Вирок № 136452302, 11.05.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/584/26

номер провадження 1-кп/368/127/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.05.2026 року Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області кримінальне провадження № 12025110000001000 від 28.11.2025 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кагарлик Київської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 громадянина України, освіта вища, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.. 301-1 ч. 1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- сторони обвинувачення прокурора Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_4

- сторони захисту

обвинуваченого ОСОБА_3

та захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 , -

в с т а н о в и в:

Ст. 52 Конституції України передбачено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

Статтею 19 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 ратифікованої постановою Верховної ради України від 27.02.1991, зазначено, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь- якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Крім того, ст. 28 Конституції Удрати закріплено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Судовим слідством установлено, що у ОСОБА_3 , в невстановленому в ході судового слідства місці та час, але не пізніше 2023 року, в порушення суспільної моралі, тобто системи етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві, на основі традиційних духовних і культурних цінностей, розуміючи, що його дії посягають на основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків, виник злочинний умисел спрямований на здійснення протиправних дій у сфері культурного, духовного життя суспільства та громадської моралі, моральних засад суспільства в частині демонстрації статевих органів, які є неприйнятними з погляду суспільної моралі, загальновизнаних правил сором`язливості, ображають честь і гідність людини, спонукають збудження статевої пристрасті інших осіб, а саме на умисне одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, зберігання дитячої порнографії.

Так, у 2023, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ігноруючи принципи моральності, духовного і культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, маючи на меті умисел в одержанні доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб отримав доступ до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем в мережі «Інтернет» за допомогою власного мобільного телефону марки «Samsung» до невстановленого досудовим розслідуванням сайту, а саме до 208 графічних файлів, які відносяться до дитячої порнографії.

В подальшому продовжив реалізацію свого злочинного умислу направленого на зберігання дитячої порнографії зберіг 208 графічних файлів з дитячою порнографією на власний мобільний телефон марки «Samsung» за місцем свого проживання до виявлення 05.12.2025 та вилучення вказаного мобільного телефону працівниками поліції.

Крім того, у ОСОБА_3 , в невстановленому в ході судового слідства місці та час, але не пізніше 2023 року, в порушення суспільної моралі, тобто системи етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві, на основі традиційних духовних і культурних цінностей, розуміючи, що його дії посягають на основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків, виник злочинний умисел спрямований на здійснення протиправних дій у сфері культурного, духовного життя суспільства та громадської моралі, моральних засад суспільства в частині демонстрації статевих органів, які є неприйнятними з погляду суспільної моралі, загальновизнаних правил сором`язливості, ображають честь і гідність людини, спонукають збудження статевої пристрасті інших осіб, а саме на умисне одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, зберігання дитячої порнографії.

Так, у 2023, більш точний час судовим слідством не встановлено, ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реалізували свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ігноруючи принципи моральності, духовного і культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, маючи на меті умисел в одержанні доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб отримав доступ до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем в мережі «Інтернет» за допомогою власного мобільного телефону марки «Samsung» до невстановленого досудовим розслідуванням сайту, а саме до 60 відеофайлів, які відносяться до дитячої порнографії.

В подальшому продовжив реалізацію свого злочинного умислу направленого на зберігання дитячої порнографії зберіг 60 відеофайлів з дитячою порнографією на власний мобільний телефон марки «Samsung» зa місцем свого проживання до виявлення 05.12.2025 та вилучення вказаного мобільного телефону працівниками поліції.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ст.. 301-1 ч. 1 КК України визнав повністю та пояснив, що в дійсності на його телефоні в телеграмі було одне посилання, і він по ньому перейшов. Про те, що перегляд по цьому посиланню, залишиться у його телефоні він не знав. Щиро кається. Більше таке робити не буде.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 301-1 ч. 1 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України при дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюється, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановивши чи не має сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 .

Це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, суд допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого в їх сукупності, вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.. 301-1 ч. 1 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, повністю доведеною.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 301-1 КК України, а саме:

як умисне одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, умисне зберігання дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що мали місця діяння, у вчиненні яких обвинувачується, обвинувачений винний та підлягає покаранню.

Обставини, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно інформації Державної міграційної служби України ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Кагарлик Київської області.

