Рішення № 136421750, 08.05.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року справа № 580/2295/26 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області, оформлену Листом від 17.02.2026 року №3260-3702/Б-03/8-2300/26, щодо перерахунку пенсії за віком, ОСОБА_1 , згідно ст. ст. 26, 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2023, 2024, 2025 роки з дня звернення із заявою, а саме з 13.01.2026;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області, здійснити ОСОБА_1 , згідно ст. 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, перерахунок та виплату пенсії за віком, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2023, 2024, 2025 роки з 13.01.2026, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник зазначила, що позивач з 2020 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення. У січні 2026 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідач призначив пенсію за віком, однак для нарахування пенсії не застосував показник середньомісячного заробітку та коефіцієнт середньої заробітної плати. Вважає, що пенсія позивача повинна бути нарахована із розрахунку середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2023-2025 роки, оскільки їй було призначено саме пенсію за віком, а не переведено з пенсії за вислугою років. За захистом прав позивач звернулася до суду.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області проти позову заперечило. 24.03.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що сскільки зміна виду пенсії з вислуги років, яка була призначена позивачу в 2020 році на пенсію за віком у 2026 році є законодавчо визначеним переведенням, а не новим призначенням, підстави для застосування актуального показника середньої заробітної плати за 2023 2025 роки відсутні, бо всі подальші зміни після первинного призначення здійснюються виключно шляхом перерахунку або переведення згідно зі ст. 45 Закону № 1058-IV.

30.03.2026 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій заперечила проти викладених у відзиві обставин та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на аналогічні доводи, викладені в позовній заяві.

Ухвалою від 13.03.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та їй з 04.12.2020 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення.

Позивач у січні 2026 року звернулася до відповідача із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

З 13.01.2026 відповідно до заяви позивача її переведено на пенсію за віком згідно із Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У подальшому позивач звернулася до відповідача із заявою від 06.02.2026 щодо перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2023-2025 роки при переведенні з одного виду пенсії на інший.

Відповідач листом від 17.02.2026 № 3260-3702/Б-03/8-2300/26 повідомив про відсутність підстави для призначення пенсії за віком відповідно до Закону 1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2023-2025 рр.

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача в переведенні її на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2023-2025 роки, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон №1058-ІV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За приписами частини другої статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск -сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно пунктів 2, 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.

Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Як встановив суд, позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV вона звернулася вперше 13.01.2026.

Суд також відзначає, що Верховний Суд вже неодноразово аналізував подібні правовідносини й, зокрема, у постанові 31.01.2025 у справі № 200/1478/24 повторно зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020-2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27.11.2024 у справі № 560/11681/23 та від 16.01.2025 у справі № 580/4901/22.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2023-2025 роки.

Щодо строку з якого має бути здійснений перерахунок пенсії, позивач просить зобов`язати Головне управління здійснити такий перерахунок з 13.01.2026.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

З огляду на приписи частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог, тобто з 13.01.2026.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, сплачений позивачем при поданні до суду адміністративного позову відповідно до квитанції від 06.02.2026 № 2888701122, підлягає стягненню з Головного управління за рахунок бюджетних асигнувань.

Крім того, в адміністративному позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частин 1 та 3статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно достатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторонина правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання юридичних послуг від 02.02.2026 №б/н;

- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 06.02.2026 серії АІ № 1262028;

- копію рахунку на оплату професійної правничої допомоги від 09.03.2023 № б/н на суму 5 000,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем (замовником) та адвокатом Паламарчук І. А. (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг від 02.02.2026 № б/н (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Замовнику юридичні послуги, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Підпунктом 3.1 пункту 3 Договору визначено, що вартість послуг визначається в розмірі 5 000,00 грн та є орієнтовною.

09.03.2026 між позивачем та адвокатом підписано Рахунок на оплату професійної правничої допомоги від 09.03.2023 № б/н, відповідно до якого перелік наданих послуг є таким: первинна консультація 500,00 грн; підготовка заяви до ПФУ з відправкою 1500,00 грн; аналіз відмови ПФУ та пенсійної справи 500,00 грн; аналіз судової практики ВС 500,00 грн; підготовка адміністративного позову 1 500,00 грн; підготовка додатків та доказів 500,00 грн; складання проєкту заперечення на відзив ПФУ 1 000,00 грн. Таким чином загальна вартість послуг склала 5 000,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З аналізу норм КАС України та вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що досудове врегулювання спору (первинна консультація; підготовка заяви до ПФУ з відправкою) не входять до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому не підлягає задоволенню судом стягнення витрат в цій частині.

Крім того суд зазначає, що «аналіз відмови ПФУ та пенсійної справи; аналіз судової практики ВС» в силу вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не є окремим видом адвокатської діяльності, а є частиною складення позовної заяви та її подачі до суду, тому суд не вбачає підстав для виділення їх в окремий вид послуг.

Разом із тим, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони та публічний інтерес до справи, суд дійшов висновку, що сума у загальному розмірі 3 000,00 грн є співмірною з предметом спору, вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі, у зв`язку з чим у суду наявні підстави для стягнення сум судових витрат на правничу допомогу за нормою ст.143 КАС України

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 262, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 21366538) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, починаючи з 13.01.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО