Рішення № 136450444, 28.04.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10045/24

Провадження № 2/344/279/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Антоняка Т.М.,

секретарів: Мрічко Н.І., Чабанюк Ю.Б.,

за участю сторін:

представників позивача: Попович В.І., Тарновської І.Я.,

представників відповідача: Остап`юка М.П., Дзібій-Полячок Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Івано-Франківськ справу за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Івано-Франківської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що слідчим управлінням Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області повідомлено Івано-Франківську міську раду про початок досудового розслідування в кримінальному провадженні з приводу можливого вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України щодо квартири АДРЕСА_1 та внесення таких відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12024090000000110. Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.02.2024 у справі № 344/2330/24 встановлено, що відчуження квартири було незаконним, відбулося шляхом обману з використанням підроблених документів. За фактом вчинення такого діяння відкрито кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 190 КК України. Ухвалою також накладено арешт на дану квартиру та заборону розпоряджатися вказаним майном.

Дана квартира належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10.09.2019 року. Право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав 10.09.2019 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Івано-Франківського міського нотаріального округу Дмитрук Світланою Дмитрівною.

Відповідно до відповіді на запит щодо надання відомостей про наявність актового запису про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Івано-Франківськ, встановлено, що в архіві Відділу наявний актовий запис № 2145 від 09.08.2021 року про її смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з інформацією наданою КП «Міська ритуальна служба» ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , похована 10.08.2021 року. Відповідно до відповіді на запит, наданої Відділом з питань реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади, на момент смерті ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 . Інших зареєстрованих осіб в квартирі не було. Згідно відповіді на запит виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Управлінням реєстраційних процедур повідомлено, що ОСОБА_2 до дня смерті проживала одна та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .

Оскільки ОСОБА_2 проживала одна, спадкоємців, які після відкриття спадщини, звернулися із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не було, спадщина не була ніким прийнята.

Територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем, тоді коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіального громади переходять як права, так і обов`язки, її правовий статус є таким самим як і у спадкоємців. Зважаючи на вищевикладене, відумерла спадщина належить Івано-Франківській міській територіальній громаді ще з моменту смерті ОСОБА_2 , а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 . За територіальною громадою зберігся обов`язок подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, передбачений ст. 1277 Цивільного кодексу України.

Відповідно до актуальних даних з Державного реєстру речових прав з 08.12.2023 року, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 08.12.2023, приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркеловою І.М. за реєстровим № 1489 право власності на дану квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 . Продавцем за даним договором була ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського МНО Чмируком О.В 27.10.2023, за реєстровим № 2716. Довіреність від імені ОСОБА_2 була посвідчена після її смерті, отже не була результатом вільного волевиявлення. Така довіреність не може створювати будь-яких юридичних наслідків, а тим більше засвідчувати інтереси особи. Також на підставі такої довіреності неможливим є і відчуження майна особи, оскільки будь які подальші правочини є протиправними. Із зазначеної інформації випливає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 було укладено від імені ОСОБА_2 вже після її смерті.

Дана квартира за життя ОСОБА_2 не відчужувалася. Отже, на момент укладення вищевказаного договору купівлі-продажу продавець за договором розпорядився спірною квартирою без достатніх правових підстав. У продавця були відсутні правові підстави для розпорядження спірною квартирою, оскільки право розпоряджатись майном є складовою частиною права власності.

Отже, подальші дії зі спірним нерухомим майном, а саме набуття права власності на квартиру ОСОБА_1 не можуть мати юридичних наслідків оскільки виникають на підставі нікчемних правочинів.

Зважаючи на вище викладене, позивач просить:

визнати нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною та передати її Івано-Франківській міській територіальній громаді в особі Івано-Франківської міської ради;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 08.12.2023 року Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркеловою І.М. за реєстровим № 1489;

витребувати в ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Івано Франківської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради судовий збір в сумі 4844,80 грн.

Представник відповідача Дзібій-Полячок Н.М. подала відзив на позовну заяву, у якому заперечує позовні вимоги, покликаючись на те, що 08 грудня 2023 року відповідачем ОСОБА_1 була придбана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Івано Франківської області Маркеловою І.М. та зареєстровано у реєстрі № 1489. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 357695057 від 08.12.2023, дана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Дана квартира була придбана відповідачем у продавця за суму 1 452 000,00 (один мільйон чотириста п`ятдесят дві тисячі) гривень. Ціна продажу квартири була встановлена відповідно до висновку про вартість об`єкту оцінки (пароль пошуку звіту оцінку № РЗЕОТР311227), складеного 08.12.2023 року ОСОБА_4 . Дана квартира придбана відповідачем з дотримання вимог діючого законодавста України, а саме ст.ст. 655, 657 ЦК України.

При укладанні та нотаріальному посвідченні даного договору відповідач не знав і не міг знати про дії продавця щодо договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2023 року зареєстрованого у реєстрі № 1489, про існування таких прав чи обтяжень, так як відповідач повністю покладався на відомості з державного реєстру речових прав.

