Рішення № 136438062, 11.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/17707/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» (далі - ТзОВ «Екотех Авто», позивач) до Львівської митниці (далі також - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2025/100088/2 від 01.03.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 01.03.2025 року №UA209230/2025/000591.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант позивача з метою митного оформлення товару подав до Львівської митниці митну декларацію. Митну вартість товару визначив за основним методом, надав Львівській митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідач, не зважаючи на це, прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таку визначив за іншим методом, аніж заявлено декларантом. Позивач вважає, що надані документи підтверджують заявлену вартість ввезеного товару, документи не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, позивачем надано і визначено митну вартість за основним методом. Також вважає, що сумніви відповідача щодо розбіжностей у наданих до митного оформлення документах не підтверджені жодними доказами та є безпідставними. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 01.09.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішила розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

05.09.2025 за вх. № 71681 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Так, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного оформлення було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах. За результатами опрацювання були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення складових митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару, у зв`язку з чим були прийняті оскаржувані рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

04.09.2025 за вх. № 71399 представник відповідача позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, у зв`язку з необхідністю повного та всебічного з`ясування обставин у справ.

Ухвалою суду від 09.09.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено повністю.

Оскільки у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено повністю, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

09.08.2024 між Компанією "STORM-GROUP Sp. z o.o." (продавець) та ТзОВ «Екотех Авто» (покупець) укладено контракт поставки № EA 2024/08/09, за умовами якого продавець зобов`язується продати, а покупець купити товар відповідно до інвойсів.

Згідно п. 5.3 контракту поставки № EA 2024/08/09 Покупець здійснює оплату вартості товару відповідно до умов вказаних у інвойсі на кожну поставку.

25.02.2025 продавець відвантажив на адресу покупця товар на суму 26672,64 дол. США згідно інвойсу ЕА 2025/02-030 від 25.02.2025.

26.02.2025 декларант позивача, з метою митного оформлення вказаного товару, подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 25UA209230017433U3, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.

Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209230017433U3, в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, зазначені у графі 44 митної декларації:

Контракт поставки № ЕА 2024/08/09 від 09.08.2024 з додатком № від 11.10.2024;

Інвойс N EA 2025/02-030 від 25.02.2025;

Пакувальний лист від 25.02.2025;

СМР від 25.02.2025.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту щодо подання додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Декларант позивача просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також надав витребувані документи: копію митної декларації країни відправлення № 25402010000PG8B9 від 25.02.2025; коносамент № QD241201372 від 31.12.2024; експортна декларація країни № 370820240000825339 від 25.12.2024, комерційний інвойс № NY20241015 від 15.10.2024, платіжний документ від 18.02.2025.

За результатами розгляду МД № 25UA209230017433U3 від 26.02.2025р. (електронна митна декларація) та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UА209000/2025/100088/2 від 01.03.2025 та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 01.03.2025 №UA209230/2025/000591.

Позивач, не погоджуючись із вищевказаним рішенням, звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний Кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України.

Згідно з ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм МК України.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 2 ст. 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 Митного кодексу України.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 55 МК України).

Як уже зазначалося, декларантом одночасно із митними деклараціями було надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості має право:

- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

- письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 Митного кодексу України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Також, відповідно до положень ч. 7 ст. 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частиною 1 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 1 ст. 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).

Згідно з правилами ч. ч. 3-6 ст. 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).

Згідно з п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, серед іншого, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Як встановлено з матеріалів справи декларантом надано до митного органу низку документів, що дають змогу митному органу визначити митну вартість товарів: первинно з митними деклараціями, за якими було відмовлено у випуску товарів та на вимогу митниці.

Зауваження митниці до поданих документів не стосується числових значень складових митної вартості та були спростовані документами, що подані до митного контролю та додатково разом з заявами в порядку ст. 55 Митного кодексу України.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі №815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1/380/2019/002016 від 04.11.2021, №480/3558/19 від 17.11.2021, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі № 820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Суд враховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У вказаному випадку, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору.

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи зобов`язані здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, чітко визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наведені вище положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Щодо рішення про коригування митної вартості № UA209000/2025/100088/2 від 01.03.2025, то суд зазначає наступне.

У рішенні, зокрема, зазначено, що положенням п. п. 4.1. та 4.2 контракту № EA 2024/08/09 від 09.08.2024 передбачено що якість товару повинна здійснюватися на основі супровідних документів, якості відповідно до технічних специфікацій. Товар повинен відповідати якості товару згідно з його призначенням ,що вказане в технічній інформації і регулюється стандартами ISO. Декларантом не наданий документ, що підтверджує такі норми, а також не надані документи підтверджують виробника товару та ТМ. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі: копія ліцензії на виробництво товару; копія нормативно технічної документації на виготовлення товару; копія сертифікату на систему якості товару; копія сертифікату продукції власного виробництва; копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД. Відомості про виробника внесеними до електронного інвойсу не підтверджені документально.

Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Аналогічна правова позиція наведена в рішенні Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №815/5791/17.

Суд висновує про те, що відповідно до вимог Митного кодексу України документи, що підтверджують виробника товару та торгову марку, не є документами, що підтверджують митну вартість.

Також слід зазначити, що відповідно до умов контракту ціна товару не поставлена в залежність від якості товару.

Тож ненадання продавцем документів, що підтверджують виробника товару та торгову марку, може свідчити про невиконання продавцем умов контракту, проте не може свідчити про заниження митної вартості.

Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов договору виходить з договірних правовідносин між позивачем як покупцем та продавцем.

В свою чергу, Львівська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17. До того ж, обставини щодо ненадання сертифікату якості та документів, що підтверджують виробника товару та торгову марку, можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) продавцем умов договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18.

Також, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідно до п. 3.1 додатку №1 до контракту, товар постачається на умовах DAP м. Львів, що підтверджується відповідними товаротранспортними документами. В ТСД та фактурі-відсутні відомості,щодо зазначених умов поставок.

Суд вказує на те, що за умовами DAP м. Львів за доставку товару та її оформлення відповідає продавець, отже будь-які недоліки цих документів не можуть бути відповідальністю позивача.

Окрім цього, до митного оформлення позивач надав автотранспортну накладну, з якої вбачається, що вантажовідправником був безпосередньо продавець.

Отже, відсутність умов поставки в цьому документі не впливали на можливість митного органу перевірити заявлені числові значення складових митної вартості товару.

В рішенні про коригування митної вартості товару вказано наступне: у п. 3.4 контракту вказано, що товар постачається не пізніше 45 днів після здійснення замовлення Покупцем, замовлення відсутнє. Також із наданих до митного оформлення документів не вбачається, що таке замовлення існувало, так як відсутнє будь-яке посилання на таке.

Суд зазначає, що ст. 53 Митного кодексу України визначає перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості. Серед зазначеного переліку немає замовлень.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, замовлення/заявка не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Замовлення/заявка не має вплив на числові визначення митної вартості.

За наведеного, суд вважає, що описане відповідачем зауваження щодо неподання замовлення жодним чином не стосуються неможливості визнання задекларованої митної вартості.

Також, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що експортна декларація країни відправлення не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару. Графа «Warunki dostawy» не заповнена, (в розділі «Номер коносаменту») зазначено відомості про коносамент, який до митного оформлення не надано.

Так, митна декларація країни відправлення в розумінні ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України її декларант може подати за власним бажанням.

Крім того, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Більше того, позивач не може впливати на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримує від відправника.

З огляду на викладене, суд вважає, що вказане зауваження митного органу жодним чином не впливає на числові значення митної вартості товару.

Також, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що коносамент, що не відповідає номеру внесеному до експортної МД, фактуру між Guangzhou Korora Daily Chemical та STORM-GROUP Sp. z o.o, відповідно до якої, умови поставки FOB, документів щодо підтвердження вартості транспортування не надано.

В експортній декларації вказано номер коносаменту і він відповідає номеру самого коносаменту поданого підчас митного оформлення.

Сам товар можливо ідентифікувати відповідно до інших поданих декларантом документів для митного оформлення, а тому підстави для сумніву у достовірності числових значень складових митної вартості товару у даному випадку відсутні.

Позивач не впливає на складання та заповнення коносаменту, оскільки він складається під час відправки товару з Китаю. Таким чином, на позивача не можуть покладатись будь-які негативні наслідки за неточності в товаросупровідних документах, допущені відправником та які об`єктивно не впливають на митну вартість.

Коносамент сам по собі не є документом, що підтверджує складові митної вартості товару, що перевозиться на морському судні.

Відповідно до ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України коносамент є документом, який підтверджує зміст та укладання договору морського перевезення

В даному ж випадку витрати на транспортування вже включені у вартість товару. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (п. 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України).

Тобто, щодо заявленої до декларування партії товарів коносамент не може виступати документом, що підтверджує митну вартість товарів, оскільки згідно з умовами укладеного декларантом зовнішньоекономічного контракту витрати на транспортування вже включені у вартість товару.

