Рішення № 13647229, 03.02.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.02.2011 Справа № 3/20-11

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ", м. Дніпропетровськ

до Центральної районної аптеки № 9, м. Берислав Херсонської області

про стягнення 38453 грн. 63 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Ібрагімова А.М. представник дов. № 84 від 18.08.2010 р.

від відповідача - не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БаДМ", м. Дніпропетровськ (позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Центральної районної аптеки № 9, м. Берислав Херсонської області (відповідач) заборгованості за договором поставки № 833 від 02.02.2009 р. у сумі 38453 грн. 63 коп., з яких 25178 грн. 89 коп. становить суму основного боргу, 2108 грн. 85 коп. 10 % річних, 3612 грн. 24 коп. пені та 7553 грн. 65 коп. 30 % штрафу.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом на судовий захист: в судове засідання не прибув, відзиву та витребуваних судом документів не надав, причини неявки не повідомив. Повідомленнями про вручення поштових відправлень підтверджується, що ухвалу про порушення справи відповідач отримав 11.01.2011 року; ухвалу про відкладення розгляду справи на 03.02.2011 року відповідач отримав 27.01.2011 р. Враховуючи викладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату і місце розгляду справи, тому суд, у відповідності до ст..75 ГПК України проводить її розгляд за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «БаДМ»(позивач, постачальник) та Центральною районною аптекою №9 (відповідач, покупець) укладено договір №833 від 02.02.2009 р. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати, а відповідач прийняти та оплатити лікарсь4і препарати та засоби, засоби гігієни та догляду за хворими, лікувальну косметику та інші форми медичного асортименту (далі - товар) на умовах, що визначаються у Договорі.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав обов»язки за договором в повному обсязі та поставив відповідачу товар на загальну суму 391492,32 грн. (а.с. 22-43).

Відповідно до п.6.1. Договору оплата за товар здійснюється в строки, які вказані в накладних на передачу товару. З огляду на видаткові накладні встановлено, що дата накладної є датою оплати товару.

Судом встановлено, що в порушення умов договору відповідач розрахувався з позивачем частково, заборгувавши 25178,89 грн. До матеріалів справи позивач надав акт звірки взаєморозрахунків від 26.10.2010 р. (а.с.20-21), відповідно до якого відповідач визнає заборгованість в сумі 25178,89 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати решти основного боргу.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання не виконав, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 25178,89 грн., що підтверджено матеріалами справи. Позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в цій сумі є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.7.2. Договору у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення та, окрім того, при простроченні оплати поставленого товару на двадцять календарних днів, покупець зобов»язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості поставленого та неоплаченого у строк товару.

За приписами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору. Відповідно до п.4 ст.179 ГК України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 3612,24 грн. та штраф в розмірі 7533,65 грн.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки пені, штрафу, та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 7.3. договору сторони погодились, що покупець сплачує постачальнику суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також десять процентів річних від простроченої суми в порядку ст.625 ЦК України.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 10% річних в сумі 2108,85 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог про стягнення 10% річних в повному обсязі.

Щодо вимог про застосування заходів до забезпечення позову (а.с.6), суд залишає їх без задоволення, врахувавши наступне.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.

Клопотання позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.

Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625 ЦК України, ст.ст.174, 175, 193 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Центральної районної аптеки №9 (74300, Херсонська область, Бериславський район, м.Берислав, вул.. 1 Травня, б.216, р/р 26005106747 в «Райффайзен банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 019798321054) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»(49005, м.Дніпропетровськ, вул..Панікахи, 2, р/р 26008105114001 в КБ «Приватбанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 31816235) 25178,89 грн. боргу, 3612,24 грн. пені, 7553,65 грн. штрафу, 2108,85 грн. 10% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 385,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 04.02.2011 р.