Рішення № 136421276, 05.05.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/7721/25

Провадження №2/487/1819/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого - судді Кузьменко В.В., за участю: секретаря судового засідання Спицької Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (далі ТОВ «ФК «Гелексі») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обгрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 22 липня 2020 року між ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №173083 в електронній формі.

Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надав позичальнику грошові кошти в розмірі 5000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%.

Звертають увагу, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав належним чином, у зв`язку чим у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка на дату подання позову складає 24669,50 грн., з яких: 5000 грн. заборгованість за позикою; 19669,50 грн. заборгованість по процентам та комісією за користування позикою.

Враховуючи вищевикладене, просили стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 24669,50 грн., з яких: 5000 грн. заборгованість за позикою; 19669,50 грн. заборгованість по процентам та комісією за користування позикою, судовий збір в розмірі 2423 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву.

Заводським районним судом м. Миколаєва 19.01.2026 року було ухвалено заочне рішення у справі № 487/7721/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позов було задоволено.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.03.2026 року заочне рішення по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та призначено до судового розгляду.

27.03.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

30.03.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

30.03.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року по справі витребувано докази по справі.

30.04.2026 року на адресу суду надійшли витребувані докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився про дату та час судового засідання було повідомлено належним чином.

Представник відповідача у відзиві просила розглядати справу за їх відсутності, в задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

22.07.2020 року між ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" та ОСОБА_1 (надалі - Споживач/Відповідач) за допомогою інформаційно телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 173083 в електронній формі (надалі договір позики).

На підставі зазначеного вище договору Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.1%, Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 24669,50 грн., з яких: 5000 грн. заборгованість за позикою; 19669,50 грн. заборгованість по процентам та комісією за користування позикою.

Відповідно до ч. 1ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. ч. 1, 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як передбачено ч. 1ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Із положень ч. 1ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Згідност.12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Частиною 1статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. ч. 1, 2ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В силу ч. 1ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 6ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» обґрунтувало свій позов тим, що між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала кредит, однак не виконала зобов`язання за цим договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася та не спростувала доводів позивача.

Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення суми заборгованості за даним договором.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані і підлягають задоволенню, та стягненню з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Згідно ч.1ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати (судовий збір) у розмірі 2422,40 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, які сторона позивача просить стягнути з відповідача, суду надано: копію Договору про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Гелексі»» та адвокатом Рудзей Ю.В. копії Акту приймання-передачі наданих послуг від 01 вересня 2025 року, що містять перелік, опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: правовий аналіз спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) 1 год, вартість послуги 1000 грн; складання позовної заяви 3 год, вартість послуги 1 000 грн, формування додатків позовної заяви 1 год, вартість послуги 1000 грн.

Отже, складання типової позовної заяви та оформлення додатків до неї, вивчення матеріалів справи було оцінено у 5 000 грн.

Суд вважає таку вартість послуг з правничої допомоги вочевидь завищеною.

У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 визначено наступне: Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Порядок розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, врегульовано статтями 141, 142 ЦПК України. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/ дії/бездіяльність обох сторін.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, ціні позову, середній рівень цін на аналогічні послуги на ринку юридичних послуг, а тому, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2 500 грн.

Керуючись ст. ст.258,259,263-265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2020 року № 173083 у розмірі 24669,50 грн., з яких: 5000 грн. заборгованість за позикою; 19669,50 грн. заборгованість по процентам та комісією за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» витрати пов`язані з отримання правової допомоги в розмірі 2500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В.Кузьменко