Крім того суд зазначає, що лише у разі встановлення митним органом невідповідності числових значень складових митної вартості товару в документах, які підтверджують митну вартість товарів, митний орган має право вимагати від декларанта надання додаткових документів для встановлення дійсної митної вартості товару. При цьому, окремі недоліки в оформленні документів не є підставою для не прийняття зазначених документів як підтвердження митної вартості товарів.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що при проходженні митного контролю позивачем подано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору. Твердження відповідача щодо того, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості є не конкретизованим та безпідставним.

Відповідач, в свою чергу, не обґрунтував те, відсутність якої інформації чи розбіжність яких відомостей перешкоджає підтвердженню митної вартості товарів згідно з поданою позивачем митною декларацією.

Щодо посилання митного органу в відзиві на позовну заяву на неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення, суд бере до уваги таке.

Згідно п. 3. ст. 53 Митного кодексу України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.

Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі № 810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.

Суд вважає, що твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткових документів, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Отже, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Не надання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду справа №809/857/17 від 02.03.2021; справа № 804/150/16 від 05.07.2022.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

У свою чергу декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020 справа № 803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.

Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.

Щодо коригування митної вартості товару у рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/100088/2 від 01.03.2025, то суд зазначає наступне.

Згідно з п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Частиною 3 ст. 58 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

При цьому ч. 1 ст. 64 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. 2 ст. 64 Митного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Як свідчать матеріали справи, зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення про коригування митної вартості товару вбачається, що джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД: 25UA209170006679U0 від 27.01.2025, де вартість такого товару становить 1,8901 дол. США за кг (даного виду товару). Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювалось.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів за другорядним методом (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, що є порушенням вимог Митного кодексу України.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зазначено лише номер та дату митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості, тому такий підхід для формування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості прямо суперечать наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для їх скасування.

Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.09.2022 у справі № 1.380.2019.004890, від 21.12.2018 у справі №815/1670/17.

Крім цього, в постанові від 10.12.2020 у справі № 380/10399/20 Верховний Суд, серед іншого, сформулював правовий висновок, за яким рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Суд бере до уваги, що оскаржуване рішення митного органу не містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що безпідставним є коригування митної вартості товару з використанням МД 25UA209170006679U0 від 27.01.2025.

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість задекларованого товару визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. А Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідач не спростував та не надав належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтував застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Окрім того, у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Однак, оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Окрім цього, у частині позову щодо визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, то суд вказує, що у постанові від 23.07.2021 у справі №820/3979/17 Верховний Суд зазначив таке: «Оскільки оскаржена в судовому порядку картка відмови носить похідний характер від прийнятих рішень про коригування митної вартості, вимогу про визнання її протиправною правомірно визнано судами обґрунтованою».

Відтак, беручи до уваги вказані висновки, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення є протиправною та підлягає скасуванню.

Такі обставини також вказують на необґрунтованість спірного рішення при визначенні митної вартості за резервним методом, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування його є підставними та підлягають задоволенню.

За наслідками розгляду справи суд висновує, що оскаржуване рішення та відповідача не відповідає критеріям правомірності та обґрунтованості, передбаченим п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 1 ст. 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- договору про надання правової допомоги № 22_24 від 23.12.2022;

- додаткової угоди № 9 від 30.07.2025 до договору про надання правової допомоги №22_24 від 23.12.2022;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 19.09.2025 за Договором про надання правової допомоги № 22_24 від 23.12.2022.

На виконання умов договору та додаткової угоди, ТзОВ «Екотех Авто» та Адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» для підтвердження обсягу наданої правової допомоги та фактичної вартості таких послуг, складено відповідний документ - Акт приймання-передачі наданих послуг від 19.09.2025 із зазначення детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, витраченого часу та вартості. Остаточна сума судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем у справі №380/17707/25 становить 9000,00 грн. Детальний опис наданих послуг наведено в акті від 19.09.2025 приймання-передачі наданих послуг із зазначенням найменування послуги, витраченого часу та вартості послуг.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:

- дана справа відноситься до справ незначної складності;

- розгляд справи проведено в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін;

- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- позовна заява містить один епізод щодо коригування митної вартості.

Відтак, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо іншої частини витрат на професійну правничу допомогу, то її повинен понести позивач.

Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись п. п. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/100088/2 від 01.03.2025, прийняте Львівською митницею.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 01.03.2025 № UA209230/2025/000591, складену Львівською митницею.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ 43971343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» (адреса: 79066, м. Львів, вул. Зелена, буд. 301, ЄДРПОУ 43394108) судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень рівно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ 43971343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех Авто» (адреса: 79066, м. Львів, вул. Зелена, буд. 301, ЄДРПОУ 43394108) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень рівно.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 11.05.2026.

Суддя Потабенко В.А.