Рішення № 136483984, 12.05.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1980/26

2/215/2576/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю секретаря Оніщенко Ю.М., розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

19.03.2026 позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у зв`язку з виконанням трудових обов`язків у шкідливих умовах праці.

Позов мотивовано тим, що він з 02.04.1990 по 20.12.2004 та з 21.12.2004 по 14.05.2025 працював у шкідливих умовах праці на підприємстві ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на посадах помічника машиніста екскаватора та машиніста екскаватора у кар`єрі. Загальний стаж роботи у шкідливих умовах становить 35 років 1 місяць. Під час трудової діяльності позивач постійно був задіяний у виробничих умовах, віднесених до шкідливих умов праці (3 клас) згідно з Гігієнічною класифікацією праці, затвердженою наказом МОЗ України № 248 від 08.04.2014 року. Внаслідок тривалого впливу шкідливих виробничих факторів у позивача було встановлено професійні захворювання. Згідно з Медичним висновком лікарсько-експертної комісії від 19.11.2025 року (протокол № 46/740) встановлено: вібраційна хвороба II стадії із ураженням опорно-рухового та нервової системи; хронічне обструктивне захворювання легень (GOLD II) з легеневою недостатністю I ступеня; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість II ступеня. Зазначені захворювання супроводжуються стійким больовим синдромом, обмеженням рухливості, задишкою при незначному навантаженні, зниженням слуху та іншими функціональними порушеннями, що суттєво впливають на якість життя позивача. Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання функціонування особи від 04.02.2026 року (№ 125/26/180/В) позивачу встановлено: III групу інвалідності (безстроково) з 13.01.2026 року та 65 % втрати професійної працездатності (у тому числі: 40 % вібраційна хвороба, 10 % ХОЗЛ, 15 % приглухуватість). Позивач також визнаний таким, що потребує постійного лікування, реабілітації, санаторно-курортного лікування та медичного забезпечення. Причинно-наслідковий зв`язок між умовами праці та професійними захворюваннями підтверджується Актом розслідування від 29.12.2025 року (форма П-4), відповідно до якого встановлено, що робота виконувалася в умовах перевищення гранично допустимих рівнів шкідливих виробничих факторів. Комісією також встановлено, що саме тривалий вплив шкідливих факторів протягом 35 років 1 місяця призвів до виникнення професійних захворювань позивача. Внаслідок зазначених обставин позивач у віці 57 років втратив професійну працездатність, став інвалідом III групи та був змушений припинити трудову діяльність. Внаслідок ушкодження здоров`я позивач зазнає постійних фізичних і моральних страждань, які проявляються у: постійному больовому синдромі у хребті та суглобах; обмеженні рухливості кінцівок; задишці та кашлі; порушенні сну; зниженні слуху; необхідності постійного лікування та сторонньої допомоги; неможливості продовжувати звичний спосіб життя та професійну діяльність. Позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 747 100,80 грн (сімсот сорок сім тисяч сто гривень 80 копійок) та просить суд стягнути зазначену суму з відповідача без утримання податку з доходів фізичних осіб та судові витрати на користь держави.

Ухвалою від 08.04.2026 прийнято до розгляду зазначену позовну заяву та відкрито провадження у справі, визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.04.2026 представник відповідача подала до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 20.04.2026 клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.

20.04.2026 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість, недоведеність та відсутність передбачених законом підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди. У відзиві відповідач зазначає, що сам по собі факт встановлення позивачу професійного захворювання та втрати частини професійної працездатності не є безумовною підставою для цивільно-правової відповідальності роботодавця у вигляді відшкодування моральної шкоди, оскільки для її стягнення відповідно до загальних положень ЦК України необхідною є наявність у сукупності таких елементів, як протиправна поведінка, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, а також вина останнього. Відповідач наголошує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів протиправних дій або бездіяльності з його боку, які б перебували у прямому причинному зв`язку з виникненням у позивача професійного захворювання, а також доказів порушення роботодавцем обов`язків щодо забезпечення безпечних умов праці чи реагування на стан здоров`я працівника. Окремо зазначається, що позивач протягом тривалого часу виконував роботу у шкідливих умовах праці, не ініціював переведення на іншу роботу за станом здоров`я, не оскаржував результати періодичних медичних оглядів щодо придатності до роботи, а також був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, що свідчить про відсутність обставин, які б вказували на вимушеність або неможливість припинення трудових відносин раніше. Крім того, відповідач вказує, що заявлений розмір моральної шкоди є істотно завищеним, не підтверджений належними доказами фактичних обсягів моральних страждань, не узгоджується з принципами розумності, справедливості та співмірності, а також не враховує усталену судову практику у подібних категоріях справ. З огляду на викладене, відповідач вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до запису у його трудовій книжці працював у приватному акціонерному товаристві «Північний гірничозбагачувальний комбінат» (надалі ПРАТ «ПІВНГЗК») з 02.04.1990 по 20.12.2004 помічником машиніста екскаватора у кар`єрі та з 21.12.2004 по 14.05.2025 машиністом екскаватора у кар`єрі. 14.05.2025 звільнений з ПРАТ «ПІВНГЗК» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст.38 КЗпП України (а.с. 40-42).

