Рішення № 136430507, 27.04.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/1789/24

Провадження 2/465/1165/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Величка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В обґрунтування поданого позову зазначає, що 21.07.2023 року відносно позивача було складено протокол серії ААД № 507738 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 11.10.2023 року у судовій справі №465/5835/23 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У позовній заяві стверджується, що 21.10.2023 року вказана постанова суду набрала законної сили та з вказаного моменту у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах та порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Позивач вказує, що складання відповідачем 21.07.2023 року адміністративного протоколу призвело до його значних душевних хвилювань, поганого самопочуття, порушення звичайного ритму життя, нераціонального витрачання життєвого часу, обмеження свободи пересування, приниження високого звання захисника Батьківщини, оскільки позивач є дійсним військовослужбовцем та на даний час перебуває в штаті бойової частини ЗСУ, яка з весни 2022 року боронить рідну землю на східних рубежах.

Постанова Франківського районного суду м. Львова від 11.10.2023 року у судовій справі № 465/5835/23, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, має преюдиційну силу, нею встановлено обставини, які не доказуються при розгляді іншої справи (справ) за участі позивача.

Стороною позивача наголошується, що позивачем доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача шкоди, протиправність дій, вину відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, що є обов`язковим елементом для можливості відшкодування шкоди.

Компенсацію за моральну шкоду, заподіяну позивачеві внаслідок протиправних дій Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, пов`язаних із складанням 21.07.2023 року відносно позивача адміністративного протоколу (провадження у справі з розгляду якого закрито судом за реабілітуючими обставинами), з урахуванням усталеної практики з розгляду справ даної категорії позивач оцінює у 50000 грн. Саме у такому розмірі позивач просить стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 01.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

21.05.2024 року представником відповідачів - Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу (працівника), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Проте, закриття провадження та звільнення позивача від адміністративної відповідальності у справі №465/5835/23 постановою суду від 11.10.2023 року не є підставою для стягнення моральної шкоди, адже в постанові у даній справі абсолютно нічого не вказано щодо неправомірності дій поліцейського чи органу, у якому він працює. Отож, для стягнення моральної шкоди немає встановленого факту вчинення неправомірних дій поліцейським, також позивач не навів жодного доказу, який би підтверджував факт заподіяння йому моральної шкоди, очевидно, що немає й причинно-наслідкового зв`язку між цими діяннями. Отже, враховуючи те, що в справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок по доведенню обставин заподіяння моральної шкоди на її відшкодування покладається на позивача, а останній жодним чином не довів наявність таких обставин, відтак, на переконання сторони відповідача, немає правових підстав для задоволення даної позовної заяви ОСОБА_1

22.05.2024 року представником відповідача - Державної казначейської служби України подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що відповідачем у справі є Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є відповідний орган патрульної поліції (дії/бездіяльність якого, на думку позивача, спричинили йому моральні страждання, заподіяли моральну шкоду), наділений процесуальною дієздатністю.

Сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України чи органу державної влади не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі Казначейства чи його територіального органу. Окрім цього, у поданому відзиві констатується, що органи державної казначейської служби не залучаються до участі у справах, виконання судових рішень по яких входить до їх компетенції. В даному випадку лише Казначейство виступає органом, який здійснює виконання судових рішень по даній категорії справ.

Відтак, участь у даній справі Казначейства, як відповідача, на переконання останнього, є безпідставною, оскільки сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України чи розпорядника бюджетних коштів не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу.

Крім цього, відповідачем звертається увага на те, що позивачем безпідставно визначено спосіб відновлення порушеного, на його думку, права у виді стягнення з Держави в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., оскільки такий є необґрунтованим і не відповідає встановленому законом способу захисту.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. На даний момент рішення, дії (бездіяльність) органу державної влади щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не визнані незаконними, а тому, відсутні будь-які правові підстави для відшкодування шкоди.

Так, у контексті особистих обставин позивача немає жодного доказу, який би підтверджував, що внаслідок дій УПП у Львівській області ДПП репутація позивача була непоправно зіпсована. По факту, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними доказами. Прийняте судове рішення Франківського районного суду від 11.10.2023 року у справі №465/5835/23, на переконання сторони відповідача, саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану позивачу моральну шкоду і немає необхідності для її стягнення у грошовому еквіваленті. А тому, у задоволенні позову представник відповідача просить відмовити.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 28.10.2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, у прохальній частині позовної заяви клопотав про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, про причини неявки не інформував.

Представник відповідачів - Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції у Львівській області в судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив справу розглядати без його участі.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази, доходить переконання про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, судом встановлено, що 21.07.2023 року поліцейським взводу 1 роти 3 батальйону 2 Управління патрульної поліції у Львівській області Малиновським В.А. стосовно ОСОБА_1 складено протокол серії ААД №507738 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Останньому інкриміновано те, що він 21.07.2023 року керував автомобілем у м. Львові з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичному закладі.

В подальшому постановою Франківського районного суду м. Львова від 11.10.2023 року звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та відповідно до ст. 247 КУпАП закрито провадження у справі.

Як слідує із вищевказаної постанови, в ході судового розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності досліджувалися письмові матеріали, заслуховувалися пояснення ОСОБА_1 , допитувалися свідки, досліджувалися наявні відеоматеріали. В результаті судом було зроблено висновок про недостатність доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Із наведеного слідує, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито внаслідок різної оцінки зібраних у справі доказів органом поліції, представником якого оформлявся протокол про адміністративне правопорушення, та судом в межах їх дискреційних повноважень.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.03.2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції патрульних поліцейських під час його складання, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладено обов`язок зафіксувати всі обставини його скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.

Вказаний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20.01.2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20.03.2019 року у справі № 918/203/18 та від 28.10.2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності,встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на мотиви, наведені у постанові, не погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення презюмує завдання позивачу моральної шкоди, а також з висновками апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин Закону № 266/94-ВР (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22).

У спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП, в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не встановлена.

Відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 11.10.2023 року у справі №465/5835/23 не встановлено неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, а тому, відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Враховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України, для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Вказаний висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22.

Окрім того, позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність причинового зв`язку між діями працівників патрульної поліції та завданої йому шкоди. Зокрема, відсутні будь-які докази, які свідчили б про завдання моральної чи матеріальної шкоди позивачу саме у зв`язку із складанням щодо нього працівником Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 507738 від 21.07.2023 року за ч.1 ст.130 КУпАП.

Окремо суд звертає увагу на те, що позивач, формулюючи позовні вимоги, адресував такі також до Державної казначейської служби України та Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, які не являються належними відповідачами у справі.

Так, у своїй постанові від 11.03.2026 року у справі № 757/38039/17-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила усталену правову позицію про те, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, належним відповідачем є держава в особі органу, діями якого спричинено шкоду, а не Державна казначейська служба України. Відповідно, неправильне визначення відповідача є підставою для відмови в позові до нього.

Не може залишатися поза увагою суду й те, що відповідно до пунктів 1, 4 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року № 73 (із подальшими змінами, внесеними наказом Національної поліції України від 05.09.2024 року №947), Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій Голови Національної поліції України в установленому законом порядку. Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції, його територіальних (відокремлених) підрозділів, інших підрозділів патрульної поліції, у тому числі підрозділів поліції особливого призначення (підрозділи Департаменту).

З наведеного слідує, що Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції. Воно не має статусу юридичної особи, а тому, не може бути відповідачем у справі та відповідати за заявленими позивачем вимогами в рамках справи, провадження у якій здійснюється за правилами цивільного судочинства.

Відтак, зважаючи на викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду слід відмовити.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, м. Львів, вул. Перфецького, 19.

Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ - 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ - 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Суддя Величко О.В.