Згідно актового запису про народження № 59 від 10.07.2001 р. ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Кагарлик Київської області, батьками якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Згідно вимоги про судимість № 2667-2026 від 06.01.2026 р. станом на 07.01.2026 року ОСОБА_3 є особою раніше не судимою.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за наркологічною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - нарколога не перебуває.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 перебуває під медичним наглядом у лікаря психіатра КНП КМР «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» з 2025 р. з діагнозом F.45.3.

Згідно характеристики, виданої виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області вбачається, що згідно інформації завідувача сектору реєстрації місця проживання відділу ЦНАП ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 . Скарг на ОСОБА_3 від сусідів та інших жителів міста до Кагарлицької міської ради не надходило. Участі у суспільному житті громади ОСОБА_3 не приймав. При виконавчому комітеті міської ради відсутні будь-які інші дані відносно гр. ОСОБА_3 .

Висновком експерта № 280 за результатами комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 10.03.2026 р. встановлено, що у період часу, до якого відноситься діяння, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_3 , він не виявляв ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_3 не виявляє ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_3 не виявляє ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_3 за своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. У теперішній час ОСОБА_3 не виявляє ознак хронічного алкоголізму та наркоманії, і призначення лікування від хронічного алкоголізму та наркоманії не потребує. ОСОБА_3 у період час, до якого відносяться діяння, в яких він підозрюється , у стані фізіологічного афекту не перебував.

Обгрунтування судом призначення обвинуваченому ОСОБА_3 міри та виду покарання.

Так, санкція ч. 1 ст. 301-1 КК України передбачає покарання у виді пробаційного нагляду на строк до п`яти років або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк від двох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно ч. 5 ст. 12 КК України - тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 , є тяжким злочином.

При призначенні обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахуванні ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття, добровільне внесення коштів на ЗСУ.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, суд не вбачає.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

При призначенні обвинуваченому покарання суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, а саме: визнання вини, де його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу, має місце постійного проживання, позитивно характеризується, наявності обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання та думку прокурора щодо міри покарання обвинуваченому, а саме: призначення у виді обмеження волі із застосуванням ст.. ст.. 75, 76 КК України, а тому суд вважає, що належним та достатнім є призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання буде у виді обмеження волі в межах санкції статті КК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 р. у справі №404/2081/22 викладено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ст. 55 КК України (застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю). При розгляді вказаної справи судом зазначено, що зміст ст. 55 КК України не містить законодавчих заборон чи обмежень щодо призначення такого додаткового покарання в залежності від того, чи обіймав обвинувачений певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

При цьому чинні положення ст. 55 КК України не містять законодавчих заборон чи обмежень у випадку коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини Кримінального кодексу України передбачено можливість призначення особі додаткового покарання. Це згоджується і з позицією, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 (справа №404/2081/22), відповідно до якої згідно із положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини Кримінального кодексу України передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною з розміщенням та розповсюдженням творів, зображень, кіно- та відеопродукції із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, таким чином в повній мірі реалізується превентивну функцію інституту покарання як такого, оскільки злочин інкримінований ОСОБА_3 вчинений з прямим умислом. Обвинувачений усвідомлював, що отримує доступ та зберігає саме дитячу порнографію. Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 301-1 КК України є моральність. Вказаний злочин становить собою підвищену суспільну небезпеку.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, з огляду на фактичні обставини справи та характер протиправних діянь, наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, вік обвинуваченого та відсутність судимості, приймаючи до уваги відношення ОСОБА_3 до вчиненого, який засуджує свою протиправну поведінку, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим на підставі статті 75 КК України звільняє його від відбування основного покарання з випробуванням та покладає обов`язки, визначені у статті 76 КК України.

Що стосується початку відбування покарання, то суд в даному випадку керується п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, згідно з яким іспитовий строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.. 75 КК України (2001 року).

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів "рівних можливостей" та "справедливого судового розгляду", встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У відповідності до ст. 8 ч. 1 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Призначаючи покарання, суд також враховує і принцип гуманізації відповідальності при призначенні покарання, який повинен бути застосований виходячи із засад визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На переконання суду, таке покарання для обвинуваченого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Тобто, визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати слід вирішити на підставі ст.. 124 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому, гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується; майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а у разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, у вказаному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25.12.2025 року накладено арешт на мобільний телефон марки марки «Samsung» модель «Galaxy S 24 FE» 1) imei: НОМЕР_1 , 2) imei: НОМЕР_2 із сім картою мобільного зв`язку НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_3 .

Судом визнані доведеними, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 301-1 КК України, у вчиненні якого ОСОБА_3 визнано винним, вчинено останнім із використанням мобільного телефону.

Верховний Суд у своїх постановах вказував на те, що при застосуванні спеціальної конфіскації у кожному конкретному випадку необхідно не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, передбачених у КК України, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Встановивши, що мобільний телефон із сім картою належить обвинуваченому і використовувалися ним як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 96-2 КК України, ст. 100 КПК України, вважає за необхідне застосувати спеціальну конфіскацію до знаряддя злочину, а щодо іншим речових доказів, то їх необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Арешт, який накладений на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25.12.2025 р., слід скасувати.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 на стадії судового розгляду не обирався, і підстави для його обрання відсутні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 376, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на три роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з розміщенням та розповсюдженням творів, зображень, кіно- та відеопродукції із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, на строк 1 (один) рік.

Відповідно до положень ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 обов`язки:

1)періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3)не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

Контроль за поведінкою засудженого покласти на уповноважені органи з питань пробації за місцем його проживання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , на користь держави вартість проведеної судової мистецтвознавчої експертизи № СЕ-19/111-25/74942-МЗ від 21.01.2026 в сумі 6239,80 грн. та вартість проведеної комплексної судової комп`ютерно-технічної та мистецтвознавчої експертизи № КСЕ-19/111-25/75046 від 29.01.2026 в сумі 21393,60 грн., а всього 27 633 (двадцять сім тисяч шістсот тридцять три) грн.. 40 коп.

Речові докази по кримінальному провадженню: флеш-накопичувачі: Transcend 8 GB, білого кольору; Transcend 8 GB чорного кольору; DT 50 сіро-фіолетового кольору; мобільний телефон «Nomi» чорного кольору, які поміщено до спеціального пакету № WAR 1004338; мобільний телефон чорного кольору, планшет чорного кольору марки «Samsung», які поміщено до спеціального пакету № WAR 1004337; системний блок; ноутбук сірого кольору марки «НР», який поміщено до спеціального пакету № WAR 1482084, перехідник FOXGATE білого кольору, роутер TR-LINK, який поміщено до спеціального пакету № WAR 1482083; банківська картка «Ощадбанку» НОМЕР_5 , яку поміщено до спеціального пакету № NPU 5681977 та передані на зберігання до кімнати речових доказів Обухівського РУП ГУ НП в Київській області, після набрання вироку законної сили повернути власнику ОСОБА_3 .

На підставі пункту 4 частини 1 статті 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію на речові докази, а саме:

телефон марки «Samsung» модель «Galaxy S 24 FE» 1) imei: НОМЕР_1 , 2) imei: НОМЕР_2 , який поміщено до спеціального пакету № NPU 5681720, конфіскувати у власність держави,

сім карту мобільного зв`язку НОМЕР_3 , яку поміщено до спеціального пакету № NPU 5681720, - знищити.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.12.2025 року на виявлене та вилучене 05 грудня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки «Galaxy S 24 FE», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , з сім картою мобільного зв`язку НОМЕР_3 , який поміщено до спеціального пакету № NPU 5681720; ноутбук сірого кольору марки «НР», який поміщено до спеціального пакету № WAR 1482084; мобільний телефон чорного кольору, планшет чорного кольору марки «Samsung», які поміщено до спеціального пакету № WAR 1004337; флеш-накопичувач Transcend 8 GB, білого кольору; тranscend 8 GB чорного кольору; DT 50 сіро-фіолетового кольору; мобільний телефон «Nomi» чорного кольору; системний блок; перехідник «FOXGATE» білого кольору, роутер TR-LINK, які поміщено до спеціального пакету № WAR 1482083; банківську картку «Ощадбанк» НОМЕР_5 , яку поміщено до спеціального пакету № NPU 5681977, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном, - скасувати.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1