Рішення № 136441127, 16.04.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/2848/26

Номер провадження2/205/3211/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради (далі КП «ДОКОД» ДОР, відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працювала у КП «ДОКОД» ДОР на посаді заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення.

Наказом відповідача №16 від 27.06.2023 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №16 від 27.06.2023 року про звільнення позивача, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення КП «ДОКОД» ДОР, а також стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати.

Позивач зазначає, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року набрала законної сили в день її прийняття та в частині поновлення на роботі підлягала негайному виконанню. При цьому подання відповідачем касаційної скарги не зупиняло обов`язок негайного виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Постановою Верховного Суду від 26.11.2025 року касаційну скаргу КП «ДОКОД» ДОР залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року без змін.

Позивач вважає, що відповідач допустив затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, оскільки наказ про її поновлення на посаді №316-ос був виданий лише 02.12.2025 року.

Як зазначає позивач, 26.02.2026 року на електронну адресу її представника надійшло повідомлення відповідача, датоване 20.02.2026 року, про поновлення ОСОБА_1 на посаді та необхідність прибути до відповідача щодо наміру продовження трудових відносин. Того ж дня позивач разом із представником прибула до відповідача, була ознайомлена з наказом №316-ос від 02.12.2025 року про поновлення на роботі та подала заяву про звільнення за угодою сторін, на підставі якої видано наказ №34-ос від 26.02.2026 року.

У зв`язку із затримкою виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі позивач вважає, що наявні підстави для застосування положень статті 236 КЗпП України та стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Позивач наголошує, що розмір її середнього заробітку встановлений постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року та становить 2 294 грн. 95 коп. Період затримки виконання рішення суду, на думку позивача, становить з 04.06.2025 року по 02.12.2025 року включно, тобто 130 робочих днів, а тому загальний розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду складає 298 343 грн. 50 коп.

У зв`язку із викладеним позивач просить стягнути з КП «ДОКОД» ДОР на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 298 343 грн. 50 коп.

Представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень зазначив, що після фактичного поновлення на роботі позивач не виявила наміру продовжувати трудові відносини та 26.02.2026 року ініціювала звільнення за угодою сторін, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність реального наміру поновитися на роботі.

Крім того, представник відповідача заперечував проти розрахунку середнього заробітку, зазначаючи, що при його визначенні підлягали виключенню окремі виплати, зокрема матеріальна допомога та виплати за сумісництвом, у зв`язку з чим середньоденний заробіток позивача, на думку відповідача, становить 1 280 грн. 01 коп.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи відповідача про зловживання процесуальними правами є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Представник позивача вказав, що сам по собі факт подальшого звільнення за угодою сторін не позбавляє позивача права на захист порушених трудових прав та не спростовує факту затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Також представник позивача зазначив, що розмір середнього заробітку, встановлений постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року, яка набрала законної сили, відповідно до положень процесуального закону повторному доказуванню не підлягає.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача просить розглядати справу без його участі, та у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №16 від 27.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради, поновлено її на зазначеній посаді, а також стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 158 949 грн. 75 коп., моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та судові витрати.

Судом також встановлено, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року набрала законної сили в день її прийняття, а саме 03.06.2025 року.

Згідно з наказом КП «ДОКОД» ДОР №316-ос від 02.12.2025 року скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » №16 від 27.06.2023 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення з 28.06.2023 року.

При цьому суд враховує, що для цілей застосування статті 236 КЗпП України юридичне значення має дата фактичного виконання рішення суду шляхом видання роботодавцем відповідного наказу про поновлення працівника на роботі, а саме 02.12.2025 року.

Судовим розглядом також встановлено, що постановою Верховного Суду від 26.11.2025 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року залишено без змін, а також поновлено виконання постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі, що перевищує виплати за один місяць.

Згідно з наказом №34-ос від 26.02.2026 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Суд зазначає, що предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у зв`язку із несвоєчасним виданням відповідачем наказу про поновлення на посаді.

