Рішення № 136429857, 06.05.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1440/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.,

з участю: секретаря судового засідання Салика С.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» (адреса: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 24, код ЄДРПОУ: 01984300) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просить визнати незаконним та скасувати Наказ Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №7 к/тр від 22.01.2026 року «Про звільнення ОСОБА_4 »; поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача відділенням терапевтичної стоматології; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що позивачка працювала завідувачем терапевтичної стоматології у Комунальному некомерційному підприємстві «Стоматологічна поліклініка №1». Крім того, у тому ж закладі позивач працює лікарем-стоматологом-терапевтом на 0.25 ставки. 20 травня 2024 року позивачку звільнено з посади завідувача терапевтичної стоматології згідно Наказу №59 від 20.05.2024 року за п. 1. ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін). Позивачка, не погоджуючись зі звільненням, звернулася до суду. Постановою Львівського апеляційного суду від 03.04.2025 року вирішено: Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» №59 від 20 травня 2024 року про звільнення ОСОБА_3 з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (угодою сторін). Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача відділенням терапевтичної стоматології Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» з 21 травня 2024 року. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 132559 (сто тридцять дві тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 20 (двадцять) копійок з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів та зборів. Наказом від 08.05. 2025 року № 118 к/тр на виконання вказаного рішення суду, ОСОБА_3 поновлено на посаді завідувача відділенням терапевтичної стоматології з 21.05.2024 року. Однак, у цей ж день - 08.05.2025 року Відповідачем прийнято Наказ №122 к/тр «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення посад», згідно з яким «… з 14 липня 2025 року у зв`язку із зміною структури штату та пов`язаною з нею необхідністю оптимізації кількості керівних посад…», вирішено скоротити посаду «Завідувач відділенням терапевтичної стоматології, 1, 0 шт. од. 14.07. 2025 року Наказом №192 к/тр звільнено ОСОБА_3 , завідувачку терапевтичної стоматології за п. 6 ст. 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці). Позивачка знову звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 09.09. 2025 року провадження у справі №461/6536/25 за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Судом встановлено, що з урахуванням висновків Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, викладених в акті від 07.08.2025 №ЗХ/ЛВ24007/023621, на виконання припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/ЛВ24007/023621/П від 07.08.2025, наказом КНП «Стоматологічна поліклініка №1» №242 від 03.09.2025 ОСОБА_3 поновлено на посаді завідувача відділення терапевтичної стоматології КНП «Стоматологічна поліклініка №1» з 15.07.2025. Тобто і вдруге відповідач незаконно звільнив позивачку з роботи і поновив її після звернення до суду на підставі припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. 20.11.2025 року Відповідач прийняв Наказ №288 к/тр «Про скорочення чисельності та штату» згідно з яким виключено з 22.01. 20226 року зі штатного розпису посаду «Завідувач відділенням терапевтичної стоматології». В цей ж день Повідомленням №4 «Про заплановане звільнення», Позивачку попереджено про наступне звільнення з посади ««Завідувач відділенням терапевтичної стоматології» з 22.01. 2026 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку зі скороченням чисельності та штату. Наказом від 22.01. 2026 року звільнено ОСОБА_3 , завідувачку відділенням терапевтичної стоматології на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Третє звільнення Позивачки знову є незаконним та таким, що відбулося з порушенням норм чинного законодавства. Зважаючи на те, що посади завідувача відділенням та завідувача терапевтичним відділенням мають однакове коло завдань та обов`язків, тобто має місце лише зміна назви відділення, роботодавець повинен був залишити на роботі працівника, який має переважне право на залишення на роботі. При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Відповідач такої перевірки не провів. Враховуючи викладене, просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 24 лютого 2026 року у справі відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін у судове засідання.

12 березня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідач не погоджується з доводами позовної заяви та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити. Наказом № 28 від 27.08.2024 затверджено організаційну структуру підприємства, відповідно до якої до складу підприємства входять відділ кадрів та документообігу, фінансово-економічний відділ, стоматологічне відділення №1, стоматологічне відділення №2, ортопедичне відділення та допоміжні служби (рентгенологічні кабінети, медичні реєстратури). Водночас відділення терапевтичної стоматології на підприємстві відсутнє (створення такого відділення є економічно недоцільним). З метою приведення штатного розпису у відповідність до затвердженої організаційної структури підприємства, наказом № 88 від 20.11.2025 виключено зі штатного розпису підприємства з 22.01.2026 посаду завідувач відділення терапевтичної стоматології. Підприємство з дотриманням вимог, передбачених ст. 49-2 КЗпП України, повідомило ОСОБА_3 про майбутнє вивільнення у зв`язку зі скороченням посади завідувача відділення терапевтичної стоматології та запропоновало їй вакантні посади на підприємстві, від переведення на які вона відмовилася. При звільненні ОСОБА_3 положення ст. 42 КЗпП України не застосовувалися, оскільки мало місце скорочення посади (завідувача відділення терапевтичної стоматології), яка була єдиною на підприємстві. Таким чином, підприємство при звільненні ОСОБА_3 дотрималося вимог ст. 49-2 КЗпП України, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими, позов таким, що не підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року клопотання представника позивача ОСОБА_3 адвоката Дашинич О.Б. про витребування доказів у цивільній справі задоволено. Витребувано з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» (адреса: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 24, код ЄДРПОУ: 01984300):

