Рішення № 136439116, 12.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/17009/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ КБ "Приватбанк", про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просить:

- визнати бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відмови у наданні письмової інформації у відповідь на заяву від 02.10.2025 протиправною;

- зобов?язати Київський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт та заборону відчуження усього нерухомого майна належного ОСОБА_1 (РНОКПІ НОМЕР_1 ) та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи: №10410088 від 26.10.2010 про арешт нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження та №11740018 від 19.10.2011 про арешт нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що йому стало відомо, що відносно нього в єдиному Державному реєстрі речових прав міститься обтяження на нерухоме майно, накладене на нього, як боржника, у виконавчому провадженні ВП №29346988. Звернення до відповідача щодо зняття арешту залишене без уваги. Позивач вважає, що оскільки виконавчий документ було повернуто, то державний виконавець в силу приписів статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV зобов`язаний був зняти арешт, що був накладений на майно боржника.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/17009/25 за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 продовжено строк розгляду справи №440/17009/25 на двадцять календарних днів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ КБ "Приватбанк".

Відповідач позовну заяву не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа правом подати пояснення не скористалася.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.09.025 №442469324 відносно всього нерухомого майна позивача зареєстровано обтяження, а саме:

- номер запису про обтяження: 10410088 від 26.10.2010 17:59:31; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та огошення на його відчуження, 22154189, 26.10.2010; Київський ВДВС Полтавського МУЮ, Старший державний виконавець О.О.Олійник; Обтяжувач: Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського МУЮ;

- номер запису про обтяження: 11740018 від 19.10.2011 14:14:33; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, 29346988, 19.10.2011, Київський ВДВС Полтавського МУЮ, Старший державний виконавець О.О.Олійник; Обтяжувач: Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського МУЮ.

З відзиву на позовну заяву слідує:

- на виконанні у Київському ВДВС у місті Полтаві ГТУЮ у Полтавській області перебувало виконавче провадження №29346988 з виконання судового наказу №2н-120 від 31.01.2008 виданого Київським районним судом м.Полтави про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в розмірі 10135,00 грн;

- виконавче провадження відкрите 19.10.2011;

- постановою державного виконавця Олійник О.О. від 19.10.2011 накладено арешт на все майно боржника;

- 14.05.2012 повернуто виконавчий документ стягувану ПА КБ «Привабанк» на підставі п. 2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в результаті проведених виконавчих дій з`ясовано, що у боржника відсутнє ліквідне майно на яке можливо звернути стягнення) (в редакції Закону 1999 р.);

- стягнення не проводилися;

- згідно Акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.01.2015 виконавчі провадження №29346988 - знищено.

З метою зняття арешту нерухомого майна ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі судового наказу №2н-120 від 31.01.2008, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

В подальшому порядок здійснення примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, який діє нині.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.

Термін "завершення виконавчого провадження" застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як "завершення виконавчого провадження", водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться.

Суд зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Як слідує з відзиву на позовну заяву, 14.05.2012 повернуто виконавчий документ стягувачу (АТ КБ "Привабанк") на підставі п. 2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в результаті проведених виконавчих дій з`ясовано, що у боржника відсутнє ліквідне майно на яке можливо звернути стягнення).

Отже, у даному випадку виконавчий документ повернуто стягувачу - АТ КБ "Привабанк".

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Отже, законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Відтак, при поверненні виконавчого документа стягувачу 14.05.2012 у виконавчому провадженні №29346988 на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV у державного виконавця на той час були відсутні законодавчо мотивовані підстави для зняття арешту з майна позивача, накладеного в межах даного провадження, а наразі таке зняття арешту державним виконавцем неможливе, в зв`язку із відсутністю чинного виконавчого провадження відносно позивача, в межах якого накладався арешт.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи виконавче провадження №29346988 було завершено на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV (в редакції, чинній на час вчинення дій). Завершене виконавче провадження передано до архіву. Матеріали виконавчого провадження №29346988 27.01.2015 знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання.

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень та реєстру боржників чинні виконавчі провадження відносно позивача станом на момент розгляду цієї справи судом відсутні.

Також, слід врахувати, що строки пред`явлення судового наказу до примусового виконання (після його повернення 14.05.2012) сплинули, а в матеріалах справи не міститься доказів, що такі строки поновлювались стягувачу, або повторного пред`явлення вказаного виконавчого документа до виконання, що також свідчить про відсутність чинних майнових вимог стягувача, задоволення яких можливе здійснити шляхом використання процедури примусового виконання вказаного виконавчого документа, як завершальної стадії виконання судових рішень.

Отже, суд зауважує, що зазначене унеможливлює здійснення державним виконавцем в межах даного провадження будь-яких виконавчих дій (в тому числі шляхом звернення стягнення на нерухоме майно), а тому наразі відпала реальна потреба у даному виді забезпечення, а наявність такого арешту на усе нерухоме майно позивача за даних обставин призводить до порушення справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, та надмірного втручання держави у право особи на мирне володіння майном, а відтак таке порушене право підлягає захисту шляхом скасування цих обмежень, і такий спосіб захисту є ефективним засобом юридичного захисту порушеного права позивача.

При цьому, наявність арешту на усе нерухоме майно за таких обставин позбавляє позивача набувати та вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном, за відсутності реальних підстав та доцільності для продовження існування такого заходу обмеження, а отже існування такого стану та порушення прав позивача є в даному випадку невиправданим та ставить позивача у становище правової невизначеності.

Також наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Крім того, з листа АТ КБ "Привабанк" слідує, що борг ОСОБА_1 перед Банком погашений шляхом реструктуризації.

Частинами четвертою, п`ятою статті 59 Закону №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки, в рамках спірних правовідносин були відсутні обставини, визначені частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII, то у відповідача були відсутні підстави для зняття такого арешту, що зумовлює висновок про відсутність з боку відповідача протиправної бездіяльності.

Натомість, як встановлено судом, з огляду на фактичне завершення виконавчого провадження, в рамках якого накладено арешт та його відсутність, відсутність інших виконавчих проваджень відносно боржника, станом на момент звернення із даним позовом розгляду втратив своєю актуальність як засіб забезпечення реального виконання рішення, а тому підстави для продовження його існування наразі відсутні. Інші мотивів продовження існування такого заходу забезпечення виконавчого провадження відсутні. Зворотного відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

Крім цього слід звернути увагу, що позивач, який був боржником у вказаному виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж шляхом звернення до суду щодо скасування арешту на підставі рішення суду.

А отже в даному випадку, з огляду на частину п`яту статті 59 Закону №1404-VIII арешт має бути знятий виключно за рішенням суду.

За змістом частини другої статті 59 Закону №1404-VIII у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У силу частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За приписами статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.УПА, буд. 29, м.Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 34962532), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ КБ "Приватбанк" (вул.Грушевського, буд. 1а, м.Київ, код ЄДРПОУ 14360570), про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений на підставі:

постанови Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №22154189 від 26.10.2010; номер запису про обтяження 10410088 від 26.10.2010;

постанови Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №29346988 від 19.10.2011; номер запису про обтяження 11740018 від 19.10.2011.

Зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі:

постанови Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №22154189 від 26.10.2010; номер запису про обтяження 10410088 від 26.10.2010;

постанови Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №29346988 від 19.10.2011; номер запису про обтяження 11740018 від 19.10.2011.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтями 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко