Рішення № 136449765, 11.05.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/9312/25

2/215/1330/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю секретаря Оніщенко Ю.М., розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

05.12.2025 позивач звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у зв`язку з виконанням трудових обов`язків у шкідливих умовах праці.

Позов мотивовано тим, що позивач перебувала у трудових відносинах із відповідачем у період з 23.03.1998 по 23.11.2023, виконуючи роботи, пов`язані з впливом шкідливих виробничих факторів, зокрема підвищеної запиленості повітря робочої зони, значної фізичної важкості праці та вимушених робочих поз, що підтверджується матеріалами атестації робочих місць та актом розслідування професійних захворювань.

У позивача встановлено професійні захворювання, а саме: радикулопатію попереково-крижового та шийного відділів хребта з ускладненнями та хронічний пиловий бронхіт (ХОЗЛ) першої стадії з розвитком легеневої недостатності, що підтверджується медичними документами та актом розслідування.

Відповідно до висновку експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (витяг від 25.11.2025), позивачу встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60% (50% у зв`язку із захворюванням опорно-рухового апарату, 10% у зв`язку із захворюванням органів дихання) та встановлено III групу інвалідності до 01.11.2026.

Позивач зазначає, що внаслідок вказаних професійних захворювань вона зазнає постійного фізичного болю, обмеження рухливості, задишки та інших стійких порушень стану здоров`я, що призвело до суттєвого погіршення якості життя, втрати нормальних життєвих зв`язків та необхідності постійного лікування і реабілітації.

На думку позивача, зазначені наслідки перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з неналежним забезпеченням відповідачем безпечних умов праці, у зв`язку з чим їй завдано моральної шкоди.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на її користь грошову компенсацію моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійних захворювань, у розмірі 520 000,00 грн., без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою від 08.12.2025 прийнято до розгляду зазначену позовну заяву та відкрито провадження у справі, визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.12.2025 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти її задоволення в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію наступним.

Відповідач зазначає, що позивач перебував у трудових відносинах із підприємством та виконував роботи у шкідливих умовах праці за професією, віднесеною до Списку №1 виробництв, робіт і посад, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. За твердженням відповідача, зазначене свідчить про те, що позивач був обізнаний щодо характеру умов праці та пов`язаних із ними виробничих ризиків, які є типовими для даного виду діяльності.

Разом з тим, відповідач вказує, що саме по собі виконання роботи у шкідливих умовах праці не свідчить про наявність протиправної поведінки роботодавця, оскільки така діяльність здійснювалась у межах трудового договору та з дотриманням встановлених законодавством вимог охорони праці.

Крім того, у відзиві зазначено, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності повного складу цивільно-правової відповідальності відповідача, зокрема відсутні належні докази причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) роботодавця та виникненням у позивача професійного захворювання і подальшою втратою працездатності.

Відповідач також посилається на те, що встановлення відсотка втрати професійної працездатності та групи інвалідності саме по собі не є безумовним підтвердженням вини роботодавця або підставою для покладення на нього обов`язку відшкодування моральної шкоди, оскільки такі обставини можуть бути зумовлені сукупністю факторів, у тому числі загальними захворюваннями та віковими змінами організму.

Окремо відповідач звертає увагу, що заявлений розмір моральної шкоди не підтверджений належними доказами її обсягу, глибини та тривалості, є завищеним та таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, визначеним цивільним законодавством та усталеній судовій практиці.

З урахуванням наведеного, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

28.01.2026 від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання , в якому він зазначає, що у поданому відзиві на позовну заяву, відповідно до ст. 93 ЦПК України, ним були поставлені позивачу письмові запитання щодо обставин, які, на думку відповідача, мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Представник відповідача вказує, що зазначені запитання стосуються, зокрема, обставин працевлаштування позивача у шкідливих умовах праці, можливості його переведення на іншу роботу, часу виникнення та характеру погіршення стану здоров`я, наявності у позивача інших захворювань непрофесійного характеру, а також відомостей щодо банківських реквізитів для можливого виконання судового рішення.