1) копії Наказів про призначення (переведення) осіб на посади завідувача стоматологічного відділення №1, починаючи з 21.05.2024 року;

2) копії трудових книжок завідувачів відділеннями №1 та №2 ОСОБА_5 та ОСОБА_6

06 травня 2026 року у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 адвокат Дашинич О.Б. позов підтримала, з підстав викладених у ньому, просила задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача Бердар С.В. у судовому засіданні позов заперечив, з підстав викладених у відзиві, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 працювала завідувачем терапевтичної стоматології у Комунальному некомерційному підприємстві «Стоматологічна поліклініка №1».

20 травня 2024 року позивачку звільнено з посади завідувача терапевтичної стоматології згідно Наказу №59 від 20.05.2024 року за п. 1. ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).

Позивачка, не погоджуючись зі звільненням, звернулася до суду. Постановою Львівського апеляційного суду від 03.04.2025 року вирішено: Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» №59 від 20 травня 2024 року про звільнення ОСОБА_3 з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» за п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України (угодою сторін). Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача відділенням терапевтичної стоматології Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» з 21 травня 2024 року. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 132559 (сто тридцять дві тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 20 (двадцять) копійок з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів та зборів.

Наказом від 08.05.2025 року №118 к/тр на виконання вказаного рішення суду, ОСОБА_3 поновлено на посаді завідувача відділенням терапевтичної стоматології з 21.05.2024 року.

08.05.2025 року відповідачем прийнято Наказ №122 к/тр «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення посад», згідно з яким «… з 14 липня 2025 року у зв`язку із зміною структури штату та пов`язаною з нею необхідністю оптимізації кількості керівних посад…», вирішено скоротити посаду «Завідувач відділенням терапевтичної стоматології, 1, 0 шт. од. 14.07.2025 року Наказом №192 к/тр звільнено ОСОБА_3 , завідувачку терапевтичної стоматології за п. 6 ст. 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці).

Позивачка знову звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 09.09. 2025 року провадження у справі №461/6536/25 за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Судом встановлено, що з урахуванням висновків Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, викладених в акті від 07.08.2025 №ЗХ/ЛВ24007/023621, на виконання припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/ЛВ24007/023621/П від 07.08.2025, наказом КНП «Стоматологічна поліклініка №1» №242 від 03.09.2025 ОСОБА_3 поновлено на посаді завідувача відділення терапевтичної стоматології КНП «Стоматологічна поліклініка №1» з 15.07.2025.

20.11.2025 року Відповідач прийняв Наказ №288 к/тр «Про скорочення чисельності та штату» згідно з яким виключено з 22.01.20226 року зі штатного розпису посаду «Завідувач відділенням терапевтичної стоматології».

В цей ж день Повідомленням №4 «Про заплановане звільнення», позивачку попереджено про наступне звільнення з посади «Завідувач відділенням терапевтичної стоматології» з 22.01.2026 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку зі скороченням чисельності та штату.

Наказом від 22.01.2026 року звільнено ОСОБА_3 , завідувачку відділенням терапевтичної стоматології на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом №28 від 27.08.2024 затверджено організаційну структуру підприємства, відповідно до якої до складу підприємства входять відділ кадрів та документообігу, фінансово-економічний відділ, стоматологічне відділення №1, стоматологічне відділення №2, ортопедичне відділення та допоміжні служби (рентгенологічні кабінети, медичні реєстратури). Водночас відділення терапевтичної стоматології на підприємстві відсутнє (створення такого відділення є економічно недоцільним).

З метою приведення штатного розпису у відповідність до затвердженої організаційної структури підприємства, наказом №288 від 20.11.2025 виключено зі штатного розпису підприємства з 22.01.2026 посаду завідувач відділення терапевтичної стоматології.

Підприємство повідомило ОСОБА_3 про майбутнє вивільнення у зв`язку зі скороченням посади завідувача відділення терапевтичної стоматології та запропоновало їй вакантні посади на підприємстві, від переведення на які вона відмовилася.