На момент підписання спірного договору повноваження ОСОБА_3 були підтвердженні нотаріально посвідченою довіреністю від 27 жовтня 2023 року, зареєстрованою в реєстрі за № 2716. Тому покупець не знав і не міг знати, щодо дій продавця. Отже, при оформленні договору купівлі-продажу спірної квартири, нотаріусом було перевірено правовий статус даної кварти, право та дієздатність сторін договору, чи наявні заборони на відчуження даної спірної квартири, жодних відомостей про обтяження даної спірної квартири Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містив. У зв`язку з відсутністю у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень відповідач добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знав і не міг знати про існування таких прав чи обтяжень.

У задоволенні позову просить відмовити.

У судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали у повному обсязі. Просять задовольнити позов.

Представники відповідача заперечили позов з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просять відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки пропуску позовної давності звернення до суду із даним позовом.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Як вбачається з копії Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10.09.2019 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була спадкоємцем майна ОСОБА_5 , 1961 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_1 (а.с. 128).

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав 10.09.2019 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Івано-Франківського міського нотаріального округу Дмитрук Світланою Дмитрівною (а.с. 130).

Згідно копії актового запису про смерть № 2145 від 09 серпня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживала за адресою: АДРЕСА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 80 років (а.с. 12).

Згідно з інформацією наданою КП «Міська ритуальна служба» ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , похована 10.08.2021 (а.с. 19).

З інформації, наданої Відділом з питань реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади, станом на 23.01.2024 ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20).

08 грудня 2023 року між ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Продавець), та ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого Покупцем придбана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Івано Франківської області Маркеловою І.М. та зареєстровано у реєстрі № 1489. Вартість квартири, згідно п. 2.1. Договору складає 1 452 000,00 (один мільйон чотириста п`ятдесят дві тисячі) гривень. Ціна продажу квартири була встановлена відповідно до висновку про вартість об`єкту оцінки (пароль пошуку звіту оцінку № РЗЕОТР311227) складеного 08.12.2023року ОСОБА_4 (п. 2.2. Договору) (а.с. 117-119).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 357695057 від 08.12.2023, дана квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 , на праві приватної власності (а.с. 120).

З долученого Витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування вбачається, що 01.02.2024 слідчим управлінням Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області внесено відомості за № 12024090000000110 за ч. 3 ст. 190 КК України. Зазначено, що 31.01.2024 року до СУ ГУНП в Івано-Франківській області надійшли матеріали Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за фактом шахрайського заволодіння приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі підробленого договору купівлі-продажу квартири № 1489 від08.01.2023, в період дії військового стану на території України (а.с. 13).

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2024 року, у кримінальному провадженні № 12024090000000110, накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1910401526101), яка належить на праві власності ОСОБА_1 та заборонено розпоряджатись вказаним майном (а.с. 14-16).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1, 2 та 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами 2, 3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Судом встановлено, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений 08.12.2023 року, тобто після смерті власника (продавця) відповідної квартири ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу та є добросовісним набувачем.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Як слідує з норми статті 330 ЦК України, виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року (провадження № 6-2776цс16) зроблено правовий висновок щодо застосування статті 388 ЦК України, згідно з яким втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), зазначено, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

За змістом ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що «спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України). … орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством».

Таким чином, інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

Відтак, захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Статтею 1280 ЦК України передбачено, якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А тому, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеної у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 760/3709/18-ц.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 набув у власність спірну квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 08.12.2023 за ціною 1 452 000,00 (один мільйон чотириста п`ятдесят дві тисячі) гривень, яка визначена відповідно до висновку про вартість об`єкту оцінки (пароль пошуку звіту оцінку № РЗЕОТР311227) складеного 08.12.2023 року ОСОБА_4 .

Як вбачається з п. 2.5. Договору, розрахунок між сторонами проведено з дотриманням вимог статті 1087 Цивільного кодексу України.

Крім цього, під час посвідчення даного правочину приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Івано Франківської області Маркеловою І.М. було встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність, а також належність ОСОБА_2 відчужуваного майна.

Матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки відповідача під час набуття спірного нерухомого майна у власність.

Вказані обставини у своїй сукупності не свідчать про те, що ОСОБА_1 під час придбання спірної квартири знав або міг знати про порушення з боку продавця порядку реалізації майна та про набуття ним майна усупереч закону.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи та надаючи оцінку наявним у справі доказам суд дійшов висновку про те, що факт добросовісності набуття відповідачем у власність спірної квартири належними та допустимими доказами не спростований, тому останній є добросовісним набувачем цього майна.

Відтак, після набуття ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, у власність спадкового майна, територіальна громада має право лише на грошову компенсацію вартості цього майна, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом із вимогою про витребування майна із володіння добросовісного набувача, обрав неефективний спосіб захисту прав територіальної громади, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Інші доводи позивача не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 247 ЦПК України, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 334, 335, 338 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.04.2026 року.

Суддя Антоняк Т.М.