Рішення № 136453997, 29.04.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/588/26

Провадження №2/567/562/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Приступа А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Деал Фінанс Груп»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Деал Фінанс Груп» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики № 74768894 від 09.01.2022 року у розмірі 19 657,53 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідно до договору позики № 74768894 від 09.01.2022 року, укладеного в електронній формі з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідач отримав кредит у розмірі 9 521 грн., зі строком користування 30 календарних днів та зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою у розмірі 1,99 % за день користування кредитом (базова процентна ставка).

В подальшому, 04.01.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ

«Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу №025-040122, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог, в тому числі щодо ОСОБА_1 за договором позики №74768894 в розмірі 19 657,53 грн.

Крім того, 05.12.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» було укладено договір факторингу № 05/12/25-01 від 05.12.2025 р., відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» передало (відступило) на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог, в тому числі щодо ОСОБА_1 за договором позики № 74768894 від 09.01.2022 р. в розмірі 19 657,53 грн., з яких : 9 521 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 10 136,53 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.

Зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за вищевказаним договором позики виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом електронного переказу за реквізитами номеру платіжної картки, вказаними відповідачем при укладенні договору позики.

Після укладення вищевказаних договорів факторингу відповідач не виконав зобов`язання з повернення кредиту та відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів».

Вказує, що у порушення умов договору відповідач зобов`язання за вищевказаним договором позики належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, розмір якої станом на день звернення до суду становить 19 657,53 грн., яка складається з: 9 521 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10 136,53 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 10.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, задоволено клопотання позивача та витребувано докази в АТ «ПУМБ». Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду разом з позовом клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечив щодо винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, заперечень щодо позову до суду не подавав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки від 09.04.2026 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та саме за вказаною адресою було надіслано відповідачу судову повістку та інші процесуальні документи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

З досліджених судом доказів встановлено, що 09.01.2022 р. між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики в електронній формі, згідно якого відповідачу надано позику у розмірі 9 521 грн. для власних потреб, строком на 30 календарних днів з 09.01.2022 року по 08.02.2022 року, зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі: 1) 1,99 % (базова ставка) за кожний день користування позикою; 2) 0,6965 % (знижена процентна ставка) за день користування позикою; 3) 2,7 % за кожний день користування позикою (процентна ставка за понадстрокове користування позикою) (пункти 1-2.3 договору позики) (а.с.14 на звороті -15).

Відповідач прийняв умови договору позики та підписав зазначений договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 09.01.2022 р. отримав позику в сумі 9 521 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується довідкою платіжного оператора (ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС») від 13.02.2026 р., довідкою АТ «ПУМБ» від 15.04.2026 р. та вказані обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються (а.с.16 на звороті, 44).

Умовами договору позики (пункт 12) передбачено, що даний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» даний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Сторони домовились, що укладення вказаного договору позики в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню позикодавцем ідентичного за змістом договору позики, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Тобто, підписавши договір, відповідач підтвердив, що він погоджується з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, укладення договору позики у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами таких договорів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України «Про електронну комерцію», а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договору між сторонами.

Судом встановлено, що вищевказаний договір позики підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку, передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.

Враховуючи, що згідно вищевказаних положень договору позики, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем позики у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується та не спростовано належними і допустимими доказами.

При цьому суд враховує, що відповідач має доступ до свого рахунку, а відтак мав можливість надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження/не надходження коштів від первісного кредитора на виконання укладеного договору, їх розміру, або ж підтвердження виконання своїх зобов`язань за даним договором та погашення заборгованості.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, з досліджених доказів судом встановлено, що 04.01.2022 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу №025-040122, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників, які виникли на підставі договорів позики, згідно реєстру прав вимог, в тому числі щодо ОСОБА_1 за договором позики № 74768894 в розмірі 19 657,53 грн., що підтверджується договором факторингу №025-040122 від 04.01.2022 року та витягом з реєстру прав вимог до вищевказаного договору факторингу (а.с.13-22).

Згідно умов вказаного договору факторингу, за цим договором клієнт зобов`язується передати фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту ціну придбання за відповідний реєстр за плату , у передбачений цим договором спосіб.

Згідно розділу «Визначення термінів, що використовуються у цьому договорі» право вимоги означає всі права клієнта за договірними відносинами з боржником, в тому числі права грошових вимог по поверненню наданих боржнику коштів, строк платежу за якими настав або настане в майбутньому.