При звільненні ОСОБА_3 положення ст. 42 КЗпП України не застосовувалися, оскільки мало місце скорочення посади (завідувача відділення терапевтичної стоматології), яка була єдиною на підприємстві.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правовою нормою частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17 (провадження №11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

Верховний Суд у постановах від 07 серпня 2019 року у справі №367/3870/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі №756/10727/16 виснував, суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці, так як вирішення вказаного питання належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Судом встановлено, що Наказом №28 від 27.08.2024 затверджено організаційну структуру підприємства, відповідно до якої до складу підприємства входять відділ кадрів та документообігу, фінансово-економічний відділ, стоматологічне відділення №1, стоматологічне відділення №2, ортопедичне відділення та допоміжні служби (рентгенологічні кабінети, медичні реєстратури). Водночас відділення терапевтичної стоматології на підприємстві відсутнє (створення такого відділення є економічно недоцільним). З метою приведення штатного розпису у відповідність до затвердженої організаційної структури підприємства, наказом №288 від 20.11.2025 виключено зі штатного розпису підприємства з 22.01.2026 посаду завідувач відділення терапевтичної стоматології.

При цьому суд враховує, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. За загальним правилом суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) роботодавцем певних посад та визначення ним штатної структури, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19-ц, від 27 січня 2023 року у справі № 947/25509/21.

Таким чином, власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад й відповідно право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і суд не може вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату в рамках розгляду спору про поновлення на роботі, де вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить виключно перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі № 755/3495/16-ц, від 22.01.2020 у справі №451/706/18 та від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та у їх сукупності.

Всебічність дослідження доказів обумовлена тим, що суд повинен у цивільній справі дослідити докази, подані як позивачем, так і відповідачем або іншими особами, які беруть участь у справі на користь однієї чи другої сторони справи. Усі докази, що надходять до справи, так чи інакше направлені на підтвердження матеріально-правових чи процесуальних вимог позивача або заперечень відповідача. Всебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи усіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.

Повне дослідження судом доказів означає отримання у такому обсязі доказового матеріалу, який був би достатнім для здійснення правильного висновку щодо наявності чи відсутності тих чи інших обставин цивільної справи. Повне дослідження доказів припускає наявність доказів, достатніх для висновків суду у справі, і оцінку всієї сукупності наявних у справі доказів. Для забезпечення повноти дослідження доказів суд повинен вивчити усі належні й допустимі докази. При цьому суд має право запропонувати особам, що беруть участь у справі, надати додаткові докази, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставі доказів, наявних у справі.

Об`єктивність дослідження доказів означає відсутність зацікавленості суду у справі, що розглядається, а також відсутність упередженості при оцінці доказів.

У свою чергу, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та висловлені заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступних висновків.

Встановивши, що в КНП «Стоматологічна поліклініка №1» відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме затверджено організаційну структуру підприємства, відповідно до якої до складу підприємства входять відділ кадрів та документообігу, фінансово-економічний відділ, стоматологічне відділення №1, стоматологічне відділення №2, ортопедичне відділення та допоміжні служби (рентгенологічні кабінети, медичні реєстратури), за рахунок чого відбулось скорочення посади завідувача відділення терапевтичної стоматології, позивач попереджалася про наступне вивільнення за два місяці з дати її попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення їй пропонувались усі вакантні посади, що були на підприємстві, та від яких вона відмовилася, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушено вимоги трудового законодавства при звільненні позивача.

З огляду на те, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи не допускається, судом не встановлено підстав для визнання протиправним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №7 к/тр від 22.01.2026 року «Про звільнення ОСОБА_4 ».

Разом із тим, суд звертає увагу позивача на те, що правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України. Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.09.2023 року у справі №751/4369/22.

Відтак, оскільки підлягала вивільненню за скороченням одна штатна одиниця, то переважне право позивача на залишення на роботі не могло бути реалізоване, оскільки застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають однакові посади.

Оскільки в задоволенні вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі слід відмовити, за такого, що не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже ця вимога є похідною від основної, в задоволенні якої відмовлено.

Судом з`ясовані та відображені обставини, які мають значення для даної справи та вказані висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; пункт 30). У пункті 31 рішення у справі «Волошин проти України» (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі «Бацаніна проти росії» (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами» і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

У пункті 25 рішення у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі «Петриченко проти України» (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (№ 42310/04) висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору.

Разом з тим, відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, підстав для розподілу судових витрат на користь позивача не встановлено.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» (адреса: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 24, код ЄДРПОУ: 01984300) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 травня 2026 року.

Головуючий суддя: Романюк В.Ф.