Крім того, у клопотанні зазначається, що відповіді на поставлені запитання у визначені процесуальним законом строки позивачем до суду не подано, що, на думку відповідача, перешкоджає повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванню всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У зв`язку з цим представник відповідача просить суд зобов`язати позивача надати відповіді на поставлені запитання, а також витребувати у позивача докази щодо наявності банківського рахунку для виконання можливого судового рішення, посилаючись на положення ст.ст. 12, 43, 76, 84, 93 ЦПК України, принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, а також обов`язковість сприяння суду у встановленні всіх фактичних обставин справи.

Крім того, посилаючись на положення ст. 187 ЦПК України, представник відповідача зазначає, що подана позовна заява містить, на його думку, недоліки, зокрема суперечності щодо визначення ціни позову, оскільки у тексті позовної заяви зазначено різні суми заявлених вимог.

У зв`язку з цим представник відповідача вважає, що позовна заява подана з порушенням вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПК України, а тому просить суд залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення виявлених недоліків, зокрема щодо уточнення розміру позовних вимог.

Ухвалою від 05.02.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, у задоволенні клопотання представника відповідача про зобов`язання надати відповіді на письмові запитання та про витребування банківських реквізитів відмовлено.

16.02.2026 надійшла від позивача заява про усунення недоліків та уточнена позовна заява в якій позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі 640 000,00 грн. за заподіяну їй моральну шкоду у вигляді ушкодження здоров`ю, без утримання всіх податків та відповіді на запитання відповідача.

23.02.2026 до суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надішло заперечення на відповідь на відзив у яких представник відповідача зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, у запереченнях звернуто увагу на відсутність у матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували погіршення стану здоров`я позивача у період після липня 2025 року, оскільки надані медичні документи містять відомості лише за період з 08.04.2025 по 11.07.2025, тоді як подальше звернення за медичною допомогою позивачем не підтверджено.

Також відповідач посилається на положення Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, затвердженої наказом МОЗ України № 248 від 08.04.2014, зазначаючи, що умови праці позивача були віднесені до шкідливих, однак це само по собі не свідчить про протиправність дій роботодавця, оскільки працівник був забезпечений передбаченими законодавством гарантіями та компенсаціями, зокрема пільгами за Списком № 1.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач була обізнана про характер умов праці, проходила щорічні медичні огляди, за результатами яких визнавалась придатною до роботи, а доказів оскарження таких висновків матеріали справи не містять.

У запереченнях також наголошується, що позивач не повідомляла роботодавця про погіршення стану здоров`я у встановленому порядку, що унеможливило вжиття роботодавцем заходів щодо зміни умов праці або переведення на іншу роботу.

Окремо відповідач зазначає, що відсутні належні докази причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленою моральною шкодою, у зв`язку з чим підстави для її відшкодування відсутні.

Також у запереченнях викладено доводи щодо наявності у позивача захворювань непрофесійного характеру, які можуть впливати на її загальний стан здоров`я, а отже, не дають підстав пов`язувати погіршення стану виключно з умовами праці.

Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою від 27.03.2026 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву (в новій редакції).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до запису у її трудовій книжці працювала у Приватному акціонерному товаристві «Північний гірничозбагачувальний комбінат» (надалі ПРАТ «ПІВНГЗК») з 23.03.1998 - посудомийкою, а з 29.11.1999 по 23.11.2023 - машиністом конвеєра дільниці дрібнення руди дробильної фабрики. За підсумками атестації робочих місць за даною професією затверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1. 23.11. 2023 року звільнена з ПРАТ «ПІВНГЗК» у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я, п.2 ст.40 КЗпП України (а.с. 15-17).

Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причина втрати професійної працездатності професійне захворювання з відсотком втрати професійної працездатності 60%, з 18.08.2025 до 01.11.2026 (копія витягу №125/25/2064/В від 25.11.2025, а.с.11-14).

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в неї професійного захворювання (отруєння) від 24.04.2024 №ПІС/1/7812-24, підготовленої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 № 248, умови праці машиніста конвеєра дільниці дроблення руди дробильної фабрики №1 ПРАТ «ПІВНГЗК» ОСОБА_1 відносяться: по вмісту пилу фіброгенної дії в повітрі робочої зоні - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по важкості праці - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі». Загальна оцінка - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі» (а.с.8).

У п.14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18.08.2025 вказано, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижова 15, S1 та шийна С6. С7. С8 на фоні полісегментарної дископатії та антеспондилолістезу тіла LA, з помірно вираженими статико-динамічними порущеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня). М54.1. Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. J44 (а.с.8).

Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи машиністом конвеєра дільниці дроблення руди дробильної фабрики роботи з керування, обслуговування конвеєрів при транспортуванні гірничої маси. Через порушення в роботі систем пилоподавлення, аспірації та режимів виконувала експлуатації гірничозбагачувального устаткування протягом тривалої дії, підпадала під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Внаслідок недосконалості робочого місця, під час обслуговування технологічного обладнання змушена була на протязі зміни нахилятися (п.17 Акту, а.с.8).

Пунктом 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18.08.2025 встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,1 рази відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства здоров`я України від 09.07.2024 № 1192 та становила 4,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. охорони. Важкість праці: нахили тулуба (вимушені, більше 30°) в кількості 322 за зміну (при нормі 51-100 разів) (а.с. 9).

До позовної заяви додано виписку № 21/46 із медичної карти амбулаторного хворого, видану Відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика». Згідно з вказаною медичною документацією, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 08.04.2025 по 11.07.2025 перебувала на амбулаторному обстеженні та лікуванні у денному стаціонарі. Відповідно до висновку лікарсько-експертної комісії від 09.07.2025 (протокол № 27/385), у позивачки встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижового та шийного відділів хребта на фоні полісегментарної дископатії, що супроводжується стійким больовим синдромом, статико-динамічними порушеннями та нейродистрофічними змінами суглобів; а також хронічний пиловий бронхіт, помірний пневмофіброз та легенева недостатність І ступеня. У вказаному висновку прямо зазначено, що зазначені захворювання мають професійний характер (дата встановлення 09.07.2025), що підтверджує їх зв`язок із впливом шкідливих факторів виробничого середовища. Крім того, медичною документацією підтверджується тривалий, рецидивуючий перебіг захворювань позивачки, починаючи з 2015 року, з неодноразовими курсами амбулаторного та стаціонарного лікування, що свідчить про хронічність патологічного процесу та стійкість функціональних порушень. Також у висновку лікарсько-експертної комісії визначено обмеження працездатності позивачки, зокрема протипоказання до виконання важкої фізичної праці, роботи в умовах впливу пилу, шуму та несприятливого мікроклімату. Суд враховує, що зазначена медична документація оформлена відповідно до вимог законодавства, містить відомості про стан здоров`я позивачки, встановлений діагноз та його зв`язок з умовами праці, а тому є належним доказом у справі (а.с.21-23).

До позовної заяви додано медичний висновок закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії Відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» від 09 липня 2025 року (протокол № 27/385), який відповідно до вимог чинного законодавства має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань. Згідно з вказаним висновком, у позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено вперше виявлене хронічне професійне захворювання, а саме: радикулопатію попереково-крижового та шийного відділів хребта на фоні полісегментарної дископатії, що супроводжується стійким больовим синдромом, статико-динамічними порушеннями та нейродистрофічними змінами суглобів, а також хронічний пиловий бронхіт, помірний пневмофіброз та легеневу недостатність І ступеня. У висновку лікарсько-експертної комісії прямо зазначено, що встановлені захворювання мають професійний характер (дата встановлення 09.07.2025), що підтверджує їх причинний зв`язок із впливом шкідливих виробничих факторів. З матеріалів медичного висновку також убачається, що позивачка протягом тривалого часу (23 роки 11 місяців) працювала на посаді машиніста конвеєра у ПрАТ «Північний ГЗК» в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища, зокрема підвищеного рівня пилу, шуму, несприятливого мікроклімату та значного фізичного навантаження, що віднесені до шкідливих умов праці. Вказаний висновок ґрунтується на сукупності даних: скаргах пацієнтки, тривалому анамнезі захворювання (з 2015 року), результатах клінічних, інструментальних та лабораторних обстежень (рентгенологічних досліджень, МРТ, спірометрії, електронейроміографії тощо), а також відомостях про умови праці позивачки. Крім того, у висновку визначено обмеження працездатності позивачки, зокрема протипоказання до виконання важкої фізичної праці та роботи в умовах впливу виробничого пилу, шуму та несприятливого мікроклімату. Суд враховує, що зазначений медичний висновок складено уповноваженим спеціалізованим закладом, містить висновок компетентної лікарсько-експертної комісії та безпосередньо підтверджує як наявність у позивачки хронічного професійного захворювання, так і його зв`язок із умовами праці, у зв`язку з чим є належним та допустимим доказом у справі (а.с.24-26).