Позивачу встановлено третю групу інвалідності з 13.01.2026 та 65 % втрати професійної працездатності з 29.12.2025 (копія витягу №125/26/180/В від 04.02.2026, а.с.27-31).

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) від 04.09.2025 №ПС/3.1/17116-25, підготовленої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 № 248, встановлено, що умови праці працівника протягом тривалого періоду його трудової діяльності на посаді машиніста екскаватора в кар`єрі характеризувалися системним впливом комплексу шкідливих виробничих факторів. Зокрема, у процесі виконання трудових обов`язків працівник зазнавав впливу аерозолів фіброгенної дії (пилу, що містить кристалічний діоксид кремнію у значних концентраціях), виробничого шуму, загальної та локальної вібрації, а також значних фізичних навантажень і напруженості трудового процесу. Зазначені фактори діяли комплексно та протягом тривалого часу, що є характерним для гірничодобувної галузі. За результатами проведених лабораторно-інструментальних досліджень встановлено, що фактичні показники шкідливих факторів у низці випадків перевищували гранично допустимі рівні, зокрема щодо запиленості повітря робочої зони та рівня виробничого шуму, а також фіксувалися перевищення параметрів загальної вібрації. Вказане свідчить про наявність сталого несприятливого виробничого середовища. Відповідно до вимог Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 № 248, умови праці працівника обґрунтовано віднесено до 3 класу 2 ступеня (шкідливі умови праці), що свідчить про значний ступінь шкідливого впливу виробничих факторів на організм працівника. Таким чином, наведені у довідці дані підтверджують тривалий та інтенсивний вплив шкідливих виробничих факторів, які за своїм характером і рівнем можуть бути пов`язані з розвитком професійного захворювання та погіршенням стану здоров`я працівника внаслідок виконання ним трудових обов`язків у відповідних умовах праці (а.с.21-23 на звороті).

У п.14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.12.2025 вказано, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебральнопериферичної ангіодистонії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях; синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня), колінних (ПФ 2. 3. другого ступеня) суглобів. Т 75.2. Хронічне обструктивне захворювання легень, група В, GOLD II (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першого ступеня). Прикореневий пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. J 44.8/ Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової. Н 90.3 (а.с.25).

Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в Першотравневому кар`єрі машиністом екскаватора в кар`єрі, керував одноковшовим екскаватором під час навантаження гірничої маси на залізничний транспорт, переміщення та маневрів, стежив за показаннями засобів вимірювання. Брав участь у ремонтах екскаватора. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів у кар`єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації, пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та шуму (п.17 Акту, а.с.25 на звороті).

Пунктом 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.12.2025 встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 дБ перевищував допустимий рівень та складав 60 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно з вимогами ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2,3 рази і складала 4,6 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м3 відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 2 ДБА перевищував гранично-допустимий рівень і складав 82 дБА при ГДР 80 ДБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку». (а.с. 25 на звороті).

До позовної заяви додано медичний висновок закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії Відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика» від 19 листопада 2025 року № 46/740, який є документом спеціальної медичної експертизи, складеним уповноваженою лікарсько-експертною комісією за результатами всебічного клінічного, інструментального та лабораторного обстеження позивача, а також аналізу умов його праці та професійного маршруту. Зазначеним висновком, на підставі досліджених медичних даних, анамнезу захворювання, результатів функціональних і радіологічних обстежень, а також встановленого тривалого впливу шкідливих виробничих факторів (загальна вібрація, виробничий пил фіброгенної дії, підвищені рівні шуму, важка фізична праця), у позивача вперше діагностовано хронічне професійне захворювання та встановлено його професійний характер. Комісією констатовано наявність у позивача комплексу професійно зумовлених захворювань периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату, бронхолегеневої системи та органу слуху, які відповідають умовам шкідливого виробничого впливу та клінічно узгоджуються з тривалим стажем роботи у шкідливих умовах праці (а.с.16-17 на звороті).

