Рішення № 136449771, 11.05.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1630/26

2/215/2416/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю секретаря Оніщенко Ю.М., розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

04.03.2026 позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у зв`язку з виконанням трудових обов`язків у шкідливих умовах праці.

Позов мотивовано тим, що він працював на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці у періоди з 10.09.2004 по 16.08.2005 та з 10.10.2005 по 27.09.2024 (загалом 19 років 10 місяців) на посадах помічника машиніста екскаватора та машиніста екскаватора. За твердженням позивача, під час виконання трудових обов`язків на нього тривалий час впливали шкідливі виробничі фактори, що підтверджується матеріалами розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, зокрема актом за формою П-4 та інформаційною довідкою про умови праці.

Позивач зазначає, що внаслідок тривалого впливу шкідливих виробничих факторів у нього виникли хронічні професійні захворювання, що підтверджується медичним висновком лікарсько-експертної комісії від 26.11.2025, яким встановлено наявність професійних захворювань. Крім того, відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, йому встановлено третю групу інвалідності безстроково та 65 % втрати професійної працездатності.

Як зазначає позивач, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я він був звільнений з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України як такий, що не відповідає займаній посаді за станом здоров`я. Позивач вказує, що виникнення професійних захворювань є наслідком недотримання відповідачем вимог законодавства про охорону праці, зокрема обов`язку забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач посилається на те, що внаслідок отриманих професійних захворювань він зазнає постійного фізичного болю, обмеження рухливості, погіршення загального стану здоров`я, що супроводжується моральними стражданнями, втратою звичного способу життя, неможливістю продовжувати трудову діяльність та необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Також позивач зазначає про необхідність постійного лікування та сторонньої допомоги.

Позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відповідача, оскільки шкоду заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків. З урахуванням характеру та тривалості страждань, втрати професійної працездатності, встановлення інвалідності та інших обставин, позивач просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 747 100,80 грн..

Ухвалою від 16.03.2026 прийнято до розгляду зазначену позовну заяву та відкрито провадження у справі, визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.03.2026 від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

31.03.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, зокрема не доведено обсяг та характер моральних страждань, їх інтенсивність, тривалість та причинно-наслідковий зв`язок із професійним захворюванням та умовами праці на підприємстві відповідача. Крім того, у відзиві наголошується, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам розумності та справедливості, а також не узгоджується із усталеною судовою практикою у подібних спорах. Відповідач також посилається на наявність у позивача супутніх хронічних захворювань загального характеру, які, на думку відповідача, мають самостійний перебіг та можуть впливати на загальний стан здоров`я позивача незалежно від умов праці, що, у свою чергу, ускладнює встановлення прямого причинного зв`язку між професійним захворюванням та заявленими моральними стражданнями. Окремо у відзиві зазначено, що позивачем не надано належних медичних документів, які б підтверджували психоемоційні розлади, депресивні стани або інші наслідки морального характеру, що могли б свідчити про глибину та інтенсивність страждань. Відповідач звертає увагу, що надані позивачем медичні матеріали містять відомості про наявність у нього комплексу хронічних захворювань, однак не містять однозначного підтвердження виключного зв`язку всіх наявних патологій із умовами праці на підприємстві відповідача, а також не дають можливості відокремити наслідки професійного захворювання від загальних вікових та соматичних змін. Відповідач також зазначає, що при визначенні розміру можливого відшкодування моральної шкоди суд має враховувати ступінь втрати професійної працездатності, тривалість роботи у шкідливих умовах, наявність інших захворювань, ступінь вини роботодавця (за наявності), а також засади справедливості, розумності та пропорційності. Крім того, у відзиві наведено посилання на судову практику Верховного Суду та апеляційних судів у подібних категоріях справ, відповідно до якої розмір моральної шкоди у спорах, пов`язаних із професійними захворюваннями та втратою працездатності, визначається індивідуально з урахуванням конкретних обставин справи та не може ґрунтуватися виключно на заявленій позивачем сумі без належного обґрунтування. За результатами викладеного відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а у разі встановлення судом підстав для часткового задоволення позову визначити розмір моральної шкоди з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

31.03.2026 представник відповідача подала до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 20.04.2026 клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до запису у його трудовій книжці працював у Приватному акціонерному товаристві «Північний гірничозбагачувальний комбінат» (надалі ПРАТ «ПІВНГЗК») з 10.09.2004 по 16.08.2005 та з 10.10.2005 по 27.09.2024 (загалом 19 років 10 місяців) на посадах помічника машиніста екскаватора та машиніста екскаватора. 27.09. 2024 року звільнений з ПРАТ «ПІВНГЗК» у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я, п.2 ст.40 КЗпП України (а.с. 39-41 на звороті).

Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причина втрати професійної працездатності професійне захворювання з відсотком втрати професійної працездатності 65%, з 30.12.2025 (копія витягу №125/26/169/В від 03.02.2026, а.с.27-31).

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) від 13.06.2025 №ПС/3.1/11482-25, підготовленої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 № 248, умови праці ОСОБА_1 відносяться: до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі» (а.с.18-22 на звороті).

У п.14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 30.12.2025 вказано, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебральнопериферичної ангіодистонії, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією; синдром поліневропатії верхніх та нижніх кінцівок з вазомоторно- трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Т 75.2. Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. J 41.0. Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової. Н 90.3 (а.с.25).

Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в Першотравневому кар`єрі машиністом екскаватора в кар`єрі, керував одноковшовим екскаватором під час навантаження гірничої маси на автомобільний транспорт, переміщення та маневрів, стежив за показаннями засобів вимірювання. Брав участь у ремонтах екскаватора. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів у кар`єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації, пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та шуму. Також зазнавав впливу аналогічних шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, працюючи: 03.03.2006 - 26.02.2010 - помічник машиніста екскаватора в кар`єрі виробничої дільниці №1 з видобутку та навантаження гірничої маси на автомобільний транспорт Першотравневого кар`єру ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (п.17 Акту, а.с.26).

Пунктом 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 30.12.2025 встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є вібрація загальна транспортна, еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 дБ перевищував допустимий рівень та складав 60 дБ при гранично допустимому 59 дБ, на 4 дБ перевищував допустимий рівень та складав 105 дБ при гранично допустимому 101 дБ згідно з вимогами ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Хімічні фактори: концентратія кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2,3-2,5 рази складала 4,6-5,0 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 2.0 мг/м? відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 2 ДБА перевищував гранично-допустимий рівень і складав 82 ДБА при ГДР 80 ДБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку» (а.с. 26).

До позовної заяви додано медичний висновок закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» від 26.11.2025 (протокол № 47/775), яким позивачу ОСОБА_1 вперше встановлено хронічне професійне захворювання. Діагноз включає: вібраційну хворобу другої стадії від дії загальної вібрації, ускладнену церебрально-периферичною ангіодистонією, дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром поліневропатії верхніх та нижніх кінцівок із вазомоторно-трофічними порушеннями, нейродистрофічні зміни у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, деформуючого артрозу ліктьових і колінних суглобів, а також хронічний пиловий бронхіт І стадії, помірний пневмофіброз із легеневою недостатністю І ступеня та хронічну двобічну нейросенсорну приглухуватість ІІ ступеня. Висновком ЛЕК встановлено професійний характер зазначених захворювань та їх зв`язок із умовами праці позивача. Як підставу для встановлення діагнозу наведено клінічні скарги позивача, дані анамнезу та результати тривалого медичного спостереження, які свідчать про наявність у нього стійких дегенеративно-дистрофічних змін опорно-рухового апарату, ураження периферичної нервової системи, бронхолегеневої системи та органу слуху. Згідно з медичною документацією, позивач неодноразово перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні з 2009 року у зв`язку із захворюваннями хребта, корінцевими синдромами, хронічними бронхолегеневими захворюваннями та неврологічною симптоматикою, що поступово прогресували. З матеріалів справи також вбачається, що позивач протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах праці, пов`язаних із впливом загальної вібрації, виробничого пилу фіброгенної дії, підвищеного рівня шуму, а також значного фізичного навантаження, що підтверджується довідкою про умови праці, наданою Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці від 13.06.2025 № ПС/3.1/11482-25. Відповідно до зазначеної довідки, позивач піддавався впливу шкідливих виробничих факторів, які за гігієнічною класифікацією умов праці віднесені до 3 класу 12 ступеня шкідливості. Також у висновку зазначено, що наявні у позивача функціональні порушення опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, органів дихання та слуху призводять до обмеження його працездатності та протипоказують виконання тяжкої фізичної праці, роботу в умовах впливу виробничого пилу та шуму (а.с.16-17 на звороті).

