Ухвала суду № 136423535, 11.05.2026, Франківський районний суд м. Львова

444/3423/24

2/465/1121/26

У Х В А Л А

іменем України

"11" травня 2026 р. м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді Баран О.І.,

за участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» (код ЄДРПОУ: 37825968, електронна адреса: KKollekt.inbox@gmail.com, місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, офіс 94/1, зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС),

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),

предмет позову: стягнення суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року представник позивача звернувся до Жовківського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого просить стягнути з нього на користь позивача 3% річних в розмірі 70 936,96 грн, суму нарахованих інфляційних втрат в розмірі 234 072,49 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області Оприска З.Л. від 14.08.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 28-29).

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 22.01.2025 матеріали цивільної справи передано на розгляд за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Франківського районного суду м. Львова (а.с. 74).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.02.2025 справу прийнято до провадження судді Баран О.І., призначено підготовче судове засідання, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 87-88).

31 березня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 105-112).

2 квітня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 113-118).

2 квітня 2025 року від представника відповідача надійшли заперечення (а.с. 119-123).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.04.2025, за участі представників сторін, закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 01.05.2025 (а.с. 128-129).

Судове засідання, призначене на 01.05.2025 не відбулось через припинення роботи суду у зв`язку з проведенням обстеження приміщення суду та прилеглої території на предмет виявлення небезпечних предметів на підставі повідомлення про замінування (а.с. 134).

22 травня 2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 22.05.2025 (а.с. 135-137).

Третє судове засідання для розгляду справи призначено на 15.07.2025.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.07.2025, постановленою за відсутності учасників справи, провадження у цивільній справі №444/3423/24, зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого перегляду у справі № 754/511/23 (а.с. 143-149).

Встановлено, що 11.02.2026 у справі № 754/511/23 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, яку 03.03.2026 оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27.03.2026 відновлено провадження у цивільній справі №444/3423/24, судове засідання призначено на 20.04.2026 (а.с.157-158).

До початку судового засідання, призначеного на 20.04.2026 від представника позивача, адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича, надійшла заява від 19.04.2026 (вх.№12404/26 від 20.04.2026), про залишення позову без подальшого розгляду (а.с.168-170).

За участі представника позивача, головуючим оголошено судове засідання відкритим та розпочато розгляд його заяви про залишення позову без розгляду. У судовому засіданні оголошено перерву.

8 травня 2026 року (вх.15135/26, 15089/26) від представника відповідача, адвоката Мотрука Мар`яна Юрійовича, надійшли заяви щодо відсутності заперечення проти залишення позовної заяви без розгляду та про стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (а.с.178).

11 травня 2025 року (вх.15178/26) від представника позивача, Пилипенка С.В., надійшли заперечення щодо стягнення понесених судових витрат, мотивовані тим, що залишення позову без розгляду не є автоматичною підставою для стягнення витрат відповідача. Відповідач повинен довести, що витрати були спричинені саме необґрунтованими діями позивача. У звязку із чим просить суд врахувати та застосувати релевантні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі № 759/16936/24, від 14.01.2021 року у справі № 521/3011/18, від 21.04.2026 року у справі № 924/1004/25.

У зв`язку із цим зазначає про те, що:

«Правова позиція позивача не була необґрунтованою, оскільки спірне питання тривалий час було неоднозначним у судовій практиці.

Позов ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» був поданий у серпні 2024 року. На час звернення з позовом у практиці Верховного Суду існували правові висновки, які підтверджували можливість стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, визначеного судовим рішенням, навіть за наявності спору щодо перебування виконавчого документа на виконанні. Зокрема, така позиція викладалася у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі № 759/4755/19 та від 29.11.2023 року у справі № 753/1527/22.

Об`єктивну неоднозначність судової практики підтверджує ухвала Франківського районного суду м. Львова від 15.07.2025 року про зупинення провадження у цій справі. Суд зупинив провадження саме у зв`язку з передачею на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 754/511/23 (провадження № 61- 323св24) для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах.

У цій же ухвалі судом було відображено наявність різних підходів касаційних судів: з одного боку - практики Касаційного цивільного суду щодо можливості стягнення сум за статтею 625 ЦК України після судового захисту основної вимоги, а з іншого - висновку Касаційного господарського суду у справі № 916/735/23 про відсутність підстав для такого стягнення за обставин втрати можливості примусового виконання рішення.

Лише постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23 остаточно сформовано останній правовий висновок щодо застосування статті 625 ЦК України у таких правовідносинах. Сам факт необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та зупинення провадження у цій справі свідчить, що правове питання було складним і неоднозначним, а не очевидно безпідставним.

За таких умов подання позову ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не може розцінюватися як необґрунтована дія позивача. Навпаки, позов ґрунтувався на існуючих на той час висновках Верховного Суду, а подальше процесуальне реагування позивача на сформовану Великою Палатою Верховного Суду позицію не може бути підставою для покладення на нього витрат відповідача як своєрідної процесуальної санкції».

У судове засідання, призначене на 11.05.2026 учасники справи не з`явились, про час і місце розгляду повідомлялися належним чином, судове засідання просили проводити без їх участі.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Щодо залишення позову без розгляду.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 3 статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Залишення позову без розгляду за заявою позивача належить до дискреційних повноважень не суду, а позивача. Таке процесуальне право позивача обумовлене лише стадією провадження по справі.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Як вказано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 285/2961/21 (провадження № 61-1570св23) залишення позову без розгляду з ініціативи позивача можливе лише на певній стадії судового процесу, а саме до початку розгляду справи по суті. В той же час у подальшому залишення позовної заяви без розгляду за ініціативою суду, здійснюється лише за наявності підстав, зазначених в статті 257 ЦПК України, через які справа не може бути розглянута по суті.