До матеріалів справи також долучено витяг з рекомендацій, що є складовою частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 125/25/2064/1, сформований на підставі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.11.2025 № 125/25/2064/Р. Відповідно до зазначеного документа, складеного щодо ОСОБА_1 , за результатами оцінювання встановлено помірний ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування та трудової діяльності, при збереженні здатності до орієнтації, спілкування, контролю за поведінкою та здобуття освіти. Згідно з рекомендаціями, позивачка не потребує забезпечення допоміжними засобами реабілітації та медичними виробами, однак має потребу у реабілітаційній допомозі у сфері охорони здоров`я, а також у санаторно-курортному лікуванні. Крім того, документ містить рекомендацію щодо звернення до компетентних органів з метою вирішення питання про призначення страхових виплат або державної соціальної допомоги. Водночас встановлено наявність загальних обмежень у професійній діяльності, які можуть призводити до погіршення стану здоров`я позивачки. Суд враховує, що зазначені рекомендації є частиною індивідуальної програми реабілітації, складеної уповноваженим органом за результатами комплексного оцінювання функціонального стану особи, та підтверджують наявність у позивачки стійких обмежень життєдіяльності і працездатності, що має значення для правильного вирішення спору (а.с.27-30).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець не забезпечив позивачеві належні та безпечні умови праці.

Такий висновок підтверджується матеріалами справи, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18.08.2025, відповідно до якого під час виконання трудових обов`язків позивач зазнавав тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.

Зокрема встановлено, що у повітрі робочої зони наявне перевищення гранично допустимої концентрації хімічного фактору діоксиду кремнію кристалічного (при вмісті в пилу від 10 до 70%), яка становила 4,2 мг/м? при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м?, тобто перевищувала встановлені нормативи у 2,1 раза, що суперечить вимогам державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192.

Крім того, встановлено перевищення допустимих показників важкості праці, а саме виконання вимушених нахилів тулуба понад 30° у кількості 322 рази за зміну при нормативно допустимих 51100 разів, що свідчить про значне фізичне навантаження та порушення вимог охорони праці.

Наведене свідчить про порушення посадовими особами підприємства вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими на роботодавця покладено обов`язок забезпечити створення на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів та гарантувати додержання прав працівників у сфері охорони праці. Невиконання зазначеного обов`язку перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням у позивача професійного захворювання.

Згідно зі ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на їх необґрунтованість та спростування наявними у справі доказами. Так, посилання відповідача на обізнаність позивача щодо шкідливих умов праці не звільняє роботодавця від обов`язку забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до вимог законодавства про охорону праці. Сам по собі факт виконання роботи у шкідливих умовах, навіть якщо така робота віднесена до Списку № 1, не виключає відповідальності роботодавця у разі перевищення гранично допустимих рівнів шкідливих факторів та порушення нормативів безпеки праці. Доводи відповідача про відсутність протиправної поведінки також спростовуються матеріалами справи, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким встановлено перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у повітрі робочої зони, а також надмірні показники важкості праці, що свідчить про недотримання відповідачем вимог законодавства про охорону праці. Безпідставними є і твердження відповідача щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці та захворюванням позивача, оскільки такий зв`язок підтверджується медичним висновком лікарсько-експертної комісії, яким встановлено професійний характер захворювання позивача. Посилання відповідача на те, що встановлення інвалідності або втрати працездатності не є доказом вини роботодавця, суд оцінює критично, оскільки у даному випадку такі обставини розглядаються у сукупності з іншими доказами, які підтверджують наявність шкідливих умов праці та їх вплив на стан здоров`я позивача. Щодо заперечень відповідача стосовно розміру моральної шкоди, суд зазначає, що такі доводи будуть оцінені при визначенні розміру відшкодування, однак самі по собі не спростовують факту заподіяння позивачу моральної шкоди. З огляду на викладене, доводи відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона у 48 років втратила професійну працездатність у розмірі 60 % з 18.08.2025. Як наслідок, позивачка зазнає постійних фізичних страждань, зумовлених хронічним больовим синдромом у шийному та попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією в праву руку та ногу, болем і обмеженням рухливості у плечових, ліктьових та колінних суглобах, онімінням кінцівок, переважно правих.

Крім того, позивачку турбують задишка навіть при незначному фізичному навантаженні, сухий або з мокротинням кашель, відчуття важкості у грудній клітці, періодичні напади задухи, загальна слабкість та швидка втомлюваність.

Внаслідок зазначених захворювань позивачка обмежена у пересуванні, не може тривалий час ходити чи перебувати у вертикальному положенні, її рухи є суттєво обмеженими, а нічний сон порушується через інтенсивний біль у суглобах.

Суд також враховує, що позивачка змушена постійно проходити лікування та реабілітаційні заходи, спрямовані на зменшення больового синдрому та підтримання загального стану здоров`я.

Таким чином, завдана моральна шкода проявляється у тривалих фізичних та душевних стражданнях, погіршенні якості життя, втраті професійної працездатності, а також у відчутті безпорадності та значному обмеженні звичного способу життя.

Отже, враховуючи, що позивачка працювала на підприємстві відповідача протягом 24 років 11 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, унаслідок чого їй з 18.08.2025 встановлено 60 % втрати професійної працездатності та III групу інвалідності по 01.11.2026, суд бере до уваги характер і тривалість професійного захворювання, його хронічний та прогресуючий перебіг, ступінь фізичних страждань, а також істотність вимушених змін у життєвих і виробничих відносинах ОСОБА_1 ..

З огляду на встановлені обставини справи та наслідки, що настали для позивачки, суд доходить висновку про наявність факту заподіяння їй моральної шкоди та, відповідно, про наявність правових підстав для її відшкодування.

Позивачка визначила розмір компенсації за моральну шкоду у сумі 640 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер і глибину фізичних та душевних страждань позивача, спричинених професійним захворюванням, тривалість та безперервність лікування, встановлення 60 % втрати професійної працездатності з 18.08.2025 та III групи інвалідності по 01.11.2026.

Суд бере до уваги істотні зміни у звичному способі життя позивачки, обмеження у професійній діяльності, необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя та підтримання стану здоров`я, а також тривалий, хронічний і прогресуючий характер захворювання.

З огляду на викладене, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 540 000,00 грн., що є співмірним характеру та наслідкам заподіяної шкоди.

Суд зазначає, що відповідно до чинного податкового законодавства суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, загалом включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та підлягають оподаткуванню, за винятком випадків, прямо передбачених підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Разом із тим, із системного аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавець встановив виключення із загального правила, відповідно до якого не включаються до оподатковуваного доходу, зокрема, суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю.

Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін від 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю фізичної особи, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Вказана правова позиція підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, в яких зазначено, що суми відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягають оподаткуванню.

Єдність судової практики забезпечує однакове застосування норм права, що є складовою принципу верховенства права, гарантує правову визначеність, рівність усіх перед законом та сприяє формуванню довіри до судової системи.

Як установлено судом, у даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з відшкодуванням шкоди, завданої здоров`ю позивача під час виконання трудових обов`язків, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, сума, присуджена судом як відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю, відповідно до вимог податкового законодавства не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Крім того, аналіз положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема підпункту «а» підпункту 164.2.14 Податкового кодексу України (в редакції від 23 травня 2020 року), свідчить про те, що законодавець не розмежовує поняття моральної шкоди залежно від категорії осіб чи підстав її відшкодування.

Водночас встановлення обмежень щодо розміру сум моральної шкоди, які не підлягають оподаткуванню, не може застосовуватись до випадків відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, оскільки це призводить до звуження обсягу конституційних прав потерпілої особи та фактичного нівелювання судового захисту.

Таким чином, положення щодо оподаткування відшкодування моральної шкоди в межах чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини стосуються компенсації шкоди життю та здоров`ю.

Разом із тим, правовідносини щодо нарахування, утримання та сплати податків і зборів є публічно-правовими та регулюються нормами податкового законодавства.

Відтак, суд, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, не вирішує питання щодо оподаткування таких сум, а визначає лише розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Обов`язок щодо правильного визначення податкових зобов`язань, у разі їх наявності, покладається на відповідних суб`єктів податкових правовідносин та не впливає на обсяг права особи на отримання повного відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати 1 211,20 грн. судового збору станом на дату подачі позову, від сплати якого було звільнено позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 13, 19, 77-80, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 540 000 (п`ятсот сорок тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне судове рішення складено 11.05.2026.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження за адресою: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

СУДДЯ