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/26/169/1 від 03.02.2026 позивачу ОСОБА_1 сформовано індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю. Відповідно до зазначеного витягу експертною командою встановлено обмеження життєдіяльності позивача різного ступеня, зокрема: легкий та помірний ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування та спілкування, збережену здатність до орієнтації та контролю поведінки, а також помірний ступінь обмеження здатності до здобуття освіти та трудової діяльності. Зокрема, встановлено, що здатність позивача до трудової діяльності обмежена помірним ступенем, що свідчить про наявність стійких функціональних порушень, які впливають на можливість виконання ним професійних обов`язків. У сфері медичної реабілітації визначено потребу позивача у отриманні реабілітаційної допомоги в системі охорони здоров`я, а також необхідність санаторно-курортного лікування. У сфері соціального забезпечення рекомендовано звернення до органів Пенсійного фонду України або органів соціального захисту населення для вирішення питань щодо призначення відповідних соціальних виплат. Водночас потреба у забезпеченні соціальними послугами, психолого-педагогічною, побутовою, професійною та трудовою реабілітацією, а також у спеціальному медичному догляді, постійному сторонньому догляді, додатковому харчуванні та інших видах соціального забезпечення експертною командою не встановлена. Окремо зазначено, що позивач має загальні обмеження у професійній діяльності, які можуть істотно впливати на стан його здоров`я та підлягають врахуванню при визначенні умов подальшої трудової діяльності. Разом із тим, необхідність у забезпеченні допоміжними засобами реабілітації та медичними виробами не встановлена (а.с.32-35).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець не забезпечив позивачеві належні та безпечні умови праці.

Такий висновок підтверджується матеріалами справи, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 30.12.2025, відповідно до якого під час виконання трудових обов`язків позивач зазнавав тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.

Згідно з матеріалами справи та довідкою про умови праці позивача встановлено, що під час виконання трудових обов`язків він зазнавав впливу шкідливих виробничих факторів.

Зокрема, встановлено вплив загальної транспортної вібрації, при якій еквівалентний корегований рівень віброприскорення перевищував гранично допустимі рівні та становив 60 дБ при допустимому 59 дБ, а також 105 дБ при допустимому 101 дБ, що не відповідає вимогам ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації».

Крім того, позивач зазнавав впливу пилу фіброгенної дії з вмістом кристалічного діоксиду кремнію від 10 до 70 %, концентрація якого в повітрі робочої зони становила 4,65,0 мг/м? при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м?, що перевищує нормативні показники у 2,32,5 раза та не відповідає вимогам «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192.

Також встановлено вплив виробничого шуму, рівень якого становив 82 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА, що перевищує допустимі значення відповідно до ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

Наведене свідчить про порушення посадовими особами підприємства вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими на роботодавця покладено обов`язок забезпечити створення на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів та гарантувати додержання прав працівників у сфері охорони праці. Невиконання зазначеного обов`язку перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням у позивача професійного захворювання.

Згідно зі ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на їх формальний та припустимий характер, а також у зв`язку з тим, що вони не спростовують належними та допустимими доказами встановлені судом обставини справи.

Посилання відповідача на недоведеність моральних страждань позивача та відсутність документів, що підтверджують психоемоційні розлади, суд оцінює критично, оскільки наявність моральної шкоди у справах, пов`язаних із ушкодженням здоров`я та професійним захворюванням, не завжди підтверджується виключно медичними висновками щодо психічного стану особи, а може випливати із самого факту встановлення професійного захворювання, стійкого погіршення стану здоров`я та обмеження життєдіяльності.

Доводи відповідача щодо наявності у позивача супутніх захворювань загального характеру як самостійної причини погіршення стану здоров`я суд також не приймає до уваги як такі, що не спростовують встановленого у справі професійного характеру захворювань та не виключають впливу шкідливих виробничих факторів, підтверджених матеріалами справи.

Посилання на відсутність виключного причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці та усіма наявними у позивача захворюваннями не може бути підставою для відмови у позові, оскільки для встановлення відповідальності достатнім є доведення істотного впливу шкідливих виробничих факторів на розвиток професійного захворювання.

Суд також враховує, що наведені відповідачем заперечення щодо розміру моральної шкоди зводяться фактично до незгоди з її оцінкою позивачем, однак не містять альтернативного обґрунтованого розрахунку, який би відповідав принципам розумності і справедливості.