У зв`язку із викладеним суд доходить висновку, що між сторонами виник трудовий спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права особи на справедливий суд та ефективний судовий захист, а невиконання судового рішення фактично нівелює сутність такого права.

Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Положеннями пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Належним виконанням рішення суду про поновлення працівника на роботі є видання роботодавцем відповідного наказу, який надає працівнику можливість приступити до виконання своїх трудових обов`язків.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі №461/1303/19.

Таким чином, обов`язок роботодавця щодо виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі виникає з моменту проголошення відповідного судового рішення та не ставиться у залежність від його подальшого оскарження.

Сам по собі факт подання касаційної скарги не звільняє роботодавця від обов`язку негайного виконання рішення суду в частині поновлення працівника на роботі. Доказів зупинення виконання судового рішення в частині поновлення позивача на роботі матеріали справи не містять.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з дня видання роботодавцем відповідного наказу про поновлення працівника на посаді.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №760/9521/15-ц, провадження №61-24060св18.

Отже, обов`язок роботодавця щодо видання наказу про поновлення працівника на роботі виникає негайно після ухвалення відповідного судового рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягала негайному виконанню, однак наказ про поновлення позивача на роботі відповідачем видано лише 02.12.2025 року.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем допущено затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення працівника на роботі орган, який розглядав трудовий спір, виносить рішення про виплату працівнику середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У правозастосовній практиці Верховного Суду під затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі розуміється невидання роботодавцем наказу про поновлення працівника на роботі негайно після ухвалення відповідного судового рішення.

При цьому виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі пов`язується виключно із самим фактом затримки виконання такого рішення та не залежить від причин чи мотивів невиконання роботодавцем судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №826/18436/16.

Суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що затримка виконання рішення суду була зумовлена поведінкою позивача чи її ухиленням від поновлення на роботі.

Сам по собі факт подальшого звільнення позивача за угодою сторін після фактичного поновлення на роботі не впливає на факт допущеної відповідачем затримки виконання судового рішення та не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі суду необхідно встановити факт затримки виконання рішення, період такої затримки та визначити розмір належних до стягнення сум.

Судом встановлено, що період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить з 04.06.2025 року по 02.12.2025 року включно, тобто 130 робочих днів.

Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, здійснюється шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів, які підлягають оплаті.

Суд враховує, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2025 року встановлено середньоденний заробіток позивача у розмірі 2 294 грн. 95 коп.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, повторному доказуванню не підлягають.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності повторного обчислення середнього заробітку позивача, оскільки відповідні обставини вже були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Таким чином, загальний розмір компенсації за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 становить 298 343 грн. 50 коп. (130 ? 2 294 грн. 95 коп.).

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми права, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у розмірі 298 343 грн. 50 коп., у зв`язку із чим, позовні вимоги необхідно задовольнити у їх повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

У даній справі судові витрати по справі складаються із понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та витрат на сплату судового збору.

Щодо стягнення витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд виходив з наступного.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18.

Так само, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 року у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Таким чином, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

В даному випадку суд зазначає про відсутність в матеріалах справи відповідних доказів, які б підтверджували здійснення витрат на правничу допомогу, зокрема: детальний опис робіт (наданих послуг), що було виконано адвокатом саме в межах розгляду даної цивільної справи, акти виконаних робіт, будь-які рахунки тощо. У зв`язку із чим суд відмовляє позивачеві в компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо стягнення судового збору, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 388 грн. 00 коп. (298 343 грн. 50 коп. *1% = 2 983 грн. 44 коп. з урахуванням коефіцієнту 0,8 за подання позову через електронний суд, розмір судового збору становить 2 388 грн. 00 коп.).

На підставі викладеного та керуючись ст. 43, 129, 129-1 Конституції України, ст. 233, 235, 236 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 134, 137, 141, 259, 264, 265, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Гавриленка, буд.1, код ЄДПОУ 02007265) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 298 343 (двісті дев`яносто вісім тисяч триста сорок три) грн. 50 коп.

3. Стягнути з Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпровської обласної ради (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Гавриленка, буд.1, код ЄДПОУ 02007265) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 388 (дві тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан