Ухвала суду № 136437013, 11.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

11 травня 2026 року м. Київ 640/16872/20

Київський окружний адміністративного суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», про визнання протиправною та нечинною постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у якому просив:

- визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз» протиправною та нечинною,

- визнати Методику визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої Постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за №1434/29564 такою, що порушує принцип захисту інтересів позивача як споживача природного газу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано відповідача опублікувати оголошення відповідно до вимог статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/16872/20 Львівський окружний адміністративний суд.

Матеріали справи №640/16872/20 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та отримано судом 29.01.2025.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.02.2025.

У підготовчому засіданні 26.02.2025 Львівським окружним адміністративним судом було поставлено на обговорення питання про передачу адміністративної справи на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 справу передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду, та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.

На підставі ухвали суду від 20.06.2025 адміністративну справу прийнято до провадження судді Скрипки І.М. та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 04.11.2025 постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

24.02.2025 представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що оскаржувана постанова НКРЕКП № 3015 від 24.12.2019 втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП від 30.12.2020 № 2766 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз». Оскільки предметом оскарження в суді може бути лише чинний нормативний акт, а оспорювана постанова станом на момент розгляду справи скасована, на думку відповідача, відсутній предмет позову.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов наступного висновку.

За приписами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За нормами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

За визначенням у пункті 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Згідно із пунктом 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Зважаючи на наведені вище положення Кодексу адміністративного судочинства України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, суд доходить висновку, про те, що оскаржувана постанова НКРЕКП № 3015 від 24.12.2019 не є нормативно-правовим актом, а є правовим актом індивідуальної дії, оскільки вона передбачає індивідуалізовані приписи відповідача щодо встановлення тарифу на доставку газу для АТ «Волиньгаз». Окрім того, видаючи оскаржувану постанову відповідач діяв і реалізовував насамперед публічно-владні управлінські функції, а спір виник у зв`язку із виконанням НКРЕКП таких функцій.

Враховуючи викладене, суд вважає помилковим висновок відповідача щодо застосування у цій справі положень статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки норми вказаної статті передбачають особливості провадження у справах щодо оскарження саме нормативно-правових актів, а не актів індивідуальної дії як у випадку, що розглядається.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові 08.06.2022 у справі № 640/2071/21.

За змістом пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно із частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, для оскарження актів індивідуальної дії передбачена інша процедура, ніж для оскарження нормативно-правових актів.

Заявляючи клопотання про закриття провадження відповідач виходив з того, що станом на момент розгляду справи відсутній предмет спору, та відповідно і порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту, оскільки оскаржуваний акт втратив чинність.

Суд не погоджується із вказаними висновками з огляду на те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це право має бути реалізоване в межах адміністративного судочинства.

За вказаних обставин, відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження у частині визнання протиправною та нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз».

Керуючись статтями 142, 189, 238, 239, 243, 248, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні клопотання про закриття провадження у частині визнання протиправною та нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз», - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Скрипка І.М.