Водночас посилання відповідача на судову практику не є підставою для автоматичного зменшення заявленого розміру моральної шкоди, оскільки кожна справа є індивідуальною та оцінюється судом з урахуванням конкретних обставин, характеру порушених прав, ступеня втрати працездатності та тривалості страждань позивача.

Судом встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він у 52 роки втратив професійну працездатність у розмірі 65 % з 13.01.2026. Як наслідок, позивач зазнає щоденних фізичних і моральних страждань, які виражаються у постійному больовому синдромі, необхідності тривалого та систематичного лікування, проходження реабілітаційних заходів, обмеженні звичної життєдіяльності, втраті можливості повноцінно працювати за спеціальністю, а також у необхідності постійно усвідомлювати незворотність та тяжкість свого стану здоров`я. Крім того, наявні професійні захворювання мають стійкий характер та передбачають тривалі негативні наслідки для стану здоров`я, що істотно знижує якість життя та працездатність позивача.

Отже, враховуючи, що позивач працював на підприємстві відповідача протягом 19 років 10 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, унаслідок чого йому з 13.01.2026 встановлено 65 % втрати професійної працездатності та III групу інвалідності безстроково, суд бере до уваги характер і тривалість професійного захворювання, його хронічний та прогресуючий перебіг, ступінь фізичних страждань, а також істотність вимушених змін у життєвих і виробничих відносинах позивача.

З огляду на встановлені обставини справи та наслідки, що настали для позивача, суд доходить висновку про наявність факту заподіяння їй моральної шкоди та, відповідно, про наявність правових підстав для її відшкодування.

Позивач визначив розмір компенсації за моральну шкоду у сумі 747 100,80 грн.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер і глибину фізичних та душевних страждань позивача, спричинених професійним захворюванням, тривалість та безперервність лікування, встановлення 65 % втрати професійної працездатності з 13.01.2026 та III групи інвалідності безстроково.

Суд бере до уваги істотні зміни у звичному способі життя позивачки, обмеження у професійній діяльності, необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя та підтримання стану здоров`я, а також тривалий, хронічний і прогресуючий характер захворювання.

З огляду на викладене, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 570 000,00 грн., що є співмірним характеру та наслідкам заподіяної шкоди.

Суд зазначає, що відповідно до чинного податкового законодавства суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, загалом включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та підлягають оподаткуванню, за винятком випадків, прямо передбачених підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Разом із тим, із системного аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавець встановив виключення із загального правила, відповідно до якого не включаються до оподатковуваного доходу, зокрема, суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю.

Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін від 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю фізичної особи, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Вказана правова позиція підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, в яких зазначено, що суми відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягають оподаткуванню.

Єдність судової практики забезпечує однакове застосування норм права, що є складовою принципу верховенства права, гарантує правову визначеність, рівність усіх перед законом та сприяє формуванню довіри до судової системи.

Як установлено судом, у даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з відшкодуванням шкоди, завданої здоров`ю позивача під час виконання трудових обов`язків, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, сума, присуджена судом як відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю, відповідно до вимог податкового законодавства не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Крім того, аналіз положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема підпункту «а» підпункту 164.2.14 Податкового кодексу України (в редакції від 23 травня 2020 року), свідчить про те, що законодавець не розмежовує поняття моральної шкоди залежно від категорії осіб чи підстав її відшкодування.

Водночас встановлення обмежень щодо розміру сум моральної шкоди, які не підлягають оподаткуванню, не може застосовуватись до випадків відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, оскільки це призводить до звуження обсягу конституційних прав потерпілої особи та фактичного нівелювання судового захисту.

Таким чином, положення щодо оподаткування відшкодування моральної шкоди в межах чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини стосуються компенсації шкоди життю та здоров`ю.

Разом із тим, правовідносини щодо нарахування, утримання та сплати податків і зборів є публічно-правовими та регулюються нормами податкового законодавства.

Відтак, суд, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, не вирішує питання щодо оподаткування таких сум, а визначає лише розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Обов`язок щодо правильного визначення податкових зобов`язань, у разі їх наявності, покладається на відповідних суб`єктів податкових правовідносин та не впливає на обсяг права особи на отримання повного відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати 1 331,20 грн. судового збору станом на дату подачі позову, від сплати якого було звільнено позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 13, 19, 77-80, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 570 000 (п`ятсот сімдесят тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне судове рішення складено 11.05.2026.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження за адресою: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

СУДДЯ