Рішення № 136466836, 11.05.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/5016/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Буткевича М.І., за участю секретаря судового засідання Беляєвої А.М., представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 , представника третьої особи Вергун Т.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить позбавити відповідачку батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягувати з відповідачки аліменти на утримання дитини у розмірі частки від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 03.10.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає наступне.

З відповідачкою позивач перебував у подружніх стосунках без укладення шлюбу. Внаслідок спільного проживання у них народилась спільна дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач є біологічним і офіційно (документально) батьком дитини ОСОБА_5 (рішення Житомирського районного суду від 18.07.2025 року у справі № 278/4084/24 про встановлення батьківства.

Позивач проживає і зареєстрований разом з дитиною - сином ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 .

Мати дитини ОСОБА_7 до органу опіки та піклування з приводу питань виховання та спілкування з дитиною не зверталась.

Позивач сам займається утриманням та вихованням сина, а мати дитини ОСОБА_8 з дитиною не спілкується, не проживає з дитиною, утриманням та вихованням дитини не займається.

Позивач та його дитина з відповідачкою не проживають, спільного господарства з нею не ведуть, у зареєстрованому шлюбі з нею не перебувають. Відповідачка фактично проживає в іншому місці, здоров?ям, вихованням, навчанням та утриманням дитини не займається та не цікавиться.

На думку позивача, зазначені обставини є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав, у зв`язку з її ухиленням від виконання батьківських обов`язків.

Ухвалою суду від 20.10.2025 відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Від представника відповідачки - ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву з проханням поновити строк для його подачі та відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю (а.с. 56-58).

10.03.2026 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, надіславши на адресу суду заяву пр розгляд справи за його відсутності у зв`язку з проходженням військової служби (а.с. 19).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просила задовільнити позовні вимоги та допитати свідка.

Відповідачка заперечувала проти задоволення позову. На запитання головуючого судді про теперішнє місце проживання дитини, відповідачка повідомила, що наразі син проживає у м. Гамбург (ФРН). Також остання запевнила, що вона була матір`ю одиначкою, а нещодавно позивач по документам став батьком ОСОБА_5 .

Представник відповідачки - ОСОБА_3 поцікавилась, чому лише у 2025 році позивач встановив батьківство, на що його представник ОСОБА_1 повідомила, що позивач є військовослужбовцем і є ризик загрози його життю.

Представник відповідачки заперечувала проти позову, вважає, що підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав немає.

Представник третьої особи - Вергун Т.В. підтримала позовні вимоги, вважає за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав.

В судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

ОСОБА_10 є троюрідним братом, другом і кумом позивача, повідомив, що мама не брала участі у вихованні сина. Відповідачка перестала проживати з сином, коли останньому було 4-5 років, зловживала алкоголем.

ОСОБА_11 зазначив, що позивач та відповідачка - хороші батьки, до війни все було нормально. Відповідачка приїжджала до сина 1-2 рази на місяць та на день народження.

Суд, заслухавши думку учасників та дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18.07.2025 року ОСОБА_4 визнано батьком дитини - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10, 11).

Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого 27.09.2025 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Із копії акту обстеження умов проживання від 19.09.2025 року вбачається, що в результаті обстеження з`ясовано, що наразі дитина в супроводі бабусі евакуйована за межі кордону України. Батько повідомив, що дитина з 4-річного віку виховується батьком та бабусею. Зі слів батька, мати участі у вихованні та утриманні сина участі не бере, будь-яких зв`язків із сином не підтримує (а.с. 12).

Відповідно до характеристики ОСОБА_5 - учня 11 класу, виданої Левківським ліцеєм Житомирського району Житомирської області, батько цікавиться і контролює навчання і виховання сина в телефонному режимі, оскільки перебуває в зоні бойових дій, по можливості відвідував класні та загальношкільні батьківські збори, співпрацював з класним керівником (а.с. 13).

Згідно довідки № 288 від 22.09.2025 року, виданої Службою у справах дітей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, позивач зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 (а.с. 14).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Глибочицької сільської ради від 09.10.2025 року позбавлення ОСОБА_13 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_5 є доцільним (а.с. 20, 21).