Із Виписки №264/25 із медичної карти амбулаторного хворого, оформленої Відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика», вбачається, що нею підтверджено результати амбулаторного обстеження позивача, проведеного у період з 22.10.2025 по 21.11.2025. Зазначеною випискою детально відображено клінічний стан позивача, результати інструментальних та лабораторних досліджень, а також встановлено комплексне ураження організму, зокрема з боку опорно-рухової, нервової, бронхолегеневої систем та органу слуху. За результатами обстеження підтверджено наявність професійно зумовлених захворювань, а саме: вібраційної хвороби ІІ стадії від дії загальної вібрації, хронічного обструктивного захворювання легень (GOLD II), а також хронічної двобічної нейросенсорної приглухуватості ІІ ступеня. У виписці також відображено дані щодо професійного маршруту позивача, зокрема тривалий стаж роботи у шкідливих умовах праці понад 20 років, а також систематичний вплив шкідливих виробничих факторів, таких як загальна вібрація, пил фіброгенної дії, підвищені рівні шуму та важка фізична праця, що підтверджується матеріалами санітарно-гігієнічної характеристики умов праці. Крім того, за результатами комплексного клінічного обстеження та консиліумного розгляду лікарсько-експертною комісією ВП «НПМЦ професійного здоров`я НУОЗ України імені П. Л. Шупика» від 19.11.2025 (протокол №46/740) встановлено професійний характер зазначених захворювань та підтверджено наявність їх причинно-наслідкового зв`язку з умовами праці позивача (а.с. 18-20).

Згідно з витягом №125/26/180/1 із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.02.2026, щодо ОСОБА_1 , встановлено ступінь обмеження життєдіяльності за окремими категоріями. Зокрема, визначено: здатність до самообслуговування легкий ступінь обмеження; здатність до пересування помірний ступінь обмеження; здатність до орієнтації, спілкування та контролю поведінки збережена (нормальна здатність); здатність до здобуття освіти легкий ступінь обмеження; здатність до трудової діяльності помірний ступінь обмеження. Встановлено потребу у забезпеченні особи допоміжними засобами реабілітації, зокрема за державні кошти: палицями (код 12 03 03) та ортезами на попереково-крижовий відділ хребта (бандажі, пояси) (код 06 03 06). Рекомендовано отримання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я та санаторно-курортного лікування. Водночас визначено необхідність звернення до органів Пенсійного фонду України або органів соціального захисту населення для вирішення питання щодо призначення відповідних страхових виплат або державної допомоги. Інших суттєвих потреб у сфері соціальної, освітньої, професійної, фізкультурно-спортивної реабілітації, а також потреби у спеціальному догляді, побутовому обслуговуванні, додатковому харчуванні, забезпеченні лікарськими засобами та іншими видами сторонньої допомоги не встановлено. Зазначені рекомендації є складовою індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю та враховуються при визначенні обсягу її соціального та медичного забезпечення (а.с.32-35).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець не забезпечив позивачеві належні та безпечні умови праці.

Такий висновок підтверджується матеріалами справи, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.12.2025, відповідно до якого під час виконання трудових обов`язків позивач зазнавав тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.

Згідно з матеріалами справи та довідкою про умови праці позивача встановлено, що під час виконання трудових обов`язків він зазнавав впливу шкідливих виробничих факторів.

Встановлено перевищення допустимих гігієнічних нормативів виробничих факторів, а саме: загальної транспортної вібрації (60 дБ при ГДР 59 дБ), що не відповідає ДСН 3.3.6.039-99; концентрації кремнію діоксиду кристалічного у повітрі робочої зони (4,6 мг/м? при ГДК 2,0 мг/м?, перевищення у 2,3 раза) згідно з наказом МОЗ України від 09.07.2024 № 1192; а також еквівалентного рівня шуму (82 дБА при ГДР 80 дБА) відповідно до ДСН 3.3.6.037-99.

Наведене свідчить про порушення посадовими особами підприємства вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими на роботодавця покладено обов`язок забезпечити створення на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів та гарантувати додержання прав працівників у сфері охорони праці. Невиконання зазначеного обов`язку перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням у позивача професійного захворювання.

Згідно зі ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та не бере їх до уваги як такі, що не спростовують встановлених судом обставин і не впливають на правову оцінку спірних правовідносин.

