Рішення № 136477038, 12.05.2026, Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/674/25

Провадження №2/951/25/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року

Козівський районний суд Тернопільської області

у складі головуючої судді Гриновець О. Б.

з участю секретаря судового засідання Галаса В. І.

представника ОСОБА_1 - адвоката Дячук С. І.

представника Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради - Паславської О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав

установив:

короткий зміст позовних вимог.

02.10.2025 адвокат Дячук С. І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в якому просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно їх неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач ОСОБА_1 й відповідач ОСОБА_2 , які не перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 2018 року донька сторін проживає з батьком, знаходиться на його одноособовому вихованні й утриманні. Згідно з рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 15.02.2023 місцем проживання дитини ОСОБА_4 визначено разом з батьком. Мати будь-якої участі у житті дитини не бере. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 25.09.2023 позивачу відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав, так як позбавлення батьківських прав останньої стосовно малолітньої дочки не забезпечуватиме якнайкращих інтересів дитини.

Однак після ухвалення вказаного судового рішення поведінка відповідача зовсім не змінилася, ОСОБА_2 не вживала жодних дієвих заходів для налагодження та підтримки близьких стосунків з донькою. ЇЇ батьківські обов`язки, як і раніше, ігноруються нею, що негативно впливає на психологічний стан дитини.

Представник позивача стверджує, що мати дитини продовжує ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, розвитку, навчання та забезпечення дитини. Вона не цікавиться її життям, станом здоров`я, успіхами в навчанні, потребами, інтересами, фізичним та духовним розвитком. Дитина відчуває себе покинутою, зневаженою та неважливою для матері.

Крім того, матір не виявляє ініціативи у проведенні спільного часу, зокрема, з моменту ухвалення рішення судом так і протягом усіх років відповідач не робила жодних реальних спроб організувати зустрічі, спільний відпочинок, розваги чи будь-яку іншу форму проведення часу з дитиною, яка б сприяла зміцненню їхніх стосунків та розвитку особистості дівчинки. Відповідач ніколи не займалася розширенням кругозору дитини, розвитком здібностей. Їй не відомі уподобання дитини, здібності, досягнення.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки не спричинить втрати для дитини, а, навпаки, принесе їй значне полегшення та сприятиме її повноцінному психологічному та соціальному розвитку. Наявність батьківських прав у відповідача, яка систематично ухиляється від виконання своїх обов`язків, несе для дитини виключно негативні наслідки.

Тож просить суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Процесуальні дії, рішення у справі.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. від 08.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду й відкрито провадження у справі.

Згідно з ухвали підготовчого засідання від 04.11.2025 суд зобов`язав Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надати суду письмовий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .

Підготовчі засідання неодноразово відкладалися, в тому числі, за клопотанням представника позивача й неподання суду висновку органу опіки та піклування.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 24.02.2026 закрито підготовче провадження й справу призначено до судового розгляду по суті. Серед іншого, суд знову зобов`язав третю особу надати письмовий висновок.

Згідно з ухвали судового засідання від 07.04.2026 суд вкотре зобов`язав Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надати письмовий висновок щодо розв`язання даного спору.

12.05.2026 судом витребовувалася з канцелярії суду справа № 951/511/23 для огляду й з`ясування обставин у такій в судовому засіданні.

Позиція учасників справи.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Дячук С. І. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги й просила такі задовільнити.

Представник Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради Паславська О. І. в судовому засіданні підтримала поданий висновок органу опіки та піклування.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання повторно не з`явилася. Про причини неявки суд не повідомляла, заяв, клопотань чи відзиву в силу вимог ст. 178 ЦПК України не подавала.

Тож вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 5 СК України).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини

Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Згідно з ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (частини 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 7.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Верховний Суд у постанові від 6.05.2020 в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З погляду на що суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отож доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивача.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 25.04.2019 Козівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області /а. с. 9/.

Як видно з копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 721903 мати дитини ОСОБА_2 є особою із третьою групою інвалідності. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2027, протипоказана важка фізична праця, психо-емоційні перенавантаження /а. с. 111/.

Відповідно до копії витягу із медичної картки стаціонарного хворого № 16906 від 20.12.2023 ОСОБА_2 має діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): хронічний енцефаліт, змішаної (ВІЛ та, ймовірно, токсоплазмозної) етіології з наявністю легкої екстрапірамідної недостатності, легкої кірково-сенситивної атаксії, помірних когнітивних порушень, судомного синдрому до 2022 року, змін на МРТ г/м (вогнища, неправильні лінійні та зливні ділянки (в основному суб-, та юкстакортикальні), в області базальних гангліїв/внутрішньої капсули обабіч, в мозолистому тілі, в гемісферах мозочка) /а. с. 109, 110/.

Згідно з копії довідки ТНВК ШЕЛ № 9 ім. І. Блажкевич № 02-08/303 від 17.09.2025, виданої класним керівником й директором навчального закладу учениця 8-Б класу ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття в школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають доньку, цікавиться її шкільним життям. Мати учениці ОСОБА_2 контакту зі школою, де навчається її донька, не підтримує, з педагогами не спілкується, не цікавиться успіхами у навчанні доньки, жодного разу не брала участі у шкільних батьківських зборах /а. с. 10/.

Відповідно до копії характеристики ОСОБА_3 учениці ТНВК ШЕЛ № 9 ім. І. Блажкевич, виданої класним керівником й директором навчального закладу батько дитини ОСОБА_1 цікавиться навчанням дитини і відповідально ставиться до її виховання, відвідує батьківські збори. Мама ніколи не цікавилася шкільним життям ОСОБА_5 /а. с. 10 зворот/.

Як видно з копії відповіді на запит КНП «ЦПМСД» Тернопільської міської ради № 01.1-04/1052 від 01.10.2025 на обліку в лікаря-педіатра перебуває дитина ОСОБА_3 . Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, складена та підписана з батьком дитини ОСОБА_1 . Зі слів лікаря-педіатра на прийом до лікаря дитину завжди супроводжував батько. Мати дитини жодного разу на прийом до лікаря з дитиною не зверталася та станом здоров`я дитини не цікавилася /а. с. 11/.

Відповідно до копії акту обстеження умов проживання від 24.05.2024, який складений з метою подачі в ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживають без реєстрації ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 /а. с. 12/.

Згідно з копією талон-повідомлення єдиного обліку № 15451 від 30.03.2026 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію 28.03.2026 о 21:52 год із заявою звернулася неповнолітня ОСОБА_3 , яка скаржиться на неправомірні дії працівників ТЦК та СП, які 28.03.2026 близько 11:00 год на АДРЕСА_2 незаконно затримали її батька ОСОБА_1 й неправомірно утримують його в приміщенні військомату, що на АДРЕСА_3 . На даний час тривають судові засідання про надання повної опіки батьку над заявницею, проте працівники РТЦК та СП на це не зважають та його не відпускають /а. с. 97/.

Згідно з рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 15.02.2023 визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 /а. с. 13-15/.

До позовної заяви також долучено копію рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 25.09.2023 згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав /а. с. 16-18/.

Виконавчий комітет Тернопільської міської ради як орган опіки і піклування своїм рішенням від 06.05.2026 № 640 «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав» затвердив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а. с. 123/.

В судовому засіданні 07.04.2026 допитана як свідок ОСОБА_3 показала, що останній раз бачила маму ОСОБА_2 приблизно два роки тому; остання не опікується нею, не телефонує, не цікавиться її життям, навчанням й матеріально не забезпечує. З батьком проживає з 2018 року, відчуває любов, підтримку й опіку від нього.

Проте суд вважає, що вищевказане не є свідченням свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини та не є виключною обставиною для позбавлення особи батьківських прав.

Проживання дитини упродовж тривалого часу у новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з ким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести. На вказане, зокрема, звертає увагу Верховний Суд у своїй постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, як зазначено в ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, вказаний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Судячи з висновку Тернопільської міської ради як органу опіки та піклування про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки - ОСОБА_3 , орган опіки та піклування визнав доцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 /а. с. 124-126/.

Заразом суд вважає, що висновок Тернопільської міської ради як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування стосовно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2024 року у справі № 161/10938/22, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц зауважив, що під час вирішення питань, які стосуються життя дитини, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Озвучена в судовому засіданні думка дітей не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки їх думка не завжди може відповідати їх інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього або неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що неврахування судом думки малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є виправданим з огляду на її вік, до того ж, як слідує з матеріалів справи, дитина не висловила власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її матері, а лише підтвердили факт проживання з батьком та образу на мати через стосунок до неї.

Верховний Суд в своїй практиці також звертав увагу на те, що хоча існують докази складних, неприязних стосунків між матір`ю та сином, однак враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 147/61/17).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Та обставина, що мати рідко на даний час спілкується з дочкою, не є підставою для позбавлення її батьківських прав так як позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Крім цього, дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що мати хворіє, є інвалідом III групи загального захворювання.

Факт проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона втратила інтерес до неї.

Також суд зазначає, що позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на краще і сприятиме захисту інтересів дитини.

На думку суду, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.

Також неможливість участі матері в житті дитини зумовлена в першу чергу її хворобливим станом (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією), однак доказів умисного ухилення від спілкування з дочкою ОСОБА_5 не подано.

Під час дослідження доказів суд не встановив достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Так, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку з неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено у статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає підстави вважати, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тому повинні мати місце законні підстави для задоволення позову.

Отож під час розгляду цієї справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивач не обґрунтував належними доказами, у чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, зокрема, не надав доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби.

Заразом суд погоджується із тим, що ОСОБА_2 має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дочки, проте не може залишити поза увагою, що остання хворіє й можливо через своє захворювання обмежує інтерес до спілкування з донькою та участі у її вихованні.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

Як зазначив суд вище, ОСОБА_2 дійсно не виконувала свої батьківські обов`язки стосовно дитини, однак, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведена, суд дійшов висновку про передчасність прийняття такого рішення та недоцільність позбавляти останню батьківських прав.

Тож суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання доньки - ОСОБА_3 .

На думку суду, таке рішення буде стосуватися саме інтересів дитини, адже позбавлення матері на будь-який зв`язок з дитиною, а останню - права на батьківське піклування та виховання є крайнім, тобто останнім зі всіх можливих заходом, який не може бути виправданий виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї. Таке рішення надасть можливість відповідачу змінити свою поведінку, яка перешкоджає належному забезпеченню та вихованню дитини, а дитині - зберегти свої родинні зв`язки, реалізувати природне право на батьківське піклування та підтримку.

Водночас, суд наголошує на тому, що відповідач має зважати на те, що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків у подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові - на позивача.

Тож судовий збір необхідно покласти на позивача так як суд прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст. ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 19, 164 СК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України

у х в а л и в:

відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні до доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення 13.05.2026.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_5 , дані паспорта: серія НОМЕР_3 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 31.01.1996;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради; місцезнаходження: бул. Шевченка, 1, 11 каб, м. Тернопіль, Тернопільська область; код ЄДРПОУ 43459222.

Суддя О. Б. Гриновець