Рішення № 136429115, 01.05.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/739/25 Провадження № 2/304/107/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2026 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання Галас Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/739/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в електронній формі через систему «Електронний суд» звернулося до суду з вищевказаним позовом, у якому просить поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200507144 від 18 квітня 2016 року та стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 200507144 від 18 квітня 2016 року у загальному розмірі 56 179,70 грн, з яких: 37 376,23 грн сума заборгованості, 15 436,54 грн сума інфляційних втрат та 3 366,93 грн суми 3% річних, а також судовий збір у розмірі 2 422,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200507144 щодо кредитування, відповідно до умов якої Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 13 699,10 грн, з встановленим строком користування з 18 квітня 2016 року по 18 квітня 2017 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 . Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. Оскільки кредитний портфель придбано з електронного аукціону Національної електронної біржі, протокол №UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15 червня 2020 року, то інформація про відступлення права вимоги міститься в публічному доступі на сайтах https://zakupivli.pro/auctions/ua-ea-2020-06-09-000032-b (посилання на аукціон) та https://torgi.fg.gov.ua/216108 (посилання на паспорт активу на сайті ФГВФО). Окрім того, підписаний паперовий варіант реєстру кредитних договорів. 23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Це пов`язано з тим, що в разі відступлення права вимоги вже за існуючою заборгованістю Фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має право нарахувати відсотки, комісію, неустойку що передбачені умовами кредитного договору. Таким чином, Банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк. Станом на 21 березня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 37 376,23 грн, з яких: 12 368,3 грн заборгованість за кредитом; 25 007,93 грн заборгованість за відсотками. Заборгованість розрахована станом дату укладання до договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору реєстрі кредитних договорів. Зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 200507144 від 18 квітня 2016 року становить 37 376,23 грн, а сума збитків з урахуванням 3% річних 3 366,93 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань становить 15 436,54 грн. Таким чином разом заборгованість становить 56 179,70 грн. Одночасно вказує на те, що приналежність права вимоги за вищезазначеними кредитними договорами, які були предметом договору відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року, укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський», та ТОВ «Діджи Фінанс» було предметом спору у справі №910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03 вересня 2020 року замінено на правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» (далі ТОВ «ФК «Плеяда»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» (далі ТОВ «ФК «Фагор»), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ФГВФО); Національного банку України (далі НБУ), про застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Суть спору. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» від 30 травня 2016 року № 37 затверджено результати проведеної перевірки, наведені в акті про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 30 травня 2016 року № 1, згідно з якими встановлено нікчемність укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «ФК «Плеяда» договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, за умовами якого останній зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження ПАТ «Банк Михайлівський», а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників), яке у подальшому ТОВ «ФК «Плеяда» відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» за договором факторингу від 20 травня 2016 року № 1. Посилаючись на нікчемність договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, зважаючи на положення ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Постановою від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 визначено зокрема: застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Оригінали документів, а саме кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20 липня 2020 року не були передані ТОВ «Діджи Фінанс» Так, на примусове виконання вищезазначеної постанови суду за заявами ТОВ «Діджи Фінанс» від 12 серпня 2021 року приватним виконавцем відкрито ВП 66483131 щодо ТОВ «ФК «Плеяда» та від 12 серпня 2021 року приватним виконавцем відкрито ВП 66491947 щодо ТОВ «ФК «Фагор». Лише на початку 2023 року оригінали вищезазначених документів були отримані ТОВ «Діджи Фінанс». Саме наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора (за умови що боржник клопотатиме перед судом про застосування такої позовної давності), що в свою чергу також є підставою для його поновлення/не застосування судом позовної давності, оскільки кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Фактична відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування (анкета боржника, надані ним ідентифікаційні дані, що свідчать про виявлення сторони інтересу в укладенні такої угоди та інших документів, які свідчать про наявність правовідносин щодо кредитування між боржником та Банком) унеможливлювала реалізацію прав позивача на звернення до суду із захистом своїх власних інтересів. Лише після отримання таких документів позивач почав здійснювати процедури задля захисту власних інтересів (зокрема надсилання претензії), звернення до суду із позовною заявою. Також, слід звернути увагу суду на позицію Верховного суду, яка була викладена в постанові по справі № 679/1136/21 від 07 вересня 2022 року: «У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)… … Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню…». Тому, враховуючи практику застосування норм права Верховним Судом, в силу приписів, зокрема, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим, а отже заява про застосування строків позовної давності має бути визнаною як передчасна та в її задоволені має бути відмовлено. Крім цього, до об`єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, позивачем виокремлюється також введення воєнного стану на території країни. Попри зазначену норму ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», де зазначається, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється, існує низка рішень рекомендаційного характеру, які були видані Радою Суддів України. Зокрема, 02 березня 2022 року РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, де зазначила, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Тому введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду». Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. З огляду на вищевикладене просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2025 року прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Четвертого липня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила застосувати правові наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. Покликається на те, що позивач неправомірно нарахував відсотки за кредитом після закінчення строку його дії. Позивач зазначив, що визначив стан заборгованості на момент набуття ним права вимоги. Такий розрахунок заборгованості за відсотками суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованій у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12. Крім цього, кредитний договір укладений 18 квітня 2016 року на строк до 18 квітня 2017 року з погашенням щомісяця. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу Таким чином якщо виконання зобов`язання встановлено частинами, строк давності підліковується виходячи із строків виконання кожної частини. Таку практику сформовано Верховним Судом, зокрема у постанові від 03 квітня 2018 року по справі № 924/18/17. Позовна давність за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, здійснення якої відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу. Таким чином загальний строк давності в три роки сплив відповідно з 18 травня 2019 pоку щодо першої частини та 18 квітня 2020 року щодо останньої частини виплати. Тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. З огляду на вищенаведене вважає, що наявні правові підстави для застосування правових наслідків спливу строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У судове засідання представник позивача Романенко М.Е. не з`явився, однак у позовній заяві одночасно просив розглядати справу в спрощеному провадженні на підставі наявних доказів та матеріалів, без його участі, а у разі неявки у судове засідання належним чином повідомленого відповідача провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Одночасно зазначила, що у разі винесення судом рішення про стягнення коштів з відповідача, просила зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, а у задоволенні частини позовних вимог про стягнення суми інфляційних витрат та суми 3 % річних відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язками відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд встановив, що ОСОБА_1 подала до ПАТ «Банк Михайлівський» заяву №200507144 від 18 квітня 2016 року з пропозицією укладення Кредитного договору №200507144 на таких умовах: сума кредиту 13 699,10 грн на строк 365 днів з 18 квітня 2016 року по 18 квітня 2017 року, з розміром процентної ставки за кредитом 0,0001% річних, щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,5%, починаючи з 7 місяця дії договору, сукупною вартістю кредиту 24,95% річних, щомісячним платежем у розмірі 1 333,00 грн, останнім платежем у розмірі 1 330,98 грн, датою платежу 18 числа кожного місяця.

