Ухвала суду № 136487776, 13.05.2026, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/7445/26

Провадження № 2/592/2500/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м.Суми

Суддя Ковпаківського районного суду м. Суми Титаренко В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

05.05.2026 позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду через представника, адвоката Юшкевич Є.Ю., з позовною заявою до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту, в якій просить суд скасувати арешт та заборону відчуження нерухомого майна, накладені згідно постанови Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 29.05.2008 в рамках виконавчого провадження АК № 086782 на квартиру АДРЕСА_1 , належну позивачу ОСОБА_1 на праві приватної спільної сумісної власності (реєстраційний запис про обтяження № 7376912, зареєстрованого 12.06.2008).

Суд установив, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься реєстраційний запис про обтяження № 7376912 від 12.06.2008 про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження, об`єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .

Підставою зазначеного обтяження є постанова про арешт майна боржника, накладений Зарічним відділом державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 29.05.2008 в рамках виконавчого провадження АК № 086782.

Отже, позивач є або був стороною виконавчих проваджень, тобто, є або мав статус боржника.

Дослідивши матеріали позовної заяви приходжу до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити, з огляду на таке.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилається на те, що йому на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на яку постановою Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 29.05.2008 в рамках виконавчого провадження АК № 086782 накладено арешт, як на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 55Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 59 Закону № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту.

Аналогічні положення містяться і у статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Так, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі № 932/6245/22 викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 17 лютого 2025 року у справі № 295/6687/24, провадження № 61-16253св24.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відтак, заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за його заявою, а питання про зняття арешту з майна повинно вирішуватись за скаргою, поданою у порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позовна заява ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, тому у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя

постановила:

відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту.

Роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Ухвалу разом з матеріалами доданими до позовної заяви надіслати заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Вікторія ТИТАРЕНКО