Частиною 2 статті 257 ЦПК України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відтак, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 28 січня 2026 року в справі № 947/10842/23).

Суд зобов`язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням у встановленому законом порядку та до початку розгляду справи по суті (див. постанову Верховного Суду від 21 січня 2026 року в справі № 166/1026/25).

Подібного висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2020 року в справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року в справі № 308/13199/17, від 04 квітня 2022 року в справі № 441/1609/19 та від 16 січня 2023 року в справі № 759/25664/21.

Верховний Суд також неодноразово виснував про те, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі № 441/1609/19).

Право на подання заяви про залишення позову без розгляду не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана.

Окрім цього, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який вчасно просить не розглядати його позовні вимоги по суті.

Аналогічна правова позиція висловлена 23 листопада 2022 року Верховним Судом у межах справи №759/14677/21, провадження № 61-10292св22.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи убачається, що після закриття підготовчого провадження, справа декілька разів призначалась до судового розгляду.

За участі представника позивача, головуючим судове засідання оголошено відкритим 20.04.2026 та розпочато розгляд його, днем раніше поданої, заяви про залишення позову без розгляду. У судовому засіданні 20.04.2026 оголошено перерву.

У вирішенні процесуального питання - встановлення дати (часу) подання заяви до суду потрібно враховувати, коли саме таку заяву подав заявник, а не коли її було отримано та зареєстровано судом.

Приписами ч. 3 ст. 217 ЦПК України унормовано положення про те, що розгляд справи по суті розпочинається з оголошення головуючим судового засідання відкритим. У даній справі судове засідання оголошено відкритим для розгляду заяви про залишення позову без розгляду.

Правовим наслідком відсутності підстав для відмови у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, поданої до початку розгляду справи по суті має бути судове рішення про задоволення заяви позивача про залишення позову без розгляду. Залишення позову без розгляду на стадії до початку розгляду справи по суті унеможливлює розгляд позову по суті, правовий інтерес до вирішення якого позивачем втрачено. Отже судового рішення про відмову чи задоволення позову судом, при таких обставинах, не може бути ухвалено.

Відтак суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Щодо стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із залишенням позову без розгляду

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.

У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).

Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року у cправі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду із позовом саме для захисту свого суб`єктивного права, оскільки відповідачем тривалий час не виконувалось рішення суду.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається невиконанням рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15.06.2010 про стягнення з відповідача на користь первинного кредитора заборгованості у розмірі 482 699,34 грн, а також судових витрат у розмірі 1 950,00 грн, право вимоги за яким перейшло до позивача.

Оскільки указане рішення суду набрало законної сили, проте залишається відповідачем невиконаним, то він має нести відповідальність у вигляді сплати кредитору сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а саме 3 % річних за період 02.04.2017 - 23.02.2022 у розмірі 70 936,96 грн. та інфляційних втрат за той же період у розмірі 234 072,49 грн., а всього - 305 009,45 грн за прострочення грошового зобов`язання, яке виникло на підставі указаного судового рішення.

У відповіді на відзив на позовну заяву просив врахувати висновки Верховного Суду відповідно до яких:

нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18);

втрата права на примусове виконання рішення суду через сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не перетворює зобов`язання у натуральне, а тому не має правового значення для стягнення сум передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки основна вимога кредитора захищена у судовому порядку шляхом ухвалення рішення, що набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №759/4755/19);

оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України (п.55 постанови Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 753/1527/22);

чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18).

Заперечення відповідача

Відповідач з вимогами позовної заяви не погодився, зазначив про те, що на час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до суду з даним позовом рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15.06.2010 у справі № 2-354/10 відносно боржника ОСОБА_1 на виконанні не знаходилось.

Відомості про боржника ОСОБА_1 у Автоматизованому реєстрі виконавчих проваджень також відсутні, що, на думку відповідача вказує про те, що рішення Жовківського районного суду Львівської 15.06.2010 у справі № 2-354/10 на виконанні не знаходилося взагалі.

У подальшому, 19.09.2017 ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 19.09.2017 Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» змінено правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», і, одночасно відмовлено у вимозі Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про видачу дублікатів виконавчих листів, виданих на виконання рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15.06.2010 по справі № 2-354/10 та поновленні строку для пред`явлення виконавчих листів.

Не заперечивши факту тривалого невиконання рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15.06.2010 по справі № 2-354/10, що продовжує існувати станом на час розгляду справи в суді, відповідач зазначив про те, що, можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпано після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку, зобов`язання є натуральним. Проте, кредитор ігнорує закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості, що призводить до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані та порушує принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.

Відтак, закінчення строку пред`явлення виконавчого документа про стягнення основної суми боргу за рішенням суду, позбавляє кредитора права проводити нарахування із застосуванням положень статті 625 ЦК України.

Просив врахувати висновки Верховного Суду відповідно до яких:

натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 442/398/15-ц та від 23.11.2022 у справі № 285/3536/20).

Суд, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, за власною ініціативою, ухвалою від 15.07.2025 зупинив провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого перегляду у справі № 754/511/23, встановивши наявність протилежної практики Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при вирішення питання стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання.

Відповідно до узагальненого висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Відтак, у справі, яка розглядається суд не встановив жодних підстав для визнання дій позивача необґрунтованими, а також зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Суд звертає увагу на те, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, а тому вони не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 43, 137, 141, 142, 257-261, 353-355 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Заяву представника позивача, Пилипенка Сергія Валентиновича, про залишення позову без розгляду - задовольнити.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без розгляду.

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Мотрука Мар`яна Юрійовича, про стягнення понесених судових витрат у цивільній справі №444/3423/24, - залишити без задоволення.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини другої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Баран О.І.