Також 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 підписано Анкету № 2692472, Графік платежів до кредитного договору № 200507144, Довідку про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість споживчого кредиту, Договір добровільного страхування життя за пакетом програм страхування «Персональний медичний помічник» РМР 200507144/799, Договір добровільного страхування життя держателів платіжних карток ПАТ «Банк Михайлівський» № NSK200507144, а також Згоду суб`єкта персональних даних від 18 квітня 2016 року.

Також суд встановив, що 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» за результатами публічних торгів (аукціону) було укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє набуло права вимоги за договорами, укладеними позичальниками з Банком, у тому числі і за кредитним договором, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування розміру заборгованості позивачем надано лише Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є Додатком № 1 до Договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року, в якому зазначено, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200507144 від 18 квітня 2016 року у загальному розмірі 37 376,23 грн, з яких: 12 368,30 грн заборгованість за кредитом та 25 007,93 грн заборгованість за відсотками.

Оскільки позивачем надано лише відомості щодо загального розміру кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би відомості про суму коштів, яку відповідач отримала в межах встановленого кредитного ліміту, суми погашеного позичальником тіла кредиту, відсотків та комісії по кожному платіжному періоду (щомісячно), що фактично позбавляє суд можливості перевірити наявність підстав для стягнення вищезазначених сум без врахування суми кредиту у розмірі 12 368,30 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Таким чином, належними доказами щодо заборгованості по кредиту за кредитним договором можуть бути виписки за картковими рахунками (по кредитному договору), проте суду першої інстанції не було надано розрахунку заборгованості або первинних документів чи виписки по рахунку відповідачки.

Первинні фінансово-господарські документи є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції та є підтвердженням виконаних за день операцій, проте такі у матеріалах справи взагалі відсутні.

Вказане узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

Щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності для подання позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зі ст. 256 ЦК України слідує, що позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами ст. 267 ЦК України визначено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач посилається на тривалі судові процеси щодо приналежності права вимоги кредитору, фактичну відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування (анкета Боржника, надані ним ідентифікаційні дані, що свідчать про виявлення сторони інтересу в укладенні такої угоди та інших документів, які свідчать про наявність правовідносин щодо кредитування між Боржником та Банком), що унеможливлювало реалізацію прав Позивача на звернення до суду із захистом своїх власних інтересів. Лише після отримання таких документів, Позивач почав здійснювати процедури задля захисту власних інтересів (надсилання претензії, копія якої долучена до позовної заяви), звернення до суду із позовною заявою. Також зауважує, дією на території України карантину та воєнного стану, як підставу на продовження строків звернення до суду.

Так, згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

Проте, на момент відміни карантину вже діяв пункт 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу, який встановлював зупинення строків перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України встановлює, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, перебіг позовної давності зупинений пунктами 12 та 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України з 12 березня 2020 року, а тому враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що клопотання про поновлення процесуальних строків для звернення до суду підлягає до задоволення.

Суд зазначає, що під час розгляду справи, зокрема у відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_1 фактів укладення кредитного договору № 200507144 від 18 квітня 2016 року та отримання нею кредитних коштів у розмірі 12 368,30 грн не заперечувала та такі не спростувала.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Що стосується позову в частині стягнення з відповідача суми збитків з урахуванням 3 % річних у розмірі 3 366,93 грн та суми збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 15 436,54 грн, то суд зазначає наступне.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово було продовжено, станом на день ухвалення рішення судом в Україні продовжує діяти воєнний стан.

Положеннями п. 18 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене дає підстави для висновку, що інфляційні втрати та 3 % річних можуть бути нараховані та стягнуті кредитодавцем лише за період до 23 лютого 2022 року включно.

У матеріалах справи міститься Розрахунок суми заборгованості за кредитним договором № 200507144 від 18 квітня 2016 року, інфляційних втрат та 3 % річних, з якого видно, що такі проведено за період з 21 березня 2022 року по 21 березня 2025 року, а також з розрахунку, що сума заборгованості становить 37 376,23 грн, у зв`язку з чим підстави для стягнення таких коштів відсутні.

Отже, враховуючи вищенаведене та те, що ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 200507144 від 18 квітня 2016 року, у добровільному порядку суму боргу не повернула, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за вказаним договорами у розмірі 12 368,30 грн, тобто за тілом кредитом, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позовної заяви було сплачено 2 422,40 грн судового збору (з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог (22,02 % від ціни позову), на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути 533,41 грн судового збору.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7 500 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, та відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до наявного у матеріалах справи Договору № 26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», Додаткової угоди до Договору № 26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року та Детального опису робіт (наданих послуг) від 29 липня 2025 року, виконаних адвокатом Міньковською А.В. встановлено факт надання позивачу послуг правової допомоги загальною вартістю 7 500 грн.

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Суд, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що за результатами розгляду цієї справи підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», виходить з принципів співмірності та розумності судових витрат, враховує характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» з 7 500 грн до 3 000 грн.

Керуючись ст. 253, 256, 257, 261, 267, 626, 628, 629, 1055 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за тілом кредиту згідно кредитного договору № 200507144 від 18 квітня 2016 року у розмірі 12 368 (дванадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн 30 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правову допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у сумі 533 (п`ятсот тридцять три) грн 41 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746; місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий:Ганько І. І.