грн 99 к. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 7360 грн 73 к. заборгованість за процентами; 701 грн 34 к. заборгованість за комісіями (а.с. 63).

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 3229074 від 25.06.2021 року, виконаного представником ТОВ «Факторинг партнерс», станом на 26.06.2025 року, заборгованість відповідача складає 11981 грн 62 к., з яких: 2580 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 9401 грн 62 к. заборгованість за процентами (а.с. 62 зв.).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд дійшов наступного висновку.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: «проценти за користування кредитом проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Позивач вказує, що станом на дату складання позовної заяви, відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 85172 від 27.09.2021 року, загальний розмір заборгованості по процентам становить 7360 грн 73 к., за договором № 3229074 від 25.06.2021 року, загальний розмір заборгованості по процентам становить 9401 грн 62 к.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі №664/1261/16-ц (провадження №61-25248св18), від 27.01.2020 у справі №754/6091/18 (провадження №61-11473св19), від 07.10.2020 у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 (провадження №61-1416св20).

Згідно з умовами договору № 85172 від 27.09.2021 року, орієнтовна реальна процентна ставка становить 123042,95% річних (а.с. 34 зв.), а за договором № 3229074 від 25.06.2021 року становить 3403,00% річних, що на переконання суду є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 №7-рп/2013).

З огляду на наведене, суд, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 50% від суми кредиту, а саме: за договором № 85172 від 27.09.2021 року до 3333 грн 50 к. (6667 грн * 50%), а за договором № 3229074 від 25.06.2021 року до 2750 грн 50 к. (5500 грн * 50%).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України).

Суд не погоджується з нарахуванням позивачем суми заборгованості за комісією у розмірі 701 грн 34 к за договором № 85172 від 27.09.2021 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладені оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 2.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі встановлено, що пунктом 2.4 договору про споживчий кредит № 85172 від 27.09.2021 року (індивідуальна частина) (а.с. 34) передбачено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування першого траншу складає 1.00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування першого траншу складає 100,00 грн.

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які Банком встановлена комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні вказаного кредитного договору, а тому положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по комісії у розмірі 701 грн 34 к. не підлягають задоволенню.

Проте, враховуючи той факт, що відповідач не повертає кредит та нараховані проценти, а тому суд вважає, що права позивача порушені і підлягають судовому захисту, а тому з відповідача слід стягнути заборгованість: за договором № 85172 від 27.09.2021 року в розмірі 9695 грн 49 к., з яких: 6361 грн 99 к. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 3333 грн 50 к. заборгованість за процентами та за договором № 3229074 від 25.06.2021 року в розмірі 5330 грн, з яких: 2580 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 2750 грн заборгованість за процентами;

Щодо витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі жовтня статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, суд зважає на таке.

Як убачається з матеріалів справи, 02.07.2024 року між ТОВ «Факторинг партнерс» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Вартість наданих послуг склала 13000 грн (а.с. 94 зв.-95, 97 зв.).

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат ТОВ «Факторинг партнерс» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг партнерс» 3000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданої платіжної інструкції № 0540270008 від 24.07.2025 року (а.с. 6 зв.), позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2422 грн 40 к., а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню сума судового збору, пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1378 грн 41 к. (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 15025 грн 49 к. х 2422 грн 40 к./26405 грн 68 к.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст.ст. 207, 509, 525, 526, 536, 628, 634, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, Закон України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, що розташоване за адресою: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, 03150) заборгованість за: договором № 85172 від 27.09.2021 року в розмірі 9695 грн 49 к., з яких: 6361 грн 99 к. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 3333 грн 50 к. заборгованість за процентами та за договором № 3229074 від 25.06.2021 року в розмірі 5330 грн, з яких: 2580 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 2750 грн заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, що розташоване за адресою: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, 03150) судовий збір у розмірі 1378 грн 41 к. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту через Біляївський районний суд Одеської області.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року.

Суддя Л.О. Пендюра