У відзиві представник відповідачки зазначила, що пред`явлений позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Сторони дійсно мають спільного сина. Коли ОСОБА_14 мав іти до школи, його бабуся ОСОБА_15 запропонувала, щоб син пожив у неї, оскільки позивачка проживала на орендованих квартирах, постійно працювала. ОСОБА_13 постійно приїздила до сина, допомагала матеріально, спілкувалася та підтримувала тісний зв`язок із сином.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році ОСОБА_15 разом з сином виїхали за межі України в Німеччину, де проживають на даний час. Відповідачка постійно на зв`язку з сином, вони спілкуються щодня і ніхто не перешкоджає цьому. Відповідачка ставить під сумнів висновок органу опіки та піклування про те, що остання не виконує батьківських обов`язків, оскільки ні вона, ні позивач з дитиною з 2022 року не проживають (а.с. 56-58).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам надано роз`яснення, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у постанові №753/9433/17 від 09.11.2020 року зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, провадження №14-327цс18.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області щодо доцільності позбавлення ОСОБА_13 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки, наведені непереконливі аргументи, на підставі яких було прийнято рішення щодо доцільності позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, суд не визнає висновок органу опіки і піклування обґрунтованим, та не приймає його як доказ.

Відтак, встановивши фактичні обставини даної справи і дослідивши надані сторонами докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Судом встановлено, які фактичні обставини впливають на виконання матір`ю своїх обов`язків відносно сина, з одночасним урахуванням поведінки позивача і відповідачки.

Суд ставить під сумнів, що бажання позивача позбавити відповідачку батьківських прав відносно неповнолітнього сина має на меті захист його інтересів, враховуючи той факт, що батьківство позивача над сином було встановлено у 2025 року, коли дитині виповнилось уже 16 років.

Судом встановлено, що доводи позивача про те, що відповідачка взагалі не цікавився життям дитини не в повній мірі відповідають фактичним обставинам. Так, під час розгляду справи судом з`ясовано, що відповідачка бажає та вчиняє дії щодо спілкування із сином..

Доводи позовної заяви про небажання дитини спілкуватися із матір`ю є непереконливими з огляду на постійне проживання сина з бабусею за кордоном.

Не зважаючи на те, що відповідачка допускає нехтування своїми обов`язками щодо дитини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_13 , адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у її діях.

Відповідачка ОСОБА_13 проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із сином, про що нею повідомлялося у судовому засіданні. Право матері на спілкування з дитиною є її незаперечним правом, а спілкування дитини з матір`ю відповідає її інтересам.

Суд вважає, що сам по собі факт, що відповідачка заперечує проти позбавлення її батьківських прав, бере участь в засіданнях з розгляду даного питання, свідчить про те, що відповідачка не втратила інтересу до дитини, її поведінка може бути виправлена.

Таким чином, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку судом встановлено, що у діях відповідачки відсутня винна поведінка та умисне нехтування ОСОБА_13 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що мати дитини бажає продовжувати спілкуватися із нею, виходячи як з найкращих інтересів дитини, з метою уникнення від абсолютного розриву сімейних зв`язків між матір`ю та сином суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в цій частині.

На переконання суду, позбавлення відповідачки батьківських прав може призвести до остаточної втрати родинних зв`язків, що є неприпустимим.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до її повноліття (ст. 180 СК України).

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 1, 3 ст. 181 СК України).

При визначенні розміру аліментів суд, враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ст. 191 ЦПК).

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) чітко встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Це означає, що обов`язок довести факт потреби в аліментах, а також, як правило, факт ухилення відповідача від сплати аліментів або недостатність наданого ним утримання, лежить саме на позивачеві.

Якщо позивач, обмежується лише власними твердженнями та позовною заявою, не надаючи жодних конкретних доказів (наприклад, розрахунків витрат на дитину, доказів відсутності допомоги від відповідача, доказів спроб врегулювати питання в позасудовому порядку тощо), він не виконує свій процесуальний обов`язок з доказування. Суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Відповідно, відсутність належних доказів з боку позивача є самостійною та вагомою підставою для відмови у задоволенні позову.

Тож, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення аліментів.

Відповідно до положень статей 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат суд не вирішує.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя М.І.Буткевич