Судом встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у втраті частини здоров`я та стійкому погіршенні його фізичного стану, що спричинило хронічний фізичний біль, обмеження рухливості, порушення функцій опорно-рухового апарату, органів дихання та слуху, а також інші стійкі розлади здоров`я.

Внаслідок професійних захворювань позивач у віці 57 років втратив 65 % професійної працездатності та визнаний інвалідом III групи, що обумовило втрату можливості продовжувати трудову діяльність за спеціальністю та зміну звичного способу життя.

Як наслідок, позивач зазнає щоденних фізичних та моральних страждань, пов`язаних із постійним больовим синдромом, обмеженням самообслуговування, необхідністю сторонньої допомоги у побуті, порушенням сну, зниженням фізичної активності та неможливістю ведення звичного способу життя, що призвело до істотного погіршення його соціального та психологічного стану.

Вказані обставини свідчать про настання для позивача негативних немайнових наслідків, що відповідають ознакам моральної шкоди у розумінні цивільного законодавства.

Отже, враховуючи, що позивач працював на підприємстві відповідача протягом 35 років 01 місяць в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, унаслідок чого йому з 29.12.2025 встановлено 65 % втрати професійної працездатності та III групу інвалідності з 13.01.2026, суд бере до уваги характер і тривалість професійного захворювання, його хронічний та прогресуючий перебіг, ступінь фізичних страждань, а також істотність вимушених змін у життєвих і виробничих відносинах позивача.

З огляду на встановлені обставини справи та наслідки, що настали для позивача, суд доходить висновку про наявність факту заподіяння йому моральної шкоди та, відповідно, про наявність правових підстав для її відшкодування.

Позивач визначив розмір компенсації за моральну шкоду у сумі 747 100,80 грн.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер і глибину фізичних та душевних страждань позивача, спричинених професійним захворюванням, тривалість та безперервність лікування, з 29.12.2025 встановлення 65 % втрати професійної працездатності та III групу інвалідності з 13.01.2026.

Суд бере до уваги істотні зміни у звичному способі життя позивача, обмеження у професійній діяльності, необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя та підтримання стану здоров`я, а також тривалий, хронічний і прогресуючий характер захворювання.

З огляду на викладене, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 585 000,00 грн., що є співмірним характеру та наслідкам заподіяної шкоди.

Суд зазначає, що відповідно до чинного податкового законодавства суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, загалом включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та підлягають оподаткуванню, за винятком випадків, прямо передбачених підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Разом із тим, із системного аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавець встановив виключення із загального правила, відповідно до якого не включаються до оподатковуваного доходу, зокрема, суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю.

Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін від 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю фізичної особи, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Вказана правова позиція підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, в яких зазначено, що суми відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягають оподаткуванню.

Єдність судової практики забезпечує однакове застосування норм права, що є складовою принципу верховенства права, гарантує правову визначеність, рівність усіх перед законом та сприяє формуванню довіри до судової системи.

Як установлено судом, у даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з відшкодуванням шкоди, завданої здоров`ю позивача під час виконання трудових обов`язків, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, сума, присуджена судом як відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю, відповідно до вимог податкового законодавства не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Крім того, аналіз положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема підпункту «а» підпункту 164.2.14 Податкового кодексу України (в редакції від 23 травня 2020 року), свідчить про те, що законодавець не розмежовує поняття моральної шкоди залежно від категорії осіб чи підстав її відшкодування.

Водночас встановлення обмежень щодо розміру сум моральної шкоди, які не підлягають оподаткуванню, не може застосовуватись до випадків відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, оскільки це призводить до звуження обсягу конституційних прав потерпілої особи та фактичного нівелювання судового захисту.

Таким чином, положення щодо оподаткування відшкодування моральної шкоди в межах чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини стосуються компенсації шкоди життю та здоров`ю.

Разом із тим, правовідносини щодо нарахування, утримання та сплати податків і зборів є публічно-правовими та регулюються нормами податкового законодавства.

Відтак, суд, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, не вирішує питання щодо оподаткування таких сум, а визначає лише розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Обов`язок щодо правильного визначення податкових зобов`язань, у разі їх наявності, покладається на відповідних суб`єктів податкових правовідносин та не впливає на обсяг права особи на отримання повного відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати 1 331,20 грн. судового збору станом на дату подачі позову, від сплати якого було звільнено позивача.

На підставі викладеного, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ч. 1 ст. 1167 ЦК України та керуючись ст. ст. 10, 13, 19, 77-80, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 585 000 (п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне судове рішення складено 12.05.2026.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження за адресою: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

СУДДЯ