Крім того, 05.12.2025 року між позивачем ТОВ «Деал Фінанс Груп» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 р., згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі договорів позики, згідно реєстру прав вимог, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 74768894 в розмірі 19 657,73 грн., в тому числі: 9 521 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 10 136,73 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, що підтверджується договором факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 року та витягом з реєстру прав вимог до вищевказаного договору факторингу (а.с.24 на звороті-29).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані у позику.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного договору позики взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення позики.

Згідно розрахунку заборгованості борг ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 9 521 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики у розмірі 9 521 грн.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за тілом кредиту, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено договором позики та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.

Судом встановлено, що при укладенні договору позики сторони досягнули спільної згоди та встановили, що позика надається строком на 30 календарних днів та зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 0,6965 % (знижена процентна ставка) за кожний день користування позикою (п.2.3 договору позики).

Виходячи з встановлених умов кредитування за договором позики, суд вважає, що розрахунок відсотків за користування відповідачем кредитними коштами є наступним: 9 521 грн. х 0,6965 % х 30 днів = 1 989,41 грн., а відтак саме вказана сума відсотків підлягала сплаті відповідачем за користування позикою. Таку ж саму суму відсотків було зазначена сторонами у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача (а.с.15).

Водночас судом встановлено, що первісним кредитором нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено за період з 09.01.2022 р. по 09.05.2022 р. та розмір заборгованості за відсотками визначено в сумі 10 136,53 грн.

При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо підстав нарахування відсотків поза межами строку кредитування, подальшої пролонгації строку кредитування відповідно до умов договору позики та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.

Отже, первісним кредитором здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, передбаченого договором позики.

Одночасно суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023р. у справі № 910/4518/16.

Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо подальшої пролонгації строку кредитування, на переконання суду нарахування відсотків за користування грошовими коштами поза строком кредитування не відповідає умовам договору позики та вимогам закону.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за договором позики суду не надав.

Контррозрахунку, який би спростовував неправильність розрахунку, наведеного вище судом, відповідачем також не надано.

Факт укладення договору, отримання кредитних коштів у визначеному договором розмірі та розміру заборгованості за договором позики, зокрема щодо правильності розрахунку, наведеного вище судом, в ході розгляду справи відповідачем не спростовано.

Сума заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача, встановлена судом на підставі досліджених доказів, достовірність та належність яких відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню з відповідача у розмірі, визначеному судом.

Окрім того загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).

Як встановлено судом, укладений відповідачем договір позики ним не оспорювався та не визнавався судом недійсним.

У разі неспростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договорів факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості за договором позики, що підлягає стягненню з відповідача становить 11 510,41 грн., в тому числі: 9 521 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1 989,41 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті позивачем судового збору в розмірі 1 558,96 грн. (11 510,41 грн. х 2 662,40 грн. / 19 657,53 грн. = 1 558, 96 грн.).

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 4 500 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 року, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги та витяг з акту №8-ДІЛ від 16.02.2026 р. приймання-передачі правничої допомоги за вищевказаним договором.

З наданих суду доказів вбачається, що 22.08.2025 року між позивачем ТОВ «Деал Фінанс Груп» та адвокатом Ткаченко Ю.О. було укладено договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 року.

Згідно п.4.1 вищевказаного договору сторонами узгоджено розмір винагороди адвоката в залежності від виду наданої правничої допомоги відповідно до наведеного у договорі переліку.

Сторони погодили, що факт надання адвокатом правничої допомоги згідно умов цього договору засвідчується актом приймання-передачі наданої правничої допомоги, згідно форми, узгоженої сторонами у додатку № 1 до цього договору (п.4.4 договору) (а.с.31-33).

Згідно витягу з акту №8-ДІЛ від 16.02.2026 р. приймання-передачі наданої правничої допомоги, необхідної для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «Деал Фінанс Груп» щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , адвокатом було вивчено документи, проведено їх аналіз, визначено правову позицію, складено позовну заяву про стягнення кредитної заборгованості та подано її до суду, та загальну вартість наданих послуг визначено у розмірі 4 500 грн. (а.с.34).

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 634,96 грн. (11 510,41 грн. х 4 500 грн. / 19 657,53 грн. = 2 634,96 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Позов ТОВ «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (місцезнаходження: м.Ірпінь, вул.Садова, буд.31/33, офіс 40/3 Бучанського району Київської області, індекс 08205, код ЄДРПОУ 44280974) заборгованість за договором позики № 74768894 від 09.01.2022 р. в розмірі 11 510 (одинадцять тисяч п`ятсот десять) грн. 41 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» судовий збір у розмірі 1 558 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 96 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2 634 (дві тисячі шістсот тридцять чотири) грн. 96 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.05.2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.